Справа № 346/3139/17
Провадження № 22-ц/4808/1095/26
Головуючий у 1 інстанції Коваленко Д. С.
Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мальцевої Є.Є.
суддів: Луганської В.М., Максюти І.О.,
секретар Шемрай Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвоката Бабенко Яни Вікторівни на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2026 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Коваленка Д.С. у м. Коломия, у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , про визнання особистою приватною власністю частину нежитлового приміщення, а також стягнення 1/2 частини вартості майна, внесеного до статутного капіталу товариства,
у с т а н о в и в:
06 липня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із первісним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Зокрема, вона просила: визнати за нею право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 загальною площею 1017,9 м2; визнати за нею право власності на 1/2 частину незавершеного нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 , загальною площею 300 м2; стягнути з відповідача на її користь половину вартості за проведений ремонт у житловому будинку по АДРЕСА_2 у сумі 200 000 гривень; стягнути з відповідача половину вартості за обладнання в сумі 197 707 гривень; стягнути з відповідача половину вартості за автомобіль марки Мерседес Спрінтер, білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 в сумі 117 090 гривень, а також стягнути судові витрати.
Відповідач ОСОБА_1 07 серпня 2017 подав зустрічний позов, в якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частину вартості внесеного нею до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Іворі Дизайн" (код ЄДРПОУ 40991519) майна у вигляді нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Зустрічний позов обґрунтований тим, що 17.05.2011 приватним нотаріусом було посвідчено договір між ВАТ "Коломийський ДОЗ" та ОСОБА_1 про купівлю-продаж 93/1000 частин нежитлового будівель, площею 492,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Також 21.10.2011 було посвідчено договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності за адресою: АДРЕСА_4 . За умовами даного договору було припинено спільну часткову власність сторін на приміщення нежитлових будівель за даною адресою.
Рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради від 22 листопада 2011 року № 363 вирішено надати викупленій частині нежитлового приміщення по АДРЕСА_5 , адресний номер АДРЕСА_1 . А витягом про державну реєстрацію прав виданим ОКП Коломийське МБТІ 01 грудня 2011 року підтверджується, що саме за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю (прохідна), що заходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
02 жовтня 2014 року ОСОБА_1 подав до інспекції ДАБК в Івано-Франківській області декларацію про початок виконання будівельних робіт, а саме на реконструкцію прохідної під виробничо-виставковий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 . Після проведеної реконструкції до інспекції ДАБК в Івано-Франківській області подав декларацію про готовність об`єкта експлуатації, а саме виробничо-виставкового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 . 14 грудня 2014 року було виготовлено технічний паспорт на виробничо-виставковий комплекс.
І хоча вказане нежитлове приміщення було набуто під час шлюбу позивача та відповідачки, він придбав його за рахунок коштів, отриманих від матері ОСОБА_3 , а не за спільні кошти подружжя, тобто не за кошти його та відповідачки.
Це підтверджується тим, що 17.05.2011 позивачем та його матір`ю було укладено договір про придбання та реконструкцію нежитлових приміщень при спільній діяльності за умови якого було досягнуто домовленостей, що після завершення реконструкції частки сторін розподіляються між ними таким чином, а саме його частка 25%, що становить частини об`єкту, частка ОСОБА_3 - 75% що становить частини об`єкту.
Також підтверджується довідкою ТДВ «Коломийський ДОЗ» від 30 грудня 2016 року № 68, що ОСОБА_3 сплачено грошові кошти частинами: 19.05.2011 р. 40000 грн. (ордер № 53), 19.05.2011 року - 80000 (ордер № 57), 20.06.2011 року 12000 грн. (ордер № 68), 20.07.2011 р. 15000 грн. (ордер № 82), 19.08.2011 року 40000 грн. (ордер № 86), 22.08.2011 р. - 173000 грн. (ордер № 96) в касу підприємства.
18 серпня 2011 р. укладено кредитний договір № 03-К/11-40 між Ткачик та ПАТ АБ «Укргазбанк». У забезпечення виконання зобов`язання за цим договором Банк прийняв в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями, спорудами та земельну ділянку по АДРЕСА_2 , що подаровані йому його батьками. Також кредит забезпечувався фінансовою порукою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ..
Згідно з довідкою ПАТ АБ «Укргазбанк» від 18.11.2016 року № 5-40/15-129 всі зобов`язання перед банком виконано. Погашення кредиту здійснювалось за рахунок коштів батьків та коштів від підприємницької діяльності.
Отже, майно фізичної особи - підприємця, як майно для професійної діяльності члена сім`ї і яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і використовується в його підприємницькій діяльності не в інтересах сім`ї, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст.ст. 60,61 СК України (ВСУ у справі № 6-1327ЦС 15 від 18.05.16р.)
Та обставина, що приміщення по АДРЕСА_6 , придбавалось за кошти батьків, а не за спільні сімейні кошти, було відомо і позивачу, і ОСОБА_2 , оскільки вони не мали таких коштів.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Майно, придбане за рахунок коштів одного з подружжя, є його особистою приватною власністю.
Тож оскільки нерухоме майно придбане ним за рахунок коштів, отриманих від третіх осіб саме для здійснення підприємницької діяльності, то зазначене майно не є спільною сумісною власністю подружжя, і він має особисте право власності на 1/4 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
30.07.2013 між ТОВ "Коломийський ДОЗ" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу 23/1000 часток нежитлових будівель, площею 112,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_7 , за рахунок спільних коштів подружжя, тобто його та відповідачки.
Однак, відповідачка внесла без його згоди вказане нерухоме майно у статутний фонд ТОВ "Іворі Дизайн". Тому він має право на половину вартості цієї нерухомості, що складає 35000 гривень.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 20 жовтня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволений частково. Визнано нежитлове приміщення виробничо-виставкового комплексу площею 1017,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .. Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину вказаного приміщення із виділом в натурі, загальною площею 508,95 кв.м.. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину вказаного приміщення із виділом в натурі, загальною площею 508,95 кв.м.. сторони зобов1язано провести певні відповідні переобладнання. В решті відмовлено.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07.11.2022 року, вказане рішення в частині первісного позову ОСОБА_2 (в частині задоволених позовних вимог) було скасовано, ухвалено нове рішення - про відмову у задоволенні первісного позову, а в частині вирішення справи щодо зустрічного позову рішення було скасовано з направленням справи для продовження розгляду (том 3 а.с.151-159).
Представником позивача за зустрічним позовом було подано заяву про зміну предмета зустрічного позову (том 4 а.с.31-37), в якій позивач просив визнати своєю особистою приватною власністю 1/4 частину нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частину вартості внесеного нею до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Іворі Дизайн" майна у вигляді нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , і складає 35 000 гривень.
Постановою Верховного Суду від 31.05.2023 постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07.11.2022 року в частині первісних позовних вимог було скасовано і направлено в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (том 4 а.с.166-172).
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 31.07.2023, і за первісним позовом, і за зустрічним позовом, ОСОБА_3 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (том 4 а.с.214-215).
А постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.08.2023 рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.10.2021 року в частині первісного позову скасовано, постановлено нове про відмову у задоволенні позову (том 4 а.с.232-241).
Постановою Верховного Суду від 23.04.2024 постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16.08.2023 року залишено без змін (том 5 а.с.80-89).
Рішенням від 03 квітня 2026 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 1/4 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а також про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості внесеного до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Іворі Дизайн» майна у вигляді нежитлової будівлі (за адресою: АДРЕСА_3 ), що складає 35 000 гривень.
Відмовив у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 8000 гривень та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 500 гривень.
Не погоджуючись із таким рішенням, представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвокат Бабенко Я.В. звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку щодо необхідності залучення ОСОБА_3 у якості співвідповідача у справі, не дослідив обставини набуття у власність частини нежитлових приміщень ОСОБА_1 , а також безпідставно відмовив у стягненні частини вартості майна, внесення до статутного капіталу товариства.
Представник апелянта вказує, що ОСОБА_1 є власником саме частки спірного майна. Заявляючи зустрічний позов з урахуванням заяви про зміну предмету позову, ОСОБА_1 просив визнати за ним в порядку поділу майна подружжя саме на належну йому частку нежитлових приміщень. Жодних вимог щодо належної ОСОБА_3 частки цього майна ним не ставилося. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.10.2021 року первісний позов ОСОБА_2 було задоволено частково, але зустрічний позов було залишено без розгляду. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07.11.2022 року, вказане рішення в частині первісного позову (в частині задоволених позовних вимог) було скасовано, ухвалено нове рішення - про відмову у задоволенні первісного позову, а в частині вирішення справи щодо зустрічного позову рішення було скасовано з направленням справи для продовження розгляду. Звертає увагу суду, що рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.10.2021 року в частині задоволення первісного позову було скасовано, цим рішенням вирішено питання про права та інтереси ОСОБА_3 як співвласника такого майна, яка не брала участі у справі. Так, у первісному позові ОСОБА_2 просила суд: визнати за нею право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 загальною площею 1017,9м2; визнати за нею право власності на 1/2 частину незавершеного нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 , загальною площею 300 м2; стягнути з відповідача на її користь половину вартості за проведений ремонт у житловому будинку по АДРЕСА_2 у сумі 200 000 гривень; стягнути з відповідача половину вартості за обладнання в сумі 197 707 гривень; стягнути з відповідача половину вартості за автомобіль марки Мерседес Спрінтер, білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 в сумі 117 090 гривень. Тобто, позовні вимоги ОСОБА_2 стосувалися частини майна, яке зареєстровано і за ОСОБА_1 , і за ОСОБА_3 , відповідно рішення суду стосувалося її прав та обов`язків. Постановою Верховного Суду від 31.05.2023 р. постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07.11.2022 року в частині первісних позовних вимог було скасовано і направлено в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.08.2023 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.10.2021 року в частині первісного позову скасовано, постановлено нове про відмову у задоволенні первісного позову. Постановою Верховного Суду від 23.04.2024 р. постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16.08.2023 року залишено без змін. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 31.07.2023 р. і за первісним позовом, і за зустрічним позовом, ОСОБА_3 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Представник апелянта стверджує, що ОСОБА_1 заявляв вимоги до ОСОБА_2 щодо визнання за ним особистої приватної власності на зареєстровану за ним частину нежитлових приміщень в порядку поділу майна. Жодних претензій чи вимог до ОСОБА_3 на зареєстровану за нею частку нерухомого майна позивач за зустрічним позовом не пред`являв, і між ними немає спору. Відповідно процесуальний статус ОСОБА_3 не може бути визначений як відповідач за відсутності спору між нею та позивачем за зустрічним позовом. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову з підстав незалучення ОСОБА_3 до участі у справі в якості співвідповідача.
Крім того в апеляційній скарзі зазначено, що суд не дослідив обставини набуття у власність частини нежитлових приміщень ОСОБА_1 ..
На думку апелянта ОСОБА_1 надано до суду докази, які вказують на те, що спірні нежитлові приміщення були придбані та реконструйовані за рахунок не коштів подружжя, а коштів його батьків. Докази, що підтверджують ці обставини: договір про придбання та реконструкцію нежитлових приміщень при спільній власності від 17.05.2011 р., укладений між ОСОБА_1 та його матір`ю - ОСОБА_3 . Згідно з п. 1.2.2. цього Договору, Сторона-2 (мати Відповідача) зобов`язується надавати Стороні-1 (Відповідач) кошти необхідні для придбання нежитлових приміщень, оплату всіх необхідних послуг та платежів, оплата орендної плати за земельну ділянку, кошти для проведення реконструкції нежитлових приміщень, здачі їх в експлуатацію та на поточні витрати, необхідні при використанні нежитлових приміщень. Предметом цього Договору є спільна діяльність Сторін, метою якої є придбання нежитлових будівель з подальшою їх реконструкцією під виробничо - виставковий комплекс в АДРЕСА_4 ; лист ТОВ «Коломийський ДОЗ» від 30.12.2016 р. №68, у якому зазначається, що сплата за нежитлові приміщення по Договору від 17.05.2011 р. вносилася у касу підприємства ОСОБА_3 , зазначено дати і суми, які вносилися; висновок №329 економічного експертного дослідження від 12.04.2017 р, згідно з яким було встановлено, що у період з 2011-2014 рр. з розрахункового рахунку підприємця ОСОБА_1 не перераховувалися кошти ні на придбання нежитлової нерухомості, ні на реконструкцію приміщень; відповідь ТОВ «КЛМ» на адвокатський запит від 04 січня 2017 р. №1 за вих. №2 від 05.01.2017 р, відповідно до якого, будівельні роботи, які проводилися за адресою: АДРЕСА_1 фінансувала ОСОБА_3 через ОСОБА_1 ; замовлення на металочерепицю №1449 від 16.08.2012 р, де замовником є ОСОБА_3 ; видаткові накладні, накладні, замовлення, видаткові ордери на ім`я ОСОБА_3 вказують на те, що саме нею оплачувалися роботи та матеріали по реконструкції нежитлових приміщень; інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №313179498 від 24.10.2022 року.
Таким чином, позивачем за зустрічним позовом надано до суду беззаперечні докази того, що придбання та реконструкція спірних приміщень відбувалася за рахунок коштів його матері, а не коштів подружжя. Отже, це майно не може відноситися до спільної сумісної власності подружжя і не підлягає поділу між ними.
Також суд безпідставно відмовив у стягненні частини вартості майна, внесеного до статутного капіталу товариства. У зустрічному позові ОСОБА_1 вказувалося, що за рахунок спільних коштів подружжя сторонами придбано нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 для використання його в підприємницькій діяльності, договір купівлі-продажу якого оформлений на ім`я ОСОБА_2 . Як стало відомо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 внесла без його згоди до статутного фонду ТзоВ «Іворі Дизайн» нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 . Наведене підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 80170155 та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно з зазначеними довідками, розмір внеску ОСОБА_5 складає 70 000,00 грн.
Просить рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити: визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 1/4 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості внесеного майна нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 у розмірі 35 000 гривень. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, вважає, що оскаржене рішення прийнято із з`ясуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм процесуального права, з правильним застосуванням норм матеріального права.
З доводами апеляційної скарги не погоджується, вказує, що предметом зустрічних позовних вимог є саме визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 , саме 1/4 частини нежитлового приміщення, яке згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано на праві спільної часткової власності не тільки за ОСОБА_1 , а й за ОСОБА_3 ..
Відсутність або наявність в особи факту володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 ст. 317 ЦК України. Правила статті 317 ЦК України прямо вказують, що ОСОБА_3 є співвласником спірного майна. Враховуючи характер правовідносин учасників справи, а також обставини набуття ОСОБА_1 , спірного майна у власність, вирішення даного спору може вплинути на інтереси ОСОБА_3 , як співвласника спірного нерухомого майна. Проте ОСОБА_1 як позивач за зустрічною позовною заявою, не заявляв клопотання про залучення ОСОБА_3 як співвласника спірного майна, до участі у справі у статусі відповідача. Оскільки ОСОБА_1 не заявив позовних вимог до всіх належних відповідачів, зокрема і до ОСОБА_3 , яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо відмови у задоволенні зустрічного позову в частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 1/4 частини нежитлових приміщень.
Крім того, поділ спірного приміщення, а саме нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_8 , було предметом спору первісним позовом до ОСОБА_1 . Дане майно було придбане під час перебування у шлюбі, а також реконструкція зазначеного вище приміщення проводилась ще у 2011-2012-их роках, а замовниками цієї реконструкції виступали ОСОБА_2 та позивач за зустрічною позовною заявою, які і оплачувались всі будівельні роботи та контролювали хід виконання будівельних робіт. І саме під час розгляду справи про поділ майна подружжя ОСОБА_1 , та третя особа ОСОБА_3 здійснили державну реєстрацію виробничо-виставкового комплексу по АДРЕСА_8 , загальною площею 1017,9 кв.м.. Враховуючи наведене, вважає, що 1/4 частини нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 , не може бути визнана особистою власністю ОСОБА_1 ..
Також вважає, що позивач не довів будь-якими належними, достовірними і допустимими доказами факт набуття ОСОБА_2 нежитлової будівлі, площею 112,2 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_9 , у період шлюбу. ОСОБА_1 не доведено, що джерелом набуття даної будівлі були спільні сумісні кошти подружжя. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна,
Вважає, що відсутні підстави для задоволення зустрічних позовних вимог позивача.
Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Коломийського міськрайонного суду від 03 квітня 2026 року залишити без змін.
Позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 та її представник, третя особа ОСОБА_3 до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бабенко Я.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували у шлюбі з 02.09.2006 року, який рішенням Коломийського міськрайонного суду від 20.12.2016 року розірвано (т. 1, а.с. 72, 74).
Між ВАТ «Коломийський ДОЗ», в особі голови комісії з припинення юридичної особи ОСОБА_6 та ОСОБА_1 17 травня 2011 року було укладено Договір купівлі-продажу 93/10000 частин нежитлових будівель площею 492,3 кв.м по АДРЕСА_4 , який посвідчено приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П.П. та зареєстровано в реєстрі за №2072. (т. 1, а.с.6-8,82-87).
За умовами цього Договору відповідачу у володіння та користування перейшла прохідна, яка позначена за планом земельної ділянки літерою «А1», площею 492,3 кв.м. (т.1 а.с.6-8, 82-87).
17 травня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір про придбання та реконструкцію нежитлових приміщень при спільній діяльності, за умовами якого досягнуто домовленостей, що після завершення реконструкції частки сторін розподіляються між ними таким чином: частка ОСОБА_1 - 25%, що становить 1/4 частину об`єкту; частка ОСОБА_3 - 75, що становить 3/4 частини цього об`єкту (а. с. 79-81, т. 1).
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2017 року у справі № 346/5448/16-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно, загальною площею 1 017,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Цим рішенням встановлено, що розподіл спірного нерухомого майна між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з визнанням за ними права власності порушує права ОСОБА_2 , яка на час придбання майна перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 ..
Право спільної часткової власності на вказану частину нежитлових будівель було зареєстроване 19.05.2011 за ОСОБА_1 в ОКП «Коломийське МБТІ», що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 19.05.2011 року №30017493 (т. 1, а.с. 86).
21 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. посвідчено Договір про поділ майна, що є у спільній частковій власності, за адресою: АДРЕСА_4 , що укладений між ТДВ "Коломийський ДОЗ" та у тому числі ОСОБА_1 . І за умовами цього Договору припинено спільну часткову власність сторін на 93/10000 частин нежитлових будівель площею 492,3 кв.м по АДРЕСА_4 . Пунктом 3 цього Договору передбачено, що за домовленістю сторін та на підставі відомостей, викладених у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно та висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, які вказані в п. 2 цього Договору у власність ОСОБА_1 передано прохідну, площею 492,3 кв.м. (т. 1, а.с. 88-93).
Рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради від 22.11.2011 року №363 за заявою відповідача надано викупленій частині нежитлового приміщення адресний номер: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.94). І за ОСОБА_1 01.12.2011 було зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю (прохідну) за цим номером, що стверджується відповідним витягом про державну реєстрацію прав (т. 1, а.с. 95).
При цьому зазначене приміщення нежитлової будівлі (прохідної) знаходиться на земельній ділянці, що належала Коломийській міській раді, і за умовами договору оренди землі від 05.12.2011 року ОСОБА_1 в оренду надано земельну ділянку площею 0,1272 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд (землі промисловості) (т. 1, а.с. 104-106).
01.10.2014 року ОСОБА_1 до інспекції ДАБК в Івано-Франківській області була подана декларація про початок виконання будівельних робіт щодо будинку АДРЕСА_1 з метою реконструкції прохідної під виробничо-виставковий центр, із збільшенням площі до 1193,66 кв.м. (т.1 а.с.107-109).
14.12.2014 на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічний паспорт на вказаний об`єкт (т.1 а.с.97-103).
А 19.12.2014 ОСОБА_1 подав до інспекції ДАБК в Івано-Франківській області Декларацію про готовність вказаного об`єкта до експлуатації, але це приміщення було реконструйоване із збільшенням площі до 1017,9 м.кв. (том 1 а.с.110-112).
Судом також встановлено, що 16.12.2019 року право приватної спільної часткової власності на вказаний об`єкт було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 , на 3/4 частки, та за ОСОБА_1 , на 1/4 частку (т.3 а.с.145,146).
Згідно з висновком економічного експертного дослідження №329 від 12.04.2017 року по запиту адвоката відповідача від 03.04.2017 року дослідженням поданих документів експертом встановлено, що за період з 2011 по 2014 роки з розрахункового рахунку № НОМЕР_2 підприємця ОСОБА_1 не здійснювались перерахунки коштів на придбання нерухомості та на реконструкцію приміщення; відповідно до виписок по розрахункового рахунку № НОМЕР_2 підприємця ОСОБА_1 за вказаний період здійснювались наступні операції по надходженню коштів: поповнення обігових коштів за рахунок надходження готівки; оплата за товар. Також за період з 2011 по 2014 роки здійснювались операції по витратах, пов`язані з взаєморозрахунками з контрагентами на підставі рахунків, договорів, а саме: оплата за товар; оплата за послуги; сплата податків; комісія банку. За даний період з даного розрахункового рахунку не здійснювалась плата за оренду нежитлових приміщень та не здійснювались розрахунки по кредиту (т. 1, а.с. 155-158).
Також судом встановлено, що 01.12.2016 ТОВ "Іворі Дизайн" зареєструвало право приватної власності на нежитлову будівлю, площею 112,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.137).
16 грудня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна: виробничо-виставковий комплекс на АДРЕСА_1 , загальною площею 1 017,9 кв. м за ОСОБА_1 (розмір частки - 1/4) та за ОСОБА_3 (розмір частки - 3/4).
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів будь-якими належними, достовірними і допустимими доказами факт набуття відповідачкою нежитлової будівлі, площею 112,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , у період перебування з ним у шлюбі, і те, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тому суд вважав, що право власності позивача на вказане майно не порушується, і відповідно підстав для захисту права не має.
Також суд врахував, що ОСОБА_1 не заявив позовних вимог до всіх належних відповідачів, зокрема і до ОСОБА_3 , яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами, і тому вважав, що це є самостійною підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову в частині визнання особистою приватною власністю позивача 1/4 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що доводи скарги частково знайшли своє підтвердження.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певній об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували у шлюбі з 02.09.2006 року до 20.12.2016 року.
93/10000 частин нежитлових будівель площею 492,3 кв.м по АДРЕСА_4 було куплено ОСОБА_1 17 травня 2011 року - в період шлюбу. (т. 1, а.с.6-8,82-87).
В цей же день 17 травня 2011 року ОСОБА_1 уклав із своєю матір`ю ОСОБА_3 договір про придбання та реконструкцію нежитлових приміщень при спільній діяльності, за умовами якого досягнуто домовленостей, що після завершення реконструкції частки сторін розподіляються між ними таким чином: частка ОСОБА_1 - 25%, що становить 1/4 частину об`єкту; частка ОСОБА_3 - 75, що становить 3/4 частини цього об`єкту (а. с. 79-81, т. 1).
Право спільної часткової власності на вказану частину нежитлових будівель було зареєстроване 19.05.2011 за ОСОБА_1 в ОКП «Коломийське МБТІ», що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 19.05.2011 року №30017493 (т. 1, а.с. 86).
21 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П. посвідчено Договір про поділ майна, що є у спільній частковій власності, за адресою: АДРЕСА_4 , що укладений між ТДВ "Коломийський ДОЗ" та у тому числі ОСОБА_1 . І за умовами цього Договору припинено спільну часткову власність сторін на 93/10000 частин нежитлових будівель площею 492,3 кв.м по АДРЕСА_4 . Пунктом 3 цього Договору передбачено, що за домовленістю сторін та на підставі відомостей, викладених у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно та висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, які вказані в п. 2 цього Договору у власність ОСОБА_1 передано прохідну, площею 492,3 кв.м. (т. 1, а.с. 88-93).
Рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради від 22.11.2011 року №363 за заявою відповідача надано викупленій частині нежитлового приміщення адресний номер: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.94). І за ОСОБА_1 01.12.2011 було зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю (прохідну) за цим номером, що стверджується відповідним витягом про державну реєстрацію прав (т. 1, а.с. 95).
Приміщення нежитлової будівлі (прохідної) знаходиться на земельній ділянці, що належала Коломийській міській раді, і за умовами договору оренди землі від 05.12.2011 року ОСОБА_1 в оренду надано земельну ділянку площею 0,1272 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд (землі промисловості) (т. 1, а.с. 104-106).
01.10.2014 року ОСОБА_1 подав до інспекції ДАБК в Івано-Франківській області декларацію про початок виконання будівельних робіт щодо будинку АДРЕСА_1 з метою реконструкції прохідної під виробничо-виставковий центр, із збільшенням площі до 1193,66 кв.м. (т.1 а.с.107-109).
14.12.2014 на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічний паспорт на вказаний об`єкт (т.1 а.с.97-103).
19.12.2014 ОСОБА_1 подав до інспекції ДАБК в Івано-Франківській області декларацію про готовність вказаного об`єкта до експлуатації, але це приміщення було реконструйоване із збільшенням площі до 1017,9 м.кв. (том 1 а.с.110-112).
16.12.2019 року право приватної спільної часткової власності на вказаний об`єкт було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 , на 3/4 частки, та за ОСОБА_1 , на 1/4 частку (т.3 а.с.145,146).
Проаналізувавши надані докази і такі обставини, які сторони не спростовують, колегія суддів вважає, що спірне приміщення відноситься до майна, яке було придбано під час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_2 не оспорює правомірність угоди, укладеної 17 травня 2011 року, за умовами якої ОСОБА_1 і ОСОБА_3 домовилися про придбання та реконструкцію нежитлових приміщень при спільній діяльності, при чому після завершення реконструкції частки сторін розподіляються між ними таким чином: частка ОСОБА_1 - 25%, що становить 1/4 частину об`єкту; частка ОСОБА_3 - 75%, що становить 3/4 частини цього об`єкту. Відтак, об`єктом спільної сумісної власності подружжя на час поділу майна є частина приміщення по АДРЕСА_1 . Той факт, що з моменту придбання технічні характеристики і розмір нежитлового приміщення змінився в результаті реконструкції, не змінює факту придбання цього майна під час шлюбу, який дає підстави вважати таке майно спільною сумісною власністю подружжя.
Докази, на які посилається ОСОБА_1 , а саме, висновок економічного експертного дослідження №329 від 12.04.2017 року, яким встановлено, що за період з 2011 по 2014 роки з розрахункового рахунку № НОМЕР_2 підприємця ОСОБА_1 не здійснювались перерахунки коштів на придбання нерухомості та на реконструкцію приміщення; виписки по розрахунковому рахунку № НОМЕР_2 підприємця ОСОБА_1 , що за вказаний період здійснювались наступні операції по надходженню коштів: поповнення обігових коштів за рахунок надходження готівки; оплата за товар; відомості про те, що за період з 2011 по 2014 роки здійснювались операції по витратах, пов`язані з взаєморозрахунками з контрагентами на підставі рахунків, договорів, а саме: оплата за товар; оплата за послуги; сплата податків; комісія банку, і за даний період з даного розрахункового рахунку не здійснювалась плата за оренду нежитлових приміщень та не здійснювались розрахунки по кредиту (т. 1, а.с.155-158), документи, які свідчать про те, що матір ОСОБА_1 фінансувала частину робіт по реконструкції, не спростовують презумпції придбання майна під час шлюбу, оскільки по часу відносяться до періоду після покупки спірного приміщення і стосуються його реконструкції. Питання про право особистої власності на поліпшення такого майна позивачем в зустрічному позові не ставилося.
Посилання апелянта на доказ - договір про придбання та реконструкцію нежитлових приміщень при спільній власності від 17.05.2011 р., укладений між ОСОБА_1 та його матір`ю - ОСОБА_3 також не приводять колегію суддів до іншого висновку.
Згідно з п. 1.2.2. цього Договору, Сторона-2 (мати відповідача) зобов`язується надавати Стороні-1 (відповідач) кошти необхідні для придбання нежитлових приміщень, оплату всіх необхідних послуг та платежів, оплата орендної плати за земельну ділянку, кошти для проведення реконструкції нежитлових приміщень, здачі їх в експлуатацію та на поточні витрати, необхідні при використанні нежитлових приміщень. Предметом цього Договору є спільна діяльність Сторін, метою якої є придбання нежитлових будівель з подальшою їх реконструкцією під виробничо - виставковий комплекс в АДРЕСА_4 ; лист ТОВ «Коломийський ДОЗ» від 30.12.2016 р. №68, у якому зазначається, що сплата за нежитлові приміщення по Договору від 17.05.2011 р. вносилася у касу підприємства ОСОБА_3 , зазначено дати і суми, які вносилися.
Однак первісний договір купівлі-продажу нерухомості укладений продавцем саме із ОСОБА_1 одноособово, при цьому в договорі зазначено, що дружина покупця ОСОБА_2 дала згоду на укладення договору, що підтверджено її заявою (т.1 а.с.7).
Таким чином, позивачем за зустрічним позовом не надано до суду беззаперечних доказів того, що придбання та реконструкція спірних приміщень відбувалася за рахунок коштів його матері, а не коштів подружжя. Отже, це майно не може бути виключено з обсягу спільної сумісної власності подружжя і не підлягає визнанню особистою власністю позивача.
Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів не може в повній мірі погодитися із рішенням суду в частині мотивів відмови в поділі приміщення в АДРЕСА_1 .
Так, суд першої інстанції виходив з характеру правовідносин учасників справи, а також обставин набуття ОСОБА_1 спірного майна у власність, і вважав, що вирішення даного спору може вплинути на права та інтереси ОСОБА_3 як співвласника спірного нерухомого майна. Однак позивач не заявив про залучення ОСОБА_3 як співвідповідача, хоча вона є власником спірного майна. Оскільки ОСОБА_1 не заявив позовних вимог до всіх належних відповідачів, зокрема і до ОСОБА_3 , яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами, то суд вважав, що це є самостійною підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову в частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 1/4 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів зауважує, що як правильно зазначив суд, відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. А статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Зі змісту положень ст. 48 ЦПК України вбачається, що відповідачем є особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси.
Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
З матеріалів справи вбачається, що предметом первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 було приміщення в АДРЕСА_1 , яке вона просила поділити в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя , визнавши за нею право власності на частину даного об`єкту (т.1 а.с.2-4). ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом про визнання за ним права особистої власності на вказане приміщення, уточнивши позовні вимоги, просив визнати за ним право власності на 14 спірного майна з урахуванням того, що 34 частинами нерухомості володіє ОСОБА_3 , яка залучена до участі у справі в якості третьої особи.
Отже, даний позов заявлений ним в межах спору про поділ спільного майна подружжя. При укладенні договору про придбання і реконструкцію приміщення по АДРЕСА_4 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не обумовлювали поділ майна в натурі, умовами договору передбачили тільки, що після закінчення реконструкції сторони мають зареєструвати право власності на новостворене майно, яке стає спільним майном та передається в спільну часткову власність сторін (т.1 а.с.80). У задоволенні первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовлено. Отже, спір між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 стосується тільки 14 частини приміщення по АДРЕСА_1 . У ОСОБА_1 не має спору із ОСОБА_3 , більш того, його позовні вимоги не містять вимог про виділення йому в натурі приміщення пропорційного частки, на яку він претендує. ОСОБА_3 в якості третьої особи обізнана про існування спору щодо частки приміщення, співвласником якого вона є. Зі свого боку ОСОБА_3 як третя особа не заявила про порушення її прав з боку позивача ОСОБА_1 його позовними вимогами. Тому, за відсутності спору між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , висновок суду про неповний суб`єктний склад справи є помилковим.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (стаття 376 ЦПК України).
У зв`язку із невідповідністю висновків суду обставинам справи і порушенню норм процесуального права, яке привело до неправильного рішення, оскаржене рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю 1/4 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
У відповідності до положень п.2 ч.1 статті 374 ЦПК України колегія судів вважає необхідним ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні цих вимог з інших вищевикладених підстав - у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.
Стосовно доводів про незаконність рішення першої інстанції у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 половини вартості приміщення за адресою АДРЕСА_3 , колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.12.2016 ТОВ "Іворі Дизайн" зареєструвало право приватної власності на нежитлову будівлю, площею 112,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , підстава виникнення права власності - акт приймання-передачі нерухомого майна від 30.11.2026 року, видавник - між ОСОБА_2 , та ТОВ "Іворі Дизайн" договір про поділ майна, що є у спільній частковій власності від 24.09.2013 року (т.1 а.с.137).
Даних про те, в який період, на яких підставах, за які кошти ОСОБА_2 набула власність, що дало їй право укладати договори щодо такого майна із ТОВ "Іворі Дизайн", позивачем суду не надано.
Тому неможливо не погодитися із висновком суду першої інстанції, що позивач не довів будь-якими належними, достовірними і допустимими доказами факт набуття відповідачкою нежитлової будівлі, площею 112,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , у період перебування ним у шлюбі із відповідачкою, і те, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд не врахував його твердження стосовно правового режиму спільної сумісної власності подружжя на спірне майно, який відповідачка порушила при укладенні договору із ТОВ "Іворі Дизайн". Однак позивач взагалі не довів підстав для визнання такого майна спільною сумісною власністю. І суд першої інстанції зазначав в оскарженому рішенні, що під час судового розгляду позивач не заявляв клопотань про витребування додаткових доказів, а стверджував про достатність наданих суду письмових доказів з його боку.
Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тому неможливо погодитися із доводами апеляційної скарги, що суд мав вважати таке майно спільною сумісною власністю подружжя і визнавати за позивачем право власності на половину вартості спірного майна в грошовому вигляді.
Отже, висновки суду в цій частині відповідають встановленим обставинам і наданим позивачем доказам.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскарженого рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, переглянувши справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування оскарженого рішення від 03 квітня 2026 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю 1/4 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в позові з інших підстав. В решті оскаржене рішення суду першої інстанції скасуванню або зміні не підлягає.
Оскільки колегією суддів по суті спору ухвалено нове рішення в частині позовних вимог з інших підстав, але з таким же результатом, перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвоката Бабенко Яни Вікторівни задовольнити частково.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю 1/4 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , про визнання особистою приватною власністю 1/4 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.
В решті залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 16 жовтня 20216 року.
Судді Є.Є. Мальцева
В.М. Луганська
І.О. Максюта