Справа № 727/11669/26
Провадження № 2/727/3759/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
Головуючого-судді: Одовічен Я.В.
за участю секретаря: Берник Ю.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини.
Посилалася на те, що у них з відповідачем є спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 01.10.2020 року у справі №727/6095/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 1600 гривень щомісячно, починаючи з 22.07.2020 року до досягнення дитиною повноліття.
На підставі рішення суду було видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання до Першого відділу ДВС у м.Чернівці разом із відповідною заявою про відкриття виконавчого провадження.
Вказала, що батько повністю самоусунувся від матеріального забезпечення сина, не надає добровільної фінансової допомоги, байдуже ставиться до потреб дитини, яка потребує медичного лікування.
З моменту встановлення попереднього розміру аліментів обставини та потреби дитини суттєво та кардинально змінилися, а саме: зміна вікових потреб дитини, економічний чинник та інфляція.
Зазначила, що вона із дитиною у зв`язку з повномасштабною збройною агресією рф вже шостий рік проживає в Польщі в м.Варшава, де хлопчик навчається у 2-му класі.
Крім того, у їх сина ОСОБА_3 діагностовано розлад дефіциту уваги та гіперактивності, у зв`язку з чим він потребує постійних занять з психологом та щоденного прийому ліків «Медікінет».
Щомісячні орієнтовні витрати на утримання, навчання та розвиток дитини складають: додаткові мовні курси - 4500 гривень; секція футболу - 1800 гривень; заняття в басейні - 2000 гривень; харчування - 3500 гривень; придбання сезонного одягу та взуття -2000 гривень; культурний розвиток сина - 2000 гривень, а також витрати на медичний супровід та ліки.
Також звертала увагу на те, що на її утриманні перебуває ще один малолітній син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що суттєво збільшує її фінансові витрати та матеріальне навантаження.
Враховуючи наведені зміни, просила збільшити розмір аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до 6000 гривень щомісячно до досягнення ним повноліття.
Ухвалою суду від 07.09.2026 року провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.
Представником відповідача було подано відзив на позов. У відзиві представник заперечувала щодо задоволення заявлених позовних вимог. Зазначила, що доводи ОСОБА_1 про те, що з моменту ухвалення судового рішення і по теперішній час Відповідач жодного разу не сплачував аліменти на утримання дитини, є необґрунтованими.
Так, згідно з відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), постанову про відкриття виконавчого провадження було винесено 10.08.2026 року.
З метою належного та добровільного виконання судового рішення, представником відповідача 15.09.2026 року було направлено адвокатський запит № 1509/1 до Відділу ДВС щодо надання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та реквізитів для здійснення платежу.
16.09.2026 року від старшого державного виконавця було отримано відповідний розрахунок заборгованості та банківські реквізити для її погашення. Одразу після отримання зазначених реквізитів, 16.09.2026 року, ОСОБА_2 повністю та в добровільному порядку було погашено нараховану заборгованість у розмірі 119 131,90 грн.
На підтвердження повного виконання зобов`язань та відсутності заборгованості, старшим державним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з майна/коштів боржника.
Таким чином, відповідач не вчиняв дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а тривалість неподання виконавчого листа до виконання залежала виключно від волевиявлення самого Позивача. Одразу після відкриття виконавчого провадження та отримання розрахунку заборгованості Відповідач повністю виконав свої зобов`язання.
Окрім того, вказувала що 24.06.2020 року Відповідач ОСОБА_2 , надав позивачу дозвіл на тимчасові поїздки за кордон до Республіки Польща, а також інших країн Європи та Європейської співдружності, у період з 01.07.2020 року по 01.01.2021 року. Проте, ОСОБА_1 , скориставшись дозволом вивозу дитини за кордон, більше на територію України не повернулась.
Доводи позивача про наявність у спільного сина ОСОБА_3 РДУГ (розлад дефіциту уваги та гіперактивності) та потреб постійних занять із психологом та щоденного прийому обов`язкових ліків «Медікінет» вважає необгрунтованими, оскільки на підтвердження діагнозу, потреб постійних занять із психологом та щоденного прийому обов`язкових ліків належних доказів не надано.
Щодо орієнтовних витрат на утримання, навчання та розвиток дитини щомісяця представник відповідача зазначила, що на підтвердження додаткових витрат до позовної заяви не надано жодних документів.
Також посилався на те, що малолітній ОСОБА_4 не є дитиною Відповідача, і він не має щодо нього жодних батьківських прав чи обов`язків.
Вважає заявлений позивачем розмір аліментів суттєво завищеним, необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи й матеріальному стану відповідача. Просила відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача у судове засідання не з`явилась, у поданій до суду заяві позовні вимоги підтримала, просила розглянути справу у її відсутності.
Представник відповідача також у судове засідання не з`явилась. Звернулась до суду з заявою про розгляд справи у її відсутності.
Дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.05.2017 року, рішенням суду м.Чернівці від 17.08.2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Від шлюбу у сторін є одна малолітня дитина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його батьками, згідно свідоцтва про народження, є: мати - ОСОБА_5 , батько - ОСОБА_2 (а.с.14).
Таким чином, між сторонами виникли сімейні правовідносини, які детально врегульовані Сімейним кодексом України.
Зокрема, за змістом ст.7 Кодексу сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Частинами першою та другою статті 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу).
Згідно з частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
У відповідності до ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами першою-третьою статті 181 СК України визначено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.
При цьому, згідно із частиною другою статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.
Отже, враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. У зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів - але ці обставини підлягають доказуванню.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2019 року, справа №415/4386/16-ц, провадження № 61-21056св18.
Як було встановлено судом, рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 01.10.2020 року стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1600 гривень щомісячно, починаючи з 22.07.2020 року і до його повноліття (а.с.30-32).
Стаття 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про збільшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли змінилося матеріальне становище платника, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж погіршилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.
Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні.
Отже, розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути змінений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та за наявності правових підстав. При цьому право застосування норми закону належить суду.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).
У якості підстави звернення до суду з позовною вимогою про збільшення розміру аліментів позивач посилалася на те, що потреби дитини суттєво та кардинально змінилися, а саме: зміна вікових потреб дитини, економічний чинник та інфляція.
Крім того, у їх сина ОСОБА_3 діагностовано розлад дефіциту уваги та гіперактивності, у зв`язку з чим він потребує постійних занять з психологом та щоденного прийому ліків «Медікінет». Дитина відвідує додаткові мовні курси; секцію футболу; заняття в басейні, що потребує значних витрат.
На підтвердження вказаних обставин позивачем до позовної заяви було долучено ряд документів, складених іноземною мовою, без перекладу на державну мову, завіреного у встановленому порядку, тому надати їм оцінку як доказу, суд можливості немає.
Згідно із ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Згідно ч.ч.2, 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки, позивачкою не надано перекладу на державну мову документів, що викладені іноземною мовою, суд позбавлений можливості здійснювати самостійний переклад вказаних доказів та відображати такий переклад у тексті рішення.
При цьому, суд при оцінці доказів не уповноважений на здійснення самостійного перекладу поданих на іноземній мові документів. Такий переклад може бути здійснено особою, яка має відповідну кваліфікацію.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1, 2, 4, 5 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.
Разом із цим, подані до суду позивачкою документи в обґрунтування заявлених позовних вимог викладені іноземною мовою, а належно оформленого перекладу на державну мову до матеріалів справи не долучено, що суперечить вимогам ст.10 Конституції України та Цивільного процесуального кодексу України.
Проте, на виконання вимог ст.182 СК України суд враховує, що у позивача ОСОБА_1 дійсно змінився майновий стан, оскільки дитина подорослішала, потреби на її утримання зросли. Також, у позивача ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась ще одна дитина, внаслідок чого її майновий стан безумовно змінився.
Суд наголошує, що відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, обов`язок по утриманню дитини є рівною мірою як для батька, так і для матері і, відповідно до цієї норми, на позивачці також лежить обов`язок по утриманню дитини.
Суд враховує, що розмір аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначений рішенням суду від 01.10.2020 року, у розмірі 1600 гривень, на даний час є меншим від мінімального визначеного розміру аліментів на утримання дитини (1756 гривень) та безумовно не відповідає об`єктивним потребам дитини в матеріальному утриманні.
У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, які слід стягнути на утримання малолітньої дитини сторін, суд також вважає за необхідне зазначити наступне.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Положенням ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Визначаючи розмір коштів, що стягуються як аліменти, суд повинен прагнути не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги.
Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання. Розмір стягуваних аліментів повинен служити задоволенню актуальних життєвих потреб, відповідати життєвому стандарту в місці проживання, а не призводити до збагачення та бути джерелом інших нецільових витрат.
Таким чином, враховуючи вищенаведені зміни матеріального стану одержувача аліментів та матеріального стану платника аліментів, з метою захисту інтересів дитини, забезпечення одержання ними коштів, необхідних для їх життєдіяльності, збереження того рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується обома батьками та отримує надійне стабільне матеріальне утримання як з боку матері, так і з боку батька, слід збільшити розмір аліментів на утримання дитини до 3500 (трьох тисяч п`ятсот) гривень щомісячно на дитину до досягнення ним повноліття.
Також, з відповідача слід стягнути судовий збір на користь держави за розгляд справи в розмірі 1331 грн. 20 коп., оскільки позивач була звільнена від його сплати при подачі позову відповідно до п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» та ч.6 ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 189, 192 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 10, 13, 18, 76-81, 141, 259, 263-265, 273, 430 ЦПК України суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини - задовольнити частково.
Розмір аліментів, визначений рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 01.10.2020 року у справі №727/6095/20, змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканця АДРЕСА_1 , (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженки с.Топорівці, Городенківського району, Івано-Франківської області (РНОКПП НОМЕР_2 ), аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень щомісячно, з часу набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканця АДРЕСА_1 , (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1331 грн. 20 коп.
На рішення суду може бути подана апеляція до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівці. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий - суддя: ______________ Одовічен Я.В.