ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 р. Справа № 520/11974/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Фоміної Л.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 (головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі № 520/11974/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року включно, виплаченої на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі № 520/16210/24;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі № 520/16210/24 за весь час затримки з 16.06.2017 по день фактичної виплати 09.05.2026 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, є протиправною та такою, що порушує чинне законодавство, що регулює спірні правовідносини.
ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року включно, виплаченої на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі № 520/16210/24.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі № 520/16210/24 за весь час затримки з 16.06.2017 по день фактичної виплати 09.05.2026 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Ухвалюючи судове рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що 09.05.2026 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі № 520/16210/24 Військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено ОСОБА_1 32 102,15 грн.
Відтак, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення (індексації), адже вона виплачується у разі порушення строків виплати доходу (сум індексації грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку індексації та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 по справі №520/11974/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції помилково ототожнив період, за який нарахована індексація, з періодом затримки її виплати
На думку апелянта, такий підхід фактично переносить дату початку спірного періоду на всі наступні щомісячні нарахування та не відповідає механізму Закону України №2050-III.
Крім того, суд першої інстанції не встановив помісячну базу, без якої неможливо застосувати статтю 3 Закону №2050-III та пункт 4 Порядку №159, а для правильного вирішення спору необхідно було встановити щонайменше: суму індексації, що припадає на кожний окремий місяць з 16.06.2017 по 28.02.2018; суму після обов`язкових утримань; строк, у який кожна місячна сума мала бути виплачена; та період невиплати, за який обчислюється відповідний індекс інфляції.
Посилався на Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 та зауважив, що суд першої інстанції формально навів положення Закону №2050-III і Порядку №159, але не застосував закріплений ними помісячний механізм до конкретних фактичних обставин цієї справи.
Зазначив, що позивач не обґрунтував належними розрахунками саме той період компенсації, який був задоволений судом.
Звернув увагу на те, що суд першої інстанції, зобов`язавши військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за єдиний період з 16.06.2017 по 09.05.2026, не визначив щомісячних сум, що є базою розрахунку, та дат початку їх невиплати, що створює невизначеність резолютивної частини й ускладнює виконання рішення.
ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу положень частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом вручення їм копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Згідно зі статтею 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
V. Обставини, встановлені судом.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі № 520/16210/24 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 16 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року.
09.05.2026 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі № 520/16210/24 Військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено ОСОБА_1 32 102,15 грн.
Проте, відповідачем не нарахована та не виплачена компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрат доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати у належному розмірі індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов`язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульоване України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону).
Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20), та зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Судова палата Верховного Суду дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.
Так, в Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України виходив із того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.
Тобто, у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної невиплати позивачу сум, які стягнуті на виконання рішення суду у справі №480/7393/23, колегія суддів вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
В аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.
Як встановлено судовим розглядом на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/16210/24 від 16.09.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 здійснила частину недоотриманого грошового забезпечення 09.05.2026, у розмірі 32 102,15 грн, що підтверджується скріншотом з банківського рахунку позивача.
За таких обставин колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції та вважає, що наявні підстави для визнання протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 16.06.2017 року по 28.02.2018 року включно, виплаченої на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі № 520/16210/24 та зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі № 520/16210/24 за весь час затримки з 16.06.2017 по день фактичної виплати 09.05.2026 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про помилкове ототожнення судом першої інстанції періоду, за який нарахована індексація грошового забезпечення, з періодом затримки її виплати, оскільки визначення конкретних строків прострочення виплати відповідних сум та їх розрахунок належать до механізму нарахування компенсації відповідно до Закону України № 2050-III та Порядку № 159. Саме по собі визначення періоду, за який позивачу належить індексація, не свідчить про те, що суд визнав усі щомісячні суми простроченими з однієї дати.
Також, колегія суддів відхиляє довід апелянта про встановлення помісячної бази, оскільки встановлення конкретного розміру компенсації потребує врахування сум доходу, належних до виплати за відповідні місяці, та індексів інфляції за період їх невиплати. Водночас відсутність у судовому рішенні помісячного розрахунку сама по собі не спростовує права позивача на компенсацію, якщо встановлено факт несвоєчасної виплати належного йому доходу.
Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 у зразковій справі № 280/8933/24, оскільки цей висновок підтверджує право на компенсацію за наявності визначених законом умов, а не виключає її нарахування за встановлений період затримки виплати індексації. Отже, наведені апелянтом положення не спростовують висновку суду про наявність у позивача права на відповідну компенсацію.
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеного, вказані в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ґрунтуються на помилковому та довільному тлумаченні скаржником норм процесуального права.
В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 по справі №520/11974/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя К.В. Мінаєва
Судді І.М. Ральченко Л.О. Фоміна