П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/42486/25
Головуючий І інстанції: Скупінська О.В.
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 16.02.2026р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
24.12.2025р. ОСОБА_1 , через уповноваженого представника - адвоката Пушкаренко О.О., звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про визнання його непридатним до військової служби та про виключення з військового обліку за станом здоров`я;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про порушення правил військового обліку;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про визнання його непридатним до військової служби та про виключення з військового обліку за станом здоров`я.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у 2021р., за результатами медичного огляду ВЛК, позивача, який має тяжке захворювання серцево-судинної системи (гіпертонічна хвороба III стадії, перенесений у 2020р. інфаркт міокарда) та є особою з інвалідністю III групи, було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, і 10.09.2021р. його було виключено з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 (нині - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), про що зроблено відповідні записи у його тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного. Однак, у застосунку «Резерв+» позивач відображається як військовозобов`язаний, що перебуває на обліку та у розшуку за порушення правил військового обліку, а відповідач, незважаючи на подану ним заяву з усіма підтвердними документами, відмовив у виправленні недостовірних відомостей Реєстру, вимагаючи його особистої явки.
Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, у зв`язку з чим судом першої інстанції, відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, дану справу вирішено за наявними матеріалами.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно розгляду звернення ОСОБА_1 від 31.10.2025р. про внесення змін у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Зобов`язано відповідача розглянути по суті це звернення з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду. У задоволенні решти вимог - відмовлено. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 04.03.2026р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було неправильно визначено предмет доказування, неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026р. та прийняти нове - про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що предметом спору є не нерозгляд його заяви, а невиконання відповідачем покладеного на нього законом обов`язку з внесення до Реєстру та актуалізації відомостей про його непридатність до військової служби і виключення з військового обліку. При цьому, у спірних правовідносинах відповідач не наділений жодними дискреційними повноваженнями, а обраний судом першої інстанції спосіб захисту (зобов`язання розглянути заяву) є формальним та неефективним. Крім того, апелянт наголошує, що суд першої інстанції взагалі не розглянув питання щодо відомостей про порушення ним правил військового обліку та розшук, хоча місце проживання він змінив лише 13.10.2021р., тобто вже після виключення з військового обліку, а також не здійснив розподіл витрат на професійну правничу допомогу, загальний розмір яких, з урахуванням апеляційного перегляду, складає 30000 грн.
Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відзиву на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходило.
03.04.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 (нині - ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Позивач тривалий час має захворювання серцево-судинної системи - гіпертонічну хворобу III стадії, у 2020р. переніс інфаркт міокарда (виписний епікриз №15968 від 02.09.2020р.), та є особою з інвалідністю III групи, що підтверджується довідками до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №163218 від 21.12.2020р. та серії 12 ААГ №233442 від 17.01.2023р.
Згідно з тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного серії НОМЕР_1 від 16.09.2021р., за результатами медичного огляду ВЛК позивача визнано непридатним до військової служби за гр.39 «а», 40 «в» (п.7), а 10.09.2021р. - його виключено з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі пп.3 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (п.14).
Згідно з відмітками у паспорті громадянина України, місце проживання ОСОБА_1 змінив 13.10.2021р., тобто вже після виключення з військового обліку.
У відповідності до військово-облікового документа в електронній формі, сформованого у застосунку «Резерв+», станом на 27.10.2025р. позивач відображається як «військовозобов`язаний», що перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває у розшуку з 30.04.2025р. з підстав «Не стали на військовий облік за новою адресою», з приміткою «Порушення правил військового обліку».
Відомості про визнання позивача непридатним до військової служби та про його виключення з військового обліку в Реєстрі відсутні.
Звернення позивача через застосунок «Резерв+» щодо виправлення цих відомостей результату не дали, після чого 31.10.2025р. він скерував до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву, у якій просив внести зміни до Єдиного державного реєстру щодо нього як невійськовозобов`язаної особи, виключеної з військового обліку за станом здоров`я, та виключити інформацію про порушення правил військового обліку.
До вказаної заяви позивач додав копії його паспорта та облікової картки платника податків, витяг з реєстру територіальної громади, медичну документацію, копію тимчасового посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_1 , копії довідок до акта огляду МСЕК та дані з застосунку «Резерв+».
У відповідь на адвокатський запит представника позивача щодо результатів розгляду цієї заяви ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 26.11.2025р. №17651 повідомив, що призовники, військовозобов`язані та резервісти у випадку зміни персональних даних мають повідомляти про такі зміни через електронний кабінет або особисто шляхом прибуття до ТЦК та СП, а надіслана поштою заява не є належним особистим зверненням. При цьому, паперовий військово-обліковий документ, відомості якого не відповідають Реєстру, є недійсним, а для актуалізації даних та зняття позначки про розшук позивачу запропоновано прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 з оригіналами документів.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті і частково задовольняючи позов, суд попередньої інстанції виходив із того, що вимога ІНФОРМАЦІЯ_2 про особисте прибуття позивача для внесення змін до Реєстру є безпідставною, оскільки поняття «особисто подати» не тотожне поняттю «особисто прибути», а заява позивача відповідачем по суті не розглядалась.
При цьому, вважаючи, що чинним законодавством не визначено чітких умов для прийняття відповідачем рішення за наслідками розгляду такої заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що не може підміняти ТЦК та СП, і, з урахуванням ч.2 ст.9 та ч.4 ст.245 КАС України, зобов`язав відповідача лише розглянути заяву позивача від 31.10.2025р. з урахуванням висновків суду.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не може погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції, як, власне, і з обраним способом захисту порушеного права позивача, який не є ефективним, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII.
Відповідно до вимог ч.3 ст.1 Закону №2232-XII, військовий обов`язок включає, серед іншого, виконання військового обов`язку в запасі та дотримання правил військового обліку. За змістом ч.7 цієї статті, виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують, зокрема, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
За ч.1 ст.34 Закону №2232-XII, персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно них, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Ведення ж персонально-якісного обліку покладається на відповідні районні (міські) ТЦК та СП.
Як визначено п.3 ч.6 ст.37 Закону №2232-XII, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) ТЦК та СП підлягають громадяни України, які, з-поміж іншого, визнані ВЛК непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.
Правові ж та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначені і закріплені Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017р. №1951-VIII.
У силу ст.1 Закону №1951-VIII, Реєстр - це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
За правилами ст.3 Закону №1951-VIII, основними засадами ведення Реєстру є, серед іншого, обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей, а також повнота та актуалізація відомостей Реєстру.
Згідно зі ст.5 Закону №1951-VIII, органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (міські) ТЦК та СП, які забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних, а за ст.7 цього Закону до персональних даних, що вносяться до Реєстру, належать, серед іншого, відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.
Статтею 9 Закону №1951-VIII також передбачено право призовника, військовозобов`язаного та резервіста звертатися до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе та виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
За приписами ст.14 Закону №1951-VIII, ведення Реєстру включає, серед іншого, внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей державних органів та інших суб`єктів, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру самими призовниками, військовозобов`язаними, резервістами.
30.12.2022р. Постановою Кабінету Міністрів України №1487 затверджено «Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», за п.79 якого районні (міські) ТЦК та СП, зокрема, здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних і резервістів у випадках, передбачених законодавством, проставляють у військово-облікових документах відповідні відмітки та виконують функції з ведення Реєстру.
Аналогічні обов`язки покладались на них і п.56 чинного на момент виключення позивача з обліку «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016р. №921).
16.05.2024р. постановою Кабінету Міністрів України №559 затверджено «Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів», п.п.3,4 якого передбачено, що відомості, зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває чи був виключений з військового обліку, мають відповідати відомостям, що містяться в Реєстрі, а у разі їх невідповідності громадянин для внесення відповідних змін у паперовій формі звертається до районного (міського) ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку, а в електронній формі - користується засобами електронного кабінету.
Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.
У контексті обставин даної справи системний та цільовий способи тлумачення вказаних норм дають судовій колегії підстави дійти висновку, що у Реєстрі повинна відображатись повна та достовірна інформація відносно військово-облікового статусу особи, а обов`язок з її внесення та актуалізації покладено саме на ТЦК та СП як орган ведення Реєстру. Звернення ж особи із заявою про виправлення недостовірних відомостей є її правом, але не умовою виникнення відповідного обов`язку в органу ведення Реєстру.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача за результатами медичного огляду ВЛК визнано непридатним до військової служби за гр.39 «а», 40 «в», і 10.09.2021р. виключено з військового обліку на підставі п.3 ч.6 ст.37 Закону №2232-XII, про що в його тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного серії НОМЕР_1 посадовими особами самого територіального центру комплектування зроблено відповідні записи (п.п.7, 14).
Вирішення ж питання про ступінь придатності особи до військової служби належить до виключної компетенції ВЛК, а зміна, скасування чи перегляд постанови ВЛК може здійснюватися лише в порядку, визначеному у «Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» (затв. наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008р. №402), шляхом проведення повторного або контрольного медичного огляду, розгляду матеріалів вищою чи штатною ВЛК тощо.
Відповідач жодним чином не заперечує факту прийняття ВЛК постанови про непридатність позивача до військової служби з виключенням з військового обліку та вчинення на її підставі записів у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, а доказів скасування чи зміни цієї постанови у встановленому порядку або визнання недійсним запису про виключення позивача з військового обліку не надав ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції.
За таких умов, постанова ВЛК та здійснений на її підставі запис про виключення позивача з військового обліку є чинними та обов`язковими для ІНФОРМАЦІЯ_2 як органу ведення Реєстру, повноваження якого не включають самостійної зміни постанов ВЛК та їх наслідків для статусу особи. Водночас, відомості про це до Реєстру внесено не було ні після виключення позивача з обліку, ні після отримання його заяви від 31.10.2025р. з усіма підтвердними документами, що і є протиправною бездіяльністю відповідача.
Посилання ж відповідача на необхідність особистого прибуття позивача, як слушно зазначив суд першої інстанції, не ґрунтуються на вимогах законодавства, оскільки п.4 Порядку №559 вимагає лише звернення до ТЦК та СП у паперовій формі, а той факт, що заяву позивача було отримано відповідачем, ним не заперечується. Тим більше, що невнесення відомостей до Реєстру через неналежне виконання посадовими особами ТЦК та СП своїх обов`язків суперечить принципу правової визначеності, а тягар несприятливих наслідків такого невиконання не може покладатися на позивача та створювати для нього додаткові обов`язки, не передбачені законом.
Що ж стосується відомостей про порушення позивачем правил військового обліку, то, як вбачається з матеріалів даної справи, підставою їх внесення та оголошення позивача у розшук з 30.04.2025р. стало те, що він «не став на військовий облік за новою адресою».
Проте, згідно з вимогами п.2 ч.1 ст.37 Закону №2232-XII та п.п.7,8 додатка 2 до Порядку №1487, обов`язок стати на військовий облік за новим місцем проживання та повідомляти про зміну персональних даних покладено саме на призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Позивач же змінив власне місце проживання 13.10.2021р., тобто вже після його виключення з військового обліку 10.09.2021р. У свою чергу, виключення з військового обліку, на відміну від зняття з нього, означає припинення статусу військовозобов`язаного та пов`язаних з ним обов`язків з дотримання правил військового обліку.
Аналогічний підхід, як вірно зазначає апелянт, було викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2025р. у справі №280/2880/25.
Таким чином, відомості про порушення позивачем правил військового обліку є безпосереднім наслідком протиправної бездіяльності відповідача стосовно невнесення до Реєстру даних про виключення його з військового обліку, є недостовірними та підлягають виключенню з Реєстру. Доказів інших підстав для внесення таких відомостей відповідач не надав, а суд першої інстанції цій позовній вимозі взагалі не надав оцінки.
Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб засіб захисту був «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005р.).
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003р. №3-рп/2003 також зазначив про те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким виключно за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
За правилами ч.4 ст.245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У даному випадку дії відповідача у спірних правовідносинах не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, оскільки за наявності чинної постанови ВЛК та запису про виключення особи з військового обліку законодавець чітко визначає єдиний правомірний варіант поведінки органу ведення Реєстру - внести ці відомості до Реєстру. Тому зобов`язання відповідача лише повторно розглянути заяву позивача, як це зробив суд 1-ї інстанції, не забезпечує ефективного відновлення порушеного права та створює ризик повторного звернення позивача до суду.
При цьому, згідно з ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог, але може вийти за їх межі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав людини.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.03.2020р. у справі №752/18396/16-а, принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, а тому суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав. У даній же справі обраний позивачем спосіб захисту є достатнім і повністю відповідає характеру порушення, а тому виходити за межі позовних вимог немає потреби.
З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі, а доводи його апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.
Аналогічні висновки з цих спірних питань висловлені у постановах П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2026р. у справі №420/31513/25 та від 17.04.2026р. у справі №420/39136/25.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
До того, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано відповідачем при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та неповно з`ясовано обставини справи, що призвело до неправильного її вирішення, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.2 ч.1 ст.315 та ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про задоволення даного позову.
Стосовно розподілу судових витрат, то згідно з ч.6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат, а за ч.1 цієї статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 968,96 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1453,44 грн., а всього - 2422,40 грн., які підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Крім того, позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 30000 грн. (20000 грн. - у суді першої інстанції та 10000 грн. - у суді апеляційної інстанції), на підтвердження яких надано угоду про надання правничої допомоги від 15.10.2025р. з додатком, акти приймання-передачі виконаних робіт від 23.12.2025р. №23/12/2025 та від 02.03.2026р. №02/03/2026, а також платіжні інструкції.
Судом першої інстанції питання про розподіл цих витрат вирішено не було.
Так, відповідно до ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено положеннями ч.ч.1,7 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або ж якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження чи заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, кількість витраченого адвокатом часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Окрім того, варто зазначити, що у відповідності до п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00), суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерієм розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Слід звернути увагу на те, що правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовано Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 вищевказаного Закону, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом ст.ст.27,30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати та умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення, а саме: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
У п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009р. №23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів та звернень, довідок, заяв, скарг, а також здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц).
При вирішенні питання розподілу витрат, пов`язаних із правовою допомогою адвоката, судова колегія звертає увагу на те, що справа даної категорії, відповідно до предмету спору, є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції в порядку письмового провадження (без виклику сторін) за наявними у ній матеріалами. При цьому, колегією суддів проаналізовано та враховано відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, за даними якого має місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору і подібними мотивами тим, що приведені і в даній позовній заяві, що, на думку колегії суддів, значно спрощувало роботу адвоката при підготовці відзиву на апеляційну скаргу.
При цьому, підготовка цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної, технічної роботи та витраченого адвокатом часу на складення відзиву, що свідчить про явне завищення розміру правової допомоги за складання такого відзиву на апеляційну скаргу та, як наслідок, необхідність зменшення розміру судових витрат, що заявлені позивачем до стягнення.
Суд не оспорює права адвоката (адвокатського бюро) самостійно визначати гонорар, однак, у даному випадку, не може вважати, що при встановленні розміру гонорару врахована складність даної справи та інші істотні обставини. Наявні у матеріалах справи документи на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі (30000 грн.) з іншої сторони у справі, оскільки відповідний розмір має відповідати критерію «розумної необхідності» таких витрат.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, конкретні обставини справи, приписи ч.5 ст.134 і п.2 ч.9 ст.139 КАС України, несуттєву складність справи, яка, у свою чергу, не мала публічного інтересу, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи в суді апеляційної інстанції, а також виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає, що понесені позивачем витрати (30000 грн.) є явно неспівмірними, належним чином необґрунтованими та явно завищеними.
В обсязі встановлених обставин, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для їх зменшення та стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у загальному розмірі - 6000 грн. (4000 грн. - за розгляд справи в суді першої інстанції та 2000 грн. - в суді апеляційної інстанції), що відповідає вимогам «розумності» та «співмірності».
Суд апеляційної інстанції вкотре наголошує на тому, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються та не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023р. №910/7032/17).
Керуючись ст.ст.139,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про визнання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку за станом здоров`я.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_7 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про визнання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку за станом здоров`я з 10.09.2021 року (відповідно до інформації, яка міститься у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного серії НОМЕР_1 ).
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_7 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про порушення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) правил військового обліку.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі - 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. (шість тисяч гривень 00 коп.).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 15.10.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: В.А. Голуб
В.О. Скрипченко