ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 641/4893/25 Головуючий суддя І інстанції Чайка І. В.
Провадження № 22-ц/818/4754/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про визнання шлюбу недійсним та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Овсяника Сергія Анатолійовича на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 18 травня 2026 року, у цивільній справі № 641/4893/25, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Перший відділ реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання шлюбу недійсним та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,
в с т а н о в и в:
02.07.2025 адвокат Овсяник С.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , в електронній формі через електронний кабінет звернувся до Слобідського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.
Ухвалами суду від 03.03.2026 задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів та виклик свідків та забезпечення судових витрат, а також прийнято відмову позивача від надання відповідей на постановлені представником відповідача у відзиві питання.
16.04.2026 представником відповідача через систему Електронний суд подано клопотання про залишення позову без розгляду на підставі ч. 10 ст. 257 ЦПК України, а саме у зв`язку з невиконанням позивачем ухвали суду від 03.03.2026 року про забезпечення судових витрат.
Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 18.05.2026 року у справі № 641/4893/25 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Перший відділ реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання шлюбу недійсним та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів було залишено без розгляду.
Підставою для прийняття судом вказаного судового рішення стало не виконання позивачем ухвали Слобідського районного суду міста Харкова 03.03.2026 року про забезпечення судових витрат у цій справі.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Овсяник Сергій Анатолійович подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Слобідського районного суду міста Харкова від 03.03.2026 року про забезпечення судових витрат відповідача та ухвалу того ж суду від 18.05.2026 року у справі № 641/4893/25 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Судові витрати покласти на відповідача ОСОБА_2 ..
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про забезпечення судових витрат відповідача, неповністю дослідив обставини справи, не дотримався усіх умов, викладених у ч.4 ст.135 ЦПК України у їх сукупності. А саме не надав оцінки, чи має позов ознаки безпідставного чи інші ознаки зловживання правом на позов, а також не встановив відсутності у позивача майна в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат.
Вказав, що підставою для прийняття судом вказаного судового рішення стало не виконання позивачем ухвали Слобідського районного суду міста Харкова 03.03.2026 року про забезпечення судових витрат у справі № 641/4893/25 . Позивачка не погоджується з вищевказаними ухвалами Слобідського районного суду міста Харкова оскільки суд вирішив спір на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Щодо оскарження ухвали суду від 03.03.2026.
Зауважує, що зміст положень ч. 4 ст. 135 ЦПК України підлягає застосуванню судом лише у разі беззаперечного встановлення ознак безпідставності позову або інших ознак зловживання правом, або ж позивач не має зареєстрованого місця проживання в Україні та майна. Проте, наведені представником відповідача підстави не можуть бути розцінені як ознака завідомо безпідставного позову або зловживання правом на позов, оскільки підставність позовних вимог та їх обґрунтованість підлягають встановленню судом під час розгляду справи по суті, разом з тим долучені додатки до клопотання та доводи представника відповідача про відсутність у позивача майна, що знаходиться на території України, не містять відомостей про відсутність такого майна, що виключає застосування положень п.2 ч.4 ст.135 ЦПК України, адже його застосування можливе при існуванні двох умов: як відсутність зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України, так і майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові. На переконання апелянта, за відсутності в матеріалах справи доказів майнового стану ОСОБА_1 , суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали припустився припущення про відсутність майна у позивачки в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача.
Звертає увагу на ту обставину, що відповідачем при подання відзиву (Розділ V Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, п.70, відзиву) зазначено, що загальний розмір витрат, яка сторона відповідача понесла на момент подання позову становить 4100,00 грн., тобто відповідачем (за наявності вже укладеного Договору від 15.11.2025 року № АО 15/11/2025-1), що є підставою для відмови відповідачеві у відшкодуванні інших (аніж судовий збір) судових витрат.
У постанові ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц суд зазначає наступне: «У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін». Як зазначено в п.п. 22-29 рішення ЄСПЛ у справі від 28.03.2006 року «Мельник проти України», право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Тим не менше право доступу до суду не може бути обмеженим таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. При цьому правила регулювання строків мають на меті забезпечення належного відправлення правосудця і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив заяву представника відповідача про забезпечення судових витрат.
Щодо ухвали Слобідського районного суду міста Харкова від 18.05.2026 року.
Вказує, що поза увагою суду залишилась та обставина, що на виконання вимог ухвали суду від 03.03.2026 року (про витребування документів) представником позивача подавалась до суду заява від 19.04.2026 року, за змістом якого повідомлялось, що ОСОБА_3 відсутні витребувані судом документи, а на підтвердження відсутності змін в персональних даних ОСОБА_1 направлялась до суду відповідь Генерального консульства України в Сан-Франциско за № 13/44-2026 від 26.02.2026р. Вказане свідчить про помилковість застосування судом приписів ч. 9 ст. 257 ЦПК України при постановленні оскаржуваної ухвали.
Щодо не виконання вимог ухвали суду від 03.03.2026 року в частині забезпечення судових витрат апелянт зазначає наступне.
Відповідно до ст.135 ЦПК України, таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.
Водночас, у рішенні по справі «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001р. ЄСПЛ констатує, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдавати шкоди суті цього права, та має переслідувати законну мету. У рішеннях у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000р. ЕСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням вказаного просить суд звернути увагу на ту обставину, що ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає поза межами України, а тому позивачка заявою від 18.05.2026 року було повідомлено суду про неможливість виконання ухвали Слобідського районного суду м. Харкова від 03.03.2026 року та просила відстрочити виконання вказаної ухвали на сім місяців. Однак вказане клопотання було відхилено судом першої інстанції виключно з формальних підстав.
У письмовому відзиві представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу в частині оскарження ухвали Слобідського районного суду міста Харкова від 03.03.2026 року - залишити без розгляду. Апеляційну скаргу в частині оскарження ухвали Слобідського районного суду міста Харкова від 18.05.2026 року - без задоволення, а судове рішення без змін.
Вказав, що згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 03.03.2021 року № 509/2803/19, ухвала суду про забезпечення судових витрат не підлягає окремому оскарженню. Проте у разі постановлення такої ухвали з подальшим завершенням судових процедур щодо розгляду позову шляхом залишення його без розгляду й відповідно наявною неможливістю за таких умов постановити рішення по суті спору заперечення щодо цієї ухвали можуть включатися до апеляційної скарги на ухвалу суду про залишення позовної заяви без розгляду.
Таким чином, вимога апеляційної скарги про скасування ухвали Слобідського районного суду міста Харкова від 03.03.2026 року підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 1 частини другої статті 44 ЦПК України, адже порушує принцип добросовісності та неприпустимості зловживання процесуальними правами.
Зазначив, що ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 03.03.2026 року про витребування доказів, - витребувано у позивачки копії документа, який посвідчує її особу, зокрема посвідчення водія "Driver's License" або картку штату " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", або паспорт США " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", або картку паспорта США "U.S. Passport Card", або карту постійного резидента "Permanent Resident Card («Green Card»). Роз`яснено, що докази мають бути направлені безпосередньо до суду в строк до 10.04.2026 року.
Судове рішення вручено позивачці 04.03.2026 року засобами підсистеми ЄСІКС Електронний суд шляхом доставлення до електронного кабінету її представника, що в розумінні положень пункту 2 частини шостої, частини сьомої статті 272 ЦПК України - є належним способом вручення. Станом на дату постановлення оскаржуваної ухвали матеріали електронної справи не містять відомостей щодо виконання судового рішення про витребування доказів. Разом із тим, позивачка в особі свого представника 19.04.2026 року повідомила суду, що витребувані у неї документи відсутні, пославшись на лист Генерального консульства України в Сан-Франциско в якому зазначено, що ОСОБА_1 , яка зареєстрована громадянкою України, не зверталася до Генконсульства з заявами про внесення змін до персональних даних. Повідомлення позивачкою про відсутність у неї документів, які посвідчують її особу, без пояснення причин такої відсутності, при тому що вона народилася і постійно проживає на території США - є очевидним ухиленням від виконання процесуального обов`язку з надання витребуваних доказів, адже причина їх неподання не є поважною, а тому докази слід вважати неподаними. Лист Генконсульства не підтверджує відсутність витребуваних документів у позивачки, адже ним лише повідомляється, що позивачка була зареєстрована громадянкою України з 20.06.2008 року та не зверталася до Генконсульства з заявами про внесення змін до її персональних даних громадянина України.
Зауважує, що витребувані докази необхідні для вирішення спору, зокрема для встановлення обставини цивільної процесуальної правоздатності позивачки в цій справі, шляхом підтвердження або спростування її анкетних даних та конфіденційної інформації, а саме прізвища та моменту усиновлення, оскільки відповідач ставить під сумнів цивільну процесуальну правоздатність позивачки стосовно ініційованого нею судового спору, заявляючи, що ОСОБА_5 (баба позивачки) усиновила позивачку, тобто доньку ОСОБА_6 до смерті останньої, а також те, що позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », при цьому позов до Слобідського районного суду м. Харкова пред`явила як ОСОБА_1 без зазначення факту усиновлення; усвідомлюючи, що без витребуваних доказів суд позбавлений можливості перевірити наведені відповідачем обставини, місцевий суд правомірно залишив позов без розгляду з цієї підстави.
Окрім цього, ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 03.03.2026 року про забезпечення судових витрат, - зобов`язано позивачку протягом десяти календарних днів із дня вручення ухвали про забезпечення судових витрат внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат у розмірі 219 100,00 грн. Судове рішення вручено позивачці 04.03.2026 року.
У відзиві на позовну заяву відповідачем попередньо визначено суму судових витрат, які пов`язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи у понесеному розмірі 4 100 грн (див. пункти 68 - 70 відзиву). Окрім цього, відповідач зазначив, що планує понести й інші витрати, в тому числі, витрати на правничу допомогу (див. пункт 71 відзиву).
Правнича допомога відповідачеві надається адвокатами Адвокатського об`єднання «БАРРІСТЕРС» на підставі Договору про надання правової допомоги від 15.11.2025 року № АО 15/11/2025-1 (див. а.с. 227 (зворот) - 229). На виконання пункту 4.1 Договору про надання правової допомоги від 15.11.2025 року № АО 15/11/2025-1 (далі - Договір) сторони уклали Додаткову угоду від 03.12.2025 року № 1, якою погоджено вартість та порядок оплати послуг (гонорару) в межах обумовленого завдання (доручення), наданого відповідачем адвокатському об`єднанню на виконання п. 3.2.2 Договору. За змістом пунктів 2 та 3 Додаткової угоди від 03.12.2025 року № 1 до Договору, розмір обумовленого гонорару становить 215 000,00 грн та є загальною фіксованою сумою (оплатою) за надання правничої допомоги в межах завдання (доручення), яку відповідач повинен сплатити адвокатському об`єднанню протягом 5 (п`яти) календарних днів із дати ухвалення в цій справі рішення по суті спору (про задоволення, часткове задоволення або відмову в задоволення позову), або судового рішення про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду. Таким чином, майбутні витрати відповідача на професійну правничу допомогу в цій справі складатимуть 215 000,00 грн, що разом із понесеними судовими витратами в розмірі 4 100,00 грн становить 219 100,00 грн. Станом на момент залишення позову без розгляду грошові кошти на виконання ухвали від 03.03.2026 року на депозитний рахунок суду від позивачки не надходили, що підтверджується відомостями, наданими ТУ ДСА у Харківській області на адвокатський запит сторони відповідача (див. додатки 1, 2 клопотання відповідача від 16.04.2026 вих. № АО 16/04/2026-1 про залишення позову без розгляду).
Окрім цього, інформація щодо виконання судового рішення позивачкою відсутня і в суді, що підтверджується відповіддю Слобідського районного суду м. Харкова, наданою на адвокатський запит представника відповідача (див. додатки 3, 4 клопотання відповідача від 16.04.2026 вих. № АО 16/04/2026-1 про залишення позову без розгляду). До того ж, як свідчать матеріали електронної справи, позивачка не повідомляла суду про неможливість внесення грошових коштів у визначений процесуальний строк, а також не просила продовжити цей строк у порядку, визначеному статтею 127 ЦПК України. Постійне проживання поза межами України не обставиною, яка ускладнює виконання рішення суду або робить його неможливим у розумінні частини третьої статті 435 ЦПК України. Ба більше, постійне проживання поза межами України не завадило позивачці сплатити судовий збір за подання позовної заяви та цієї апеляційної скарги.
Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення судових витрат, сторона позивача підтвердила обставину народження та постійного проживання позивачки в США та неотримання нею податкового номеру в Україні, що окрім невиконання останньою вимог статті 63 ПК України щодо податкового обліку, свідчить про її неможливість оформлювати документи, пов`язані з проведенням операцій, передбачених пунктом 70.12 статті 70 ПК України (укладення цивільно-правових договорів, відкриття рахунків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, реєстрації майна та інших активів фізичних осіб, реєстрації транспортних засобів тощо), тобто підтверджує не просто відсутність у позивачки майна, яке знаходиться на території України, а неможливість володіти таким майном. Разом із тим, сторона позивача не надала доказів того, що ОСОБА_1 має
майно, яке знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат, а також те, що вона має зареєстроване в установленому законом порядку місце проживання на території України.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції від 18.05.2026 в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Оскільки згадана ухвала від 03.03.2026 не підлягає окремому оскарженню від основної ухвали від 18.05.2026 про залишення позову без розгляду - колегія суддів перевіряє її лише в контексті обґрунтованості згаданої основної ухвали 18.05.2026 року.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції від 18.05.2026 повністю не відповідає.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що у встановлений судом строк позивач вимоги ухвали від 03 березня 2026 року не виконав, докази внесення на депозитний рахунок суду коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу у даній цивільній справі до суду на час проведення судового засідання не надав.
Ухвала мотивована тим, що позивачем не виконані вимоги ухвал суду від 03.03.2026 про забезпечення судових витрат та витребування у позивача доказів, а саме не внесені кошти на забезпечення судових витрат та не надано витребувані судом документи, а також не надано доказів неможливості надання витребуваних документів та відповідно доказів неможливості внесення коштів на забезпечення судових витрат.
Позивачем та її представником не надано доказів на підтвердження наявності обставин, якими обґрунтоване клопотання про відстрочення виконання ухвали суду від 03.03.2026, передбачених ст. 435 ЦПК України, які унеможливлюють виконання позивачем вищевказаної ухвали суду, а тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача про відстрочення виконання ухвали суду про забезпечення судових витрат.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.
За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Так, в рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)) ЕСПЛ зазначив, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
Щодо оскарження позивачем ухвали суду від 03.03.2026 року колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього кодексу.
У частині першій статті 353 ЦПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У цьому переліку така ухвала як ухвала про забезпечення судових витрат відсутня. При цьому суд апеляційної інстанції помилково вказував на можливість оскарження цієї ухвали відповідно до пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України, оскільки в указаній нормі передбачена можливість оскарження ухвали суду першої інстанції про визначення розміру судових витрат, а не про їх забезпечення.
Частиною другою статті 353 ЦПК України передбачено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Отже, як вже було вказано вище, ухвала суду першої інстанції про забезпечення судових витрат не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду щодо суті спору й окремо від цього рішення. Оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду щодо суті спору.
Разом з тим, у справі, що переглядається, після постановлення ухвали про забезпечення судових витрат, судом першої інстанції позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду, що свідчить про завершення судових процедур щодо розгляду цього позову й відповідно не можливості за таких умов постановити рішення по суті спору.
Тому вказана ухвала розглядається лише у контексті оскарження ухвали від 18 травня 2026 року про залишення позову без розгляду.
Як указує Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).
У справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France), заява № 23805/94, § 36) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише формальним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France, заява № 12964/87, § 28).
З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що за вказаних обставин належним способом забезпечення права особи на апеляційне оскарження ухвали про забезпечення судових витрат є включення заперечень щодо цієї ухвали до апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 03 березня 2021 року у справі №509/2803/19.
Щодо оскарження ухвали суду від 18 травня 2026 року про залишення позову без розгляду.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду.
Позовна заява мотивована тим, що 25.08.2006 року ОСОБА_2 (батько позивачки) та ОСОБА_9 (мати позивачки) уклали шлюб у міському відділі реєстрації актів цивільного стану № 1 Харківського обласного управління юстиції. Незважаючи на перебування у шлюбі, фактично мати позивачки постійно проживала в США і не підтримувала жодних стосунків та не відвідувала свого чоловіка, який проживав в Україні.
За час перебування в шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 у родини ОСОБА_7 народилась донька - ОСОБА_1 , однак народження відбулось за місцем проживання матері - м. Девіс, Штат Каліфорнія, Сполучені Штати Америки. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 (мати позивачки) померла на території Сполучених Штатів Америки. Обставини смерті ОСОБА_6 були предметом розгляду у Сполучених Штатах Америки. Внаслідок вказаних подій, відповідач ОСОБА_2 , отримав відшкодування після померлої дружини ОСОБА_6 у розмірі 970 000,00 доларів США. Вказаним подіям передувала домовленість між позивачкою та відповідачем, який після смерті матері зателефонував доньці та повідомив, що вказані кошти будуть належати тільки донці померлої, яка на той час була неповнолітньою (на момент смерті матері ОСОБА_10 було 13,6 років), та на виконання вказаної домовленості відповідачем було надано афідевіт від 14.03.2024 року.
Однак, в подальшому, дізнавшись про розмір відшкодування, який можливо отримати, відповідач різко змінив свої переконання та вирішив самостійно отримати у повному обсязі грошові кошти, для чого, ОСОБА_2 було відкликано поданий раніше афідевіт від 14.03.2024 року, а вже 13.11.2024 року було підписано Угоду про врегулювання суперечки та звільнення від відповідальності та на початку травня 2025 року відповідач самостійно повідомив позивачку про отримання коштів у повному обсязі, більше того, навіть самостійно надав копію Угоди на підтвердження своїх слів. Однак, після того як позивачка запропонувала відповідачу повернути отримані ним кошти їй, як законному власнику, оскільки відповідач та мати позивачки не були сім`єю у розумінні Сімейного кодексу України, а сума відшкодування отримана ним була безпідставно, враховуючи фіктивність їх шлюбу, останній став уникати спілкування та на телефонні дзвінки не відповідає.
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним, визнання права власності на суму відшкодування (грошових коштів), стягнення безпідставно отриманих грошових коштів та, відповідно, їх стягнення з відповідача, проте останній у будь-який момент може розпорядитись отриманими коштами, що може зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому, а тому вона вимушена звернутися до суду з позовом.
Ухвалою суду від 12 січня 2026 року клопотання представника відповідача про витребування у позивача ОСОБА_1 копії документа, який посвідчує її особу, зокрема посвідчення водія "Driver's License" або картку штату " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", або паспорт США " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", або картку паспорта США "U.S. Passport Card", або карту постійного резидента "Permanent Resident Card («Green Card»)", витребування у ОСОБА_11 копії документа, який посвідчує усиновлення ОСОБА_7 / ОСОБА_12 , а також копії документа про зміну прізвища ОСОБА_7 / ОСОБА_12 - залишено без задоволення. Клопотання представника відповідача про витребування доказів з посольства США - задоволено. Витребувано з Посольства США в Україні відомості стосовно того, чи оформлювалася (надавалася) віза США громадянину України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 . Якщо так, то повідомити її реквізити та строк дії.
Ухвалою суду від 03 березня 2026 року клопотання представника відповідача про витребування доказів - задоволено. Витребувано у позивача ОСОБА_1 копії документа, який посвідчує її особу, зокрема посвідчення водія "Driver's License" або картку штату " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", або паспорт США " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", або картку паспорта США " ІНФОРМАЦІЯ_6 ", або карту постійного резидента "Permanent Resident Card («Green Card»)".Витребувано у ОСОБА_11 копії документа, який посвідчує усиновлення ОСОБА_7 / ОСОБА_12 , а також копії документа про зміну прізвища ОСОБА_7 / ОСОБА_12 .Клопотання представника відповідача про виклик свідків - задоволено. Викликати в судове засідання та допитати в якості свідків:- ОСОБА_13 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .- ОСОБА_14 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 03 березня 2026 року клопотання представника відповідача про забезпечення судових витрат у справі № 641/4893/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів - задоволено.
Зобов`язано позивача ОСОБА_1 протягом 10 (десяти) календарних днів із дня вручення ухвали про забезпечення судових витрат внести на депозитний рахунок суду, а саме Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26281249 Банк отримувача ДКСУ, м. Київ Код банку отримувача (МФО) 820172 Рахунок отримувача [рахунок приховано], грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу та інших витрат у розмірі 219 100 (двісті дев`ятнадцять тисяч сто) грн.
16.04.2026 представником відповідача через систему Електронний суд подано клопотання про залишення позову без розгляду на підставі ч. 10 ст. 257 ЦПК України, а саме у зв`язку з невиконанням позивачем ухвали суду від 03.03.2026 року про забезпечення судових витрат.
18.05.2026 представником позивача через систему Електронний суд подані заперечення на клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду на підставі ч. 10 ст. 257 ЦПК України, в яких він просив відмовити у задоволенні зазначеного вище клопотання, а також просив відстрочити позивачу виконання ухвали суду від 03.03.2026 року про забезпечення судових витрат на сім місяців у зв`язку з тим, що позивач зареєстрована та постійно проживає поза межами України. Також просив провести підготовче судове засідання, що призначено до розгляду 18.05.2026 року о 10 год. 30 хв. за відсутності позивачки та її представника, за результатами якого постановити ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначити справу до розгляду по суті.
18.05.2026 представником відповідача через систему Електронний суд подано клопотання про залишення позову без розгляду на підставі ч. 9 ст. 257 ЦПК України, а саме з огляду на неподання позивачем витребуваних судом доказів, що необхідні для вирішення справи. Стосовно доводів позивача та її представника щодо відсутності у позивача витребуваних судом документів зазначив, що повідомлення позивачем про відсутність у неї документів, які були витребувані судом, а саме документів, що посвідчують її особу без пояснення причин такої відсутності, враховуючи, що вона народилася та постійно проживає на території США є очевидним ухиленням від виконання процесуального обов`язку з надання витребуваних доказів.
Дійсно, згідно з частиною четвертою статті 135 ЦПК України, як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов`язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв`язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу).
Таке забезпечення судових витрат застосовується лише, якщо: 1) позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов; або 2) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 135 ЦПК України суд може зобов`язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат).
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Разом з цим, суд не звернув уваги, що правила ч. 4 ст. 135 ЦПК України мають застосовуватися відповідно до принципу пропорційності, ст. 11 цього ж Кодексу.
Тобто у разі, якщо за рішення суду, ухваленому відповідно до ч. 1 ст. 135 ЦПК України, сторони зобов`язані внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, у даному випадку витрат на правничу допомогу, або одна зі сторін при цьому - гарантувати можливість такого внесення наявністю у неї відповідних активів, які мають відповідати грошовій сумі, яка внесена іншою стороною як гарантія реальної можливості сплати попередньої заявленої суми витрат на правничу допомогу.
Лише у такій ситуації дотримується справедливий баланс та мета, з якою у ст. 135 ЦПК України передбачено можливість залишення позову без розгляду, яка зазначена у ст. 2 ЦПК України, а суд має підстави для застосування норми ч. 4 ст. 135 та п. 10 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Вказані норми цивільного процесуального права мають застосовуватися відповідно до тієї мети, з якою вони передбачені, - забезпечення виконання пріоритетного завдання цивільного судочинства, гарантуючи право кожного на доступ до суду, ст.ст. 4, 10 ЦПК, із дотриманням справедливого балансу між приватними й публічними інтересами розгляду справи впродовж розумного строку та запобігання зловживанню процесуальним правом, ст. 44 ЦПК, а також - принципу рівності сторін перед законом та судом, що є ознакою принципу змагальності, ст. 12 ЦПК України.
Таким чином, суд постановляючи ухвалу від 03.03.2026 не дослідив наявність обставин і не дотримався усіх умов, викладених статті 135 ЦПК України у їх сукупності та системному зв`язку зі ст.ст. 10-11 ЦПК України.
Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 02 червня 2020 року у справі № 707/396/17 і від 29 липня 2020 року у справі № 748/2581/18.
Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу не можу бути надмірно, щоб її розмір сам по собі не був перешкодою доступу сторони до суду.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Колегія суддів наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Вищезазначене узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Таке забезпечення судових витрат також має відповідати меті цивільного судочинства, ст. 2 ЦПК України, та може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.
В матеріалах справи, які були предметом дослідження судом першої інстанції при постановленні ухвали, відсутні належні, допустимі докази наявності таких обставин.
Згідно з частиною п`ятою статті 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу, суд за клопотанням відповідача, має право залишити позов без розгляду.
Так, в силу вимог ст. 137 ч. 4 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Колегія суддів зазначає, що в діях позивача та його представника не вбачається зловживання процесуальними правами, а залишення позову без розгляду в цьому випадку не буде відповідатиме завданню цивільного судочинства, визначеному ст. 2 ЦПК України та є непропорційним втручанням у право кожного до доступ до суду, які передбачені у ст. 4 ЦПК України та гарантовані згідно ст. 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950р.
Доводи відповідача про те, що позивач не виконала ухвалу суду від 03.03.2026 року про витребування у позивача ОСОБА_1 копії документів, який посвідчує її особу, зокрема посвідчення водія "Driver's License" або картку штату " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", або паспорт США " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", або картку паспорта США "U.S. Passport Card", або карту постійного резидента "Permanent Resident Card («Green Card»)"; витребуввання у ОСОБА_11 копії документа, який посвідчує усиновлення ОСОБА_7 / ОСОБА_12 , а також копії документа про зміну прізвища ОСОБА_7 / ОСОБА_12 , - стосуються доказування по суті спору, а тому перебувають поза межами оскарженої ухвали суду від 18 травня 2026 року, яка є предметом апеляційного провадження, внаслідок чого згідно ст. 367 ЦПК України колегія суддів їх відхиляє.
Крім того, щодо громадянства позивачки матеріали справи містять відповідь генерального консула України про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є громадянкою України (а.с.202 т.2)
У поданому запереченні на клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду на підставі ч. 10 ст. 257 ЦПК України, в яких представник позивача просив відмовити у задоволенні зазначеного вище клопотання, а також просив відстрочити позивачу виконання ухвали суду від 03.03.2026 року про забезпечення судових витрат на сім місяців у зв`язку з тим, що позивач зареєстрована та постійно проживає поза межами України (а.с.230-231 т.2).
За змістом частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Ураховуючи подане клопотання позивача про надання додаткового строку для виконання ухвали суду від 03.03.2026, тому судова колегія не погоджується з висновком суду про те, що позивач взагалі не намагався виконати ухвалу суду, оскільки він просив про надання додаткового часу.
Отже, судом не встановлено, що позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов, або позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові, а також не надані суду докази, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.
Таким чином, наведеного суд першої інстанції належним чином не врахував та дійшов передчасного висновку про обґрунтованість клопотання представника відповідача щодо наявності підстав для застосування заходів забезпечення судових витрат у розмірі, визначеному адвокатом Трутнєвим С.В. та залишив без розгляду позовну заяву.
Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 є обґрунтованими, а ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням вимог ЦПК України та відповідно до ст. підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, а оскаржувана ухвала скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 259, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Овсяника Сергія Анатолійовича - задовольнити частково.
Ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 18 травня 2026 року- скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2026 року.
Головуючий В.Б.Яцина.
Судді колегії О.В.Маміна.
О.Ю.Тичкова.