Ухвала № 140677502 у справі № 420/9899/26 від 16.10.2026

УХВАЛА

про повернення касаційної скарги

16 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 420/9899/26

адміністративне провадження № К/990/44972/26

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Кравчука В.М.,

перевіривши касаційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11червня 2026 року (суддя Самойлюк Г.П.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року (колегія у складі суддів Коваля М.П., Джабурія О.В, Вербицької Н.В.)

у справі №420/9899/26

за позовом ОСОБА_1

до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області,

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі також -відповідач, скаржник), в якому просив:

- визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо відмови ОСОБА_1 у наданні оновленої довідки про розмір грошового забезпечення за посадою станом на 01.01.2026 із зазначенням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції від 30.08.2017) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 Постанови № 704, із обов`язковим зазначенням у довідках відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: надбавок, доплат, підвищень та премії згідно з рішенням Міністра оборони України від 04.01.2026 № 38/уд, для подальшого надання її до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для перерахунку;

- зобов`язати відповідача підготувати та надати позивачу оновлену довідку про розмір грошового забезпечення за посадою станом на 01.01.2026 із зазначенням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до п. 4 Постанови № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови № 704, із обов`язковим зазначенням у довідках відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: надбавок, доплат, підвищень та премії згідно з рішенням Міністра оборони України від 04.01.2026 № 38/уд, для подальшого надання її до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для перерахунку, обчислення і виплати основного розміру пенсії з 01.02.2026 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2026, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2026, позов задоволено частково, а саме:

- визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо відмови в складанні та поданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області нової довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2026 за останньою займаною штатною посадою та тарифним розрядом для проведення перерахунку та виплати основного розміру пенсії відповідно до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із обов`язковим зазначенням відомостей про всі щомісячні основні та додаткові (надбавки, доплати, підвищення та премії) види грошового забезпечення, визначені, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» на 01.01.2026, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України скласти і подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2026 за останньою займаною штатною посадою та тарифним розрядом, для проведення перерахунку та виплати основного розміру пенсії відповідно до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із обов`язковим зазначенням відомостей про всі щомісячні основні (оклад за посадою, військовим званням, надбавка за вислугу років) та додаткові (надбавки, доплати, підвищення та премії) види грошового забезпечення, визначені, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» на 01.01.2026, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, для проведення перерахунку пенсії з 01.02.2026;

- відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог.

05.10.2026 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій останній з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними приписів процесуального права просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2026 в частині задоволення позовних вимог, а натомість ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив п. 3 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Крім того, Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України покликається на пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.

Статтею 328 КАС України передбачено право на касаційне оскарження.

Частиною 1 ст. 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Нормами ч. 4 ст. 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.

Зокрема обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Перевіркою поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржник не навів обов`язкових умов у їх сукупності, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку за п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник пов`язує необхідність формування висновку Верховного Суду насамперед із питанням застосування п. 4 Постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 після ухвалення Верховним Судом постанови від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24. На переконання скаржника, за таких обставин відсутні правові підстави для складання та видачі довідки про розмір грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Водночас обґрунтування касаційної скарги необхідністю формування такого правового висновку слід оцінювати з урахуванням змісту доводів, які були предметом апеляційного перегляду, та висновків, викладених судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

Так, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції була обґрунтована виключно відсутністю у нього повноважень щодо підготовки та подання до органів Пенсійного фонду України довідок про розмір грошового забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та, як наслідок, визначенням його неналежним відповідачем у справі.

Натомість доводів щодо неправильного застосування судом першої інстанції п. 4 Постанови № 704, зокрема в частині визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, апеляційна скарга не містила.

Розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції надав оцінку аргументам скаржника щодо належності відповідача та дійшов висновку про їх необґрунтованість. При цьому суд апеляційної інстанції окремо зазначив, що апелянт не навів заперечень по суті вирішеного спору, зокрема стосовно правомірності застосування судом першої інстанції положень п. 4 Постанови № 704, а під час апеляційного перегляду не встановлено обставин, які відповідно до ч. 1 та 2 ст. 308 КАС України зумовлювали б необхідність виходу за межі доводів апеляційної скарги.

Отже, суд апеляційної інстанції не переглядав рішення суду першої інстанції з огляду на наведені скаржником у касаційній скарзі заперечення щодо застосування п. 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481, оскільки такі заперечення під час апеляційного оскарження заявлені не були.

За таких обставин посилання скаржника на необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми права саме по собі не є достатнім для підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України.

Для належного обґрунтування цієї підстави скаржник повинен не лише вказати на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права, а й конкретизувати питання її застосування у подібних правовідносинах, яке потребує вирішення судом касаційної інстанції, визначити відповідний висновок суду апеляційної інстанції, з яким він не погоджується, розкрити зміст допущеної, на його переконання, помилки у застосуванні норми права та пояснити, як саме ця норма повинна застосовуватися до спірних правовідносин.

Проте наведене скаржником обґрунтування фактично спрямоване на доведення неправильності висновків судів попередніх інстанцій щодо матеріально-правових підстав для видачі позивачу оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, тоді як в апеляційній скарзі правомірність застосування відповідних норм матеріального права по суті спору не оспорювалася.

При цьому скаржник не пояснює належним чином, у чому полягає помилка суду апеляційної інстанції саме в застосуванні п. 4 Постанови № 704, з огляду на зміст доводів апеляційної скарги та висновки, викладені в оскаржуваній постанові, і чому усунення такої помилки потребує формування нового висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі аргументи не свідчать про належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, оскільки скаржник не розкрив належним чином взаємозв`язку між питанням права, щодо якого, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду, та висновками суду апеляційної інстанції, які є предметом касаційного оскарження.

Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права, а також на необхідність забезпечення єдності судової практики не звільняє скаржника від обов`язку обґрунтувати наявність передбаченої процесуальним законом підстави касаційного оскарження з урахуванням обставин конкретної справи.

За таких обставин Суд доходить висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, у розумінні п. 4 ч. 2 ст. 330 цього Кодексу.

Крім того, Суд звертає увагу, що нормами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України передбачено, що судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) можуть бути оскарженні в касаційному порядку виключно у наступних випадках:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Одеський окружний адміністративний суд в ухвалі від 09.04.2026 про прийняття справи до провадження вирішив питання про розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, судові рішення у справі № 420/9899/26 можуть бути переглянуті в касаційному порядку лише за наявності обставин, визначених пп. «а»-«г» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Разом з тим, доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Зокрема для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у разі відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Проте відповідач у касаційній скарзі не обґрунтовує, у чому саме полягає фундаментальне значення розгляду цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, не вказує на приклади неоднакового застосування судами в інших справах у подібних правовідносинах норм матеріального чи процесуального права.

У взаємозв`язку з цим слід зазначати, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (ч. 3 ст. 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (ч. 1 ст. 341 КАС України).

У той же час відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

За таких обставин касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 330 КАС України щодо зазначення підстав касаційного оскарження.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Повернути Фінансовому управлінню Генерального штабу Збройних Сил України касаційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11червня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року у справі № 420/9899/26.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не перешкоджає особі, яка її подала, реалізувати право на повторне звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач В.М. Кравчук