П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/6208/26
Суддя-доповідач Яремчук К.О.
16 жовтня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Лавренчук О.В. у м. Житомирі) від 13 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року позов задоволено.
Так, рішенням суду:
визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 063550007894 від 08 січня 2026 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 11 листопада 2025 року.
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач безпідставно не врахував періоди проживання позивачки в селі Липники Коростенського району Житомирської області під час зимових і літніх канікул у 1990-1992 роках. Зокрема, архівна довідка Житомирського державного університету імені Івана Франка підтверджує періоди канікул, а факт проживання позивачки в цей час у зоні гарантованого добровільного відселення підтверджується актом опитування свідків від 26 грудня 2025 року № 175, засвідченим старостою Липниківського старостинського округу.
Оцінивши надані докази в сукупності, суд зарахував до періоду проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення 5 місяців 18 днів канікул протягом 1990-1992 років. Разом із періодом тривалістю 02 роки 07 місяців 04 дні, уже врахованим пенсійним органом, загальний підтверджений період проживання станом на 01 січня 1993 року становить 03 роки 22 дні, що відповідає встановленій законом вимозі щодо мінімального трирічного строку проживання.
Крім того, суд установив, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії 02 січня 2026 року страховий стаж позивачки становив 35 років 11 місяців 19 днів, якого достатньо призначення пенсії.
Відтак суд дійшов висновку, що позивачка відповідає усім вимогам, необхідним для призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на пільгових умовах.
З огляду на те, що недостатній період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення був єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08 січня 2026 року № 063550007894.
Враховуючи, що позивачка досягла відповідного пенсійного віку 10 листопада 2025 року та звернулася за призначенням пенсії в межах тримісячного строку, тому суд дійшов висновку про необхідність призначення їй пенсії з 11 листопада 2025 року.
Короткий зміст апеляційної скарги
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, що право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пов`язане з наявністю статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи та підтвердженням факту постійного проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року.
Апелянт наголошує на тому, що до періоду проживання ОСОБА_1 у відповідній зоні було зараховано лише 02 роки 07 місяців 04 дні, а саме з 26 квітня 1986 року по 29 січня 1988 року, відповідно до довідки Липниківського старостинського округу від 16 грудня 2025 року № 795. Водночас акт опитування свідків від 26 грудня 2025 року № 175, на підставі якого суд першої інстанції зарахував додатково 05 місяців 18 днів перебування позивачки в зоні радіоактивного забруднення під час зимових і літніх канікул протягом 1990-1992 років, на думку відповідача, не є первинним документом, що підтверджує місце її проживання у відповідний період.
Представник відповідача також зазначає, що саме фізичне перебування особи в зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою є визначальною умовою для виникнення права на зниження пенсійного віку. При цьому документи про навчання та періоди канікул самі по собі не підтверджують факту проживання позивачки у відповідній зоні.
На переконання представника апелянта, суд першої інстанції не врахував зазначених обставин і дійшов помилкового висновку про наявність у позивачки необхідного трирічного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року.
Відтак відповідач вважає, що правові підстави для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відсутні, а оскаржуване рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.
Стислий виклад встановлених обставин
02 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке рішенням від 08 січня 2026 року № 063550007894 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Зі змісту такого рішення слідує, що підставою для відмови слугувало те, що у позивачки відсутній необхідний пенсійний вік та непідтверджений трирічний період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 44 Закону № 1058-IV, зокрема частиною 1, визначено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина 5 статті 45 Закону № 1058-IV).
Водночас умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені у статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (надалі - Закон № 796-XII), частиною першою якої передбачено, що особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII встановлено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому передбачено, що початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Відтак умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
У рішенні пенсійного органу про відмову в призначенні позивачці пенсії зазначено, що факт проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення підтверджується лише за період з 26 квітня 1986 року по 29 січня 1988 року, що складає 02 роки 07 місяців 04 дні.
При цьому колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08 січня 2026 року № 063550007894, адже відповідач безпідставно не врахував періоди проживання позивачки в селі Липники Коростенського району Житомирської області під час зимових і літніх канікул протягом 1990-1992 років, який зокрема підтверджується наявними в матеріалах справи архівною довідкою Житомирського державного університету імені Івана Франка та актом опитування свідків від 26 грудня 2025 року № 175, засвідченим старостою Липниківського старостинського округу. Відтак сукупно такі періоди складають (05 місяців 18 днів).
При цьому апеляційний суд враховує те, що за умови зарахування згадуваних вище періодів до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення загальний період проживання ОСОБА_1 в такій зоні становитиме 03 роки 0 місяців 22 дні (зарахований пенсійним органом період проживання 5 місяців 18 днів + 02 роки 7 місяців 4 дні).
Водночас для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII недостатньо проживання (роботи) особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року в кількості 03 роки 0 місяців 22 дні, що не враховано окружним адміністративним судом.
Варто зауважити, що у спірному випадку навіть за умови врахування 03 років 0 місяців 22 днів до періоду проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення остання матиме право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку лише на три роки (початкова величина), оскільки проживала в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31 липня 1986 року, а також на 1 рік зниження пенсійного віку у зв`язку з постійним проживанням в цій зоні протягом 03 років 0 місяців 22 днів.
Іншими словами, ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років, а тому висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для призначення позивачці такої пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років є помилковими.
З огляду на те, що окружний адміністративний суд дійшов вірного висновку про протиправність прийнятого рішення, яким позивачці відмовлено в призначенні пенсії, проте помилково вважав, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років, тому, на переконання колегії суддів, належним способом захисту прав позивачки в даному випадку буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії, врахувавши при цьому висновки апеляційного суду, що наведені в мотивувальній частині цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, частково не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому приймаються судом як належні.
В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Водночас неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (абзац перший частини 2 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України).
За наведених вище обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме надано неправильне тлумачення положенням закону, який підлягав застосуванню, що призвело до помилкових висновків про наявність у позивачки права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років.
Отже, на переконання апеляційного суду, апеляційна скарга представника відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині та ухвалити постанову про часткове задоволення позову.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року скасувати в частині задоволеної позовної вимоги, що стосується зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із 11 листопада 2025 року.
Ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 02 січня 2026 року з урахуванням висновків суду, що наведені в мотивувальній частині цієї постанови.
В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року залишити без змін.
Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя-доповідач Яремчук К.О.
Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.