ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
15 жовтня 2026 року м. Ужгород № 260/5760/26
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі уповноваженого представника Чернікова Дениса Юрійовича ( АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
11 серпня 2026 року ОСОБА_1 , через уповноваженого представника Чернікова Дениса Юрійовича звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , якою просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_2 про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992, доведене до відома Позивача листом від 17.07.2026 року № 5354/кп.; 2) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992.
14 серпня 2026 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
29 вересня 2026 року ухвалою суду витребувано від Військової частини НОМЕР_2 рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби у зв`язку з закінченням строку служби за контрактом.
08 жовтня 2026 року відповідачем надано суду витребувані докази.
1. Позиції сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону № 2232-XII, під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків частини п`ятої статті 26 цього Закону; , визначених пунктом 3 до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України; на період дії воєнного стану, крім випадків , визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону. Отже, законодавець вбудував у саму норму про продовження дії контракту виняток, і цей виняток є прямим, безумовним та сформульованим у категоричній формі: дія контракту продовжується понад встановлені строки в усіх випадках, крім тих, що визначені пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII. Підпункт «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII є одним із таких випадків. Наказ від 09.03.2026 № 70 не змінив умов Контракту в частині строку його дії, а отже строк Контракту Позивача є таким, що закінчився 10.03.2026 року. Видання наказу факту закінчення строку Контракту не спростовує. Підпункт «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII містить вичерпний перелік умов, за яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби. При цьому наведена норма не містить застереження щодо можливості незастосування зазначеної підстави у випадку видання командиром військової частини наказу про продовження строку служби.
27 серпня 2026 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що 10 березня 2023 року позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського складу терміном на 3 роки. Пунктом 4 контракту встановлено обов`язок позивача не пізніш як за три місяці до закінчення строку контракту повідомити про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами. Однак, станом на 10 березня 2023 року на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 чи на юридичну адресу військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби з підтверджуючим документи, в якому б було відображено волевиявлення (бажання) звільнитися з військової служби, від позивача не надходив. Усні звернення позивача не надходили та й взагалі усне звернення є неналежною формою звернення згідно законодавства про проходження військової служби.
04 вересня 2026 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що підпункт «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII пов`язує продовження служби з висловленим бажанням військовослужбовця, а не з фактом перебування на службі. Закон не встановлює презумпції, за якою продовження виконання обов`язків після закінчення строку контракту прирівнюється до згоди на його продовження. Тлумачення, запропоноване Відповідачем, знову ж таки є доповненням закону умовою, якої в ньому немає. Продовження виконання обов`язків військової служби після закінчення Контракту зумовлене статусом Позивача як військовослужбовця, а не його добровільною згодою. До видання наказу про звільнення Позивач залишається військовослужбовцем і зобов`язаний виконувати обов`язки військової служби; самовільне припинення їх виконання є кримінально караним діянням. Отримання грошового забезпечення та реалізація права на відпустку є не "привілеями", наданими в обмін на згоду продовжувати службу, а гарантіями соціального захисту, які держава зобов`язана забезпечувати кожному військовослужбовцю незалежно від його ставлення до продовження служби. Логіка Відповідача призводить до неприйнятного результату: довести небажання продовжувати військову службу військовослужбовець міг би лише шляхом припинення виконання службових обов`язків, тобто вчинення правопорушення. Право, надане законом, не може бути поставлене в залежність від вчинення особою протиправних дій. Позивач не лише не вчиняв дій, які б свідчили про бажання продовжувати службу, а й вчинив прямо протилежну активну дію - подав 08.07.2026 рапорт про звільнення з прямим зазначенням небажання продовжувати військову службу. Нового контракту Позивач не укладав, рапорту про продовження служби не подавав, розділи 11-2 «Строк Контракту продовжено до» та 11-4 «Дію Контракту продовжено з» у примірнику Контракту Позивача залишилися незаповненими та непідписаними.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 10 березня 2023 року між командиром військової частини НОМЕР_2 та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського складу ( далі - Контракт), (а.с. 14-15).
Відповідно до пункту 1 Контракту ОСОБА_1 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе зобов`язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку дії Контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Відповідно до пунктів 3, 4 Контракту цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 (три) роки.
Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи Міністерства оборони України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Сторони зобов`язуються не пізніш як за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.
09 березня 2026 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 70, відповідно до абзацу третього пункту 2 частини 8 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» продовжено дію контракту понад встановлений строк на період оголошення демобілізації з 09 березня 2026 року сержанту ОСОБА_1 , командиру 2 танкового взводу 2 танкової роти танкового батальйону, (а.с. 35).
17 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до командира 2 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_2 із рапортом в якому просить клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби у запас у відповідності до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»" за пунктом 3 підпункту «ж» ( у зв`язку з закінченням строку служби ( якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжити військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану).
17 липня 2026 року Військова частина листом повідомила сержанту ОСОБА_1 , що відповідно до абзацу третього пункту 2 частини 8 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану наказом командира військової частини по стройовій частині; відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 09 березня 2026 року № 70 продовжено дію контракту понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації; відповідно до пункту 4 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу, сторони зобов`язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами; станом на 10 березня 2026 року на адресу командування військової частини НОМЕР_2 рапорт ОСОБА_2 про бажання звільнитися з військової служби не надходив, (а.с. 21).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 2 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 за №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).
Також статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 за №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі також триває.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин та на дату прийняття рішення у цій справі на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині п`ятій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, зокрема: у мирний час (пункт 1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2), під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).
Відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Вищевказаний пункт був доповнений та стаття викладена у цій редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 (далі - Закон №3633-ІХ), який набув чинності 18.05.2024.
Аналізуючи наведену правову норму, суд приходить до висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.
Зміни внесені до Закону №2232-ХІІ Законом №3633-ІХ гармонізували між собою положення статті 23 Закону №2232-ХІІ та підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
- на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;
- до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;
- на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.
Суд зазначає, 10 березня 2023 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира ВЧ НОМЕР_2 полковника ОСОБА_3 було укладено строковий контракт про проходження військової служби у Збройних силах на посадах осіб сержантського і старшинського складу, (а.с.14).
Згідно з пунктом 3 Контракту останній є строковим та укладений відповідно до строків, встановлених законодавством за погодженням сторін на три роки з 10 березня 2023 року по 09 березня 2026 року.
Пунктом 6 Контракту визначено, що під час вирішення питань, які безпосередньо не передбачені цим Контрактом, сторони керуються вимогами законів та інших нормативно-правових актів.
17 липня 2026 року позивач подав рапорт про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у разі закінчення строку контракту, укладеної під час дії воєнного стану.
Вирішуючи спір, суд враховує, що контракт про проходження військової служби укладено 10 березня 2023 року а тому його умови підлягають оцінці з урахуванням законодавства, чинного на момент його укладення. Водночас, питання щодо продовження дії контракту після закінчення встановленого ним строку та наявності у позивача права на звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту мають вирішуватися з урахуванням законодавства чинного на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема на момент розгляну поданого позивачем Тищук рапорту.
Однак, суд зазначає, що у даному випадку закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. У зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління обов`язок забезпечити його реалізацію.
17 липня 2026 року Військова частина листом повідомила сержанту ОСОБА_1 , що відповідно до абзацу третього пункту 2 частини 8 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану наказом командира військової частини по стройовій частині; відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 09 березня 2026 року № 70 продовжено дію контракту понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації; відповідно до пункту 4 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу, сторони зобов`язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами; станом на 10 березня 2026 року на адресу командування військової частини НОМЕР_2 від вас рапорт про бажання звільнитися з військової служби не надходив, (а.с. 21).
Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд приходить до висновку, що позивач станом на 09 березня 2026 мав право на звільнення зі служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до командира 2 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_2 з відповідним рапортом 17 липня 2026 року, а тому дії відповідача про відмову у звільненні з військової служби є протиправними.
При цьому, оцінюючи правомірність відмови військової частини НОМЕР_2 , суд вважає необхідним вказати відповідачу, що умова контракту про тримісячне повідомлення не є самостійною та законною перешкодою для застосування винятку зі статті 26 Закону №2232-ХІІ. Сама по собі відсутність рапорту про небажання продовжувати службу не може вказувати на наявність волевиявлення військовослужбовця щодо продовження військової служби. Крім того, право на звільнення здійснюється судом із урахуванням редакції закону, чинної на момент розгляду рапорту. Суд також виходить із того, що договірна умова про строк повідомлення за контрактом та встановлена законом підстава для звільнення у зв`язку із закінченням строку контрактує є різними за своїм змістом обставинами, та вказують на імперативні приписи законодавства, де умова контракту не може бути вищою за законодавчу підставу звільнення.
Окрім того, у даному випадку відповідачем не доведено, що позивачем надавалась згода чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби, будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Так, в ході розгляду справи судом встановлено порушення права позивача на розірвання контракту та саме дії відповідача є наслідком продовження проходження військової служби позивачем та винесення наказу від 09 березня 2026 року № 70 - яким продовжено дію контракту понад встановлені строки, однак такий наказ не є предметом оскарження.
Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд прийшов наступного.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ) № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень (concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), прийнятими 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Баадсгаард проти Данії» («Pedersen and Baadsgaard v. Denmark», заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
Водночас у рішенні ЄСПЛ від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
З огляду на зазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.
Аналогічні висновки щодо тлумачення дискреційних повноважень суб`єкта управлінської діяльності викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.05.2023 у справі №540/913/21, від 16.05.2023 у справі №380/3195/22, від 23.06.2023 у справі №160/6214/21, від 20.06.2024 у справі №340/2259/23, від 08.07.2025 у справі №280/2822/23.
З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 17 липня 2026 року про звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), з урахуванням висновків суду.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі уповноваженого представника Чернікова Дениса Юрійовича ( АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту ОСОБА_1 від 17 липня 2026 року відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17 липня 2026 року про звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), з урахуванням висновків суду.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 15 жовтня 2026 року.
Суддя Т.В.Скраль