ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/10952/26 Справа № 215/5611/26 Суддя у 1-й інстанції - Дудіков А.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 215/5611/26
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне товариство «Північний гірничо - збагачувальний комбінат»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2026 року, яке ухвалено суддею Дудіковим А.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 серпня 2026 року,
УСТАНОВИВ:
В червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Північний ГЗК» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що у період з 23 травня 2005 року по 28 травня 2025 року він виконував роботу у відповідача за наступними професіями: з 23 травня 2005 року по 09 червня 2009 року помічник машиніста бурової установки в кар`єрі виробничої бурової дільниці № 6 у Першотравневому кар`єрі з правом на пільгове пенсійне забезпечення за списком №1; з 09 червня 2009 року по 28 травня 2025 року машиніст бурової установки в Першотравневому кар`єрі з правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.
28 травня 2025 року позивач звільнився з підприємства у зв`язку з виявленою у нього невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я.
25 березня 2026 року позивач дізнався, що протягом всього його робочого процесу на підприємстві відповідача, підпадав під дію шкідливих виробничих факторів, що зазначено в Акті від 27 квітня 2026 року: 1 Важкість праці: періодичне перебування в незручній робочій позі 54,6% часу зміни при допустимому значенні до 25%; перебування у вимушеній позі 26,3% часу зміни при допустимому значенні до 10%; величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу двома руками 141240-141260 кг/с при допустимому значенні до 70000 кг/с. Хімічні фактори: концентрація кремнію діоксиду кристалічного за вмісту в пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично допустиму концентрацію в 2,8-2,9 рази і складала 5,6-5,8 мг/м3 при гранично допустимій концентрації 2,0 мг/м3.
Як наслідок, організм позивача підпадав під дію зазначених шкідливих умов праці під час виконання трудових обов`язків, що спричинило його здоров`ю незворотних наслідків - отримання двох професійних захворювань. Діагнози профзахворювань: 1. Радикулопатія шийна та попереково-крижова на фоні остеохондрозу, спондильозу, спондилоартрозу шийного та попереково-крижового відділів хребта, протрузій між хребцевих дисків, екструзій з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта, зі стійким вираженим больовим та м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу, остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів. 2. Хронічний необструктивний пиловий бронхіт. Емфізема легень. Помірний пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня.
Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21 травня 2026 року позивачу первинно було встановлено 60 % втрати професійної працездатності: 50% радикулопатія, 10% - хронічний не обструктивний пиловий бронхіт; визнано інвалідом ІІІ групи.
Позивач зазначв, що тривалий час він переносить фізичні страждання та через зміну у його житті переносить моральні страждання і переживання: погіршення стану здоров`я від профзахворювань, інвалідність, великий відсоток втрати працездатності, постійні лікування, неможливість працювати та реалізовувати себе, неможливість надати фізичну та матеріальну допомогу своїй сім`ї. Позивач позбавлений можливості реалізувати свої звички (праця на огороді, дачі, рибалка, охота ...), внаслідок чого погіршились стосунки з оточуючими та позивач хвилюється за своє здоров`я.
Все це постійно і негативно позначається на душевному та фізичному стані, тому позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 720 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших платежів.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 350 000 грн, та стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 3 500 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача з відповідача, просить збільшити розмір моральної шкоди до заявленого у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, стан здоров`я, який не поліпшується, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, час та зусилля, які необхідні позивачу для поліпшення стану здоров`я.
Внаслідок втрати професійної працездатності позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування, оскільки його постійно турбує стан його здоров`я. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманих професійних захворювань, втратив 60 % професійної працездатності та став особою з інвалідністю.
У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «ПівнГЗК» просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ПівнГЗК» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалення в цій частині нового рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимоги позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що розвиток професійних хронічних хвороб - це тривалий процес, пов`язаний із систематичним впливом шкідливих виробничих факторів, який може тривати роками. Разом з цим, в даному випадку, суд першої інстанції залишив поза увагою обставини, які свідчать про відсутність підстав вважати, що відповідач був обізнаний про неможливість подальшого виконання позивачем роботи в умовах, у яких він перебував. Фактично позивач не звертався до відповідача із заявами про переведення в інші умови праці; не повідомляв про небажання працювати у відповідних умовах. Зазначене свідчить про те, що позивач усвідомлював характер умов праці; регулярно проходив обов`язкові медичні огляди та допускався до роботи за їх результатами.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував, що заявлені позивачем моральні страждання не підтверджені належними та допустимими доказами у справі. Матеріали справи не підтверджують, що саме професійне захворювання є єдиною або визначальною причиною заявлених фізичних та моральних страждань. Обов`язковим елементом відповідальності за моральну шкоду є прямий причинно наслідковий зв`язок між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач. Разом з тим у п. 17.1.7 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер витягу 125/26/837/В від 21 травня 2026 року номер рішення 125/26/837/Р зазначено хвороби, що не входять в перелік професійних захворювань, а саме: М15.8 - Інший поліартроз. Враховуючи зазначене це захворювання не можна віднести до професійних.
Отже, надані позивачем докази не підтверджують ані наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, ані складу цивільного правопорушення, необхідного для покладення відповідальності на відповідача.
За таких обставин, відповідач вважає, що в його діях відсутня протиправна поведінка, оскільки, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійних захворювань, а тому підстави для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на підприємство відсутні.
Зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, а розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості.
Наводить судову практику Дніпровського апеляційного суду, яка підтверджує, що по аналогічним позовам суди стягують значно менші суми аніж стягнуто у цій справі.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ПрАТ «ПівнГЗК» - Рабко Т.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги відповідача та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом установлено та убачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 у період з 23 травня 2005 року по 28 травня 2025 року він виконував роботу у відповідача за наступними професіями: з 23 травня 2005 року по 09 червня 2009 року помічник машиніста бурової установки в кар`єрі виробничої бурової дільниці № 6 у Першотравневому кар`єрі з правом на пільгове пенсійне забезпечення за списком №1; з 09 червня 2009 року по 28 травня 2025 року машиніст бурової установки в Першотравневому кар`єрі з правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.
28 травня 2025 року позивач звільнився з підприємства у зв`язку з виявленою у нього невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я (а.с. 11-13).
Згідно п. 12 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) складеного 27 квітня 2026 року (далі-Акт), ОСОБА_1 , професія (посада) машиніст бурової установки в кар`єрі (8113) (згідно з ДК-003:2010), стаж роботи: 20 років 08 днів - загальний, 15 років 11 місяців - за професією, 20 років 08 днів - у цеху в умовах впливу шкідливих факторів.
У п. 13 Акту вказано, що Згідно з інформаційною довідкою про умови праці працівника при підозрі у нього професійного захворювання (отруєння) від 10 листопада 2025 року № ПС/3.1/21313-25, підготовленої Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, та відповідно до Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 квітня 2014 року № 248, умови праці машиніста бурової установки в кар`єрі виробничої бурової дільниці № 6 Першотравневого кар`єру ПрАТ «ПівнГЗК» ОСОБА_1 відносяться: по важкості праці - до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі»; - по вмісту пилу фіброгенної дії в повітрі робочої зоні - до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі». Загальна оцінка - 3 класу 2 ступеня «Шкідливі».
Згідно п. 14 Акту ОСОБА_1 встановлено діагноз: 1. MKX-10: М54.1 Радикулопатія шийна С5-С6 та попереково-крижова L5, S1 на фоні остеохондрозу, спондильозу, спондилоартрозу шийного та попереково-крижового відділів хребта, протрузій міжхребцевих дисків С2-T2, L2-S1, екструзій L3-S1, з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта, зі стійким вираженим больовим та м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ першого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових R I (ПФ другого ступеня) і колінних R I (ПФ другого ступеня) суглобів. 2. МКХ-10: J41.0 Хронічний необструктивний пиловий бронхіт. Емфізема легень. Помірний пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня. Супутний діагноз -відсутній.
Вказані діагнози також підтверджуються виписками із медичних карток (а.с.24. 25, 26).
У п.п. 17, 18, Акту вказано, що ОСОБА_1 працюючи в Першотравневому кар`єрі помічником та машиністом бурової установки в кар`єрі, виконував роботи з керування буровою установкою під час буріння і розширення свердловин у кар`єрі, проводив кріплення свердловин обсадними трубами, виконував інші роботи, які через недосконалість технологічного процесу буріння свердловин характеризувалися важкою фізичною працею та впливом підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. Також, зазнавав впливу аналогічних шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, працюючи: 23 травня 2005 року - 09 червня 2009 року - помічник машиніста бурової установки в кар`єрі виробничої бурової дільниці № 6 Першотравневого кар`єру ПРАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат». Причина виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння): Важкість праці: періодичне перебування в незручній робочій позі 54,6 % часу зміни при допустимому значенні до 25%; перебування у вимушеній позі 26,3% часу зміни при допустимому значенні до 10%; величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу двома руками 141240-141260 кг/с при допустимому значенні до 70000 кг/с згідно з вимогами Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 квітня 2014 року № 248. Хімічні фактори: концентрація кремнію діоксиду кристалічного за вмісту в пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично допустиму концентрацію в 2,8-2,9 рази і складала 5,6 - 5,8 мг/м3 при гранично допустимій концентрації 2,0 мг/м3 відповідно до вимог «Державних медико-санітарних нормативів допустимого вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 липня 2024 року № 1192.
Згідно з витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер витягу 125/26/837/В, дата прийняття рішення 21 травня 2026 року номер рішення 125/26/837/Р, ОСОБА_1 ; дата, з якої визначено відсоток втрати професійної працездатності - 06 травня 2026 року; причина втрати професійної працездатності, відсоток втрати професійної - професійне захворювання, 60%, встановлено з 27 квітня 2026 року; дата повторного оцінювання відсотка непрацездатності (у разі необхідності) з 01 червня 2027 року.
У п.16 зазначено, що Згідно скарг, анамнезу захворювання, даних об`єктивного огляду, лабораторних, інструментальних методів обстежень та наданих медичних документів, встановлено III групу інвалідності на 1 рік. Встановлено 60% втрати працездатності по професійному захворюванню (з них 50% радикулопатія, 10% - хронічний необструктивний пиловий бронхіт, акт П-4 від 27.04.2026р.) на 1 рік, згідно наказу МОЗ України №420 від 05 червня 2012 року «Про встановлення стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків». Протипоказана тривала хода, переохолодження, робота в шкідливих умовах праці (а.с.19-23).
ОСОБА_1 неодноразово проходив обстеження та знаходився на стаціонарному лікуванні у зв`язку з професійними захворюваннями, що підтверджується виписками із медичних карток №5660/1200, 866/168, 3647/721.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з нормами Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (ст.3 Конституції України).
Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до частин 1, 3 ст.13 Закону України "Про охорону праці", роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів,а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Відповідно до п.п. 17, 18, Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) складеного 27 квітня 2026 року ОСОБА_1 , працюючи в Першотравневому кар`єрі помічником та машиністом бурової установки в кар`єрі, виконував роботи з керування буровою установкою під час буріння і розширення свердловин у кар`єрі, проводив кріплення свердловин обсадними трубами, виконував інші роботи, які через недосконалість технологічного процесу буріння свердловин характеризувалися важкою фізичною працею та впливом підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. Також, зазнавав впливу аналогічних шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, працюючи: 23 травня 2005 року - 09 червня 2009 року - помічник машиніста бурової установки в кар`єрі виробничої бурової дільниці № 6 Першотравневого кар`єру ПРАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат». Причина виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння): Важкість праці: періодичне перебування в незручній робочій позі 54,6 % часу зміни при допустимому значенні до 25%; перебування у вимушеній позі 26,3% часу зміни при допустимому значенні до 10%; величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу двома руками 141240-141260 кг/с при допустимому значенні до 70000 кг/с згідно з вимогами Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 квітня 2014 року № 248. Хімічні фактори: концентрація кремнію діоксиду кристалічного за вмісту в пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично допустиму концентрацію в 2,8-2,9 рази і складала 5,6 - 5,8 мг/м3 при гранично допустимій концентрації 2,0 мг/м3 відповідно до вимог «Державних медико-санітарних нормативів допустимого вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 липня 2024 року № 1192.
Отже, роботодавець ПрАТ «ПівнГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) складеного 27 квітня 2026 року встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи.
Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, був повідомленим про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.
Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди, у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями, встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курси лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ПівнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 350 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, із визнанням людиною з інвалідністю.
Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача.
Зокрема, колегія суддів дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивача без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачеві заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 60% та визнаний людиною з інвалідністю ІІІ групи, що свідчить про тяжкість та незворотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також неможливість відновлення попереднього стану.
Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки його постійно турбує біль та він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я не спостерігається.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманого професійного захворювання, працю протягом 20 років 08 днів, із яких в шкідливих умовах праці протягом 20 років 08 днів на ПрАТ «ПівнГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 60 % та визнана людиною з інвалідністю ІІІ групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 350 000 грн до 550 000 грн, без утримання податку з доходу фізичних осіб, а тому задовольняє апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та залишає без задоволення апеляційну скарга відповідача ПрАТ «ПівнГЗК».
Що стосується посилання відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» про стягнення моральної шкоди без порядку оподаткування моральної шкоди, то вони колегією суддів не приймаються, з наступних підстав.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, чиним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 та зазначено про те, що чиним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.
Отже, врахувавши вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне стягнутии суми моральної шкоду без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.
При цьому, посилання в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду колегією суддів не приймаються, оскільки вони не є ревалентними до даної справи, адже, в даному випадку позивачем ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди саме без утримання податків та інших обов`язкових платежів, а тому на суд покладено обов`язок розглянути ці вимоги та надати їм правову оцінку.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 04 серпня 2026 року у справі № 215/8978/25, постанові від 14 вересня 2026 року у справі № 215/272/226.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави та збільшує цей розмірі з 3 500 грн. до 5 500 грн, тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Крім того, з відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 8 250 грн за подання позивачем апеляційної скарги (5 500 грн х 150%).
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2026 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 350 000 грн до 550 000 (п`ятсот п`ятдесят тисяч) гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.
Рішення суду змінити в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, збільшивши цей розмір з 3 500 грн до 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо - збагачувальний комбінат» за подання апеляційної скарги позивачем на користь держави судовий збір у розмірі 8 250 (вісім тисяч двісті п`ятдесят) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 15 жовтня 2026 року.
Головуючий:
Судді: