ПОСТАНОВА
Іменем України
15 жовтня 2026 року м. Кропивницький
справа № 398/6215/25
провадження № 22-ц/4809/1586/26
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Письменного О. А.,
за участі секретаря - Бойко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Ісмайлової Анни Вікторівни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 травня 2026 року у складі судді Молонової Ю. В. і
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила:
-визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на частину квартири АДРЕСА_1 ;
-визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на частину квартири АДРЕСА_1 ;
-стягнути на свою користь судовий збір у розмірі 3 401 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 05 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, під час якого 14 серпня 2017 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 .
Право власності на зазначену квартиру зареєстровано за відповідачем.
ОСОБА_1 зазначала, що спірну нерухомість набуто в період перебування сторін у шлюбі, а тому відповідно до статті 60 СК України вона є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя незалежно від того, на ім`я кого з них зареєстровано право власності.
Позивач вважала, що має рівні з ОСОБА_2 права на спірне майно, а частки кожного з подружжя при його поділі мають бути рівними.
Оскільки сторони не проживають разом, вирішують питання щодо розірвання шлюбу, однак домовленості про добровільний поділ спільного майна та визначення належних кожному з них часток не досягли, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 травня 2026 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.
Судові витрати покладено на позивача.
Рішення суду мотивовано тим, що спірну квартиру придбано за особисті кошти відповідача, надані його братом у розмірі 7 500 доларів США, що підтверджується письмовою розпискою та показаннями свідка.
Суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів придбання квартири за спільні кошти подружжя, не змогла зазначити її вартість та визначити розмір власних коштів, вкладених у придбання нерухомості.
З огляду на недоведеність обставин, на які позивачка посилалася як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі адвокат Ісмайлова А. В., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 травня 2026 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов передчасного висновку про належність спірної квартири до особистої приватної власності відповідача.
Спірну квартиру було придбано під час перебування сторін у шлюбі, а тому відповідно до статті 60 СК України діє презумпція спільної сумісної власності подружжя.
Сам факт реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 не спростовує її права на це майно, а подані ним розписка та показання брата не є достатніми доказами придбання квартири за особисті кошти відповідача.
Суд першої інстанції безпідставно поклав на позивачку обов`язок доводити спільне походження коштів, тоді як саме відповідач мав довести особистий характер майна.
Короткий зміст вимог відзиву на апеляційну скаргу
Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 травня 2026 року без змін.
Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою ОСОБА_1 та довідкою про доставку електронного документа ОСОБА_2 .
Від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без їх участі, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.
За змістом ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи, що учасники справи в судове засідання, призначене на 11 годину 00 хвилин 14 жовтня 2026 року, не з`явились, датою ухвалення рішення є дата складення повного тексту.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст. 69 СК України).
Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічне положення закріплено в ч. 2 ст. 372 ЦК України де зазначено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й одним із подружжя може оспорюватись поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 3 ст. 372 ЦК України).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 сторони зареєстрували шлюб 05 грудня 2008 року (а. с. 10).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 40,6 кв. м, житловою площею 26 кв. м, придбана 14 серпня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу та зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 (а. с. 13).
Таким чином, з наведеного вбачається, що спірна квартира набута ОСОБА_2 14 серпня 2017 року, тобто в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому відповідно до статті 60 СК України презюмується об`єктом права спільної сумісної власності подружжя незалежно від того, на ім`я кого з них зареєстровано право власності.
Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 641/2211/23 (провадження № 61-14219 св 24) зазначав, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Спростовуючи презумпцію спільності майна подружжя, відповідач посилався на розписку від 14 серпня 2017 року, складену його братом ОСОБА_3 , відповідно до якої останній передав відповідачу грошові кошти в сумі 7 500 доларів США для придбання спірної квартири без будь-яких зобов`язань щодо їх повернення. У розписці зазначено, що кошти передано добровільно та без примусу саме з метою придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 37).
Водночас допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_3 , брат відповідача, пояснив, що передав останньому 6 500 доларів США на придбання спірної квартири на умовах повернення коштів, однак відповідач їх не повернув.
Відповідно до частини п`ятої статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей між фізичними особами на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, має бути укладений у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з частиною першою статті 219 ЦК України в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
У даній справі розписка містить відомості про передачу ОСОБА_2 7 500 доларів США без будь-яких зобов`язань щодо їх повернення, що за своїм змістом свідчить про безоплатний характер передачі коштів.
Таким чином, якщо відповідач обґрунтовує набуття спірної квартири за рахунок особистих коштів, подарованих йому братом, відповідні правовідносини мають ознаки договору дарування валютних цінностей, який підлягав нотаріальному посвідченню.
Оскільки розписка нотаріально не посвідчена, вона сама по собі не підтверджує укладення дійсного договору дарування та набуття відповідачем коштів у порядку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 57 СК України.
До схожого за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 752/14363/21.
Крім того, суд вважає, що показання свідка ОСОБА_3 про передачу коштів на умовах повернення суперечать змісту розписки, у якій зазначено про відсутність будь-яких зобов`язань щодо їх повернення.
За таких обставин надані відповідачем докази не дають достатніх підстав для висновку про доведеність факту дарування відповідачу коштів саме для придбання спірної квартири та спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя.
Отже, оскільки спірну квартиру придбано 14 серпня 2017 року в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, на неї поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя.
Відповідач не надав належних і достатніх доказів на підтвердження того, що квартиру придбано за його особисті кошти, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання за кожною зі сторін права власності на частину спірної квартири.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд першої інстанції, розглядаючи позов, не надав належної оцінки розписці від 14 серпня 2017 року в сукупності з іншими доказами у справі, безпідставно поклав на позивачку обов`язок доведення спільного характеру коштів, за які придбано квартиру, як наслідок, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.
За таких обставин, апеляційна скарга адвоката Ісмайлової А. В., яка представляє інтереси ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 травня 2026 року скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В порядку розподілу судових витрат з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 8 502 грн 50 коп судового збору, сплаченого позивачкою за подання позову та апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу адвоката Ісмайлової Анни Вікторівни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право приватної власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право приватної власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 8 502 (вісім тисяч п`ятсот два) грн 50 коп судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді О. Л. Карпенко
О. А. Письменний