ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 р. Справа № 440/11542/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Катунова В.В.
суддів: Мінаєвої К.В. , Фоміної Л.О.
за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 суддя В.І. Бевза, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/11542/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправними дії Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо застосування до виплати пенсії ОСОБА_1 окремого (спеціального) порядку виплати пенсій, перерахованих (нарахованих) на виконання судових рішень, та щодо виплати пенсії у неповному розмірі;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_3 нараховану, але не виплачену пенсію за період з 01.02.2023 по 30.11.2025 в розмірі 118159,68 грн, а також з 01.12.2025 здійснювати виплату пенсії у повному нарахованому розмірі 24074,12 грн. відповідно до статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, виключно в грошовій формі) з видатків, передбачених у бюджеті Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), призначених за спеціальною пенсійною програмою відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», без застосування будь-якого окремого (спеціального) порядку виплати пенсій, перерахованих (нарахованих) на виконання судових рішень.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, зокрема, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 у справі №440/8070/25, яке набрало законної сили 04.09.2025, проведено перерахунок з 01.02.2023 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області у Полтавській області від 17.04.2025 №04-185/10 . Нарахована заборгованість за період з 01.02.2023 по 30.11.2025 в розмірі 118159,68 грн. Вказану заборгованість обліковано в Головному управлінні в підсистемі «Реєстр судових рішень» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України за номером справи та датою набрання рішення законної сили. Розмір пенсії ОСОБА_2 з 01.03.2026 становить 24074,12 грн. Спір виник саме щодо порядку виплати вже нарахованих позивачу сум. Починаючи із січня 2026 року, відповідач, здійснюючи виплату позивачу пенсії, фактично продовжує виплачувати її у розмірі, визначеному до виконання судового рішення, а належні позивачу суми перерахованої пенсії виплачує частинами у складі так званої «поточної заборгованості». Унаслідок такого порядку виплати за період із січня по липень 2026 року позивач недоотримав належну йому поточну пенсію у загальному розмірі 35 524,37 грн. Крім того, із нарахованої на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 у справі № 440/8070/25 заборгованості за період з 01.02.2023 по 30.11.2025 у розмірі 118 159,68 грн позивачу фактично виплачено лише 11 096,53 грн (8 043,40 грн у листопаді 2025 року, 1 135,13 грн у грудні 2025 року та 1 918,00 грн у 2026 році), тоді як решта належних до виплати сум продовжує обліковуватися відповідачем як заборгованість та фактично не виплачується. У листі від 31.07.2026 відповідач повідомив, що виплата належних Позивачу сум здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» (надалі - Постанова № 821, Порядок № 821), а саме пунктів 5- 8 затвердженого нею Порядку та в межах бюджетних асигнувань передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2026 N127 «Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2026 рік». Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо невиплати щомісячної пенсії у повному обсязі від перерахованого розміру 24 074,12 грн. та відтермінування виплати нарахованої за минулий час суми пенсії у розмірі 118159,68 грн . шляхом віднесення цих сум до спеціального порядку виплати, передбаченого Постановою № 821.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції оцінив позовні вимоги як такі, що звернуті стосовно процесу реального виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 у справі №440/8070/25, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 стосується відносин виконання рішення суду, а не спірних правовідносин (змісту спору), тобто відсутній новий публічно-правовий спір. Позивач фактично просить ухвалити рішення у цій справі, щоб виконати інше рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 у справі №440/8070/25, тобто має місце вимога особи здійснити ухвалення рішення суду щодо виконання іншого рішення суду, проте обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не дозволяє ефективно захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Окремо суд першої інстанції звернув увагу, що оскільки постанова КМ України №821 втратила чинність із 08.06.2026, то вона зберігає своє чинність, в порядку статті 264 КАС України, із 14.07.2025 по 07.06.2026, а із 08.06.2026 відсутній підстави для виконання рішення суду від 04.08.2025 у справі №440/8070/25 на підставі постанови КМ України №821, що вказує на відсутність нового публічно-правого спору, який є відмінним від порядку виконання рішення суду у справі №440/8070/25.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження на підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 170 КАС України.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 року у справі №440/11542/26; направити на продовження розгляду справи №440/11542/26 в суд першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що підставою позову в даній справі є не сам факт перерахунку пенсії як такий (він відповідачем здійснений і позивачем не оскаржується), а самостійна правозастосовча дія відповідача, вчинена після виконання рішення у справі №440/8070/25, - віднесення нарахованих сум до спеціального бюджетного механізму, що підтверджується листом Відповідача від 31.07.2026 № 1600-0901 8/71958.
Вказує, що у позовній заяві позивач звертав увагу суду першої інстанції на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, якою скасовано судові рішення про відмову у відкритті провадження за позовом, поданим за фактично тотожних обставин: наявність попереднього судового рішення про перерахунок пенсії, на виконання якого орган Пенсійного фонду України нарахував суми доплат, та подальше звернення особи з окремим позовом про незастосування Порядку № 821 до виплати цих сум.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначив, що оскільки постанова КМ України №821 втратила чинність із 08.06.2026, то вона зберігає своє чинність, в порядку статті 264 КАС України, із 14.07.2025 по 07.06.2026, а із 08.06.2026 відсутній підстави для виконання рішення суду від 04.08.2025 року у справі №440/8070/25 на підставі постанови КМ України №821, що вказує на відсутність нового публічно-правого спору, який є відмінним від порядку виконання рішення суду від 04.08.2025 року у справі №440/8070/25. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Учасники справи повідомлені про перегляд ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом вручення їм копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження, про призначення даної справи до апеляційного розгляду та повістки про виклик на 14.10.2026.
Представник позивача у судовому засідання підтримав доводи апеляційної скарги.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.
Наявність у КАС України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому КАС України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05.08.2025 у справі № 620/15158/24, від 25.03.2026 у справі № 320/36568/25 та від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25.
Колегією суддів встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 у справі №440/8070/25:
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_4 з 01.02.2023 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області № 04-185/10 від 17.04.2025 року.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_4 з 01.02.2023 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області у Полтавській області № 04-185/10 від 17.04.2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 31.07.2026 №1600-0901-8/71958 представника позивача повідомлено, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 у справі №440/8070/25 , яке набрало законної сили 04.09.2025, проведено перерахунок з 01.02.2023 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області у Полтавській області від 17.04.2025 N?04-185/10 (копія перерахунку додається). Нарахована заборгованість за період з 01.02.2023 по 30.11.2025 в розмірі 118159,68 грн (копія розрахунку додається). Вказану заборгованість обліковано в Головному управлінні в підсистемі «Реєстр судових рішень» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України за номером справи та датою набрання рішення законної сили. виплата здійснювалася таким чином: листопад 2025 року - 8043,40 грн; грудень 2025 року - 1135,13 грн, а також різниці пенсії в загальному розмірі 4575,00 грн в 2026 році: лютий - 1000,00 грн; березень - 982,00 грн; квітень - 877,00 грн; травень - 780,00 грн; червень - 936,00 грн.
З матеріалів позовної заяви встановлено, що підставою для звернення позивача до суду є неналежне, на його думку, виконання відповідачем рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 у справі №440/8070/25.
Зокрема, апелянт зазначає, що у справі №440/8070/25 оскаржувались правовідносини, що стосувались права позивача на перерахунок пенсії перерахунок з 01.02.2023 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області у Полтавській області, а в даній справі правовідносини стосуються виплати пенсії у фактично нарахованому розмірі на виконання рішення суду.
Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 4408070/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.
Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.
Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.
При цьому встановлений КАС України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.
Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 КАС України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.
Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.
При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.
Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.
Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі №440/8070/25, застосував положення Постанови № 821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.
Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував Постанову № 821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.
За таких обставин застосування Постанови № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність Постанови № 821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі № 440/8070/25.
Отже, якщо застосування Постанови № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі № 440/8070/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному КАС України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.
Колегія суддів зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду у справі № 440/8070/25, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 383, 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивачки, підтверджених таким рішенням суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.09.2026 у справі № 580/490/26.
Суд апеляційної інстанції відхиляє покликання скаржника на постанову Верховного Суду від 30.04.2026 у справі № 340/7985/25, оскільки Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26 відступив від висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 30.04.2026 у справі № 340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень Постанови № 821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову. Водночас судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вважає правильним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених КАС України.
Згідно пунктів 1, 2 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Враховуючи встановлені у справі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в цій справі.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване судове рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 по справі № 440/11542/26 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.В. Катунов
Судді К.В. Мінаєва Л.О. Фоміна
Постанова складена в повному обсязі 16.10.26.