ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа№380/19241/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 жовтня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Чаплик І.Д.,
секретар судового засідання Ганаско Ю.П.,
за участю:
представника позивача Андрощука Д.Ю.,
представника відповідача Винара А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до Самбірського відділу державної виконавчої служби у Самбірському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови, -
в с т а н о в и в
Військова частина НОМЕР_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) звернулась до суду із позовом до Самбірського відділу державної виконавчої служби у Самбірському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 81400, Львівська обл., м. Самбір, вул. Мазепи, 18; ЄДРПОУ: 34973544), в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову від 27.08.2026 у ВП № 80307031 про накладення на Військову частину НОМЕР_1 штрафу у розмірі 5100 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова державного виконавця Самбірського відділу державної виконавчої служби у Самбірському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 27.08.2026 у ВП № 80307031 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду є протиправною, оскільки при її винесенні державним виконавцем належним чином не перевірено факт виконання судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 . Позивач вказує, що є суб`єктом владних повноважень та бюджетною установою, фінансування діяльності якої здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. У даному випадку з метою забезпечення виконання рішення суду від 20.01.2025 у справі №380/13576/24 позивачем було вжито абсолютно всіх залежних від нього організаційно-розпорядчих заходів у межах наданих повноважень: видано відповідний внутрішній наказ на виконання судового рішення; сформовано та направлено заявку (потребу) на виділення бюджетних асигнувань до вищого командування; письмово повідомлено виконавця про вжиті заходи та надано підтверджуючі документи. Таким чином, затримка або відсутність надходження фінансування від вищого командування є об`єктивною обставиною, яка не залежить від волі та дій позивача. Вона повністю унеможливлює проведення фактичної виплати коштів у строк, встановлений виконавцем. З огляду на вказані обставини вважає постанову державного виконавця про накладення штрафу за невиконання рішення суду протиправною та просить її скасувати.
Ухвалою від 21.09.2026 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 29.09.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) сторін згідно із особливостями, встановленими статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Судове засідання призначено на 14 жовтня 2026 року. Залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ). Зобов`язано Самбірський відділ державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надати до суду матеріали виконавчого провадження ВП №№80307031, в межах якого було винесено спірну постанову від 27.08.2026 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн.
Відповідач 08.10.2026 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що боржник у встановлений строк судове рішення не виконав. 27 серпня 2026 року державним виконавцем Винаром Андрієм Андрійовичем, під час здійснення контролю за виконанням рішення суду, встановлено факт триваючого невиконання військовою частиною НОМЕР_1 вимог виконавчого листа, у зв`язку з чим на підставі статей 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. Аналіз норм права свідчить, що накладення штрафу є безальтернативним обов`язком державного виконавця у разі невиконання боржником судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, поважними причинами невиконання судового рішення можуть бути визнані лише об`єктивні, непереборні та незалежні від волі боржника обставини, які створюють абсолютну неможливість виконання рішення. Відсутність бюджетного фінансування чи внутрішні організаційні процедури військової частини (відповідно до сталої практики Верховного Суду) не звільняють від обов`язку виконувати остаточне судове рішення та не є поважною причиною в розумінні статті 75 Закону № 1404-VIII.
Разом з відзивом відповідач подав до суду витребувані матеріали виконавчого провадження.
Третя особа - ОСОБА_1 13.10.2026 подав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист. Обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. У разі відсутності факту добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень. Таким чином, державний виконавець, встановивши відсутність факту добровільного виконання військовою частиною НОМЕР_1 судового рішення по справі № 380/13576/24, виніс постанову від 27.08.2026 у ВП № 80307031 про накладення на військову частину НОМЕР_1 штрафу у розмірі 5100 грн. Окрім того, просив розгляд справи проводити без його участі.
Позивач 14.10.2026 подав відповідь на відзив, у якій вказав, що ним у межах наданих повноважень було вжито всіх залежних від нього заходів для виконання судового рішення у справі № 380/13576/24 (видано внутрішній наказ, сформовано та направлено бюджетну заявку до вищого розпорядника коштів, повідомлено виконавця). Проте фактичне перерахування коштів затримується з об`єктивних причин на рівні вищого органу фінансування. Застосування штрафу до військової частини, яка фізично та юридично позбавлена можливості здійснити виплату без відкритих асигнувань від вищого командування, є формальним, каральним заходом, який не відновлює права стягувача, а лише безпідставно обтяжує бюджетну установу.
Також 14.10.2026 позивач подав заперечення на пояснення третьої особи, у яких зазначив, що його дії про повну добросовісність військової частини НОМЕР_1 , яка виконує судові рішення одразу ж у день надходження відповідного бюджетного фінансування.
У судовому засіданні 14.10.2026 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні повністю.
Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі №380/13576/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2025, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.01.2016 по 28.02.2018 поточну індексацію грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення грошового доходу, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю в розмірі 4047,55 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 10.05.2024 у загальній сумі 252 253,76 грн. відповідно до абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 10.05.2024 поточну індексацію грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням до складу грошового забезпечення, з якого нараховується відповідна виплата, індексації грошового забезпечення, нарахованої із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення грошового доходу, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з урахуванням виплачених сум, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
На підставі вказаного рішення Львівським окружним адміністративним судом було виготовлено виконавчі листи, які видано 27 листопада 2025 року.
Державним виконавцем Самбірського відділу державної виконавчої служби у Самбірському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Винаром Андрієм Андрійовичем винесено постанову від 20.02.2026 про відкриття виконавчого провадження №80307031 з виконання виконавчого листа №380/13576/24, виданого Львівським окружним адміністративним судом про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням до складу грошового забезпечення, з якого нараховується відповідна виплата, індексації грошового забезпечення, нарахованої із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення грошового доходу, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з урахуванням виплачених сум, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Старшим державним виконавцем Самбірського відділу державної виконавчої служби у Самбірському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Присліпською Галиною було надіслано боржнику запит від 06.05.2026 №25829, у якому державний виконавець просила повідомити про причини невиконання рішення суду та вимог державного виконавця.
На запит державного виконавця позивачем було надіслано відповідь, у якій зазначено, що командиром військової частини НОМЕР_1 було прийнято наказ від 17.11.2025 №793ад про прийняття до виконання зазначеного рішення суду. У фінансово-економічній службі було здійснено розрахунок та направлено Основну заявку-розрахунок начальнику фінансового забезпечувального органу з метою отримання фінансування та виплати у вказаному рішенні суду.
27.08.2026 за невиконання рішення суду та відсутність в державного виконавця будь-яких документальних підтверджень щодо виконання в повному обсязі виконавчого документа державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн, та зобов`язано виконати рішення суду. Одночасно зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність.
Підставою прийняття оскаржуваної постанови державним виконавцем зазначено, що в результаті вжитих заходів щодо перевірки виконання рішення суду боржником шляхом аналізу наявних у матеріалах провадження документів встановлено факт невиконання боржником вимог виконавчого документа.
Вважаючи постанову від 27.08.2026 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн протиправною, позивач звернувся до суду.
Судом також встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 17.11.2025 №793АД доручено начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру, на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/13576/24 від 20.01.2025, яке набрало законної сили нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.01.2016 по 28.02.2018 поточну індексацію грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення грошового доходу, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; нарахувати та виплатити індексацію-різницю в розмірі 4047,55 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 по 10.05.2024 у загальній сумі 252 253,76 грн. відповідно до абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; нарахувати та виплатити за період з 01.01.2024 по 10.05.2024 поточну індексацію грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням до складу грошового забезпечення, з якого нараховується відповідна виплата, індексації грошового забезпечення, нарахованої із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення грошового доходу, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з урахуванням виплачених сум, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Також позивачем було сформовано основну заявку-розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення на грудень 2025 року, до якої включено суму грошового забезпечення ОСОБА_1 на суму 455 763 грн.
Даючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, судом враховано такі обставини та норми права.
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За приписами ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або з принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частинами 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
Так, завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 цього Закону).
Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувана про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону №1404-VIII).
Приписами статті 75 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних доходів громадян; на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З системного аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VIII слідує, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов`язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно з вищезазначеним Законом.
Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Надаючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 по справі №812/1813/18 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України "Про виконавче провадження", можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна позиція висловлена Постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №0840/3476/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19 та від 15 квітня 2020 року у справі №811/1324/18.
Отже, на момент прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлений факт невиконання боржником рішення суду у встановлений законодавством строк, з приводу якого здійснюються заходи на його виконання. При цьому обов`язковою умовою накладення державним виконавцем штрафу є невиконання судового рішення боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього. Поважними причинами невиконання рішення суду в розумінні норм України «Про виконавче провадження» можуть вважатися обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Крім цього, встановлення таких обставин як: - невиконання судового рішення; - наявність поважних причин такого невиконання, необхідно здійснювати в кожному конкретному випадку індивідуально. Обов`язок з`ясування цих обставин покладено на державного виконавця.
Судом з матеріалів справи встановлено, що підставою накладення штрафу на позивача у розмірі 5100,00 грн., є невиконання боржником - військовою частиною рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі №380/13576/24 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 недоотриманого грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення. Так, у відповідь на запит державного виконавця про стан виконання рішення суду позивачем було надіслано лист-відповідь, у якому зазначено, що командиром військової частини НОМЕР_1 було прийнято наказ від 17.11.2025 №793ад про прийняття до виконання зазначеного рішення суду, на виконання якого фінансово-економічною службою було здійснено розрахунок та направлено Основну заявку-розрахунок начальнику фінансового забезпечувального органу з метою отримання фінансування та виплати у вказаному рішенні суду. До заявки-розрахунку за грудень 2025 року було включено у тому числі виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 20.01.2025 у справі №380/13576/24 на загальну суму 455 763,00 грн. У свою чергу, відповідач зазначає, що відсутність бюджетного фінансування чи внутрішні організаційні процедури військової частини (відповідно до сталої практики Верховного Суду) не звільняють від обов`язку виконувати остаточне судове рішення та не є поважною причиною для його невиконання.
Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.
За приписами ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно з частиною 5 статті 164-12 Кодексу України про адміністративні правопорушення, здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік; нецільове використання бюджетних коштів тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від сімдесяти до вісімдесяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частиною п`ятою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від вісімдесяти п`яти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 можливе за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі.
При розгляді справи суд враховує правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13.08.2018 у справі №757/29541/14-а, від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 23.04.2020 у справі №560/523/19, від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.10.2021 у справі №360/4708/20 та від 13.10.2021 у справі №360/4705/20, згідно з яким, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
За таких обставин суд приходить до висновку, що військова частина НОМЕР_1 вжила усіх залежних від нього заходів щодо виконання рішення суду, а невиплата ОСОБА_1 усієї суми грошового забезпечення на виконання рішення суду від 20.01.2025 у справі №380/13576/24 станом на дату винесення оскаржуваної постанови органу ДВС зумовлена відсутністю відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів на ці цілі, що не може вважатися ухиленням від виконання рішення суду. При цьому, накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання цих коштів.
З наведеного суд доходить висновку, що державний виконавець передчасно прийняв постанову про накладення штрафу від 27.08.2026 у виконавчому провадженні №80307031 щодо примусового виконання виконавчого листа №380/13576/24 виданого Львівським окружним адміністративним судом 27.11.2025, не переконавшись у причинах невиконання позивачем рішення суду.
Суд враховує те, що право стягувача на отримання певних виплат не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань встановлених судовим рішенням.
Водночас суд також зазначає, що визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 360/3573/20, від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 та у справі № 360/4708/20, від 31.05.2022 у справі № 360/940/20 та відповідно до ч. 5 с. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Отже, притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець зобов`язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 по справі № 420/70/19 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. В залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
У постанові Верховного Суду від 21.01.2020 по справі № 640/9234/19 суд дійшов висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Проте, як вбачається з оскаржуваної постанови державного виконавця про накладення штрафу у виконавчому провадженні, останню винесено лише у зв`язку з фактичним невиконанням судового рішення та без з`ясування і оцінки причин цього невиконання, якщо таке судом встановлено.
Будь-яких заходів щодо з`ясування та оцінки причин невиконання рішення суду відповідачем не вжито.
Зважаючи на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для накладення на військову частину НОМЕР_1 штрафу за невиконання судового рішення.
При цьому суд зазначає, що вказане не виключає існування принципу обов`язковості виконання судового рішення.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положення ч.1 ст. 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо способу захисту порушеного права позивача, то суд приходить до висновку, що з огляду на встановлені ним обставини справи, відповідач передчасно прийняв постанову від 27.08.2026 про накладення штрафу у виконавчому провадженні №80307031, не перевіривши наявність усіх підстав для накладення на боржника відповідного штрафу. З огляду на викладене, вказана постанова не може бути визнана протиправною, а лише підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.. Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн. Отже, беручи до уваги, що позивач в даній справі виступає не як суб`єкт владних повноважень а як сторона виконавчого провадження, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2662,40 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 287, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в:
адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати постанову державного виконавця Самбірського відділу державної виконавчої служби у Самбірському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 81400, Львівська обл., м. Самбір, вул. Мазепи, 18; ЄДРПОУ: 34973544) від 27.08.2026 у виконавчому провадженні №80307031 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.
Стягнути на користь військової частини НОМЕР_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Самбірського відділу державної виконавчої служби у Самбірському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 81400, Львівська обл., м. Самбір, вул. Мазепи, 18; ЄДРПОУ: 34973544) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі статтею 287 КАС України, протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення набирає законної сили, згідно зі статтею 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 16.10.2026
Суддя Чаплик І.Д.