Справа № 212/8359/25
2/212/431/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 жовтня 2026 року м.Кривий Ріг
Покровського районного суду міста Кривого Рогу у складі :
суддя - Ведяшкіна Ю.В.
секретар судового засідання - Розинько К.А.
у цивільній справі №212/8359/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
21.07.2025 року представник позивача звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 , у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 23.02.2019 по 23.02.2022, 3% річних - 26131,35 грн., інфляційних втрати - 73923,57 грн., а всього 100054, 92 грн., та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 22.02.2008 року між ПАТ «Свердбанк» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №0321/0208/45/008, відповідно до умов якого ПАТ «Свердбанк» надав відповідачу кредит у розмірі 34800 доларів США. ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором не виконала, в зв`язку з чим утворилась заборгованість. 06.10.2011 року ПАТ «Свердбанк», з метою захисту свого порушеного права звернувся до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22.02.2008 року. 19.01.2012 року рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу у справі № 2-3988/11 позовні вимоги ПАТ «Свердбанк» до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено та стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ «Свердбанк» заборгованість у розмірі 360361,03 грн. та судові витрати: 1700,00 грн державне мито та 120,00 грн. витрати на ІТЗ. Вказане рішення суд набрало законної сили, проте виконано частково. 24.09.2014 року ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі 2-3988/11 задоволено заяву ТОВ «Кредитні ініціативи» про заміну сторони стягувача у цивільній справі за позовною заявою ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором.
25.09.2025 року ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
10.03.2026 року представником відповідача Коваленко Р.А. до суду подано відзив, в якому просив у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_6 відмовити, посилаючись на те, що з 2011 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 існував спір про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22.02.2008 року. Рішення суду про стягнення боргу залишилось частково не виконаним, але на теперішній час строк пред`явлення виконавчого листа до виконання закінчився, а стягувач з заявою про поновлення цього строку та видачу дубліката виконавчого документа до суду не звертався. Вважає, що позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» не підлягають задоволенню, так як основна вимога позивача, яка виникла на підставі рішення суду не може бути захищена в примусовому порядку, а тому між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можна застосовувати положення ст. 625 ЦК України. Відповідно позивач не має права нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки це є акцесорними, додатковими до основного зобов`язаннями, які поділяють долю основного зобов`язання, що відповідає висновку, наведеному у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/511/23.
22.04.2026 року представником відповідача Коваленко Р.А. подано заяву про стягнення з позивача ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь відповідача ОСОБА_6 витрати на професійну правову допомогу в сумі 13500,00 грн.
18.05.2026 року представник ТОВ «Кредитні ініціативи» подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до 2900,00 грн., посилаючись на те, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є завищеною та не відповідає критеріям розумності. Просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В судове засідання представник позивача не з`явився, надіслав на адресу суду заяву, в якій зазначив, що не заперечує проти розгляду справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.
В судове засідання відповідач ОСОБА_1 та її представник не з`явились. Представника відповідача адвоката Коваленко Р.А. в своїй заяві просив проводити розгляд справи у його відсутність та у відсутність відповідачки, та просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
У відповідності до ч. 3 ст. 211, ч. 1 ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін.
Суд, дослідивши письмові докази, дійшов наступних висновків.
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що 22.02.2008 року між ПАТ «Свердбанк» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №0321/0208/45/008, відповідно до умов якого Первісний кредитор надає Позичальнику кредит у розмірі 34800 доларів США, Позичальник зобов`язується своєчасно сплачувати кредит , проценти за користування кредитом і можливі штрафні санкції та повністю повернути отримані кредитні кошти і сплатити відсотки за користування кредитними коштами не пізніше 22 лютого 2038 року (а.с.14-22).
19.01.2012 року рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу у справі №2-3988/11 позовні вимоги ПАТ «Свердбанк» до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ «Свердбанк» заборгованість у розмірі 360361,03 грн. та судові витрати: 1700,00 грн державне мито та 120,00 грн. витрати на ІТЗ (а.с.8-9).
24.09.2014 року ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі 2-3988/11 задоволено заяву ТОВ «Кредитні ініціативи» про заміну сторони стягувача у цивільній справі за позовною заявою ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором. Змінено стягувача у виконавчому провадженні по справі 2-4274-2011 з ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «Кредитні ініціативи» (а.с.10-12).
Відповідно розрахунку заборгованості, нараховану Позивачем у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 ОСОБА_3 має заборгованість у розмірі 100054,92 грн., з яких: 26131,35 грн. - 3% відсотки річних, 73923,57 грн. - інфляційні витрати та понесені судові витрати (а.с.23-24).
30.03.2022 року рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у цивільній справі №212/147/22 позов ОСОБА_6 до ТОВ «Кредитні ініціативи», треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, Покровський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено. Визнано виконавчий напис № 3959 вчинений 22 вересня 2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарасом Володимировичем, про звернення стягнення з ОСОБА_6 (до укладення шлюбу ОСОБА_7 ) коштів в розмірі 2090261,83 гривень та плати за вчинення виконавчого напису в розмірі 1500,00 гривень таким, що не підлягає виконанню (а.с.30-33).
09.04.2026 року Покровським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, повідомлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа по справі №2-3988/11;2/413/727/12 від 19.01.2012, виданого Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» суми боргу. Вказане виконавче провадження відкрито у відповідності до постанови державного виконавця 26.04.2012 року. 27.02.2013 року виконавче провадження завершено на підставі п.2 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». Під час перебування вказаного виконавчого документа на виконанні було звернуто стягнення на предмет іпотеки належний боржнику за виконавчим провадженням ОСОБА_3 . Станом на 09.04.2026 рік виконавчий документ 2-3988/11 від 19.01.2012 року повторно до відділу не надходив (а.с.65).
При розв`язанні зазначеного спору, суд зазначає про наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Так, підстави виникнення цивільних прав та обов`язків наведені в частині другій статті 11 ЦК України, серед яких законодавець розрізняє:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) [частина перша статті 530 ЦК України].
У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК Українив разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18).
У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.
При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.
Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:
- натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
- кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Верховний Суд в постанові від 11.02.2026 у справі № 754/511/23 надав висновок про те, що можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку. Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
Аналізуючи встановлені по справі обставини, наведені норми чинного законодавства та висновка Верховного Суду, враховуючи, що рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 19.01.2012 набрало законної сили 30.01.2012 року; виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення суду було відкрито 26.04.2012 року, під час якого звернуто стягнення на предмет іпотеки, а 27.02.2013 року виконавче провадження завершено на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»; на підставі ухвали Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.09.2014 року Позивач набув повноважень стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання вказаного рішення суду; але матеріали справи не містять відомостей про те, що Позивач після набуття статусу стягувача повторно, у визначені чинним законодавством строки, подавав виконавчий документ для примусового стягнення.
Отже, суд вважає доведеним, що Позивач пропустив строк пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення суду, тому його право на примусове виконання судового рішення є втраченим, тому до грошових вимог за вказаним рішенням суду не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
За таких підстав позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволенню не підлягає.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає про наступне.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до пунктів 1 та 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На виконання вказаних вимог закону представником відповідача Коваленко Р.А. надано: договір про надання правової допомоги №12/26 від 17.02.2026 року, укладений між ним та Приходько С.О.; ордер №1477589 від 17.02.2026 року; акт прийому-здачі наданих послуг від 17.02.2026 року, відповідно до якого сума наданих послуг відповідно Договору складає 13500,00 грн., включає: консультація, правовий аналіз - кількість витраченого часу - 2 години; складання, оформлення, подання до суду відзиву - кількість витраченого часу 4 години; складання адвокатського запиту до Покровського ВДВС - кількість витраченого часу 3 години, всього витрачено 9 годин, вартість години адвоката складає 1500 грн. (а.с.54, 73-75).
За таких підстав, враховуючи, що представником позивача надано клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, суд вважає, що заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 13500,00 грн., є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розумної необхідності судових витрат. Враховуючи складність справи та виконані роботи, суд вважає розмір у сумі 4000,00 грн. співмірним розміром витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 282 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в :
Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_6 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», місцезнаходження юридичної особи: 02094, м. Київ, пр. Леоніда Каденюка, буд.23, код ЄДРПОУ 35326253.
Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений та підписаний 16.10.2026 року.
Суддя: Ю. В. Ведяшкіна