ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 жовтня 2026 року м. Чернівці
Справа №727/15861/25
Провадження №22-ц/822/2215/26
Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Литвинюк І. М.,
суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,
за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредіт Партнерс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Мар`ян Іван Степанович, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 серпня 2026 року, головуючий у І-й інстанції - Дубець О. С.,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року ТОВ «Кредіт Партнерс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Позов обґрунтований тим, що 15 червня 2019 року на підставі довіреності, посвідченої нотаріусом 12 червня 2019 року, ОСОБА_3 , діючи в інтересах ОСОБА_4 , здійснила продаж автомобіля марки Volkswagen реєстраційний номер НОМЕР_1 за ціною 856 936,00 грн, уклавши договір купівлі-продажу № 7341/2019/1519341.
В січні 2020 року ОСОБА_4 звернулась до Шевченківського районного суду м. Чернівців з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
04 серпня 2021 року рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців у справі № 727/149/20 в задоволенні позову про стягнення заборгованості було відмовлено.
10 листопада 2021 року за результатами розгляду справи № 727/149/20 Чернівецький апеляційний суд виніс постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив.
14 грудня 2021 року Шевченківським районним судом м. Чернівців було видано виконавчий лист № 727/149/20, на підставі якого 22 грудня 2022 року приватним виконавцем Скальським А. І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67984474 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 897 564,15 грн та судові витрати в сумі 9 396,00 грн.
14 лютого 2023 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір № 1 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги, за умов якого (п.2.1) Первісний кредитор передає у власність Новому кредитору, а Новий Кредитор приймає у власність права вимоги до ОСОБА_3 щодо повернення коштів, отриманих в результаті укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу Volkswagen реєстраційний номер НОМЕР_1 , включаючи права вимоги до правонаступників Боржника, спадкоємців Боржника, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржника, або які зобов`язані виконати обов`язки Боржника, щодо повернення коштів, отриманих в результаті укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу.
25 березня 2024 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців замінено стягувача ОСОБА_4 у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 727/149/20, що виданий Шевченківським районним судом м. Чернівці 14 грудня 2021 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 897 564,15 грн та судових витрат в розмірі 9 396,04 грн на правонаступника ОСОБА_5
30 квітня 2025 року ТОВ «Кредіт Партнерс» та ОСОБА_5 уклали договір № 2 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги по договору купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 11 вересня 2025 року, залишеної без змін постановою Чернівецького апеляційного суду м. Чернівців від 11 листопада 2025 року, замінено стягувача ОСОБА_5 у виконавчому провадженні № 67984474 на його правонаступника - ТОВ «Кредіт Партнерс», тобто є новим кредитором відповідачки.
Станом на момент подання цього позову рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців № 727/149/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 897 564,15 не виконано.
Враховуючи тривале невиконання відповідачкою зазначеного рішення суду, необхідно здійснити стягнення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, що становить 660 133,83 грн, та складається з: 551 745,88 грн - інфляційні нарахування та 08 387,95 грн - 3% річних.
Просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь за період з 14 грудня 2021 року по 08 грудня 2025 року - 660 133,83 грн, з яких 551 745,88 грн - інфляційні нарахування та 108 387,95 грн - 3% річних.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 серпня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредіт Партнерс» інфляційні втрати в розмірі 551 745,88 грн та 3% річних у розмірі 108 387,95 грн, нараховані за період з 14.12.2021 по 08.12.2025.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у справі № 727/149/20 - 14 грудня 2021 року судом було видано виконавчий лист № 727/149/20, відповідно до змісту якого з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 було стягунуто грошові кошти в сумі 897 564,15 грн та судові витрати в сумі 9 396,04 грн.
В подальшому судовими рішеннями замінено стягувача на його правонаступника - ТОВ «Кредіт Партнерс».
Виконавче провадження № 67984474 щодо стягнення зазначеної заборгованості з боржника ОСОБА_1 не погашено.
Відповідно до розрахунку суми заборгованості, наданого позивачем, інфляційні нарахування становлять 551 745,88 грн та 3 % річних - 108 387,95 грн, всього 660 133,83 грн.
Стороною відповідача не надано контррозрахунку з приводу нарахованої заборгованості.
Доказів того, що рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 04 серпня 2021 року у справі № 727/149/20 відповідачкою виконано, також не надано. В зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат.
На дане рішення третя особа ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Посилається на те, що рішення суду не відповідає обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції не встановив належним чином правовий статус ТОВ «Кредіт Партнерс» на момент набуття права вимоги.
Суд помилково визначив договір № 2 як звичайний договір купівлі-продажу (відступлення) права вимоги, не дослідивши можливих ознак факторингу, ціни права вимоги, наявності фінансування за винагороду, умов оплати й фактичного виконання договору. Не витребував від Національного банку України повну історію ліцензування позивача, хоча таке клопотання заявлялося.
Вказує на те, що неналежно перевірено правові підстави нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за періоди, що передували укладенню договору відступлення від 30 квітня 2025 року. Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні саме по собі не підтверджуює автоматично всіх складових вимоги за статтею 625 ЦК України та правильності їхнього розрахунку.
У відзиві ТОВ «Кредіт Партнерс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зазначає, що договір № 2 від 30 квітня 2025 року є договором купівлі-продажу (відступлення) права вимоги, а не договором факторингу, відповідно до вимог статей 91, 512, 1077 ЦК України та статті 50 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
Ліцензію товариства відкликано лише рішенням уповноваженого органу Національного банку України від 13 квітня 2026 року № 21/236-рк, тобто після придбання права вимоги, а саме по собі подальше відкликання ліцензії не спричиняє припинення раніше набутого майнового права, не впливає зворотно на чинність укладеного правочину та не усуває права на судовий захист, а тому доводи скаржника є необґрунтованими.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам.
Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 727/149/20 з ОСОБА_1 було стягнуто на користь ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 897 564,15 грн та 9 396,04 грн судових витрат.
Грошове зобов`язання у ОСОБА_1 у справі № 727/149/20 виникло з приводу отримання коштів у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу автомобіля Volkswagen від 15 червня 2019 року.
На виконання судового рішення у справі № 727/149/20, 14 грудня 2021 року судом було видано виконавчий лист № 727/149/20.
За договором № 1 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 14 лютого 2023 року ОСОБА_4 передала відповідні права вимоги ОСОБА_5 . Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 25 березня 2024 року було замінено первісного стягувача у виконавчому провадженні.
Договором № 2 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 30 квітня 2025 року ОСОБА_5 передав право вимоги ТОВ «Кредіт Партнерс». Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 11 вересня 2025 року, залишеною без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, стягувача ОСОБА_5 замінено на ТОВ «Кредіт Партнерс».
Зокрема, у постанові Чернівецького апеляційного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 727/149/20 наведено правову оцінку договору № 2, акта приймання-передачі документів від 30 квітня 2025 року та платіжної інструкції, якою підтверджено сплату новим кредитором попередньому кредитору ціни відступлення у сумі 750 000 грн. Апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для заміни стягувача щодо 897 564,15 грн присуджених грошових коштів та 9 396,04 грн судових витрат. Договір № 2 судом недійсним не визнано.
10 грудня 2025 року приватним виконавцем Скальським А.І. винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 67984474 по примусовому виконанню виконавчого листа № 727/149/20, виданого Шевченківським районним судом м. Чернівців 14 грудня 2021 року, щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 897 564,15 грн та судових витрат в сумі 9 396,04 грн, та замінено стягувача ОСОБА_5 на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредіт Партнерс».
Виконавче провадження № 67984474 щодо стягнення зазначеної заборгованості з боржника ОСОБА_1 відповідачем не погашено.
Предметом цього позову є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредіт Партнерс» на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням суду.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до частини першої статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
У розумінні положень статті 519 ЦК України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, зазначила, що право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги (цесія), яке може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни, - це сам факт заміни особи в зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Отже, положення ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватись саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія. Зокрема, при оцінці правових наслідків відступлення недійсного права вимоги.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Саме в цьому сенсі слід говорити про відсутність розпорядчого ефекту такого договору: оскільки відповідного права вимоги не було, то передати його покупець не зміг. Отже, сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться у статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У справі, що переглядається, встановлено, що грошове зобов`язання ОСОБА_1 виникло у зв`язку з неповерненням коштів, отриманих від продажу транспортного засобу Volkswagen за довіреністю, а його існування підтверджене судовим рішенням у справі № 727/149/20.
Наявність судового рішення про стягнення грошової заборгованості, яке боржником не виконано, сама по собі не припиняє грошового зобов`язання та не звільняє боржника від передбачених частиною другою статті 625 ЦК України наслідків прострочення.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 дійшла висновку, що нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних не допускається на основну грошову вимогу, щодо якої кредитор остаточно втратив можливість примусового виконання судового рішення внаслідок пропуску строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмови суду в його поновленні.
Так, наявними матеріалами підтверджено відкриття виконавчого провадження № 67984474 та здійснення заміни стягувача на ТОВ «Кредіт Партнерс», зокрема постановою приватного виконавця від 10 грудня 2025 року. Доказів остаточної втрати можливості примусового виконання основного грошового зобов`язання матеріали справи не містять.
Позивачем заявлено до стягнення 551 745,88 грн інфляційних втрат та 108 387,95 грн трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в період із 14 грудня 2021 року до 8 грудня 2025 року.
Наведений позивачем розрахунок ґрунтується на сумі 906 960,19 грн, яка складається із присудженої основної заборгованості 897 564,15 грн та судових витрат 9 396,04 грн. Включення судових витрат до бази нарахування оцінюється з урахуванням набрання законної сили рішенням про їх стягнення та моменту виникнення прострочення виконання відповідного обов`язку.
Верховний Суд у постанові Касаційного господарського суду від 05 лютого 2026 року у справі № 922/4754/24 визнав можливість нарахування передбачених статтею 625 ЦК України сум на присуджені судовим рішенням судовий збір і витрати на правничу допомогу після настання прострочення їх сплати.
Відсутність належно обґрунтованого контррозрахунку сама по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити правильність заявлених сум. Разом із тим перевірка наданого позивачем розрахунку не виявила арифметичних помилок, які б свідчили про завищення присуджених сум.
Крім того, оскільки первісне грошове зобов`язання виникло не з договору кредиту чи позики, передбачене пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України спеціальне звільнення від відповідальності за порушення кредитних і позикових зобов`язань під час воєнного стану на спірні правовідносини не поширюється.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до невиконаного грошового зобов`язання наслідків, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, та відхиляє відповідні доводи апеляційної
У разі відступлення права вимоги до нового кредитора переходять усі права, що виникають із відповідного зобов`язання, у тому числі право вимагати виконання основного грошового зобов`язання та пов`язаних з ним акцесорних вимог, зокрема передбачених статтею 625 ЦК України.
З огляду на акцесорний характер вимог про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних право на їх стягнення переходить до нового кредитора разом із правом вимоги за основним зобов`язанням, а тому сам собою факт відступлення права вимоги не обмежує нового кредитора у можливості заявляти відповідні вимоги.
Схожий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26 березня 2026 року у справі № 639/469/24.
Отже, набуття новим кредитором права кредитора 30 квітня 2025 року не обмежує його право вимагати належні первісному кредиторові акцесорні нарахування за попередній період прострочення, оскільки договором відступлення передано всі права за кредитним зобов`язанням, а законом такого обмеження не встановлено.
Доводи апеляційної скарги щодо набуття ТОВ «Кредіт Партнерс» права вимоги за присудженим боргом, було предметом окремого судового розгляду. Зокрема, постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 листопада 2025 року залишено без змін ухвалу про заміну стягувача, перевірено договір № 2 та документи, що підтверджують його виконання.
Ураховуючи преюдиційність фактичних обставин застосовується у межах, установлених частиною четвертою статті 82 ЦПК України; особа, яка не брала участі в попередній справі, не позбавлена передбаченої частиною п`ятою цієї статті можливості спростовувати встановлені щодо іншої особи обставини. Разом із тим у цій апеляційній скарзі не наведено конкретного доказу, який би спростовував встановлений судами факт відступлення присудженої вимоги або доводив припинення чи недійсність відповідного правочину.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 вказано, що відступлення кредитором права вимоги допускається і після ухвалення рішення про стягнення відповідної заборгованості; суд, вирішуючи питання процесуальної заміни стягувача, перевіряє належність та чинність вимоги й факт її переходу, але не вправі поза межами такого провадження визнавати договір недійсним за відсутності відповідних законних підстав.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо відкликання ліцензії ТОВ «Кредіт Партнерс», оскільки у справі, що переглядається, договір відступлення права вимоги укладений 30 квітня 2025 року, тоді як рішення про відкликання ліцензії позивача прийняте лише 13 квітня 2026 року.
Верховний Суд в ухвалі від 25 вересня 2024 року у справі 2018/11846/2012 вказав, що подальше анулювання ліцензії не зумовлює нікчемності раніше укладеного правочину та не перешкоджає процесуальному правонаступництву.
За таких обставин подальше відкликання ліцензії ТОВ «Кредіт Партнерс» саме по собі не припиняє раніше набутого права грошової вимоги та не позбавляє товариство права на його судовий захист.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи, фактично апелянт наводить ті ж аргументи, яким дана оцінка судом в мотивувальній частині рішення, а тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Мар`ян Іван Степанович, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 серпня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 14 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач І.М. Литвинюк
Судді: І. Н. Лисак
І. Б. Перепелюк