П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/7963/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк А.Ю.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
16 жовтня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької митниці на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІН КУЛ" до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
в червні 2025 року позивач, - ТОВ "ГРІН КУЛ", звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької митниці про визнання протиправними і скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA401000/2024/000360/1 від 09.12.2024 та Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2024/101472 від 09.12.2024 виданих Вінницькою митницею Державної митної служби України.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.07.2026 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000360/1 від 09.12.2024.
Визнано протиправною та скасовано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA401020/2024/101472 від 09.12.2024.
Стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІН КУЛ" судовий збір в сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.
Не погоджуючись з рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.07.2026, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.
Як підтверджується матеріалами справи, 06.12.2024 ТОВ «ГРІН КУЛ» подано до Вінницької митниці електронну митну декларацію №24UA401020060054U2 для митного оформлення товару - арматури та кріплення для промислового холодильного обладнання виробництва HANGZHOU LIGHT INDUSTRIAL PRODUCTS, ARTS & CRAFTS, TEXTILES IMPORT & EXPORT CO., LTD (Китай).
Митну вартість товару позивач визначив за основним методом - за ціною договору відповідно до статті 57 Митного кодексу України у розмірі 73 450,00 дол. США та на підтвердження заявленої вартості подав митному органу декларацію митної вартості, інвойс, пакувальний лист, коносамент, CMR, платіжні документи, кредит-ноти, специфікацію до контракту, документи щодо транспортних витрат, технічну документацію та інші документи.
06.12.2024 митний орган направив позивачу електронні повідомлення про необхідність подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до статті 53 Митного кодексу України. На виконання цих вимог 09.12.2024 позивач надав додаткові документи, зокрема експортну декларацію, проформу-інвойс, прайс-лист виробника, зовнішньоекономічний контракт із додатковими угодами, договори транспортно-експедиційного обслуговування та інші документи.
За результатами їх розгляду 09.12.2024 Вінницька митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA401000/2024/000360/1 та оформила картку відмови №UA401020/2024/101472. Підставою для прийняття зазначеного рішення митний орган визначив наявність розбіжностей у поданих документах щодо підтвердження оплати товару, невідповідність номера коносамента, а також невідповідність заявленого рівня митної вартості наявній у митного органу ціновій інформації, у зв`язку з чим застосував резервний метод визначення митної вартості відповідно до статті 64 Митного кодексу України.
З метою випуску товару у вільний обіг позивач здійснив його митне оформлення за митною декларацією №24UA401020060585U1 зі сплатою митних платежів відповідно до рішення про коригування митної вартості.
Вважаючи, що ним подано всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості, а рішення про її коригування та картка відмови є протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що декларант при митному оформленні товарів зобов`язаний подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Митний орган має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості у спосіб, визначений законом, але при цьому, зобов`язаний належним чином обґрунтувати наявність підстав та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена декларантом митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих разом із митною декларацією.
Митний орган не повинен витребовувати усі документи, визначені ст. 53 МК України, а лише ті, що дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості. І вже ненадання декларантом повного переліку правомірно витребуваних документів може бути підставою для прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості та застосування другорядного методу визначення митної вартості та відмови в митному оформленні випуску чи пропуску товарів через митний кордон.
Визначаючись щодо доводів відповідача про наявність розбіжностей у поданих позивачем документах, які, на думку митного органу, свідчили про неповну оплату товару та унеможливлювали підтвердження заявленої митної вартості, суд першої інстанції зазначив, що між ТОВ «ГРІН КУЛ» (Покупець) та компанією HANGZHOU LIGHT INDUSTRIAL PRODUCTS, ARTS & CRAFTS, TEXTILES IMPORT & EXPORT CO., LTD (Китай) укладено Контракт №30-05 від 30.05.2018, відповідно до пункту 1.2 якого Постачальник зобов`язався виготовити та поставити товар у порядку та строки, визначені Контрактом і відповідними Специфікаціями, які є його невід`ємною частиною.
Згідно з пунктом 2.2 Контракту ціна товару та базис поставки визначаються у відповідній Специфікації, а відповідно до пункту 4.1 Контракту оплата товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника відповідно до умов, визначених у Специфікації.
Матеріалами справи підтверджується, що поставка товару, який був поданий до митного оформлення, здійснювалася відповідно до Специфікації №24 від 27.06.2024 до Контракту на загальну суму 73 450,00 доларів США. Умовами зазначеної Специфікації передбачено оплату товару у розмірі 30 % як попередню оплату та 70 % після отримання повідомлення про готовність товару до відвантаження.
На виконання умов Контракту позивачем здійснено оплату Постачальнику за платіжними інструкціями №2729 від 17.07.2024 на суму 22 035,00 доларів США та №2836 від 07.08.2024 на суму 19 768,57 доларів США, загалом на суму 41 803,57 доларів США.
Разом з тим судом першої інстанції встановлено, що пунктом 5.3 Контракту (у редакції Додаткової угоди №11 від 09.04.2024) сторони погодили право Покупця у разі виявлення недоліків раніше поставленого товару отримати від Постачальника кредит-ноту, яка надає право здійснювати взаєморозрахунки шляхом зменшення суми наступних платежів на суму, визначену у такій кредит-ноті.
На підтвердження реалізації зазначеного механізму позивачем надано кредит-ноту №8 від 14.05.2024 на суму 2 124,72 доларів США та кредит-ноту №9 від 21.06.2024 на суму 29 521,71 доларів США, загальна сума яких становить 31 646,43 доларів США.
Отже, здійснивши фактичні платежі на суму 41 803,57 доларів США та використавши передбачене Контрактом право на зарахування вартості кредит-нот у сумі 31 646,43 доларів США, позивач виконав свої зобов`язання щодо оплати товару за Специфікацією №24 на повну його вартість у розмірі 73 450,00 доларів США.
Таким чином, на момент митного оформлення товар був оплачений у повному обсязі відповідно до умов зовнішньоекономічного контракту, а часткова відсутність грошового перерахування пояснювалася застосуванням погодженого сторонами механізму взаєморозрахунків шляхом зарахування сум кредит-нот, що прямо передбачено умовами Контракту.
Разом з тим, оцінюючи аргументи митного органу стосовно того , що в оформлених платіжних інструкціях від 14.05.2024 №8 та від 21.06.2024 №9 зазначено лише контракт № 30-05 від 30.05.2018 та відсутнє посилання на поданий до митного оформлення інвойс, і, як наслідок, неможливість достовірно встановити, що вказані суми мають відношення до зазначеної в митній декларації партії товарів, суд зазначає наступне.
Суд першої інстанції зауважив, що в чинному законодавстві відсутні обов`язкові вимоги до реквізитів платіжних документів, тим більше не встановлено обов`язку із зазначення номеру інвойсу, а тому відсутність в платіжних документах посилання на відповідний інвойс (при тому, що є посилання на контракт) не може викликати сумніви щодо достовірності інформації, яка в них зазначена.
В платіжних інструкціях № 8 від 14.05.2024 та №9 від 21.06.2024 в п.70 «призначення платежу» міститься посилання на Контракт та на Специфікацію №24, відповідно до якої відбувалась поставка Товару. Відповідно до п.4.1., п.4.2. Контракту, ціна товару, що поставляється в рамках цього Контракту, визначається в Додатку (Специфікації) на кожне відвантаження Товару. Товар за цим Контрактом має бути сплачений у порядку, у строки та у сумі відповідно до умов Специфікації до Контракту.
Таким чином, наявні в матеріалах справи докази належним чином підтверджують ініціювання та проведення платежу позивачем у розмірі визначеному в Специфікації №24 від 27.06.2024, а саме: 73450,00 дол. США, що спростовує доводи митного органу.
За таких обставин твердження митного органу про недоведеність оплати конкретної поставки ґрунтується на припущеннях і не підтверджене належними та допустимими доказами. Натомість наявні у справі документи у своїй сукупності забезпечують можливість ідентифікації товару, контракту та розрахунків за ним.
Щодо доводів відповідача про порушення вимог Положення НБУ № 216, суд першої інстанції зазначив, що твердження відповідача про порушення вимог Положення № 216 є необґрунтованими та базуються на довільному тлумаченні норм.
Оцінюючи доводи відповідача про наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, які, на думку митного органу, полягали у невідповідності номера коносамента, зазначеного в митній декларації країни відправлення, номеру коносамента, поданого до митного оформлення, суд першої інстанції зазначив, що підставою для таких висновків відповідача стало зазначення у митній декларації країни відправлення від 04.09.2024 №31012024[телефон приховано] номера HLCUNG12408EM0E2, який митний орган ототожнив із номером коносамента та порівняв із коносаментом №ZHSE24090085 від 08.09.2024, поданим позивачем під час митного оформлення. З огляду на це відповідач дійшов висновку, що позивачем було подано інший коносамент, оформлений пізніше митної декларації країни відправлення.
Разом з тим, суд першої інстанції вважав такі висновки передчасними та такими, що не ґрунтуються на всебічному дослідженні обставин справи.
З матеріалів справи вбачається, що зазначений у митній декларації країни відправлення номер HLCUNG12408EM0E2 не є номером коносамента, а є номером бронювання (Booking/SO), який використовується перевізником на етапі організації перевезення до формування та видачі коносамента. На момент оформлення митної декларації країни відправлення коносамент ще не був сформований, а відтак його остаточний номер об`єктивно не міг бути зазначений у такій декларації.
Наведені обставини підтверджуються сертифікатом постачальника HANGZHOU LIGHT INDUSTRIAL PRODUCTS, ARTS & CRAFTS, TEXTILES IMPORT & EXPORT CO., LTD від 24.01.2025, достовірність якого засвідчена Сертифікатом Китайської торгової палати Китайської ради зі сприяння міжнародній торгівлі №253300B0/000903 від 24.01.2025. Зазначеними документами підтверджується, що номер, наведений у митній декларації країни відправлення, є саме номером бронювання, тоді як остаточний номер коносамента формується перевізником лише після завершення відповідних процедур оформлення перевезення.
Суд першої інстанції зазначив, що сама по собі відмінність між номером бронювання та номером коносамента, яка обумовлена особливостями оформлення міжнародних перевезень, не свідчить про недостовірність поданих документів, не впливає на числові значення складових митної вартості товару та не підтверджує подання декларантом суперечливих або недостовірних відомостей. Відповідач не навів жодних доказів того, що зазначена обставина вплинула або могла вплинути на правильність визначення митної вартості товару.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що твердження відповідача про наявність розбіжностей у поданих документах через невідповідність номера коносамента є необґрунтованим та не може вважатися належною підставою для невизнання заявленої позивачем митної вартості товару і прийняття рішення про її коригування.
Щодо посилання відповідача на наявність розбіжності між задекларованою митною вартістю та інформацією про ціни на аналогічні товари, яка є в розпорядженні митного органу та отримана шляхом аналізу митних декларацій інших імпортерів, а також з відкритих джерел, що може свідчити про можливе заниження митної вартості товару та за результатами порівняння рівня заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або аналогічних товарів, які вже були оформлені в Україні, встановлено, що вона є нижчою за наявні цінові орієнтири, то суд виходить з наступного.
Визначаючи митну вартість за резервним методом, митний орган зазначив, що джерелом числового значення митної вартості є ЕМД від 20.09.2024 №UA401020/2024/47532 товар у якій не є ідентичним товару, поданому позивачем до митного оформлення. Так, товар, використаний відповідачем для порівняння, є гвинтовою опорою для корпусів промислового холодильного обладнання, тоді як предметом митного оформлення у даній справі є білі та чорні підставки для полиць промислового холодильного обладнання.
Як убачається з матеріалів справи, зазначені товари відрізняються за конструкцією, технологічними характеристиками, розмірами, функціональним призначенням та сферою застосування, що підтверджується технічною документацією, поданою позивачем до митного оформлення.
Разом з тим митний орган не навів при цьому порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за таким другорядним методом, як резервний метод, а також докладну інформацію щодо зроблених коригувань, яка використовувалась митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, що не відповідає вимогам статті 55 МК України.
До того ж вищезазначена декларація, на яку посилається відповідач, не розкриває умов поставки товару, що безпосередньо впливає на митну вартість під час розмитнення товару.
Твердження відповідача про те, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності/неточності та не містять всіх відомостей, які документально підтверджують числове значення заявленої митної вартості товару є безпідставними. Як є безпідставною і його вимога про надання декларантом додаткових документів згідно частинами 2, 3 статті 53 Митного кодексу України, оскільки усі необхідні документи уже були в наявності в митного органу.
Отже, декларантом було надано необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару, які містять складові вартості товару, що піддаються обчисленню, підтверджують задекларовану ціну товару, і у митниці не було об`єктивних підстав витребувати додаткові документи.
Дослідивши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем у митній декларації, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA401000/2024/000360/1 від 09.12.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог позивача про скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2024/101472 від 09.12.2024, суд першої інстанції зазначив, що на час прийняття оспорюваної картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення були відсутні підстави, передбачені частиною шостою статті 54 МК України, відповідне рішення суб`єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.
Отже, за наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Колегія суддів, в межах ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до ч.1 ст.257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Як передбачено ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч.1, 2 ст.51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Відповідно до ч.2 ст.53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Як передбачено ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ч.3 ст.54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з ч.6 ст.54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.1 ст.55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Отже, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Зі змісту розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МК України вбачається, що в аспекті реалізації процедур з визначення митної вартості товарів, ключову роль відіграє принцип обґрунтованості.
Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при : а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.
Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах 09.07.2020 по справі №804/5445/17, від 31.06.2020 по справі №809/1858/16, від 15.02.2022 по справі №826/12901/17, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.
Як встановлено з матеріалів справи, у митній декларації позивача митну вартість задекларованого товару було визначено декларантом за основним методом.
06.12.2024 митний орган направив позивачу електронні повідомлення про необхідність подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до статті 53 Митного кодексу України.
На виконання цих вимог 09.12.2024 позивач надав відповідачу експортну декларацію, проформу-інвойс, прайс-лист виробника, зовнішньоекономічний контракт із додатковими угодами (контракт №30-05 від 30.05.2018, Додаткова угода №11 від 09.04.2024), договори транспортно-експедиційного обслуговування, платіжні інструкції, специфікації, кредит-ноти, пакувальний лист, консамент та інше.
Згідно з ст.57 МК України встановлено перелік методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Згідно з ч.2 ст.58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.
Отже, митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом.
Відповідно до ч.4-5 ст.58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.
Статтею 64 МК України передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Відповідно до ч.2 ст.7 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947), оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.(*) b) Під дійсною вартістю слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи подібного товару впливає кількість окремої трансакції, ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов`язуватися або i) з порівнюваними кількостями, або ii) з кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту.(*) c) Якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до підпункту b) цього пункту, оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.
Згідно з приміткою 4 до пункту 2 статті 7 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі формулювання підпунктів a і b дозволяє стороні визначати вартість для митних цілей єдиним способом чи то (1) на базі цін, які певний експортер встановлює за імпортований товар, чи (2) на базі загального рівня цін на подібний товар.
Відповідно до положень Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року первинною основою для митної вартості за цією Угодою є контрактна вартість, визначена в статті 1. Статтю 1 необхідно розглядати разом зі статтею 8, яка передбачає, inter alia, коригування ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті у випадках, коли певні конкретні елементи, які вважаються такими, що формують частину вартості для митних цілей, припадають на покупця, але не включені до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за імпортовані товари.
Згідно з ч.1, 2 Приміток до статті 7 вказаної Угоди митні вартості, визначені згідно з положеннями статті 7, повинні настільки, наскільки можливо, ґрунтуватися на раніше визначених митних вартостях. Методи оцінювання, які мають використовуватися згідно зі статтею 6, повинні бути методами, викладеними в статтях 1 - 6, проте обґрунтована гнучкість у застосуванні таких методів відповідатиме цілям та положенням статті 7.
Відповідно до п.7 розділу 2 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної фіскальної служби України від 11 вересня 2015 року №689, при перевірці розрахунку та числового значення заявленої митної вартості товарів здійснюється перевірка наявності у підтверджуючих документах всіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості, а саме: ДМВ (якщо ДМВ подається); митній декларації графи 12, 20, 22, 31 (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень митної вартості), 42, 43, 44 (в частині наявності реквізитів документів, які підтверджують митну вартість товарів), 45, 46; документах, поданих для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, для декларування яких не застосовується митна декларація (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості); рахунку-фактурі або іншому документі, який визначає вартість товару.
Колегія суддів зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку з цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.
В свою чергу, враховуючи застосування основного методу визначення митної вартості відповідно до ч.4 ст.58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України - є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Відповідно до ч.10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, серед інших: 1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту , порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів. Розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню (ч.9 ст.58 МКУ).
Так, підставою для невизнання заявленої позивачем вартості імпортованого товару, який було задекларовано митною декларацію слугувало те, що надані документи, які відповідно до ч.2,3 ст.53 МКУ мають підтверджувати заявлену митну вартість товарів, містять розбіжності, а саме: 1) в пункті 4.1 наданого зовнішньоекономічного договору від 30.05.2018 № 30-05 передбачені умови оплати згідно Специфікацій. В наданих специфікації від 27.06.2024 №24, інвойсі від 31.07.2024 № 2411CN06A077, прайс-листі б/н від 31.07.2024, проформі від 27.06.2024 № 2024HL0627 містяться однакові умови оплати, а саме передоплата 30% від вартості товару, 70% від вартості товару після отримання повідомлення про готовність товару. Проте, надані декларантом банківські платіжні документи № 2729 від 17.07.2024 (на суму 22035 USD) та № 2836 від 07.08.2024 (на суму 19768,57 USD) не відповідають умовам передоплати.
2) в поданих до митного оформлення платіжних дорученнях зазначено лише посилання на контракт від 30.05.2018 № 30-05 та відсутнє посилання на поданий до митного оформлення інвойс, тобто неможливо достовірно встановити, що вказані суми - 22035 USD та 19768,57 USD мають відношення до зазначеної в митній декларації партії товарів, оскільки в рахунку-фактурі (інвойс) від 31.07.2024 №2411CN06A077 зазначено суму - 73450 USD. Також слід зауважити, що згідно вимог пункту 2.2 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 липня 2008 року №216, у платіжному дорученні платник повинен заповнити реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті.
3) згідно наданої митної декларації країни відправлення від 04.09.2024 №31012024[телефон приховано], для оформлення товару в режим експорт було серед інших надано коносамент №HLCUNG12408EM0E2, проте до митного оформлення декларантом було надано інший коносамент № ZHSE24090085 від 08.09.2024. Також варто зауважити, що наданий декларантом коносамент був виданий пізніше ніж оформлена митна декларація в країні відправлення.
Щодо доводів апелянта в частині постанови №216, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.6 розділу І Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління НБУ №216 від 28 липня 2008 (далі Положення №216), ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах в електронній або паперовій формі. Форма та порядок надання платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах визначаються умовами договору про надання платіжних послуг між користувачем і надавачем платіжної послуги.
Згідно до п.26 розділу ІІІ вказаного Положення №216, надавач платіжних послуг повинен перевірити відповідність заповнення реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах вимогам розділу II цього Положення та реквізитам, зазначеним у документах, які відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань валютного регулювання є підставою для здійснення перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металах з рахунку платника, а також поштові та платіжні реквізити контрагентів.
При електронній ідентифікації клієнта банком, за допомогою апаратного цифрового ключа, його підпис на платіжних документах не вимагається, тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.
Щодо питання розбіжностей, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції (апеляційна скарга доводів щодо вказаних висновків не містить), що між ТОВ «ГРІН КУЛ» (Покупець) та компанією HANGZHOU LIGHT INDUSTRIAL PRODUCTS, ARTS & CRAFTS, TEXTILES IMPORT & EXPORT CO., LTD (Китай) укладено Контракт №30-05 від 30.05.2018, відповідно до пункту 1.2 якого Постачальник зобов`язався виготовити та поставити товар у порядку та строки, визначені Контрактом і відповідними Специфікаціями, які є його невід`ємною частиною.
Згідно з пунктом 2.2 Контракту ціна товару та базис поставки визначаються у відповідній Специфікації, а відповідно до пункту 4.1 Контракту оплата товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника відповідно до умов, визначених у Специфікації.
Поставка товару, який був поданий до митного оформлення, здійснювалася відповідно до Специфікації №24 від 27.06.2024 до Контракту на загальну суму 73 450,00 доларів США. Умовами зазначеної Специфікації передбачено оплату товару у розмірі 30 % як попередню оплату та 70 % після отримання повідомлення про готовність товару до відвантаження.
На виконання умов Контракту позивачем здійснено оплату Постачальнику за платіжними інструкціями №2729 від 17.07.2024 на суму 22 035,00 доларів США та №2836 від 07.08.2024 на суму 19 768,57 доларів США, загалом на суму 41 803,57 доларів США.
Пунктом 5.3 Контракту (у редакції Додаткової угоди №11 від 09.04.2024) сторони погодили право Покупця у разі виявлення недоліків раніше поставленого товару отримати від Постачальника кредит-ноту, яка надає право здійснювати взаєморозрахунки шляхом зменшення суми наступних платежів на суму, визначену у такій кредит-ноті.
На підтвердження реалізації зазначеного механізму позивачем надано кредит-ноту №8 від 14.05.2024 на суму 2 124,72 доларів США та кредит-ноту №9 від 21.06.2024 на суму 29 521,71 доларів США, загальна сума яких становить 31 646,43 доларів США.
Отже, здійснивши фактичні платежі на суму 41 803,57 доларів США та використавши передбачене Контрактом право на зарахування вартості кредит-нот у сумі 31 646,43 доларів США, позивач виконав свої зобов`язання щодо оплати товару за Специфікацією №24 на повну його вартість у розмірі 73 450,00 доларів США.
Таким чином, на момент митного оформлення товар був оплачений у повному обсязі відповідно до умов зовнішньоекономічного контракту, а часткова відсутність грошового перерахування пояснювалася застосуванням погодженого сторонами механізму взаєморозрахунків шляхом зарахування сум кредит-нот, що прямо передбачено умовами Контракту.
В платіжних інструкціях № 8 від 14.05.2024р. та №9 від 21.06.2024р. в п.70 «призначення платежу» міститься посилання на Контракт та на Специфікацію №24, відповідно до якої відбувалась поставка Товару. Відповідно до п.4.1., п.4.2. Контракту, Ціна товару, що поставляється в рамках цього Контракту, визначається в Додатку (Специфікації) на кожне відвантаження Товару. Товар за цим Контрактом має бути сплачений у порядку, у строки та у сумі відповідно до умов Специфікації до Контракту.
Отже, наявні в матеріалах справи докази належним чином підтверджують ініціювання та проведення платежу позивачем у розмірі визначеному в Специфікації №24 від 27.06.2024, а саме: 73 450,00 дол. США, що спростовує доводи митного органу.
Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, недоведеність оплати конкретної поставки ґрунтується на припущеннях і не підтверджене належними та допустимими доказами. Натомість наявні у справі документи у своїй сукупності забезпечують можливість ідентифікації товару, контракту та розрахунків за ним.
Також, суд першої інстанції вірно зазначив, що зазначений у митній декларації країни відправлення номер HLCUNG12408EM0E2 не є номером коносамента, а є номером бронювання (Booking/SO), який використовується перевізником на етапі організації перевезення до формування та видачі коносамента. На момент оформлення митної декларації країни відправлення коносамент ще не був сформований, а відтак його остаточний номер об`єктивно не міг бути зазначений у такій декларації.
Наведені обставини підтверджуються сертифікатом постачальника HANGZHOU LIGHT INDUSTRIAL PRODUCTS, ARTS & CRAFTS, TEXTILES IMPORT & EXPORT CO., LTD від 24.01.2025, достовірність якого засвідчена Сертифікатом Китайської торгової палати Китайської ради зі сприяння міжнародній торгівлі №253300B0/000903 від 24.01.2025. Зазначеними документами підтверджується, що номер, наведений у митній декларації країни відправлення, є саме номером бронювання, тоді як остаточний номер коносамента формується перевізником лише після завершення відповідних процедур оформлення перевезення.
Щодо аналогічності товару, саме лише посилання на митну декларацію, на підставі якої коригується митна вартість товару, не є достатнім для того, щоб вважати прийняте рішення обґрунтованим. Таке твердження ґрунтується на тому, що товари можуть мати суттєві відмінності різних показників та характеристик, що прямо пропорційно впливає на ціноутворення даного товару.
Перш за все суд зазначає, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №826/16046/16.
Так, відповідач в обґрунтування прийнятих ним рішень вказує на ввезення аналогічного товару, утім, розрахунок митної вартості у вказаних випадках та у межах спірних правовідносин не може бути тотожним.
Відповідно до висновків Верховного Суду наявність в базі даних ЄАІС ДФС інформації про те, що товар, який задекларовано та ввезено в Україну за іншою вартістю, ніж задекларовано позивачем, за відсутністю інших, визначених законом підстав, не може бути підставою для коригування митної вартості товару, ввезеного позивачем, оскільки з бази даних не вбачається умови договору, між ким він укладався, при цьому безліч обставин можуть впливати на ціну товару (його характеристика, виробник, умови і обсяги поставки, наявність знижок), адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономної волі і свободи договору (постанови Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №814/2659/16, від 21.08.2018 по справі № 804/7845/17, від 07.12.2018 по справі №809/4367/15).
Окрім цього, відповідно до п.2.1. Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Однак, відповідачем не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що є порушенням ч.2 ст.55 МК України.
Зазначена позиція відповідає висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.01.2020 у справі №813/5405/15, від 31.01.2020 у справі №804/7761/16.
За приписами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оцінюючи рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, суд враховує, що письмове рішення митниці про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до закону має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Суд зауважує, що декларація №UA401020/2024/47532 від 20.09.2024, товар у якій не є ідентичним товару, поданому позивачем до митного оформлення та розрахунок у якій проведено за резервним методом, не може вважатися об`єктивним джерелом інформації в цілях коригування митної вартості товару, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку. До того ж, вищезазначена декларація не розкриває умов поставки товару, що безпосередньо впливає на його митну вартість під час митного оформлення.
Суд зауважує, що у спірних правовідносинах матеріалами справи підтверджено надання позивачем під час митного оформлення товару документів, що містять у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
Відповідачем не доведені неповнота, неточність чи недостатність наданих позивачем з митною декларацією документів та наведених в них відомостей для визначення митної вартості товарів за основним методом, наявність установлених частинами 1 та 2 статті 58 Митного кодексу України обмежень для застосування першого методу та обставин, зазначених в частині 6 статті 54 Митного кодексу України, для відмови у митному оформленні товару за першим методом, а, отже, і підстав для застосування положень частини 3 статті 57 та частини 3 статті 58 Митного кодексу України, тобто використання другорядного методу визначення митної вартості товарів при недоведеності неможливості її визначення за основним.
Правова позиція щодо необхідності доведення відповідачем обставин неповноти, неточності чи недостатності наданих позивачем з митною декларацією документів та наведених в них відомостей для визначення митної вартості товарів за основним методом викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №826/23118/15.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що митний орган не довів, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надані достатні докази, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за ціною договору.
Сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях. На підставі досліджених письмових доказів суд вважає, що використані декларантом відомості підтверджені документально та визначені кількісно; їх достовірність не спростована відомостями від компетентних органів інших країн щодо не підтвердження обставин відчуження позивачу продавцем-нерезидентом товару, або що видані позивачу документи є фіктивними, недійсними.
При цьому митний орган належно не обґрунтував своє рішення про коригування митної вартості товару та не вказав, чому документи, надані декларантом згідно з переліком, передбаченим статтею 53 МК України, унеможливлюють застосування першого (основного) методу визначення митної вартості товару.
Враховуючи, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA401000/2024/000360/1 від 09.12.2024 не ґрунтується на нормах чинного законодавства, тому його слід визнати протиправним та скасувати.
Відповідно до частини 9, 10 статті 264 МК України, митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта.
Частиною дванадцятою статті 264 МК України передбачено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Таким чином, картка відмови у прийнятті митної декларації є документом, що формалізує негативне для декларанта рішення посадової особи митного органу про завершення процедури декларування товарів, заявлених до митного оформлення на підставі конкретної митної декларації.
Стаття 24 МК України гарантує кожній особі право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів до митного органу вищого рівня або до суду, якщо вважає, що такими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси, створено перешкоди для їх реалізації або на неї незаконно покладено будь-які обов`язки.
Суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо доводів апелянта в частині наданих документів та доказів, колегія суддів зазначає, що ТОВ «ГРІН КУЛ», згідно з п.2 ст. 52 МК України при декларуванні товару подало митному органу достовірні відомості, які базувались на об`єктивних документально підтверджених даних. Також, на виконання додаткових електронних запитів Вінницької митниці ДМС України ТОВ «ГРІН КУЛ» були надані додаткові докази. Подання документів підтверджується інформацією із Єдиного державного інформаційного веб-порталу «Єдине вікно для міжнародної торгівлі» (витяги з були додані до суду першої інстанції). Тобто, доводи апелянта в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Отже, з урахуванням вказаного суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення адміністративного позову, за вказаних обставин, доказів та доводів сторін.
Крім того, колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга відповідача фактично не містить жодних спростувань висновків суду, саме в межах порушень зазначених в оскаржуваному рішенні Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000360/1 від 09.12.2024, а містить загальні норми, що в свою чергу не може вважатись спростуванням висновків суду першої інстанції.
В свою чергу, згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, колегія суддів зазначає, що в своїй сукупності доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції та не спростовують достовірність наданої позивачем інформації.
З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно зазначено, що митний орган не довів, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надані достатні докази, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за ціною договору.
Також, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення адміністративного позову.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Вінницької митниці залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.