13 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №280/7206/25
адміністративне провадження №К/990/27487/26
ОКРЕМА ДУМКА
судді Верховного Суду Стародуба О.П.
у справі у справі №280/7206/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення.
щодо постанови Верховного Суду від 13.10.2026, якою касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області залишено без задоволення, а постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі №280/7206/25 залишено без змін.
Ухвалюючи постанову, Верховний Суд виходив з того, що у випадку встановлення невиконання або неналежного виконання обмежувальних заходів орган ринкового нагляду зобов`язаний чітко вказати, у чому саме полягає неповнота виконаних заходів, які саме заходи ще мали бути виконані; у цьому випадку орган ринкового нагляду може вжити нові обмежувальні (корегувальні) заходи, а також застосувати до розповсюджувача штрафні санкції.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскаржувані рішення цим вимогам не відповідають, оскільки, як було установлено судами, позивачка вжила всіх можливих заходів щодо запобігання та уникнення ризиків, які становить продукція, про що відповідач був повідомлений без невиправданих зволікань. Суди встановили, що позивачкою усунуто порушення Технічного регламенту №717.
З огляду на викладене, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень відповідача.
На підставі статті 34 КАС України вважаю за необхідне висловити щодо постанови Верховного Суду у цій справі окрему думку.
Законом України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» (Закон №2735- VI) встановлені правові та організаційні засади здійснення державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції.
Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 4 Закону № 2735-VI метою здійснення ринкового нагляду є вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів з відповідним інформуванням про це громадськості щодо продукції, яка при її використанні за призначенням або за обґрунтовано передбачуваних умов і при належному встановленні та технічному обслуговуванні становить загрозу суспільним інтересам чи яка в інший спосіб не відповідає встановленим вимогам.
Метою здійснення контролю продукції є забезпечення відповідності продукції, що ввозиться на митну територію України, встановленим вимогам до моменту її випуску у вільний обіг на митній території України та недопущення ввезення на митну територію України продукції, яка становить серйозний ризик суспільним інтересам.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 2735-VI обов`язки суб`єктів господарювання під час здійснення ринкового нагляду та контролю продукції встановлюються цим Законом, Законом України "Про загальну безпечність нехарчової продукції", виданими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами, технічними регламентами.
Відповідно до частини 1 статті 29 Закону № 2735-VI у разі якщо органом ринкового нагляду встановлено, що продукція не відповідає встановленим вимогам (крім випадків, передбачених статтею 28 цього Закону, та формальної невідповідності), орган ринкового нагляду невідкладно вимагає від відповідного суб`єкта господарювання вжити протягом визначеного строку заходів щодо приведення такої продукції у відповідність із встановленими вимогами.
Відповідно до частини 4 статті 29 Закону № 2735-VI у разі якщо органом ринкового нагляду за результатами аналізу повідомлення відповідного суб`єкта господарювання про виконання ним рішення про приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами чи усунення формальної невідповідності та/або перевірки стану виконання суб`єктом господарювання цього рішення, проведених відповідно до статті 34 цього Закону, встановлено, що невідповідність продукції встановленим вимогам не усунено або усунено частково, орган ринкового нагляду відповідно до затвердженої Кабінетом Міністрів України методики вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів вживає таких обмежувальних (корегувальних) заходів: обмеження, заборона надання продукції на ринку, вилучення продукції з обігу, відкликання продукції.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону № 2735-VI обмежувальні (корегувальні) заходи запроваджуються відповідними рішеннями органів ринкового нагляду.
Відповідно до частини 3 статті 33 Закону № 2735-VI рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів можуть бути змінені або їхня дія може бути припинена відповідними органами ринкового нагляду за результатами аналізу повідомлень суб`єктів господарювання про виконання ними рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів та/або за результатами перевірок стану виконання суб`єктами господарювання цих рішень, проведених відповідно до статті 34 цього Закону. Зазначені рішення також можуть бути змінені за результатами розгляду органами ринкового нагляду клопотань, пояснень, заперечень та інформації, наданих суб`єктами господарювання відповідно до частин десятої і п`ятнадцятої цієї статті.
Частиною 2 статті 34 Закону № 2735-VI передбачено, що суб`єкт господарювання, якого стосується рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, має у визначений у такому рішенні строк надати (надіслати) органу ринкового нагляду, що прийняв відповідне рішення, повідомлення про його виконання. До цього повідомлення суб`єкт господарювання може додавати документи або їх копії, що підтверджують виконання рішення.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону №2735-VІ відповідальність за порушення вимог цього Закону встановлюється цим та іншими законами України.
Пунктом 2 частини 4 статті 44 Закону №2735-VI передбачено, що до суб`єкта господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу в разі невиконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, визначених статтею 29 цього Закону, крім усунення формальної невідповідності, передбаченої частиною третьою статті 29 цього Закону, - у розмірі шести тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для осіб, які ввели продукцію в обіг або відповідно до цього Закону вважаються такими, що ввели продукцію в обіг, у розмірі чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для розповсюджувачів (крім юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для розповсюджувачів - юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 44 Закону №2735-VI до суб`єкта господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу в разі невиконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів щодо усунення формальної невідповідності, визначених частиною третьою статті 29 цього Закону, - у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для осіб, які ввели продукцію в обіг або відповідно до цього Закону вважаються такими, що ввели продукцію в обіг, у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для розповсюджувачів (крім юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для розповсюджувачів - юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 2 статті 45 Закону №2735-VI розповсюджувач продукції не несе відповідальності, встановленої статтею 44 цього Закону, якщо доведе, що:
1) продукція стала такою, що становить ризик та/або не відповідає встановленим вимогам, внаслідок недодержання іншим розповсюджувачем умов її зберігання, за умови, що інший розповсюджувач такої продукції може бути встановлений;
2) продукція, що поставлена ним, відповідає встановленим вимогам, але незважаючи на це становить ризик.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи постанови про накладення штрафів суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем фактично виконано вимоги рішень відповідача про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 23.04.2025.
Водночас, судами встановлено, що за наслідками перевірки виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 23.04.2025, позивач їх виконав лише частково.
Позивач обставини часткового виконання рішень про вжиття обмежувальних заходів визнає і не заперечує.
За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про виконання позивачем рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 23.04.2025 не можна визнати обґрунтованими.
Крім того, висновок щодо протиправності оскаржуваних у цій справі постанов зроблено судами попередніх інстанцій на основі того, що позивач вжив усіх можливих від нього заходів на виконання рішень про вжиття обмежувальних заходів.
Такі висновки судів попередніх інстанцій також не можна визнати обґрунтованими, оскільки передбачені пунктами 2 і 3 частини 4 статті 44 Закону №2735-VI склади правопорушень передбачають відповідальність не лише за невиконання, а і за неповне виконання рішень про вжиття обмежувальних заходів.
При цьому, настання відповідальності на підставі пунктів 2 і 3 частини 4 статті 44 Закону №2735-VI не пов?язане з причинами невиконання чи неповного виконання розповсюджувачем рішень про вжиття обмежувальних заходів.
До того ж, частиною 2 статті 45 Закону №2735-VI передбачено виключні випадки, в яких розповсюджувач продукції не несе відповідальності, встановленої статтею 44 цього Закону, однак можливість такого звільнення в разі вжиття розповсюджувачем усіх можливих заходів для виконання рішень про вжиття обмежувальних заходів не передбачена.
Подібних висновків дійшов Верховний суд у постанові від 11.12.2025 у справі №440/6985/24.
Крім того, у Верховному Суді вже поставали питання щодо можливості оспорювання рішень, невиконання яких стало підставою для застосування санкцій, у справі за позовом про визнання таких санкцій протиправними та їх скасування.
Так, у постанові від 16.12.2020 у справі № 807/983/15 Верховний Суд зазначив, що якщо позивач вважав, що рішенням, діями чи бездіяльністю позивача як суб`єкта владних повноважень порушено його права, він вправі був оскаржити такі до суду і в рамках такої справи, на підставі належних щодо предмета доказування доказів, доводити його протиправність. Відповідач не скористався таким правом, тому встановлення таких обставин у справі щодо іншого предмета доказування не буде відповідати правилу належності доказів, які в силу приписів статті 73 КАС України повинні містити інформацію безпосередньо щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Застосовуючи зазначений підхід, Верховний Суд у постанові від 16.09.2024 у справі №160/7457/21, спір у якій також стосувався оскарження постанов про накладення штрафів за невиконання рішень про вжиття обмежувальних заходів, дійшов наступних висновків:
«…Невиконання рішень від 15.07.2020 №№ 402, 403, 405, 406 становлять окремі та завершені склади правопорушень, які обумовлюють застосування заходів фінансової відповідальності згідно з приписами пунктів 2, 3 частини 4 статті 44 Закону № 2735-VI.
Як на час прийняття відповідачем оскаржуваних постанов про накладення штрафів, так і на час вирішення спору між сторонами, рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 15.07.2020 №№ 402, 403, 405, 406 в установленому порядку не оскаржувалися і є чинними.
Оцінка правомірності оскаржених постанов про накладення штрафів потребує встановлення обставин, які свідчать про виконання, невиконання (неповне виконання) рішень про вжиття обмежувальних заходів від 15.07.2020 № 402, 405, 403, 406. Водночас, оцінка правомірності самих цих рішень виходить за межі предмету доказування у цій справі…».
Крім того, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 9 Закону України "Про загальну безпечність нехарчової продукції" розповсюджувачі зобов`язані не постачати продукцію, про яку їм відомо або має бути відомо на підставі наявної в них інформації, що ця продукція не відповідає вимогам щодо забезпечення безпечності продукції.
У постанові від 16.09.2024 у справі №160/7457/21 Верховний Суд дійшов також наступних висновків:
«…Насамперед саме суб`єкти господарювання, зокрема розповсюджувачі, а не органи ринкового контролю, повинні контролювати відповідність продукції, яку вони мають намір розповсюджувати, встановленим вимогам, і, у разі невідповідності, не брати продукцію до розповсюдження та інформувати про це постачальника, імпортера та виробника.
Розповсюджувач, який отримав рішення про усунення формальної невідповідності та приведення продукції у відповідність до встановлених вимог, повинен інформувати суб`єктів господарювання в ланцюгу постачання (постачальника, імпортера, виробника) про порушення вимог закону з тим, щоб такі порушення було виправлено та враховано на майбутнє.
Органи ринкового контролю лише контролюють належне виконання обов`язків суб`єктів господарювання щодо забезпечення якості нехарчової продукції…».
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що позивач здійснював реалізацію продукції, яка не відповідала встановленим вимогам і позивачем такі обставини не заперечуються.
Рішення про вжиття обмежувальних заходів від 23.04.2025 позивачем виконано лише частково, підстави для звільнення позивача від відповідальності відсутні, а тому на мою думку відповідач правомірно виніс постанови про застосування щодо нього адміністративно-господарських санкцій у вигляді штрафу.
За таких обставин, вважаю, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі підлягали скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Суддя О. П. Стародуб