ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
757/31566/24-ц
2-7133/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2026 року
Печерський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Єрмічової В. В.,
за участю секретаря судового засідання Римської Л. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство» (скорочена назва ДП «УкрДАГП»), просить стягнути з відповідача на свою користь 96720 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 3000 грн моральної шкоди та витрати на професійну правничу допомогу. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що перебувала у трудових відносинах з ДП «УкрДАГП» на посаді начальника відділу цифрового картографування та 20.09.2022 була звільнена за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Розрахунок при звільненні 20.09.2022 із позивачем проведений не був. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 96720 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, затримка розрахунку при звільненні призвела до завдання позивачу моральної шкоди в розмірі 3000 грн, просить позов задовольнити.
Учасники судового провадження брали участь в судовому засіданні 01.04.2026, представники сторін висловили свої позиції щодо даного спору.
10.09.2026 позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, в якій позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
10.09.2026 представник відповідача в судове засідання не з`явився, відзив на позов не подав, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу 10.09.2026 не здійснювалося.
Ураховуючи пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Установлено, що ОСОБА_1 працювала на Державному підприємстві «Українське державне аерогеодезичне підприємство» (скорочена назва ДП «УкрДАГП») на посаді начальника відділу цифрового картографування.
20.09.2022 згідно наказу № 51-к від 19.09.2022 позивач була звільнена за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Розрахунок при звільненні 20.09.2022 з позивачем проведений не був.
Згідно довідки ДП «УкрДАГП» № 46 від 11.04.2024 невиплачена заборгованість при звільненні становить 26096,75 грн.
Позивач зазначає, що на день подання позову відповідач заборгованість (розрахунок при звільненні) не виплатив. Довідка про розмір заборгованості по заробітній платі в день звільнення також видана не була (довідку видано в квітні 2024).
Затримка розрахунку при звільненні становить більше 21 місяця (з вересня 2022 року по липень 2024 року).
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується. Для цього держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці та заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Конституційний Суд України в рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації проводиться в день звільнення.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким було внесені зміни до ст. 117 КЗпП України, набрав чинності 19.07.2022.
Верховний Суд в постанові від 12.02.2020 (справа № 367/595/17, провадження № 61-13222св18) вказав, що звернення працівника до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України. У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі ст. 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплата після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать.
Виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок ввести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Отже, у зв`язку з несвоєчасним розрахунком із звільненим працівником, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Таким чином, слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21.01.2015 у справі № 6-195цс14.
Отже, середньоденна заробітна плата за останні два місяці роботи, які передували звільненню 20.09.2022 (липень, серпень 2022), становила 16120 грн.
Період невиплати відповідачем розрахунку при звільненні становить більше 21 місяці (з 20.09.2022 по липень 2024 року). Проте, відповідно до ст. 117 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню середній заробіток лише за 6 календарних місяців, що становить 96720 грн (16120 грн х 6).
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 96720 грн гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд звертає увагу, що при виплаті стягнутої судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач до проведення фактичної виплати зобов`язаний нарахувати й утримати з цієї суми прибутковий податок та інші обов`язкові платежі, оскільки такий обов`язок по їх нарахуванню покладений на підприємство, а не на суд, який під час ухвалення рішення не може вираховувати та утримувати ці платежі.
Щодо заперечень представника відповідача Клименко А. В. проти позовних вимог, зокрема посилання на пропущення позивачем тримісячного строку звернення до суду з цим позовом, як то передбачено ч. 1 ст. 233 КЗпП України, то суд вважає доводи не доведеними, зокрема з урахуванням означеного вище та висновку, викладеного в рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, де зазначено таке.
За статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Невиплата власником або уповноваженимним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.
Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочнеться з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахуввався з ним.
Оскільки відповідач ні на час подання позивачем позову, ні на даний час, так і не здійснив з позивачем фактичний розрахунок та не виплатив належній позивачу при звільненні грошові суми, то позивач не пропустила строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України.
Крім того, позивач звернулася до суду в межах тримісячного строку після отримання довідки відповідача від 11.04.2024 про розмір грошових сум, невиплачених позивачу при звільненні. Позивач засобами поштового зв`язку відправила позовну заяву до суду 08.07.2024, що встановлюється з відбитків відділення поштового зв`язку на конверті, в якому до суду надійшла позовна заява.
Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює у 3000 грн, то суд дійшов такого висновку.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Суд ураховує висновок, викладений в рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, де Суд вказав на те, що для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти Люксембургу» (2001), «Надбала проти Польщі» (2000) визнається, що визнанні звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
Ураховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, що призвело до її моральних страждань, оскільки наслідком не виплати при звільненні всіх сум, що належали позивачу від підприємства, стала втрата позивачем нормальних життєвих зв`язків, погіршення її життєвих умов та матеріального становища, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та пошуку джерел доходу для забезпечення власного утримання та утримання родини, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід задовольнити у розмірі 3000 грн.
Крім того, позивач просить стягнути на її користь з відповідача понесені судові витрати, а саме витрати на правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги від 10.05.2024, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Поліщуком С. В., копію акту про обсяг наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 10.05.2024, згідно з яким загальна вартість наданої правничої допомоги становить 12000 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 648/1102/19 міститься висновок, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК).
Ураховуючи документально підтверджені докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, що підлягає сплаті позивачем, суд дійшов висновку, що вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням ст. 141 ЦПК України, підлягають задоволенню в розмірі 12000 грн.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частин 1, 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
За таких підстав, на користь позивача з відповідача слід стягнути понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
На підставі Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 2, 46, 235 КЗпП України, статей 15, 16, 286 ЦК України, керуючись статтями 4, 5, 10, 12, 13, 19,76-81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство» на користь ОСОБА_1 96720 (дев`яносто шість тисяч сімсот двадцять) грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без вирахування податків і обов`язкових платежів, що мають справлятися при виплаті заробітної плати та 3000 (три тисячі) грн на відшкодування моральної шкоди.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за один місяць.
Стягнути з Державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Українське державне аерогеодезичне підприємство» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) грн.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Реквізити сторін:
Позивач ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач Державне підприємство «Українське державне аерогеодезичне підприємство» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Велика Васильківська, 69, м. Київ; код ЄДРПОУ 04722078).
Повний текст судового рішення складено 10.09.2026.
Суддя Віта ЄРМІЧОВА