Справа № 132/2369/26
2/132/1610/26
Ухвала
Іменем України
15 жовтня 2026 року місто КАЛИНІВКА
Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого - судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - РИБАК І.Ю., розглянувши в судовому засідання в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, клопотання відповідача ОСОБА_1 про надання строку для примирення та зупинення провадження у цивільній справі № 132/2369/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
ВСТАНОВИВ:
10 липня 2026 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_2 із позовною заявою до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 липня 2026 року визначено склад суду для розгляду зазначеної позовної заяви.
Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 29 липня 2026 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом, визначено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просить надати сторонам строк для примирення терміном на шість місяців та зупинити провадження у справі на час такого примирення.
На обґрунтування заявленого клопотання відповідачка зазначила, що вона не погоджується з розірванням шлюбу, вважає, що підстав для припинення шлюбу немає, а сімейні відносини ще можуть бути збережені. Крім того, просить суд урахувати, що сторони мають спільну малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, відповідач висловила намір зберегти шлюб та просить надати подружжю час для вжиття заходів, спрямованих на примирення.
Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені в передбаченому законом порядку.
Суд, дослідивши матеріали справи, зміст поданої заяви та доводи, наведені на її обґрунтування, дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права й обов`язки у шлюбі та сім`ї. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Зазначене конституційне положення закріплює як особливе значення сім`ї в суспільстві, так і принцип добровільності шлюбного союзу, що виключає примус особи до укладення шлюбу або до продовження шлюбних відносин усупереч її вільному волевиявленню.
Водночас державний захист сім`ї передбачає створення належних правових умов для збереження сімейних відносин у випадках, коли обидва з подружжя або один із них виявляє відповідний намір, а вжиття заходів для примирення не суперечить закону, моральним засадам суспільства та правам учасників сімейних відносин.
Згідно зі статтею 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до статті 56 Сімейного кодексу України кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин або до їх збереження, зокрема примушування до статевих зв`язків за допомогою фізичного чи психічного насильства, є порушенням права на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Отже, право на збереження шлюбу не може тлумачитися як право одного з подружжя безстроково перешкоджати реалізації іншим із подружжя його права на припинення шлюбних відносин. Водночас незгода одного з подружжя з розірванням шлюбу та його обґрунтоване прагнення до примирення є обставинами, які суд вправі врахувати під час вирішення питання про надання строку для примирення.
За змістом статті 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Відповідно до статті 105 цього Кодексу шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Згідно зі статтею 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.
Відповідно до статті 111 Сімейного кодексу України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Зазначена норма передбачає можливість застосування судом заходів, спрямованих на примирення подружжя, з урахуванням обставин конкретної справи, позицій сторін, характеру їхніх сімейних відносин та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення процесуального питання.
Вирішуючи питання про надання строку для примирення, суд має забезпечити справедливий баланс між правом позивача на судовий захист і реалізацію його особистої свободи та правом відповідача просити про надання розумного часу для відновлення сімейних відносин.
Суд ураховує, що відповідач не погоджується з розірванням шлюбу, висловлює намір зберегти сім`ю та вважає можливим примирення. За відсутності встановлених обставин, які відповідно до закону виключають можливість вжиття заходів для примирення, така позиція відповідача підлягає врахуванню.
Разом із тим суд не може виходити виключно з формального факту незгоди відповідача з позовом. Надання строку для примирення має відповідати принципам розумності, необхідності та пропорційності, а його тривалість повинна бути достатньою для досягнення мети такого процесуального заходу, але не створювати невиправданих перешкод у здійсненні права на судовий захист.
Суд також бере до уваги, що сторони мають спільну малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наявність спільної малолітньої дитини сама собою не є підставою для відмови в розірванні шлюбу або для безумовного надання максимального строку для примирення. Проте ця обставина має істотне значення під час оцінки сімейної ситуації, оскільки вирішення питання про подальше існування шлюбу може впливати на умови життя дитини, її емоційний стан та сімейне оточення.
Водночас найкращі інтереси дитини не можуть ототожнюватися виключно зі збереженням формального шлюбного статусу її батьків. Для забезпечення належних умов розвитку дитини значення мають передусім безпека, стабільність сімейного середовища, належне виконання батьківських обов`язків та повага до прав кожного з батьків.
У цьому випадку суд ураховує наявність малолітньої дитини не як самостійну та достатню підставу для відкладення вирішення спору на невизначений час, а в сукупності з позицією відповідача, яка заявила про реальний намір зберегти шлюб і просить надати сторонам можливість для примирення.
З огляду на викладене суд вважає доцільним надати сторонам строк для примирення, проте визначити його тривалість у межах трьох місяців, а не шести місяців, як просить відповідач.
Такий строк суд вважає достатнім для того, щоб сторони могли обговорити причини виникнення сімейного конфлікту, оцінити можливість подальшого спільного життя, вжити добровільних заходів для відновлення сімейних відносин та визначитися щодо подальшої процесуальної позиції у справі.
Визначення тримісячного строку забезпечує можливість реалізації мети примирення та водночас відповідає вимозі розумності тривалості судового розгляду. Саме по собі надання такого строку не означає встановлення судом обов`язку сторін зберегти шлюб, оскільки остаточне рішення щодо продовження або припинення шлюбних відносин належить до сфери їхнього вільного волевиявлення з урахуванням установлених законом наслідків.
При цьому суд бере до уваги роз`яснення, викладені в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відповідно до яких охорона сім`ї державою передбачає вирішення справи про розірвання шлюбу з урахуванням того, чи відбулося подружжя як сімейний союз та чи наполягає хоча б один із подружжя на припиненні шлюбу.
Зміст наведеного роз`яснення свідчить про необхідність оцінки судом реальних сімейних відносин і позицій сторін, а не лише формального існування зареєстрованого шлюбу. Застосування заходів для примирення у цьому випадку є процесуальним засобом надання сторонам можливості перевірити, чи існують передумови для збереження сім`ї, без наперед визначеного висновку про результат розгляду позову.
У контексті міжнародних стандартів захисту сімейного життя суд ураховує положення Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, зокрема статтю 16, відповідно до якої сім`я є природним і основним осередком суспільства та має право на захист з боку суспільства і держави.
Водночас положення статті 16 Загальної декларації прав людини не можуть тлумачитися як такі, що надають одному з подружжя право примушувати іншого до продовження шлюбу. Захист сім`ї має здійснюватися з дотриманням особистої свободи та рівності прав подружжя.
Відповідно до статті 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року сім`я є природним і основним осередком суспільства та має право на захист з боку суспільства і держави. Цією ж статтею передбачено право чоловіків і жінок шлюбного віку одружуватися та засновувати сім`ю, а також вимогу вільної та повної згоди осіб, які беруть шлюб.
Стаття 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права гарантує захист від свавільного чи незаконного втручання в особисте і сімейне життя. У сукупності наведені положення підтверджують необхідність забезпечення належного балансу між державним захистом сім`ї та особистою автономією кожного з подружжя.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Втручання державного органу у здійснення цього права допускається лише у випадках та на умовах, передбачених пунктом другим цієї статті.
Зазначена гарантія поширюється на сімейні відносини, однак не встановлює обов`язку держави примушувати особу до збереження шлюбу всупереч її волі. Вона вимагає від державних органів, зокрема суду, діяти в межах закону та забезпечувати справедливе співвідношення між конкуруючими правами й законними інтересами.
У практиці Європейського суду з прав людини послідовно наголошується на необхідності реального та ефективного забезпечення прав, гарантованих Конвенцією, а також на важливості дотримання справедливого балансу між приватними інтересами та інтересами інших осіб. Водночас конкретні висновки Європейського суду мають застосовуватися з урахуванням фактичних обставин відповідної справи та предмета спору.
У цій справі надання обмеженого в часі строку для примирення спрямоване на забезпечення можливості добровільного врегулювання сімейного конфлікту. Такий захід не позбавляє позивача права наполягати на розірванні шлюбу після закінчення встановленого строку та не визначає наперед результату розгляду позовних вимог.
Окремої уваги потребують міжнародні стандарти захисту прав дитини.
Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 9 цієї Конвенції передбачає, що дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, крім випадків, коли компетентні органи визначають відповідно до закону та застосовуваних процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. При цьому положення цієї статті стосуються насамперед розлучення дитини з батьками, а не безпосередньо припинення шлюбу між ними.
Зазначені положення міжнародного договору не означають, що розірвання шлюбу батьків автоматично суперечить інтересам дитини. Однак вони вимагають від суду враховувати становище дитини та не допускати формального вирішення сімейного спору без належної уваги до її прав і потреб.
Подібні засади закріплені також у статтях 7 та 8 Сімейного кодексу України, які визначають загальні засади регулювання сімейних відносин, зокрема необхідність максимально можливого врахування інтересів дитини та забезпечення можливості здійснення нею прав, установлених Конституцією України, законами України й міжнародними договорами.
Суд уважає, що в конкретних обставинах справи надання сторонам тримісячного строку для примирення є співмірним заходом, який надає їм можливість добровільно визначитися щодо подальшого існування сім`ї та водночас не створює надмірного процесуального обмеження для позивача.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення подружжя, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України.
З огляду на приписи частини другої статті 111 Сімейного кодексу України питання про застосування заходів для примирення має вирішуватися з урахуванням передбачених законом обмежень, зокрема обставин, пов`язаних із вчиненням домашнього насильства одним із подружжя, за наявності яких заходи для примирення не застосовуються.
У матеріалах справи, викладених у заяві відповідача та наведених у цій ухвалі обставинах, відсутні відомості про встановлені обставини домашнього насильства або інші дані, які самі по собі свідчили б про необхідність відмовити у застосуванні заходів для примирення. За відсутності таких обставин суд має правові підстави вирішити питання про надання строку для примирення.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 253 Цивільного процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої статті 251 цього Кодексу, до закінчення строку для примирення, визначеного судом.
Отже, зупинення провадження у справі в цьому випадку є не правом, а процесуальним обов`язком суду, який виникає внаслідок надання сторонам строку для примирення, за умови відсутності встановлених законом винятків.
Зупинення провадження на час примирення має забезпечити сторонам реальну можливість використати визначений судом строк за призначенням, не вчиняючи протягом цього періоду зайвих процесуальних дій, спрямованих на вирішення спору по суті.
Питання про поновлення провадження після закінчення строку для примирення вирішується відповідно до статті 254 Цивільного процесуального кодексу України, з урахуванням процесуальних обставин справи та необхідності подальшого її розгляду.
При цьому суд наголошує, що надання строку для примирення не є висновком про можливість або неможливість збереження шлюбу, не свідчить про встановлення вини будь-кого з подружжя у виникненні сімейного конфлікту та не визначає наперед результату розгляду позову. Остаточна оцінка обставин, які мають значення для вирішення справи про розірвання шлюбу, здійснюватиметься судом у передбаченому законом процесуальному порядку.
Таким чином, з урахуванням принципів добровільності шлюбу, державного захисту сім`ї, необхідності врахування найкращих інтересів малолітньої дитини, позиції відповідача щодо можливості примирення, а також вимог розумності та пропорційності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_1 : надання сторонам строку для примирення терміном на три місяці та зупинення провадження у справі на час такого примирення.
Керуючись статтями 51 Конституції України, 7, 8, 24, 56, 104, 105, 110, 111 Сімейного кодексу України, статтями 2, 12, 13, 19, 251, 253, 254, 258-261, 353-354 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 3, 9 Конвенції ООН про права дитини, 16 Загальної декларації прав людини, 17, 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також ураховуючи роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11, суд
ПОСТАНОВИВ:
Заяву відповідача ОСОБА_1 про надання строку для примирення та зупинення провадження у справі - задовольнити частково.
Надати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 строк для примирення терміном на три місяці.
Зупинити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу на строк для примирення, визначений судом, до закінчення тримісячного строку для примирення.
Роз`яснити сторонам, що наданий строк призначений для добровільного вжиття заходів, спрямованих на примирення, з`ясування можливості збереження сім`ї та визначення подальшої позиції щодо предмета спору. Надання такого строку не покладає на жодну зі сторін обов`язку продовжувати шлюбні відносини всупереч її вільному волевиявленню.
Після закінчення встановленого строку питання про поновлення провадження у справі вирішити відповідно до вимог статті 254 Цивільного процесуального кодексу України.
Копію цієї ухвали невідкладно вручити сторонам для відома.
На ухвалу суду в частині зупинення провадження у справі може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя