"01" жовтня 2026 р. Справа № 363/2136/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Рудюка О.Д.,
за участю
секретаря судового засідання Воронюк А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди заподіяної в наслідок дорожньо - транспортної пригоди,
встановив:
ПрАТ «СК «УНІКА» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди заподіяної в наслідок дорожньо - транспортної пригоди у розмірі 27 744,00грн. та понесені судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 20.10.2025 року в м. Вишгород, сталося дорожня транспортна пригода за участю транспортного засобу Audi д.р.н НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу Volkswagen д.р.н. НОМЕР_2 . Внаслідок чого пошкоджено транспортний засіб Volkswagen д.р.н. НОМЕР_2 , який був застрахований ПрАТ «СК «УНІКА» за договором добровільного страхування наземного транспорту № 191001/4100/0000291.
13.11.2025 року постановою Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачено ст.124 КУпАП.
На підставі заяви потерпілої сторони ПрАТ «СК «УНІКА» складено страховий акт та визначеного розмір страхового відшкодування у сумі 27 744,40грн. Розмір страхового відшкодування дорівнює вартості відновлювального ремонту транспортного засобу визначеного та перерахованого на підставі рахунку СТО ОСОБА_2 . Фактичне проведення відновлювального ремонту підтверджується нарад-замовленням який має силу акту виконавчих робіт.
На підставі того, що до ПрАТ «СК «УНІКА» перейшло право вимоги на отримання від винної особи компенсації матеріальної шкоди заподіяної в наслідок ДТП позивач просить стягнути з відповідача на його користь завдану шкоду в наслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 27 744,40грн.
27.04.2026 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся, надав заяву про розгляд даної справи за відсутністю представника позивача та проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановлений законом порядку, причини неявки суду невідомі. Заяв, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
Суд зі згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи згідно із положеннями статті 280 ЦПК України.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено постановою Вишгородського районного суду Київської області від 20.10.2025 року о 09 год. 00 хв. в м. Вишгород, вул. Набережна, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Audi д.р.н. НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з транспортним засобом Volkswagen д.р.н. НОМЕР_2 , який зупинився попереду. При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Вказаними діями водій ОСОБА_1 порушив п. 13.1 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУПАП.
Вищевказаною постановою Вишгородського районного суду Київської області, визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення. Вказана постанова набрала законної сили 25.11.2025 року
20.10.2025 року ОСОБА_3 , власник автомобіля «Volkswagen» д.р.н. НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , подав заяву про подію з ознаками страхового випадку згідно договору КАСКО №1911/4100/0000291.
Відповідно до наряд - замовленню вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Volkswagen д.р.н. НОМЕР_2 станом на 15.12.2025 року дорівнює 27 744,40 грн.
29.10.2025 року ПрАТ «СК «УНІКА» виплачено грошові кошти у розмірі 27 744,40грн. (призначення платежу страхове відшкодування за договором №191001/4100/0000291 від 24.01.2025 року), що підтверджується платіжною інструкцією №073905.
Як встановлено під час розгляду справи, цивільно-правова відповідальність відповідача за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на час дорожньо-транспортної пригоди застрахована не була, про що свідчить відсутність інформації щодо страхування даного транспортного засобу в Єдиній централізованій базі даних МТСБУ.
Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із ч.1 та п.1 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За змістом ч.1,2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
За вимогами ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавала за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.
Отже, закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
За положенням статті 979 ЦК України, договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.
Відповідно до положень статті 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Також, ст.108 Закону України «Про страхування» визначено, що страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Відповідно до п.50 ч.1 ст.1 Закону України «Про страхування» страхова виплата (страхове відшкодування) - грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства.
Відповідно до вимог ч.2 ст.1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) зроблено висновок, що згідно зі статтями 993 ЦК України та 27ЗУ «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодо набувач. передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
Отже, відносини між позивачем та відповідачем регулюються правилами ст. 993 ЦК України та ст. 108 Закону України «Про страхування». Позивач як страховик потерпілої особи виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.
У зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди в деліктному зобов`язанні в межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди в порядку суброгації.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Верховний Суд у складі судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.10.2018 року, справа № 686/17155/15-ц, вказав, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Так, з встановлених судом обставин справи вбачається, що ПрАТ «СК «Уніка» здійснила страхове відшкодування згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу в сумі 27 744,00грн.
Таким чином, відповідач як винуватець ДТП, зобов`язаний відшкодувати позивачеві страхову виплату у розмірі 27 744,00грн.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПрАТ «СК «УНІКА» про відшкодування шкоди заподіяної в наслідок дорожньо - транспортної пригоди, сумі 27 744,00грн. є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, не спростовані відповідачем, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.
Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).
Із положень ч. ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.
До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).
Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Постанова ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 визначає, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Верховний суд в постанові №275/150/22 від 13.03.2025 зробив висновок, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем суду надано Договір про надання правничої допомоги № 2/23ю від 02.11.2023 року; Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правничої допомоги № 2/23ю від 02.11.2023; Акт (звіт) №1/38369 прийому-передачі наданих послуг від 31.03.2026 року.
Заперечень проти суми витрат на правову допомогу від відповідача не надходило.
Таким чином, враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо суми витрат позивача на правову допомогу, крім того, беручи до уваги повне задоволення позову, а також враховуючи доведеність позивачем понесення таких витрат, суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України.
Таким чином, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню з ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3 328,00грн. .
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 76, 81, 89, 141, 247, 264, 265, 274, 279 ЦПК України, статтями 22, 38, 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статтями 11, 22, 993, 1166, 1187, 1191 ЦК України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» завдану шкоди заподіяної в наслідок дорожньо - транспортної пригоди у розмірі 27 744,40грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 328,00грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» (ЄДРПОУ 44294772, 04112, м. Київ, вул. О. Теліги, буд. 6-В, корп. 4).
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП відсутній в матеріалах справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ).
Суддя О.Д. Рудюк