ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/10835/26 Справа № 211/153/25 Суддя у 1-й інстанції - Юзефович І. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 211/153/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.,
суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ковалик Марина Федорівна, на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 липня 2026 року, яке ухвалено суддею Юзефовичем І.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
УСТАНОВИВ:
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що 25 серпня 2012 року між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Довгинцівського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2024 року шлюб між ними розірвано.
За час шлюбних відносин сторонами було набуто спільне майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, номерний знак НОМЕР_1 .
Між подружжям не досягнуто згоди щодо поділу майна набутого під час шлюбу.
Щодо визначення вартості майна позивачем замовлено висновок про вартість об`єкта оцінки виготовленого суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 , відповідно до якого вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , становить 915 302 грн, відповідно вартість 1/2 частки на яку претендує позивач становить 457 615 грн. Вартість автомобіля марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, номерний знак НОМЕР_1 становить 1 310 658 грн, відповідно вартість 1/2 частки відповідача становить 655 329 грн.
На підставі наведенного вище позивач просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, номерний знак НОМЕР_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , визнати право власності за ОСОБА_2 на автомобіль марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, номерний знак НОМЕР_1 . Стягнути з відповідача на користь позивача різницю вартості спірного майна в розмірі 395 356 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн та судового збору в розмірі 4 576 грн.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 липня 2026 року позов задоволено частково, визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, номерний знак НОМЕР_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право на 1/2 частину у праві спільної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 частину у праві спільної власності на автомобіль марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, номерний знак НОМЕР_1 в порядку поділу майна подружжя.
Визнано за ОСОБА_2 право на 1/2 частину у праві спільної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 частину у праві спільної власності на автомобіль марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, номерний знак НОМЕР_1 в порядку поділу майна подружжя.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 525 грн 50 коп.
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивачки просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про виділення позивачці квартири, відповідачеві - автомобіля та стягнення різниці вартості майна, а також у частині розподілу судових витрат та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме: визнати за ОСОБА_1 право власності на трьохкімнатну квартиру, за адресою АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, з номерним знаком НОМЕР_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю від вартості спірного майна в розмірі 395 356 грн, вартість судових витрат у вигляді витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн та судового збору в розмірі 4 576 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що спірні квартира та автомобіль набуті за час шлюбу і є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України, ст. 368 ЦК України). Однак суд помилково відмовив у реальному поділі майна та стягненні грошової компенсації різниці вартості.
Апелянт зазначає, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)) .
Визнання судом ідеальних часток без реального поділу майна є можливим, проте не є ефективним способом захисту, коли один із подружжя просить виділити йому конкретне майно з компенсацією різниці, а інше майно - другому з подружжя. Суд першої інстанції фактично залишив сторони у стані спільної часткової власності на два неподільні об`єкти, що ускладнює реалізацію їхніх прав і не відповідає меті поділу майна подружжя.
Апелянт звертає увагу на те, що відповідач по справі не заперечував факту купівлі автомобіля в розмірі зазначеному позивачем, а зауваження щодо вартості майна на час розгляду справи, які зазначені ОСОБА_2 не спростували його належну вартість, яка встановлена згідно висновку про вартість суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 , так як не долучено до матеріалів справи іншого висновку про вартість і не заявлено клопотання про проведення судової оціночної експертизи в суді.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання позивача, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ковалик М.Ф., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 25 серпня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2024 року (а.с.10,22-23).
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 30 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Соболєвою Л.А., ОСОБА_2 було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.12).
Крім того, під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 було придбано автомобіль марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, номерний знак НОМЕР_1 (а.с.14).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно набуто сторонами за час шлюбу та відповідачем не спростована презумпція права спільної сумісної власності подружжя на майно, воно є спільним сумісним майном подружжя, ці речі є неподільними. При цьому, враховуючи відсутність підтвердження дійсної вартості спірного майна на час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в даному випадку підстав для часткового задоволення позову, визнання спірного майна спільною сумісною власністю, визнання ідеальних часток подружжя у спірному майні без його реального поділу та залишення майна у спільній частковій власності.
Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог позивачки шляхом визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення ідеальних часток подружжя у спірному майні без його реального поділу та залишення майна у спільній сумісній власності, однак вважає за необхідне змінити мотиви відмови в задоволенні позовних вимог позивачки в частині поділу спільного майна подружжя, з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У частині 1 статті 60 СК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).
Відповідно до частини 1статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із частинами 2 та 3статті 372 ЦК Україниу разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина 1 статті 70 СК України).
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Аналіз указаних норм свідчить про те, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3статті 70 СК України, в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але й інші обставини.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 373/185/21.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1, 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22) вказано, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».
Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див. постанову Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) вказано, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)).
У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу 2 частини 1 статті 71 СК України).
Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини 4 та 5 цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
У пунктах 1-3 частини 1 статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20), від 07 квітня 2021 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-11187св20), від 18 травня 2021 року у справі № 725/3818/19 (провадження № 61-11831св20).
Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду з позовом на підставі статті 364 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) також зауважувала, що приписи частин 4 та 5 статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575св19, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714св22, від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20 (провадження № 61-7951св23).
У цій справі судом першої інстанції встановлено, що спірна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, номерний знак НОМЕР_1 , є об`єктами спільної сумісної власності подружжя - сторін у справі, що сторонами не оспорюється.
Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виділення позивачці квартири, відповідачеві - автомобіля та стягнення різниці вартості майна, суд першої інстанції виходив з відсутність підтвердження дійсної вартості спірного майна на час розгляду справи, тому дійшов висновку про наявність в даному випадку підстав для часткового задоволення позову, визнання спірного майна спільною сумісною власністю, визнання ідеальних часток подружжя у спірному майні без його реального поділу та залишення майна у спільній частковій власності.
Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог позивачки про виділення позивачці квартири, відповідачеві - автомобіля та стягнення різниці вартості майна, однак вважає за необхідне змінити мотиви відмови в задоволенні позовних вимог позивачки в цій частині, з огляду на наступне.
Відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
У ч. 1 ст. 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами 1-3 статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналіз положень ст. 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 16.01.2012 у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс12 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2784цс15 та від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16 та підтримана численними постановами Верховного Суду, зокрема постановами від 02 червня 2021 року у справі № 569/10336/18, від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14-ц та іншими.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 зроблено висновок про те, що відсутність у ст. 365 ЦК України конструкції «за наявності одночасно» свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
Вказані судові рішення свідчать про єдність практики застосування положень ст. 365 ЦК України. Виходячи із встановлених у справі обставин, з врахуванням при вирішенні спору інтересів усіх співвласників, суд вирішує питання щодо наявності або відсутності підстав вважати, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок щодо застосування п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України та вказано, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.
В свою чергу, виходячи із особливостей спірних правовідносин правильність застосування норм права, які регулюють взаємовідносини між сторонами і їх відповідність «праву однієї із сторін» буде оцінена при вирішенні питання щодо «пропорційності» втручання у право власності.
Вирішуючи в даній конкретній ситуації чи переслідувало втручання у право однієї із сторін «легітимну мету» (було здійснено «в інтересах суспільства»), суд бере до уваги те, що, виходячи із сталої практики ЄСПЛ поняття «суспільний інтерес» дуже широке і в такому випадку доводиться враховувати політичні, економічні та соціальні питання.
Говорячи про те, чи втручання у право підтримує «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи, Суд звертає увагу на те, що намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 Першого протоколу в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями (пункт 28 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України» [4]).
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартири що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , їх частки є рівними по 1/2 у кожного
Так, установлено, що спірна квартира має три кімнати, її загальна площа становить 67,56 кв.м, житлова площа 39,8 кв.м. З урахуванням належної 1/2 частки, на кожного із сторін припадає 33,78 кв.м загальної площі та 19,9 кв.м житлової площі.
Поняття «незначна частка» є оціночним, тому при вирішенні спору в судовому порядку суд враховує співвідношення вартості всього майна, часток кожного тощо. У цій справі, з огляду на те, що квартира є трикімнатною, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати частку відповідача ОСОБА_2 у спірній квартирі незначною.
У справі відсутні докази того, що спірна квартира є неподільною, таким доказом, як правило, є висновок судової будівельно-технічної експертизи про те, що технічної можливості поділити квартиру між співвласниками неможливо. Відтак посилання апелянта в апеляційній скарзі на неподільність вказаного майна є лише припущенням.
Матеріали справи не містять інформації на підтвердження наявності у відповідача ОСОБА_2 іншого житла, та відповідач у справі категорично заперечує проти позбавлення його права власності на нерухоме майно та права на проживання.
В данному випадку залишення майна, а саме квартири що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у спільній частковій власності з визначенням ідеальних часток зберігає за відповідачем можливість реалізувати свої права як співвласника, у тому числі право користування житлом у порядку, встановленому законом, або захистити свої інтереси в подальшому шляхом визначення порядку користування чи викупу частки за взаємною згодою.
На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що вимога позивачки про визнання за нею права власності на квартиру квартири що розташована за адресою: АДРЕСА_1 не підлягає задоволенню, оскільки запропонований позивачкою спосіб поділу (виділення квартири виключно їй) позбавить відповідача будь-якого права на нерухоме майно та можливості проживання/користування ним, що є несправедливим і не відповідає балансу інтересів сторін, який суд зобов`язаний враховувати при поділі майна подружжя (ч. 1 ст. 71 СК України).
Тому в задоволенні вкзазаної позовної вимоги ОСОБА_1 слід відмовити саме з цих підстав, а не з підстав відсутності підтвердження дійсної вартості спірного майна на час розгляду справи.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, номерний знак НОМЕР_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різниці вартості спірного майна в розмірі 395 356 грн, колегія суддів зазначає, що з урахуванням відмови в задоволенні вимоги позивачки про визнання за нею права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вимога щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, номерний знак НОМЕР_1 зі сплатою компенсації частини вартості вказаного автомобіля є недоцільною в контексті заявлених позивачкою позовних вимог та запропонованому позивачкою, в даному випадку, варіанті поділу спільного сумісного майна подружжя, оскільки право власності позивачки на спірний автомоль буде припинено, а право власності на спірну квартиру, одноособово, остання не набуде.
При цьому колегія суддів, перевіряючи доводи апелянта про безпідставність відмови судом першої інстацїі у стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу звертає увагу на те, що дійсно, як зазначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять жодних доказів понесення вказаних витрат: копії договору на правову допомогу, акту приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг.
За таких обставин, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання за ОСОБА_1 права власності на трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, номерний знак НОМЕР_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різниці вартості спірного майна в розмірі 395 356 грн, вважає за необхідне змінити мотиви відмови у задоволенні вказаних позовних вимог позивача, у зв`язку з чим задовольняє частково апеляційну скаргу, а рішення суду, на підставі п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, в зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, змінює в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог позивача.
В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ковалик Марина Федорівна, - задовольнити частково.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 липня 2026 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 права власності на трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль марки Toyota Rav-4 Hybrid, чорний металік, номерний знак НОМЕР_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різниці вартості спірного майна в розмірі 395 356 грн, виклавши їх у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 жовтня 2026 року.
Головуючий:
Судді: