СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 жовтня 2026 року Справа № 480/862/26
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/862/26 за позовом ОСОБА_1 до Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій про стягнення середнього заробітку,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій, в якій просить стягнути з Мобільного рятувального центру швидкого реагування «Суми» Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 09 серпня 2025 по 09 лютого 2026 року в розмірі 384 828 грн. 87 коп.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 у справі № 480/10471/24, відповідачем 09.02.2026 була здійснена виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що підтверджується витягом з карткового рахунку. Позивач вважає, що оскільки відповідач не виплатив у строк, зазначений статтею 116 КЗпП України, належне йому грошове забезпечення, відповідно до положень статті 117 Кодексу Законів про працю України підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Згідно довідки про доходи позивача, заробітна плата останнього за останні два місяці, що передували дню звільнення становила 78 637 грн. 75 коп. = (36 526 грн. 50 коп. + 42 111 грн. 25 коп.). При цьому, загальна кількість робочих днів за вказаний період склала 41 дні. Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 1 917 грн. 99 коп. Кількість днів затримки розрахунку із 09 серпня 2025 року по 09 лютого 2026 року становить 185 днів. Таким чином за розрахунками позивача, середній заробіток у зв`язку із затримкою остаточного розрахунку при звільненні становить 354 828 грн. 87 коп. (1 917 грн. 99 коп. х 185 днів).
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.
24.02.2026 представником позивача через "Електронний суд" подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить:
- стягнути з Мобільного рятувального центру швидкого реагування «Суми» Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 18 329 грн. 73 коп;
- стягнути з Мобільного рятувального центру швидкого реагування «Суми» Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 09 серпня 2025 по 09 лютого 2026 року в розмірі 384 828 грн. 87 коп.
В обґрунтування заяви про збільшення позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого ПКМУ від 21.02.2001 № 159, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового зобов`язання, які виникли у нього на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 у справі № 480/10471/24 за період з 09.08.2024 (день звільнення) по 10.02.2026 (день остаточного розрахунку) з суми 109329,99 грн. Відтак, позивач вважає, що на підставі положень Закону України "Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" має право на стягнення на його користь компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 18329,73 грн.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду заяву про збільшення позовних вимог було прийнято до розгляду.
Представником відповідача було надано суду через систему "Електронний суд" відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема, зазначивши, що військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст. 117 КЗпП, не можуть поширюватись на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби. Крім того, на думку представника позивача, з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом (а.с. 32-36).
Також, представником відповідача подано до суду заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначив, що компенсація втрати частини доходів може бути предметом самостійного судового розгляду, оскільки потребує встановлення моменту виникнення обов`язку щодо нарахування відповідних сум, факту їх попереднього нарахування, періоду невиплати та правильності застосування індексів інфляції, що не є тотожним предмету доказування у спорі щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні. Таким чином, подана заява у відповідній частині є не збільшенням розміру позовних вимог, а фактично зміною предмета позову шляхом заявлення нової самостійної майнової вимоги, що суперечить змісту статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України та виходить за межі первісно визначеного предмета спору, а тому просив у її задоволенні відмовити (а.с. 45-48).
В подальшому ухвалою Сумського окружного адміністративного суду було витребувано у Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій довідку із зазначенням загальної суми, яка була виплачена позивачу під час звільнення з військової служби та сум (із зазначенням всіх видів грошового забезпечення), які було виплачено після звільнення з військової служби, в тому числі на виконання рішень суду.
На виконання вимог суду, представником відповідача було надано суду через систему "Електронний суд" витребувані докази.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що наказом начальника Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 09.08.2024 № 416 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 09.08.2024 року (а.с. 5).
Проте при звільненні з військової служби, з позивачем не було проведено в повному обсязі остаточний розрахунок.
В подальшому рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.12.2025 по справі № 480/10471/24 було визнано протиправною бездіяльність Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2022 роки, а також за 2024 рік. Зобов`язано Міжрегіональний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. Маяковського, 64, м. Ромни, Сумська область, 42001, код ЄДРПОУ 33219415) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2022 роки, а також за 2024 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби цивільного захисту - 09.08.2024 року.
Згідно з випискою з карткового рахунку позивача, на виконання рішення суду відповідач 09.02.2026 року виплатив позивачу суму компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 109329,99 грн. (а.с. 10).
При цьому, ані компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, ані середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, позивачу не нараховувались та не виплачувались, що не заперечував представник відповідача у відзиві на позовну заяву.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
За статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зміст цієї норми свідчить, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердив відповідний Порядок (далі - Порядок № 159).
Пункти 1-3 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі грошового забезпечення. Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.
Аналізуючи положення Закону № 2050-III та Порядку № 159, суд зазначає, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація:
нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу;
має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу;
відповідно до статті 4 Закону № 2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період.
Вказане також узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 14.05.2025 у справі № 160/672/24, від 19.06.2025 у справі № 580/11000/23 та від 03.12.2025 у справі № 520/25464/23, від 08.12.2025 у справі № 420/13975/24, від 31.03.2026 року по справі № 420/30633/24.
Отже у практиці суду касаційної інстанції сформувався усталений підхід, за якого однією з умов для порушення особою питання про виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є проведення з нею повного розрахунку (тобто хоча і не своєчасне, але фактичне отримання тих доходів, про компенсацію втрати частини яких просить особа).
Крім того судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 року по справі № 280/8933/24 виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов:
1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць
2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;
3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.
З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 року по справі № 480/10471/24, відповідачем було перераховано на картковий рахунок позивача компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2012 по 2022 роки та за 2024 рік лише 09.02.2026 року, що свідчить про порушення встановлених законодавством строків виплати йому грошового забезпечення, та є підставою для виникнення у позивача права на компенсацію втрати частини доходів.
А відтак, враховуючи викладене, та з урахуванням права суду, передбаченого ч. 2 ст. 9 КАС України, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строки компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2022 роки, а також за 2024 рік, за весь час затримки виплати; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строки компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2022 роки, а також за 2024 рік, за весь час затримки виплати.
При цьому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення конкретного розміру компенсації втрати частини доходів, оскільки розрахунок компенсації належить до компетенції відповідного органу, в якому позивач проходив службу.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 384828,87 грн., суд зазначає наступне.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України ( у редакції Закону № 2352-IX, що чинна на день виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу наведених вище законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.
При цьому, з огляду на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58,60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Аналогічні висновки щодо врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 містяться і в постановах Верховного Суду від 17.12.2025 по справі № 420/22799/24, від 11.05.2026 року по справі № 380/1727/24, від 19.05.2026 року по справі № 240/9022/20, від 03.06.2026 року по справі № 380/4195/25, від 04.06.2026 року по справі № 160/2115/24, від 05.06.2026 року по справі № 560/12064/24
З матеріалів справи, а саме з витягу з наказу начальника Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 09.08.2024 № 416 встановлено, що позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 09.08.2024. При цьому належні позивачу виплати було перераховано на картковий рахунок позивача 09.02.2026 року.
Отже, період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 10.08.2024 (наступний день після звільнення) по 08.02.2026, а не з 09.08.2024 по 09.02.2026, як зазначено позивачем у позовних вимогах.
Відповідно до довідки Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій, середньоденна заробітна плата позивача складає 1021,38 грн. (а.с. 39).
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 10.08.2024 по 08.02.2026 в межах шести місяців становить 187 933,92 грн. (184 календарні дні * 1021,38 грн. (середньоденне грошове забезпечення)).
В свою чергу, відповідно до наданих відповідачем на вимогу суду розрахунків грошового забезпечення позивача, загальний розмір грошового забезпечення, що належало позивачу до виплати при звільненні становить 623953,50 грн. (з урахуванням сум, виплачених на виконання рішення суду) (а.с. 60,61).
Відповідно, сума виплачена на виконання рішення суду від 10.07.2025 року по справі № 480/10471/24 у розмірі 109329,99 грн. становить 17,52% від загальної суми, належної позивачу при звільненні (109329,99 грн.: 623953,50 грн. х 100%).
Таким чином, виходячи з принципу пропорційності та враховуючи висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 32926,02 грн. (17,52% від 187 933,92 грн.), тобто з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
А відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 32926,02 грн.
Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо відшкодування судових витрат у даній справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуаційщодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строки компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2022 роки, а також за 2024 рік, за весь час затримки виплати.
Зобов`язати Мобільний рятувальний центр швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. Рятувальників, 64, м. Ромни, Сумська область, 42009, ідентифікаційний код 33219415) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строки компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2022 роки, а також за 2024 рік, за весь час затримки виплати.
Стягнути з Мобільного рятувального центру швидкого реагування "Суми" Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. Рятувальників, 64, м. Ромни, Сумська область, 42009, ідентифікаційний код 33219415) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 32926,02 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Павлічек