Справа № 338/272/25
Провадження № 22-ц/4808/1782/26
Головуючий у 1 інстанції Битківський Л. М.
Суддя-доповідач Пнівчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О. В.,
суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,
з участю секретаря Панасюк В. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» на рішення Богородчанського районного суду від 08 липня 2026 року у справі за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
в с т а н о в и в:
Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Позов обґрунтовано тим, що наказом голови ліквідаційної комісії Державного підприємства «Солотвинське лісове господарство» Лучина І. І. від 22 лютого 2022 року №29/к ОСОБА_2 звільнено з посади головного лісничого ДП «Солотвинське лісове господарство» у зв`язку зі скороченням чисельності штатних працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
ОСОБА_2 , вважаючи своє звільнення незаконним, звернувся до Богородчанського районного суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2023 року у справі №338/473/22 у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено, а постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року вказане рішення залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 20 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково: рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року скасовано; позовні вимоги ОСОБА_2 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про поновлення на роботі задоволено; ОСОБА_2 поновлено на посаді головного лісничого Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 23 лютого 2022 року; справу в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2024 року у справі №338/473/22 з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_2 стягнуто 510 105,57 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Додатковим рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2024 року у справі №338/473/22 допущено негайне виконання рішення суду від 30 вересня 2024 року в частині стягнення суми платежів за один місяць у розмірі 18 367,14 грн - за березень 2022 року.
На виконання додаткового рішення, ОСОБА_2 було нараховано 18367,14 грн, виплачено 14785,54 грн середнього заробітку, а також відраховано і сплачено податки та збори: військовий збір у розмірі 275 грн, податок на доходи фізичних осіб у розмірі 3306 грн, єдиний соціальний внесок у розмірі 4040,77 грн.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року рішення Богородчанського районного суду від 30 вересня 2024 року залишено без змін, після чого ОСОБА_2 повністю виплачено присуджені кошти, зокрема 378 638,59 грн середнього заробітку, а також відраховано і сплачено податки: ЄСВ у розмірі 26 400 грн, ПДФО у розмірі 88 512,92грн, військовий збір у розмірі 24 586,92 грн.
Позивач вказує, що постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі виконана, а рішення Богородчанського районного суду від 30 вересня 2024 року щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 510 105,57 грн виконано в повному обсязі.
У зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_2 підприємству заподіяно матеріальну шкоду, яка полягає у виплаті незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Така шкода перебуває у прямому причинному зв`язку з виданням відповідачем ОСОБА_1 наказу від 22 лютого 2022 року №29/к про звільнення ОСОБА_2 з посади головного лісничого.
Позивач вказує, що факт незаконності звільнення працівника, видання відповідачем наказу про звільнення та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу є достатніми підставами для покладення на ОСОБА_1 обов`язку відшкодувати підприємству шкоду у повному розмірі.
Щодо належності позивача як особи, яка звернулася з регресною вимогою, у позові зазначено, що наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 18 жовтня 2021 року №648 ДП «Солотвинське лісове господарство» припинено шляхом реорганізації - приєднання до ДП «Осмолодське лісове господарство», а ДП «Осмолодське лісове господарство» у подальшому припинено шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
З урахуванням наведеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» матеріальну шкоду, завдану незаконним звільненням працівника, у розмірі 510 105,57 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Богородчанського районного суду від 08 липня 2026 року у задоволенні позову Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» подало апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що суд дійшов до необґрунтованого висновку про те, що факт підписання наказу про звільнення, який у подальшому визнано незаконним у межах трудового спору, не є безумовною підставою для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності.
Зазначає, що підставою відповідальності відповідача є сукупність обставин, а саме: наявність у нього повноважень роботодавця, прийняття незаконного рішення про звільнення, порушення вимог трудового законодавства, встановлене судом незаконне звільнення працівника, виникнення у підприємства майнових втрат та прямий причинний зв`язок між діями відповідача і заподіяною шкодою.
Посилання суду на те, що підписання відповідачем наказу про звільнення працівника здійснювалось ним не в межах трудових повноважень директора, а у спеціальному статусі голови ліквідаційної комісії, не спростовують його відповідальності. Саме голова ліквідаційної комісії у період ліквідації набуває повноважень роботодавця та реалізує їх від імені юридичної особи. Видаючи накази про скорочення чисельності працівників, попередження про вивільнення та накази про звільнення, він здійснює не цивільно-правові представницькі функції, а реалізує права та обов`язки роботодавця, визначені КЗпП України.
Відповідач організував проведення процедури скорочення, видавав кадрові документи та здійснював управлінські рішення щодо припинення трудових відносин. Відтак саме його дії були безпосередньою причиною виникнення трудового спору, за результатами якого судом було встановлено незаконність звільнення працівника та покладено на підприємство обов`язок виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Зазначає, що посилання відповідача на необізнаність щодо наявності вакантних посад у правонаступника не спростовує його відповідальності, оскільки така необізнаність є наслідком неналежного виконання ним обов`язків голови ліквідаційної комісії. Саме на нього покладався обов`язок забезпечити законність вивільнених працівників, у тому числі з`ясувати можливість їх працевлаштування на вакантні посади відповідно до ст. 49-2 КЗпП України.
Відповідач не був позбавлений можливості отримати інформацію про вакансії у правонаступника, однак доказів звернення з цього питання чи вжиття інших заходів для забезпечення працевлаштування працівника не надав. Суд першої інстанції цих обставин не дослідив, не встановив причин відсутності таких дій та необґрунтовано пов`язав відсутність у відповідача інформації з відсутністю його вини.
Посилання суду на принцип належного урядування, реформування державних підприємств, тривалість розгляду справи, карантин чи воєнний стан не спростовують підстав відповідальності відповідача за шкоду, завдану його неправомірними діями. Саме відповідач зобов`язаний був забезпечити дотримання трудових гарантій та законність процедури звільнення, однак допустив їх проведення без належного підтвердження такого дотримання. Внаслідок незаконного звільнення підприємство понесло реальні збитки у вигляді виплат за час вимушеного прогулу та інших компенсацій, що підтверджує прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та заподіяною шкодою.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу в повному обсязі. Стягнути з відповідача сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги.
Представник відповідача ОСОБА_1 - Повх І. подав відзив на апеляційну скаргу, в якій заперечив доводи апеляційної скарги.
Зазначає, що незаконність звільнення роботодавцем не дорівнює доведеній особистій вині відповідача.
Рішення у справі № 338/473/22 не встановлює вини ОСОБА_1 та не має такого преюдиційного змісту.
Вважає, що апелянт не довів, що відповідач був належним суб`єктом відповідальності за ст. 13, 134, 237 КЗпП України.
Практика Верховного Суду, наведена апелянтом, не підтверджує автоматичної відповідальності відповідача у цій справі.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
У судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференцзв`язку представник Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» адвокат Левицький А. О. підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Повх І. Д. заперечили доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до положень ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення вищезазначеним вимогам не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що підписання відповідачем наказу №163 від 26.11.2021 про скорочення штатної чисельності посад ДП Солотвинського лісового господарства, Росільнянського лісництва, Манявського лісництва, Яблунського лісництва, Богородчанського лісництва, Гутянського лісництва та лісокомплексу, а в подальшому звільнення працівників ліквідованого ДП у тому числі ОСОБА_2 , здійснювалося ним не в межах трудових повноважень директора, а у спеціальному статусі голови ліквідаційної комісії. Проведення звільнення всього штату було неминучим наслідком припинення юридичної особи за рішенням органу управління. Відповідач діяв як технічний виконавець волі органу управління державним майном, а не як самостійний суб`єкт кадрової політики. Оскільки відповідач діяв у межах цивільного представництва, до цих відносин не можуть автоматично застосовуватися санкції та стягнення, передбачені трудовим правом.
З таким висновком колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Судом встановлено, що наказом голови ліквідаційної комісії Державного підприємства «Солотвинське лісове господарство» Лучина І. І. від 22 лютого 2022 року №29/к ОСОБА_2 звільнено з посади головного лісничого ДП «Солотвинське лісове господарство» у зв`язку зі скороченням чисельності штатних працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Не погоджуючись із наказом про звільнення, ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Верховного Суду від 20 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково: рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 серпня 2023 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, якою рішення суду залишено без зміни, - скасовано; позовні вимоги ОСОБА_2 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про поновлення на роботі задоволено; ОСОБА_2 поновлено на посаді головного лісничого Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 23 лютого 2022 року; справу в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2024 року у справі №338/473/22 з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_2 стягнуто 510 105,57 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішення суду про стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу в сумі 510 105,57 грн виконано в повному обсязі.
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України визначено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У статті 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
У відповідності із роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеному у п. 13 від 02 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємством, установам організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Відповідно до частини четвертою статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.
Службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Такі висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 401/1387/17-ц (провадження № 61-37363св18), від 20 червня 2019 року у справі № 462/8925/14 (провадження № 61-13847св18), від 06 грудня 2018 року у справі № 474/658/16-ц (провадження № 61-18198св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 371/1165/16-ц (провадження № 61-20542св18), від 23 квітня 2018 року у справі № 335/7848/15-ц (провадження № 61-1209св18).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134, статті 237 КЗпП України матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності персональної вини службової особи.
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 158/2727/20, від 17 липня 2024 року у справі № 439/362/22 провадження № 61-16371св23, від 18 лютого 2026 року у справі № 301/3082/23 провадження № 61-12006св25.
У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_2 був звільнений з посади головного лісничого ДП «Солотвинське лісове господарство» у зв`язку зі скороченням чисельності штатних працівників, на підставі наказу голови ліквідаційної комісії Державного підприємства «Солотвинське лісове господарство» Лучина І. І. від 22 лютого 2022 року №29/к .
Постановою Верховного Суду від 20 березня 2024 року ОСОБА_2 поновлено на посаді головного лісничого Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 23 лютого 2022 року.
Так, згідно постанови Верховного Суду, суди встановили, що відповідач не виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися протягом двох місяців та існували на день звільнення, тому зробили висновок, що ним не дотримано вимог частини другої статті 40, частини першої статті 43, частини третьої статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача; відповідач судові рішення в зазначеній частині мотивів щодо порушення ним процедури звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України не оскаржував.
Отже вказаним судовим рішенням, підтверджено незаконність звільнення ОСОБА_2 з вини ОСОБА_1 , як голови ліквідаційної комісії Державного підприємства «Солотвинське лісове господарство».
Оскільки ОСОБА_2 звільнений із порушенням закону за наказом голови ліквідаційної комісії Державного підприємства «Солотвинське лісове господарство» Лучина І. І., то відповідач, як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що підписання відповідачем наказу про звільнення працівника здійснювалось ним не в межах трудових повноважень директора, а у спеціальному статусі голови ліквідаційної комісії, не спростовують його відповідальності.
Відповідно до положень ч.4 ст. 105 ЦК України, до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Голова ліквідаційної комісії у період ліквідації підприємства, діє від імені юридичної особи, а тому видаючи накази про скорочення чисельності працівників та накази про звільнення, реалізує права та обов`язки роботодавця, визначені КЗпП України.
Відповідач ОСОБА_1 , як голова ліквідаційної комісії приймав кадрові рішення щодо припинення трудових відносин, а тому саме його дії були безпосередньою причиною виникнення трудового спору, за результатами якого судом було встановлено незаконність звільнення працівника та покладено на підприємство обов`язок виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Колегія суддів приходить до переконання, що відповідач відповідно до положень статей 134, 237 КЗпП України несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяну підприємству, що становить 510 105,57 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка стягнута рішенням Богородчанського районного суду від 30 вересня 2024 року з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_2 .
Таким чином, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, й порушення норм матеріального права відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду і ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» у повному обсязі, то з відповідача підлягає до стягнення сплачений позивачем судовий збір у суді першої та апеляційної інстанції, у розмірі відповідно 7651,58 грн та 11477,37 грн.
Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» задовольнити.
Рішення Богородчанського районного суду від 08 липня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення.
Позов Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» (ЄДРПОУ 44768034, м. Київ, вул. Шота Руставеллі, 9А) матеріальну шкоду, завдану незаконним звільненням працівника, у розмірі 510105 грн 57 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7651,58 грн в суді першої інстанції та 11477,37 грн в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2026 року.
Головуюча О. В. Пнівчук
Судді: І. В. Бойчук
О. О. Томин