Справа № 758/18092/25
Категорія 38
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 жовтня 2026 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Войтенко Т. В.,
за участю секретаря судового засідання - Скитецька І. В.,
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за розпискою,-
в с т а н о в и в :
В листопаді 2025 р. до Подільського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у травні 2024 року до ОСОБА_1 звернувся його знайомий ОСОБА_3 з проханням дати грошові кошти у борг. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були знайомі з дитинства, позивач вважав відповідача порядною людиною, тому не мав сумнівів у тому, щоб допомогти йому. 06 травня 2024 року ОСОБА_3 попросив у ОСОБА_1 позику в сумі 2 500 гривень, пояснивши, що має тимчасові фінансові труднощі. ОСОБА_1 погодився допомогти, адже довіряв йому.
Згодом, 26 серпня 2024 року, відповідач знову звернувся до позивача з проханням позичити ще 14 000 гривень. Відповідач запевнив, що поверне всі кошти найближчим часом. Враховуючи знайомство, Позивач погодився й цього разу.
Через деякий час, 08 листопада 2024 року, ОСОБА_3 знову попросив у ОСОБА_1 в борг 12 046 гривень. Того ж дня, за власною ініціативою Відповідача, було оформлено розписку від 08.11.2024 року, у якій ОСОБА_3 підтвердив отримання всіх попередніх сум та зобов`язався повернути їх у визначений строк.
На початку наступного року відповідач знову звернувся з проханнями про позику. Так, 19 січня 2025 року він попросив 7 000 гривень, 23 січня - ще 5 000 гривень, 29 січня - 25000 гривень, а 17 лютого - додатково 2 000 гривень. Після отримання цих сум ОСОБА_3 запропонував скласти письмову розписку для підтвердження своїх зобов`язань. Того ж дня, 17.02.2025 року, була оформлена розписка на всі зазначені суми.
Надалі, у березні та квітні 2025 року відповідач ще двічі звертався до Позивача з проханнями надати йому гроші в борг: 18 березня 2025 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_3 5 000 (п`ять тисяч) гривень, а 16 квітня 2025 року - 2 454 (дві тисячі чотириста п`ятдесят чотири) гривні. Для гарантії повернення цих коштів була складена окрема розписка, у якій Відповідач власноруч підтвердив отримання зазначених сум.
Протягом усього цього часу ОСОБА_1 діяв добросовісно, спираючись на довіру та запевнення Відповідача, що він поверне всі отримані кошти. Однак Відповідач свої зобов`язання за договором та вказані в боргових розписках строки не виконав. Позивач неодноразово звертався до нього з вимогою повернути кошти, проте Відповідач гроші не повертає, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
У позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до розписки від 08.11.2024, у випадку неповернення у вказаний термін за цією розпискою грошових коштів, відповідач зобов`язується виплачувати 4% в день від суми 28 548,00 грн. до повного погашення боргу.
Відповідно до Договору-розписки від 17.02.2025, у випадку неповернення боргу у передбачений в розписці строк, відповідач зобов`язується виплачувати 4% в день від суми 39000 (тридцять дев`ять тисяч) 00 коп. до повного погашення боргу та проценті
Відповідно до Договору-розписки від 16.04.2025, у випадку неповернення у вказаний термін боргу за цією розпискою, відповідач зобов`язується виплачувати 4% в день від суми 7454 (сім тисяч чотириста п`ятдесят чотири) 00 коп. до повного погашення боргу та процентів.
Позивач навів розрахунок боргу станом на 31.10.2025 року, загальна сума вимог дорівнює 731 730 гривень 80 коп. яка складається: заборгованість за договорами позики грошей: 75 000,00 гривень 00 коп.; пеня у розмірі 4% від суми за кожен день прострочення: 643 230 гривень 80 коп.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_3 , у якому просив стягнути з останнього суму у розмірі 731 730,80 гривень 00 коп. яка складається із заборгованості за договором позики грошей: 75 000,00 гривень 00 коп.; та пені у розмірі 4% від суми за кожен день прострочення: 643 230,80 гривень 00 коп.
Заочним рішенням Подільського районного суду м.Києва від 12.03.2026 р. позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розписками від 08.11.2024, 17.02.2025 та 16.04.2025р. у загальному розмірі 731 730,80 грн., а також стягнуто 7317,30 грн. судового збору.
Не погоджуючи із заочним рішенням, представник відповідача подала заяву про його перегляд.
Ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 24.06.2026 заочне рішення було скасоване. Скасовуючи заочне рішення, суд виходив з того, що не врахував обставини, які мають істотне значення для справи, які сторона не змогла повідомити суду, адже не була обізнана про розгляд справи, щодо невірної оцінки судом правової природи відсотків, які стягнуті судом, та їх непропорційність з сумою основного боргу.
Після скасування заочного рішення справу було призначено до розгляду по суті спочатку.
04.08.2026 від позивача ОСОБА_1 надійшла Заява про збільшення позовних вимог.
У Заяві про збільшення позовних вимог позивач зазначив, що 4% на день є погодженим сторонами відповідно до ст.ст. 627, 1048 та ч.2 ст. 625 ЦК України розміром процентів за неправомірне користування грошовими коштами (процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання), а не заходами відповідальності у формі неустойки (пені). Сплачуючи ці проценти, боржник компенсує позикодавцю правомірне та позаправомірне користування його грошовими коштами.
Відтак, позивач посилався на такі обставини: Відповідачем були отримані грошові кошти за трьома окремими розписками. Факт отримання коштів відповідач визнав, у тому числі у заяві про перегляд заочного рішення, підтвердивши наявність основної заборгованості в сумі 75 000,00 грн. Відсотки розраховуються за формулою: [Відсотки] = [Сума боргу] * [Відсоткова ставка (%)] / 100% * [Кількість днів]
Щодо розписки від 08 листопада 2024 року: Основний борг: 28 546,00 грн. Строк повернення: до 08 січня 2025 року. Умова розписки:" У випадку неповернення у вказаний термін зобов`язуюсь виплачувати 4% в день від суми 28 546 грн. до повного погашення боргу та відсотків." Період прострочення: з 09.01.2025 по 04.08.2026 (включно) = 573 днів.
Розрахунок процентів: 28 546,00 х 4 / 100 х 573 = 654 274,32 грн.
Щодо розписки від 17 лютого 2025 року: Основний борг: 39 000,00 грн. Строк повернення: до 30 квітня 2025 року. Умова розписки: "У випадку неповернення у вказаний термін зобов`язуюсь виплачувати 4% в день від суми 39 000 грн. до повного погашення боргу та відсотків." Період прострочення: з 01.05.2025 по 04.08.2026 (включно) = 461 день.
Розрахунок процентів: 39 000,00 х 4 / 100 х 461 = 719 160,00 грн.
Щодо розписки від 16 квітня 2025 року: Основний борг: 7 454,00 грн. Строк повернення: до 09 вересня 2025 року. Умова розписки: "У випадку неповернення у вказаний термін зобов`язуюсь виплачувати 4% в день від суми 7 454 грн. за кожний день до повного погашення боргу та відсотків." Період прострочення: з 10.09.2025 по 04.08.2026 (включно) = 329 днів.
Розрахунок процентів: 7 454,00 х 4 / 100 х 329 = 98 090,64 грн.
Відтак, у Заяві про збільшення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 :
-основний борг у розмірі 75 000,00 грн;
- 4% за кожний день прострочення відповідно до умов розписок у розмірі 1 471524,96 грн.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги у збільшеному розмірі. Позивач пояснив, що станом на день розгляду справи борг не повернуто; починаючи з дня, наступного від дати спливу строку на повернення боргу, позивач нарахував 4% від суми боргу за кожен день прострочки.
У судовому засідання представник відповідача повідомила, що ОСОБА_3 перебуває в СІЗО, будучи засудженим за вчинення злочину. Користуючись такою ситуацією, позивач намагається стягнути борг з ОСОБА_3 , щоб заволодіти часткою у квартирі ОСОБА_3 , в якій проживає мати останнього. Мати відповідача пропонувала ОСОБА_1 повернути замість сина борг у розмірі 75 000 грн., однак, останній відмовився отримувати кошти, маючи на мені примусове стягнення та звернення стягнення на квартиру.
Представник відповідача визнала факт укладення ОСОБА_3 договорів позики у вигляді розписок та не заперечувала проти задоволення позову в частині стягнення основного боргу у розмірі 75000 грн. В той же час, просила відмовити у стягненні 4%, які нарахував позивач за кожен день користування позиченими коштами, посилаючись на таке:
- позивач так виклав свої позовні вимоги, що не зрозуміло, яка правова природа нарахування 4% за день. Позивач зазначає, що 4% на день є погодженим сторонами відповідно до ст.ст. 627, 1048 та ч. 2 ст. 625 ЦК України розміром процентів за неправомірне користування грошовими коштами (процентами за прострочення виконання грошового зобов`язання), а не заходами відповідальності у формі неустойки (пені). При цьому, у такому твердженні є суперечності. Позивач не може розібратися, які це відсотки і яка природа їх походження: за користування позикою чи відповідальність за порушення зобов`язання, оскільки у своїх обґрунтуваннях він посилається як на ст. 1048 ЦК України, яка регламентує питання процентів за договором позики, так і на ст. 625 ЦК України. При чому, в розписках немає посилань на ст. 625 ЦК України;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що "проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність;
- за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
- якщо 4% є мірою відповідальності, то такий розмір повинен бути розміром «річних», а не «денних» відсотків;
- якщо 4% нараховані по ст.625 ЦК України, то періодом нарахування повинні бути 6 місяців. У випадку, якщо суд дійде висновку про правомірність нарахування 4%, просила застосувати строк - 6 місяців.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позову у зв`язку з наступним.
Судом встановлено, що 06.05.2024 р. ОСОБА_1 здійснив переказ коштів на карту Monobank у сумі 2500 грн, 26.08.2024 у сумі 14 000 грн, 08.11.2024 - 12046 грн. В призначеннях плату відображено «Переказ особистих коштів», отримувач ОСОБА_4
08.11.2024 р. відповідач ОСОБА_3 написав розписку, якою підтвердив отримання коштів за 06.05.2024, 26.08.2024, 08.11.2024.
Відповідач у розписці також зазначив, що зобов`язується повернути борг у розмірі 28 546 грн. безготівковим переказом на карту ОСОБА_1 у термін до 08.01.2025 р.
Відповідач у розписці також зазначив, що у разі неповернення коштів у вказаний термін він зобов`язується виплачувати ОСОБА_1 4% за кожен день прострочки від суми 28546 грн. до повного погашення боргу.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 здійснив переказ коштів на карту Monobank 19.01.2025 у сумі 7 000 грн., 23.01.2025 - 5 000 грн, 29.01.2025 - 25 000 грн, 17.02.2025 - 2 000 грн. В призначеннях плату відображено «Переказ особистих коштів», отримувач ОСОБА_4
17.02.2025 р. відповідач ОСОБА_3 написав розписку, якою підтвердив отримання коштів за 19.01.2025, 23.01.2025, 29.01.2025, 17.02.2025.
Відповідач у розписці також зазначив, що зобов`язується повернути борг у розмірі 39000 грн. безготівковим переказом на карту ОСОБА_1 у термін до 30.04.2025 р.
Відповідач у розписці також зазначив, що у разі неповернення коштів у вказаний термін він зобов`язується виплачувати ОСОБА_1 4% за кожен день прострочки від суми 39000 грн. до повного погашення боргу.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 здійснив переказ коштів на карту Monobank 18.03.2025 у сумі 5 000 грн, 16.04.2025 - 2 454 грн. В призначеннях плату відображено «Переказ особистих коштів», отримувач ОСОБА_5 .
16.04.2025 відповідач ОСОБА_3 написав розписку, якою підтвердив отримання коштів за 18.03.2025 та 16.04.2025.
Відповідач у розписці також зазначив, що зобов`язується повернути борг у розмірі 7454,00 грн. безготівковим переказом на карту ОСОБА_1 у термін до 10.09.2025 р.
Відповідач у розписці також зазначив, що у разі неповернення коштів у вказаний термін він зобов`язується виплачувати ОСОБА_1 4% за кожен день прострочки від суми 7454,00 грн. до повного погашення боргу.
Позивач стверджує, що борг не повернуто. Факт неповернення коштів визнала у судовому засіданні представник відповідача .
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Вимогами ч.1 ст.1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
В свою чергу, приписами ч. 2 ст.1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У відповідності до ч. 1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У своїй постанові від 05 вересня 2018 року у справі №756/8630/14- ц Верховний Суд зазначив, що ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
В свою чергу, згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Судом з пояснень сторін було встановлено, що між сторонами дійсно виникли правовідносини позики. Борги за розписками не повернуто, а відтак вимоги позивача про стягнення 75 000 грн. ґрунтується на вимогах статей 525, 526, 530, 1046, 1047 ЦК України та підлягають задоволенню.
Одночасно із заявленням вимог про повернення суми основного боргу за трьома розписками, позивач ОСОБА_1 заявив вимогу про стягнення з відповідача 4% від суми боргу за кожен день прострочки повернення боргу, які нарахував за період з дня, наступного від дати, коли ОСОБА_3 повинен був повернути борг, та станом на 04.08.2026 р. на суму 1 471524,96 грн.
Вирішуючи питання про природу таких відсотків, суд виходить з того, що відповідач у своїх розрахунках датою початку нарахування таких відсотків визначає дату, яка слідує на кінцевою датою повернення коштів.
Вказівка на те, що такі відсотки нараховуються після неповернення боргу у погоджений строк, дає підстави для висновку, що такі відсотки передбачені як міра відповідальності боржника за невиконання боргового зобов`язання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Вимогу про стягнення процентів позивач ґрунтував на вимогах статті 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У конкретній справі сторони передбачили розмір процентів 4% в день від суми позики за кожен день прострочки, що складає 1460% річних.
Правовідносини стосовно здійснення позикодавцем права на визначену договором плату за користування позикою за час, на який він її надав, та правовідносини щодо здійснення позикодавцем права на проценти внаслідок невиконання позичальником обов`язку повернути кошти до визначеного терміну є різними за змістом.
Як неодноразово зауважувала Велика Палата Верховного Суду, термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 38) і від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17 (пункти 6.20-6.24)).
У конкретному випадку сторони передбачили сплату процентів з наступного дня від дати, коли борг повинен був бути повернутим.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, від 19 червня 2019 року в справах №703/2718/16-ц, 646/14523/15-ц нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Саме таким розумінням змісту частини другої статті 625 ЦК України суд керується під час вирішення даної справи.
Отже, за розпискою від 08.11.2024 р. відповідач ОСОБА_3 зобов`язується повернути борг у розмірі 28 546 грн. безготівковим переказом на карту ОСОБА_1 у термін до 08.01.2025 р.
Тобто, з 09 січня 2025 р. відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розмірі 28 546 грн.
За період з 09.01.2025 по 04.08.2026, тобто за 573 дні, позивач нарахував 4% від суми 28 546 грн. за кожен день прострочки на суму 654274,32 грн.
За розпискою від 17.02.2025 р. відповідач ОСОБА_3 зобов`язується повернути борг у розмірі 39000 грн. безготівковим переказом на карту ОСОБА_1 у термін до 30.04.2025 р.
Тобто, з 01 травня 2025 р. відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розмірі 39000 грн.
За період з 01.05.2025 по 04.08.2026, тобто за 461 день, позивач нарахував 4% від суми 39000 грн. за кожен день прострочки на суму 719 160,00 грн.
За розпискою від 16.04.2025 відповідач ОСОБА_3 зобов`язується повернути борг у розмірі 7454,00 грн. безготівковим переказом на карту ОСОБА_1 у термін до 10.09.2025 р.
Тобто, з 01 вересня 2025 р. відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розмірі 7454 грн.
За період з 01.09.2025 по 04.08.2026, тобто за 329 днів, позивач нарахував 4% від суми 7454 грн. за кожен день прострочки на суму 98090,64 грн.
До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність тривалістю 1 рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України)
Якщо застосувати строк позовної давності, про який заявила адвокат Афендулова М.Г., то річні по ст.625 ЦК України за період прострочки виконання грошового зобов`язання можуть бути стягнуті на 1 рік, що передує даті звернення до суду.
З урахуванням строку давності за розпискою від 08.11.2024 р. відповідач ОСОБА_3 за 365 днів повинен був ви сплатити 416 771,60 грн. процентів за невиконання грошового зобов`язання; за розпискою від 17.02.2025 р. відповідач ОСОБА_3 за 365 днів повинен був ви сплатити 569 400 грн.; за розпискою від 16.04.2025 відповідач ОСОБА_3 за 365 днів повинен був ви сплатити 108 828,40 грн.
Разом нарахування по ч.2 ст.625 ЦК України за 1 рік становили б за трьома розписками 1095000,00 грн., що майже в 15 разів перевищує суму основного боргу.
У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора.
Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду в справі № 902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних. У постанові від 18 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, врахувала фактичні обставини справи № 902/417/18.
Суд зауважує, що зменшення судом заявлених до стягнення відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 910/14524/22).
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, критеріїв справедливості та співмірності, суд вважає за необхідне зменшити загальний розмір відсотків річних як міри відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання до розміру суми основного боргу 75 000 грн.. Суд врахував, що мати ОСОБА_3 пропонувала позивачу повернути борг сина, однак ОСОБА_1 відмовився від отримання коштів, подавши позовну заяву до суду та у подальшому збільшивши позовні вимоги. Дану обставинну ОСОБА_1 у судовому засіданні не спростовував. Натомість, ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру ОСОБА_3 , що з великою вірогідністю свідчить про правдивість твердження представника відповідача про намір заволодіти квартирою ОСОБА_3 в рахунок незначного боргу. У цьому контексті ВП ВС зауважувала, що наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання,
Таким чином, оскільки в судовому засіданні знайшли своє підтвердження ті обставини, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договорами позики, які оформлені розписками, заявлені позивачем вимоги про стягнення на його користь з відповідача суми позики 75 000,00 грн 00 коп. та процентів у зменшеному судом розмірі є такими, що ґрунтуються на вимогах закону.
Відтак, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути борг за розписками від 08.11.2024, 17.02.2025, 16.04.2025 у розмірі 75 000,00 грн., а також 75000 грн. процентів, нарахованих відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України у зв`язку з несвоєчасним поверненням боргу, а всього необхідно стягнути 150 000 грн. В решті позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 1500,00 грн. пропорційно задоволеній частині позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 533, 1046, 1047, 1049 ЦК України, та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 134, 137, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354, ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ :
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за розписками - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розписками від 08.11.2024, 17.02.2025 та 16.04.2025р. та проценти у зв`язку з несвоєчасним поверненням боргу, у загальному розмірі 150 000,00 (сто п`ятдесят тисяч) гривень, а також судовий збір у розмірі 1500,00 грн., а всього стягнути 151 500,00 (сто п`ятдесят одну тисячу п`ятсот) гривень.
В решті позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя Т. В. Войтенко