Головуючий І інстанції: Лук`яненко М.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 р. Справа № 520/19944/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Мінаєвої К.В. , Фоміної Л.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/19944/26
за позовом ОСОБА_1
до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича , Височанської селищної ради
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича, в якій просить суд:
- визнати дії Височанського селищного голови О. Мороза щодо надання позивачу інформації на її заяву №682/02-27 від 15.05.2026 року на 45 день від її отримання, про те, що її заява буде розглянута на черговій сесії, такими що порушили вимоги ст. 20 Закону України "Про звернення громадян";
- визнати бездіяльність Височанської селищної ради щодо нерозгляду заяви позивача №682/02-27 від 15.05.2026 року протягом строку встановленого ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" неправомірною;
- зобов`язати Височанську селищну раду в подальшому утримуватись від порушення строків розгляду його заяв спрямованих позивачем на розгляд, на її адресу;
- зобов`язати Височанського селищного голови О. Мороза в подальшому утримуватись від невиконання ним вимог ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" при розгляді будь яких звернень, що подано позивачем на адресу Височанської селищної ради.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Височанським селищним головою О. Морозом протиправно вчинено дії щодо надання позивачу інформації про те, що її заява буде розглянута на черговій сесії, а Височанською селищною радою протиправно не розглянуто заяву №682/02-27 від 15.05.2026 року протягом строку встановленого ст. 20 Закону України "Про звернення громадян". Вказане, на думку позивача, порушує її права.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2026 по справі № 520/19944/26 позовні вимоги залишено без задоволення.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, із посиланням на обставини справи, зокрема, зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам КАС України, не містить мотивувальної частини щодо розгляду судом доводів та аргументів позивача, як то визначено судовою практикою, прийнято на підставі порушення судом принципу верховенства права.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.05.2026 року позивач звернулась до Височанської селищної ради із заявою від 14.05.2025 року щодо надання дозволу на приватизацію земельних ділянок, де поховано ОСОБА_2 та тієї, яка виділена їй під місце поховання.
Звернення позивача від 14.05.2026 року зареєстровано в Журналі вхідної кореспонденції Височанської селищної ради за вхідним №682/02-27 від 15.05.2026 року.
Листом Височанської селищної ради від 29.06.2026 року № 02-23/1892 позивача повідомлено, що відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12, 116, 118, 122 Земельного кодексу України питання щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян належать до виключної компетенції селищної ради та вирішуються шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні селищної ради.
У відзиві на позов відповідачем зазначено, що чергове пленарне засідання ради призначене на 27 липня 2026 року, на якому й заплановано розгляд заяви позивача.
Так, згідно розпорядження Височанського селищного голови «Про внесення доповнення до розпорядження від 17.07.2026 №302/02-03 «Про скликання LXIХ сесії Височанської селищної ради VIII скликання» від 22 липня 2026 року №303/02-03 доповнено порядок денний, зокрема, про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки, на якій поховано її сина, ОСОБА_2 , та земельної ділянки поруч, яка була виділена під поховання заявниці.
Проектом рішення LXIХ сесії Височанської селищної ради VIII скликання від 27.07.2026 року передбачено відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки, на якій поховано її сина, ОСОБА_2 , та земельної ділянки поруч, яка була виділена під поховання заявниці.
Позивач вважає протиправними дії Височанського селищного голови О. Мороза щодо надання позивачу інформації на її заяву №682/02-27 від 15.05.2026 року на 45 день від отримання, про те, що заява буде розглянута на черговій сесії, такими що порушили вимоги ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" та протиправною бездіяльність Височанської селищної ради щодо нерозгляду заяви позивача №682/02-27 від 15.05.2026 року протягом строку встановленого ст. 20 Закону України "Про звернення громадян", а тому звернулась до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що розгляд питання щодо передачі спірної земельної ділянки у власність позивача повинно вирішуватись на пленарному засіданні селищної ради, про що і повідомлено позивача листом від 29.06.2026 року № 02-23/1892.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Положення ст. 55 Конституції України визначають, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Стаття 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі Закон № 393/96-ВР) визначає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно із положеннями статті 5 Закону №393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Відповідно до ст. 7 Закону №393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Згідно ст. 15 Закону №393/96 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до ст. 18 Закону №393/96 громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Положеннями статті 20 Закону №393/96 передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду їх звернень.
З матеріалів справи судом встановлено, що у спірних правовідносинах, звернення позивача стосується надання дозволу на приватизацію земельної ділянки, на якій поховано її сина, ОСОБА_2 , та земельної ділянки поруч, яка була виділена під її поховання.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Згідно зі статтями 12, 116, 118, 122 Земельного кодексу України саме рада уповноважена приймати рішення щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, ні селищний голова, ні посадові особи виконавчого апарату не мають повноважень одноособово вирішувати зазначене питання.
Єдиним способом його вирішення є прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні селищної ради.
Так, листом Височанської селищної ради за підписом ОСОБА_3 від 29.06.2026 року № 02-23/1892 на звернення за вхідним №682/02-27 від 15.05.2026 року, позивача повідомлено, що відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12, 116, 118, 122 Земельного кодексу України питання щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян належать до виключної компетенції селищної ради та вирішуються шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні селищної ради.
Відповідачем зазначено, що чергове пленарне засідання ради призначене на 27 липня 2026 року, на якому й заплановано розгляд заяви позивача.
Так, згідно розпорядження Височанського селищного голови «Про внесення доповнення до розпорядження від 17.07.2026 №302/02-03 «Про скликання LXIХ сесії Височанської селищної ради VIII скликання» від 22 липня 2026 року №303/02-03 доповнено порядок денний, зокрема, про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки, на якій поховано її сина, ОСОБА_2 , та земельної ділянки поруч, яка була виділена під поховання заявниці.
Отже, у даному випадку, лист Височанської селищної ради від 29.06.2026 року № 02-23/1892 має виключно інформаційний характер та не є рішенням щодо розгляду заяви по суті, а саме вирішенням порушених у зверненні питань, оскільки селищний голова не наділений повноваженнями приймати рішення щодо передачі земельних ділянок у власність.
До того ж, відповідно до підпунктів 18 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова: забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об`єднань.
Тож закон не зобов`язує та не наділяє правом селищного голову втручатись у правовідносини громадян та депутата щодо розгляд заяв громадян.
Розгляд питання щодо передачі спірної земельної ділянки у власність позивача повинно вирішуватись на пленарному засіданні селищної ради, про що і повідомлено позивача листом від 29.06.2026 року № 02-23/1892.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19, визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де вказано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оскільки у спірних відносинах відсутні докази порушення прав або інтересів позивача, які підлягають судовому захисту, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2026 по справі № 520/19944/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді К.В. Мінаєва Л.О. Фоміна