Головуючий І інстанції: Котеньов О.Г.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 р. Справа № 520/7486/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Мінаєвої К.В. , Фоміної Л.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 по справі № 520/7486/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправними та скасування рішень, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 963280847395 від 12.02.2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою років;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 963280847395 від 27.03.2025 року в частині відмови у застосуванні показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії;
- визнати протиправними дії органів Пенсійного фонду України щодо незастосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років показника середньої заробітної плати за 2022- 2024 роки;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років з 06.02.2025 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022- 2024 роки.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12.02.2025 № 963280847395, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.03.2025 № 963280847395, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2022-2024 роки.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2025 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2022-2024 роки.
Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Верховний Суд у подібних правовідносинах неодноразово висловлював правову позицію щодо того, що у випадку, якщо особа, яка вже отримує пенсію за одним законом, виявила бажання отримувати пенсію, право на яку визначене іншим законом, то має місце саме призначення пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно із частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії - пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача вид вважав покладення обов`язку щодо повторного розгляду заяви саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області як орган, який прийняв останнє рішення за результатами розгляду відповідної заяви позивача.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.В доводах апеляційної скарги зазначає, що пенсійний орган здійснюючи свої повноваження права позивача не порушив.
Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В доводах апеляційної скарги зазначає, що зобов`язання відповідача розглянути повторно заяву від 19.03.2025, є порушення його прав, оскільки саме призначити пенсію за вислугою років з 06.02.2025 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022- 2024 роки є належним та ефективним способом захисту прав позивача.
Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження засобами поштового зв`язку та в електронній формі до електронного кабінету учасника справи.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 09.12.2014, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами.
Позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення від 12.02.2025 №963280847395, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку зі зменшенням розміру пенсії.
Позивач повторно звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" із застосуванням середньої заробітної плати за 2025 рік.
Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області було розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення від 27.03.2025 №963280847395, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років із застосуванням середньої заробітної плати за 2025 рік, у зв`язку з відсутністю відповідних підстав.
Позивач вважає протиправними рішення відповідачів та вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області має призначити йому пенсію за вислугою років з 06.02.2025 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022 - 2024 роки, тому звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закон № 1058-ІV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Згідно з приписами частини другої статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
У свою чергу, частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом (пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника), на інший. Показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Предметом спору у даній адміністративній справі є встановлення правомірності відмови пенсійного органу у відмові позивачу в призначенні пенсії за вислугу років та застосуванні показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передували року звернення за призначенням нового виду пенсії за віком, відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
З матеріалів справи встановлено, що позивачу призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, в призначенні пенсії за вислугу років із застосування показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022- 2024 роки та призначенні пенсії за вислугу років без відповідного показника, відмовлено у зв`язку з тим, що розмір пенсії буде меншим.
Верховний Суд у подібних правовідносинах неодноразово висловлював правову позицію щодо того, що у випадку, якщо особа, яка вже отримує пенсію за одним законом, виявила бажання отримувати пенсію, право на яку визначене іншим законом, то має місце саме призначення пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно із частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії - пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №127/7522/17, від 18 серпня 2020 року у справі №263/6611/17.
А отже, у даному випадку в разі призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення" має місце саме призначення пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії - пенсії за вислугу років.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій зокрема у постановах від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а, від 14 лютого 2018 року по справі №465/5246/17, від 23 жовтня 2018 у справі № 334/2653/17, від 13 грудня 2018 у справі №185/860/17, від 06 лютого 2019 року у справі №333/1856/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №876/5312/17, якщо особа отримувала пенсію за іншим Законом, звертається за призначенням пенсії згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", показник середньої заробітної плати має враховуватись за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії за Законом №1058-IV.
Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що під час розгляду заяв позивача відповідачами було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють порядок призначення пенсії за вислугу років та визначення показника середньої заробітної плати, що підлягає застосуванню при її призначенні оскільки оскаржувані рішення ґрунтуються на помилковому розумінні правової природи звернення позивача як переведення з одного виду пенсії на інший, тоді як у спірних правовідносинах має місце звернення за призначенням пенсії відповідно до іншого законодавчого акта.
Щодо вимог апеляційної скарги позивача щодо дискреційних повноважень відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
З огляду на наявність дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду з призначення пенсій, положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Стосовно дискреційних повноважень, Верховний Суд уже зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Подібний висновок, зокрема, міститься у Постанові КАС ВС у справі № 400/4491/20 від 31.05.2022.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що дискреція це не є обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 58 Закону № 1058-IVвизначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Суд не може підміняти своїм рішенням компетенцію уповноваженого органу державної влади, через що вимоги про зобов`язання призначити пенсію також задоволенню не підлягають.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним захистом прав позивача є скасування оскаржуваних рішень та зобов`язання територіального органу Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням висновків суду щодо застосування норм матеріального права.
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеного, вказані в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ґрунтуються на помилковому та довільному тлумаченні скаржником норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 по справі № 520/7486/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді К.В. Мінаєва Л.О. Фоміна