Справа № 344/21179/25
Провадження № 22-ц/4808/1580/26
Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.
Суддя-доповідач Мальцева
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючогосудді Мальцевої Є.Є.
суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,
секретар Шемрай Н.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Івасишин Зоряни Зорянівни та представника ОСОБА_2 адвоката Войцеховської Тетяни Михайлівни на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року, постановлене в складі судді Бабій О.М. в м. Івано-Франківську у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа приватне підприємство «Прикарпаття і К» про визнання правочину недійсним та визнання права власності на майно,
в с т а н о в и в:
У листопаді 2025 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа приватне підприємство «Прикарпаття і К» про визнання правочину недійсним та визнання права власності на майно.
Свої вимоги мотивовані тим, що вона є дочкою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 10.04.2023 року позивачка подала заяву про прийняття спадщини після смерті батька, як спадкоємець першої черги за законом. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є позивачка та відповідачка ОСОБА_1 - дружина спадкодавця, у рівних частках, по 1/2 частці у спадковому майні, позивачці видано свідоцтво про право власності за законом 22.06.2022 року.
Після смерті батька позивачу стало відомо, що 23.04.2014 року між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К» було укладено Договір № 94 про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 . Предметом зазначеного договору є апартаменти № НОМЕР_1 загальною площею 94,95 кв.м розташовані на 10-му поверсі, що складаються з трьох кімнат. Проте відповідачка ОСОБА_1 , 23.08.2022 року відчужила дане майно, що підтверджується договором про відступлення права вимоги, за яким передала новому кредиторові ОСОБА_2 право вимоги за Договором N 94 від23.04.2014 р., укладеним між нею та ПП «Прикарпаття і К». Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28.05.2025 у справі № 344/24248/23 її позов про стягнення грошової компенсації 1/4 дійсної ринкової вартості відчуженого майна задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 795 799,75 грн. компенсації та 169 440,75 грн. судових витрат, проте постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09.10.2025р. зазначене рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено з підстав неправильного способу захисту. Апеляційний суд вказав, що Позивачка має право на спадкування майнових прав спадкодавця як кредитора-забудовника (ст. 1218 ЦК України).
Майнові права за Договором № 94 від 23.04.2014 p. на апартаменти № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 набуті подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, а тому належать їм на праві спільної сумісної власності з презумпцією рівності часток - по 1/2 кожному. Позивач, вчасно подавши заяву про прийняття спадщини, набула права на 1/4 частку у праві вимоги за Договором № 94 з моменту відкриття спадщини незалежно від видачі свідоцтва.
Таким чином, на час життя батька Позивачки розпорядження спільним майно могло бути здійснено виключно за згодою подружжя, а після смерті батька Позивачки, за згодою спадкоємця померлого,
Відчуження ОСОБА_1 100 % права вимоги - до оформлення спадщини без згоди Позивачки є незаконним та таким, що порушує речове право ОСОБА_3 , як спадкоємця та співвласника майнових прав.
Просить визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 23.08.2022 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_3 , право власності на 1/4 частину майнових прав на апартаменти № НОМЕР_1 загальною площею 94,95 кв.м., розташовані на 10-му поверсі за адресою: АДРЕСА_1 згідно Договору № 94 про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на АДРЕСА_1 від 23.04.2014 року укладеному між приватним підприємством «Прикарпаття і К» та ОСОБА_1 , стягнути судовий збір.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа приватне підприємство «Прикарпаття і К», про визнання правочину недійсним та визнання права власності на майно задоволено. Визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги від 23.08.2022 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_3 , право власності на 1/4 частину майнових прав на апартаменти № НОМЕР_1 загальною площею 94,95 кв.м., розташовані на 10-му поверсі за адресою: АДРЕСА_1 згідно Договору № 94 про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на АДРЕСА_1 від 23.04.2014 року укладеному між приватним підприємством «Прикарпаття і К» та ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 4887 грн 40 коп судовий збір.
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Івасишин З. З., подала апеляційну скаргу, в якій просить рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року скасувати та відмовити у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що будівництво за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним. Так, об`єкт не введений в експлуатацію, не зареєстрований у встановленому законом порядку, а ПП «Прикарпаття і К» не мало належних прав на земельну ділянку та дозволу на виконання будівельних робіт. У зв`язку з цим неможливим є визнання права на майнові права щодо відповідного об`єкта, оскільки це, фактично призводить до легалізації самочинного будівництва. Вказує, що суд не встановив конкретних підстав недійсності недійсності договору відступлення права вимоги від 23.08.2022 року, не дослідив належним чином його умови та не встановив ознак фіктивності чи фраудаторності правочину. Визнаючи за позивачем право власності на 1/4 частину майнових прав на апартаменти № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , фактично вирішив питання щодо прав та інтересів інших осіб, які не були залучені до участі у справі. Зокрема, за вказаною адресою вже зареєстровані права власності на закінчений та незавершений будівництвом об`єкти за іншими особами, а земельні ділянки перебувають у власності територіальної громади міста Івано-Франківська. апелянт заперечує висновки суду щодо недійсності договору відступлення права вимоги від 23.08.2022 року, зазначаючи, що суд не встановив конкретної правової підстави його недійсності, не дослідив належним чином зміст правочину та не встановив ознак його фіктивності чи фраудаторності. На думку апелянта, передача за цим договором коштів у розмірі 474 750 грн свідчить про реальність правочину та настання передбачених ним правових наслідків. З огляду на це апелянт вважає, що суд першої інстанції вирішив питання про права осіб, які не брали участі у справі, та просить скасувати оскаржуване рішення.
Представник ОСОБА_2 адвокат Войцеховська Т.М. також подала апеляційну скаргу, в якій просить рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року скасувати та відмовити у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що позивачка, яка звернулась до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинна довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Таких ознак оспорюваний правочин не має. Тому є передчасний висновок суду про визнання його недійсним. Якщо позивач вимагає визнати договір недійсним, але не заявляє вимогу про повернення сторін у попередній стан (повернення майна чи коштів), суд відмовляє у задоволенні позову через обрання неефективного способу захисту.
27 липня 2027 року представник ОСОБА_3 адвокат Графченко І.А. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечила. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Вказує, що суд першої дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. При цьому апелянт помилково ототожнює режим майнових прав інвесторів з правом власності на об`єкт нерухомого майна. Посилання апелянта на самочинність будівництва не впливає на існування майнових прав інвестора та не позбавляє позивачку як спадкоємця права на захист майнових прав.
Матеріали справи не містять жодного належного і допустимого доказу про самочинність будівництва спірного об`єкту. Надаючи правову оцінку спірному правочину, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що при вирішенні питання щодо його дійсності визначальне значення має реальна економічна мета правочину, поведінка його сторін, момент його укладення, наслідки його виконання та відповідність загальним засадам цивільного законодавства, зокрема принципам добросовісності, розумності та справедливості. Саме сукупність встановлених судом обставин свідчить, що спірний договір був використаний не як законний механізм заміни кредитора у зобов`язанні, а як інструмент штучного виведення майнових прав зі складу спадкового майна з метою позбавлення Позивачки можливості реалізувати належні ій спадкові права.
Необґрунтованим є посилання на застосування реституції, оскільки позивач звернувся в суд з позовною вимогою про визнання майнових прав на спдакове майно, а не повернення грошових коштів сторонами оспорюваного договору.
В судове засідання сторони не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Івасишин З.З., яка підтримала доводи власної апеляційної скарги і скарги ОСОБА_2 , заперечення представника позивачки адвоката Графченко І.А., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
Судом встановлено, що позивачки є дочкою ОСОБА_5 (а.с.20).
Відповідно до свідоцтва про шлюб № НОМЕР_2 позивачка отримала прізвище ОСОБА_3 (а.с.21).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_3 (а.с.22).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 22.06.2023 спадкоємцями ОСОБА_4 є позивачка та відповідачка по 1/2 частці в спадщині (а.с.23).
23.04.2014 року між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К» було укладено Договір №94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 . Предметом даного договору є апартаменти №94 заг. площею 94,95 кв.м. на 10 поверсі, що складаються з 3 кімнат, по АДРЕСА_1 (а.с.32)
23.08.2022 року ОСОБА_1 за Договором про відступлення права вимоги передала новому кредиторові ОСОБА_2 право вимоги за Договором №94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 від 23.04.2014 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К». Ціна договору складає 474 750 грн. (а.с.33).
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28 травня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 795 799,75 грн. та 169 440,75 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд в рішенні від 28.05.2025 року прийшов до висновків, що батьку позивачки належала 1/2 частка в праві власності на майнові права на квартиру та автомобіль, які в подальшому мала б успадкувати позивачка у розмірі 1/4 частки. При цьому відповідачкою не надано доказів того, що спірне майно придбано нею в шлюбі, але за особисті кошти. Також суд вважав, що правочини відповідачки ОСОБА_1 щодо відчуження придбаного в шлюбі із батьком позивачки майна, одразу після смерті останнього, належать до фраудаторних та здійснені з метою позбавлення позивачки можливості отримати таке майно у спадщину у встановленому законом порядку (а.с.36).
Проте із таким висновком суду про стягнення з відповідачки вартості майнових прав забудовника не погодився апеляційний суд та постановою від 09.10.2025 року рішення Івано-Франківського міського суду від 28 травня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 795 799,75 грн. скасував. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/4 частки дійсної ринкової вартості з прав на апартаменти № 94 площею 94,95 кв.м. на 10 поверсі, що складаються з 3 кімнат по АДРЕСА_1 згідно Договору № 94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К» відмовив (а.с.46).
Зокрема, апеляційний суд зазначив, що якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував, що будь-яке одноосібне відчуження спадкового майна, у тому числі майнових прав інвестора, без належної згоди інших спадкоємців або без урахування їхніх прав, є таким, що суперечить вимогам закону та порушує їхні майнові інтереси. Тому заявлені позивачкою вимоги про визнання недійсним договору, який порушує її права як спадкоємця, визнання за нею права власності на 1/4 частку майнових прав на апартаменти, що виникли на підставі Договору № 94 про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 , є належним, ефективним та таким, що відповідає характеру порушеного права, способом судового захисту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції в повному обсязі.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (стаття 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).
Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Встановлено, що позивачка ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_4 , подавши заяву про прийняття спадщини 10 квітня 2023 року.
У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
ОСОБА_1 уклала під час перебування в шлюбі з ПП «Прикарпаття і К» 23.04.2014 року Договір №94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 . Предметом даного договору є апартаменти №94 заг. площею 94,95 кв.м. на 10 поверсі, що складаються з 3 кімнат, по АДРЕСА_1 , то на вказане майно поширюється режим спільної власності подружжя.
Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2022 року у справі № 372/4235/19 (провадження № 61-655св21), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що "згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини. Якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності. Таким чином, спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 707/1803/16-ц (провадження № 61-1132св17), на який позивач покликається у касаційній скарзі. Подібні висновки Верховний Суд зробив також у постановах від 12 серпня 2019 року у справі № 607/9408/16-ц (провадження № 61-27922св18) та від 28 травня 2020 року у справі № 2-2317/11 (провадження № 61-13194св18)".
23.08.2022 року ОСОБА_1 на підставі Договору про відступлення права вимоги передала новому кредиторові ОСОБА_2 право вимоги за Договором №94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 від 23.04.2014 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К». Ціна договору складає 474 750 грн.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.
Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили.
Недійсність договору як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі).
У ЦК України закріплений підхід, при якому можливість оспорити правочин конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорений правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).
Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду.
Оспорення правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорення правочину, рецисорний позов).
Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці допускає кваліфікацію правочину як фраудаторного, зокрема, як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та зловживаючи правом (статті 3, 13 ЦК України) і така практика є усталеною.
Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Враховуючи те, що ОСОБА_1 за Договором про відступлення права вимоги від 23.08.2022 року передала ОСОБА_2 право вимоги за Договором №94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 від 23.04.2014 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К», знаючи про те, що це є спадковим майном, то вочевидь укладення зазначеного договору без урахування спадкових прав позивачки порушує її майнові інтереси, оскільки після смерті батька ОСОБА_3 як його спадкоємиця за законом має право на спадкування належних йому майнових прав.
Таким чином, задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно врахував, що заявлені позивачкою вимоги про визнання договору недійсним і визнання за нею права власності на 1/4 частку майнових прав на апартаменти, що виникли на підставі Договору № 94 про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 , с належним, ефективним та таким, що відповідає характеру порушеного права, способом судового захисту.
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позов не підлягає задоволенню, оскільки будівництво, в якому позивачка претендує на майнові права, є самочинним. Предметом спору є не визнання права власності на закінчений будівництвом об`єкт нерухомості, а захист спадкових прав позивачки на майнові права, які належали спадкодавцеві. Відсутність введення об`єкта в експлуатацію чи державної реєстрації права власності на нього сама по собі не виключає існування майнових прав, що виникли на підставі договору участі в будівництві, та їх входження до складу спадщини за умови підтвердження відповідних обставин. З тих же підстав не мають значення доводи апелянта ОСОБА_1 про реєстрацію за вказаною адресою АДРЕСА_1 інших об`єктів нерухомого майна, оскільки рішення суду стосується права власності тільки на майнові права за вказаною адресою. При цьому суд враховує, що за адресою: АДРЕСА_1 , розташований багатоквартирний житловий будинок, у якому можуть знаходитися окремі об`єкти нерухомого майна, що належать різним власникам. Однак сам факт розташування таких об`єктів у межах однієї адреси не свідчить про необхідність залучення до участі у справі всіх їхніх власників, оскільки питання щодо належності їм відповідного майна не становить предмета судового розгляду. Відтак, за відсутності обґрунтування того, яким чином ухвалене судове рішення безпосередньо впливає на права чи обов`язки інших власників нерухомого майна, посилання апелянта на необхідність їх залучення до участі у справі є необґрунтованими.
Колегія суддів відхиляє клопотання про долучення доказів, зокрема інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності, оскільки такі докази не були подані до суду першої інстанції, витяг з реєстру речових прав сформований 06.07.2026 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції від 28.05.2026 року, а відтак, є новим доказом у справі та така інформація не могла бути досліджені судом першої інстанції під вирішення справи по суті спору. Поважних причин, з яких такі дані не були надані суду першої інстанції, апелянт колегії суддів не навела, а той факт, що вона вважала необхідним їх витребувати у зв`язку із негативним рішенням суду щодо неї, не може слугувати достатньою процесуальною підставою для прийняття нових доказів під час апеляційного перегляду рішення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2022 року у справі № 372/4235/19 (провадження № 61-655св21), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що "згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини. Якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності. Таким чином, спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 707/1803/16-ц (провадження № 61-1132св17), на який позивач покликається у касаційній скарзі. Подібні висновки Верховний Суд зробив також у постановах від 12 серпня 2019 року у справі № 607/9408/16-ц (провадження № 61-27922св18) та від 28 травня 2020 року у справі № 2-2317/11 (провадження № 61-13194св18)". Таким чином спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини. Такі висновки викладені в постанові Верховного суду від 30 листопада 2023 року, справа №524/8967/21, і висновки суду першої інстанції цілком з ними узгоджуються.
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність фіктивності оспорюваного правочину, оскільки такі висновки суду ґрунтуються на встановлених обставинах, і рішення суду не свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржене рішення вимогам законності та обґрунтованості відповідає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Івасишин З.З. та представника ОСОБА_2 - адвоката Войцеховської Т. М. задоволенню не підлягають.
Оскільки апеляційні скарги не підлягають задоволенню, то судові витрати відносяться на рахунок апелянтів.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Івасишин Зоряни Зорянівни та представника ОСОБА_2 адвоката Войцеховської Тетяни Михайлівни залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст складений 15 жовтня 2026 року.
Судді: Є.Є. Мальцева
В.А.Девляшевський
В.М.Луганська