УХВАЛА
16 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №440/11919/25
адміністративне провадження №К/990/46890/26
Верховний Суд у складі колегії судів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І. А.,
суддів - Білоуса О.В., Шишова О.О.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2026 у справі №440/11919/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОІЛ ЦЕНТР РІТЕЙЛ» до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2026, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2026, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОІЛ ЦЕНТР РІТЕЙЛ» до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області №334 від 13.08.2025 про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №07020314202300029 терміном дії з 28.12.2023 року по 28.12.2028, виданої ТОВ «ОІЛ ЦЕНТР РІТЕЙЛ» на АЗС за адресою: Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Данила Галицького, 100. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
14.10.2024 до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2026 у справі №440/11919/25. Первісну касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 22.09.2026.
Скаржником вказано підставами касаційного оскарження пункти 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 28 частини 2 статті 46 Закону № 3817-ІХ у взаємодії з пунктом 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР щодо відображення в системі РРО пального, яке, як встановлено перевіркою, фактично не надходило на АЗС.
Скаржник зазначає, що апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність факту необлікованості пального, вказавши, що акт перевірки не містить «розрахунку різниці між кількістю нафтопродуктів, що надійшли, та кількістю реалізованих нафтопродуктів». Такий висновок суду є наслідком неправильного застосування пункту 28 частини 2 статті 46 Закону № 3817-IX.
Диспозиція зазначеної норми як підставу для припинення ліцензії визначає факт зберігання та/або реалізації необлікованого пального, встановлений контролюючим органом під час перевірки та зафіксований в акті такої перевірки. Норма не обмежує коло допустимих способів доказування таким фактом виключно арифметичним розрахунком різниці між надходженням та реалізацією пального. Будь-який спосіб встановлення факту необліковності, зафіксований в акті, є достатнім.
Додає, що апеляційний суд у постанові фактично сформував нове процесуальне правило - виявлення необлікованого пального можливе лише через зіставлення форм № 16-НП та № 17-НП із фактичними замірами резервуарів, - хоча ні пункт 28 частини 2 статті 46 Закону України від 18.06.2024 №3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», який набрав чинності з 01.01.2025 (далі - Закон №3817-ІХ), ні пункт 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», із змінами та доповненнями (далі - Закон від 06.07.1995 № 265/95-ВР) такого обмеження не містять. Відображення в системі РРО пального, яке фактично не надходило на АЗС, є порушенням порядку ведення обліку, а не доказом його дотримання.
З огляду на викладене, скаржник зазначає, що Верховному Суду необхідно надати висновок з наступних питань:
1. Чи правильно суди застосували норму матеріального права (п. 12 ст. 3 Закону № 265 та п. 28 ч. 2 ст. 46 Закону № 3817-ІХ), ототожнивши запис з приймання палива у РРО з належним обліком товарів без врахування вимог реальності господарської операції.
2. Чи допустимо встановлювати факт необлікованого пального виключно зіставленням даних обліку звітів АЗС за формою № 16-НП та № 17-НП та даних РРО з фактичними вимірюваннями залишків пального.
Щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, то скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції взагалі не надав оцінки доводам ГУ ДПС у Закарпатській області щодо чинності рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності навіть при наявності такого дефекту, як відсутність опису підстави. Суд апеляційної інстанції фактично не спростував і не підтвердив ключові доводи ГУ ДПС щодо форми рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, а натомість обмежився відтворенням висновків про методику встановлення контролюючим органом необлікованого пального під час перевірки.
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.
1. Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина 3 статті 2, стаття 13 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 329 Кодексу учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Касаційну скаргу подано вдруге, раніше подану касаційні скарги повернуто ухвалою Верховного Суду від 22.09.2026 через відсутність належного викладення підстав касаційного оскарження.
Скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не заявлено.
Верховний Суд зауважує, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення раніше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених статтею 329 КАС України.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Таким чином, скаржнику слід надати обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, вказавши поважні підстави його пропуску.
2. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини 4 статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України обов`язковим є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Зі змісту пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Натомість контролюючим органом не обґрунтовано в чому полягає неправильне застосування норми матеріального права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та як така норма має застосовуватися, який правовий висновок щодо застосування норми права у даних правовідносинах має бути сформульовано Верховним Судом за результатами розгляду даної справи.
Крім того, відносно підстав позову за п. 4 ч. 4 ст. 238 КАС України, Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржником не обґрунтовано, на які саме ключові доводи ГУ ДПС щодо форми рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, апеляційним судом не надано оцінку.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм податкового законодавства України, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Отже, скаржнику слід викласти передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження судових рішень відповідно до приписів пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Відповідно до частини 3 статті 328 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, скаржнику слід надати обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, вказавши поважні підстави його пропуску, належним чином викласти підстави касаційного оскарження.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску Головним управлінням ДПС у Закарпатській області строку звернення до суду з даною касаційною скаргою,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2026 у справі №440/11919/25 залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у відкритті касаційного провадження буде відмовлено або касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Васильєва
Судді О.В. Білоус
О.О. Шишов