Є.у.н.с.512/612/26
Провадження №2/512/610/26
"15" жовтня 2026 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року Савранський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Бростовської Н.О.,
секретаря - Пустовіт С.П.,
розглянувши в залі суду в с-щі Саврань, Подільського району, Одеської області, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ДОБРОБУТ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
ВСТАНОВИВ:
ПП «ДОБРОБУТ» звернулося до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідачки суму боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми в загальному розмірі 91447,51грн..
Судом відповідачки була надіслана поштою ухвала про відкриття провадження у справі та її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено строк для подання відзиву на позов та вказано строк розгляду справи по суті, проте, відповідачка від отримання судового поштового відправлення відмовилась, у зв`язку з чим воно було повернуто до суду з відповідною поміткою на конверті (а.с.27), що з огляду на положення ч.9 ст.130 ЦПК України вона вважається повідомленою.
Відповідачка не скористалася своїм правом, передбаченим ч.1 ст.191 ЦПК України, щодо подання відзиву на позовну заяву та доказів на спростування підстав позову.
Згідно з ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024р. №657/1024/16-ц (14-5цс23) вказано, що «47. Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
48. За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.».
Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.2 ст.13 ЦПК України).
Так, на підставі наявних у справі доказів суд встановив наступне.
13.04.2010р. між відповідачкою та ОСОБА_2 було досягнуто усної домовленості щодо купівлі-продажу належної відповідачки земельної ділянки площею 5,3100га з кадастровим номером [номер приховано]:01:006:0084, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Полянецької сільської ради Савранського району Одеської області, масив НОМЕР_1 , ділянка НОМЕР_2 .
Право власності відповідачки на зазначену земельну ділянку посвідчувалося державним актом на право власності на земельну ділянку серії ОД №044849 (а.с.31).
На виконання досягнутої домовленості ОСОБА_2 передав відповідачці грошові кошти у сумі 15000,00грн., що підтверджується розпискою від 13.04.2010р., складеною та підписаною відповідачкою (а.с.31).
25.06.2026р. між ОСОБА_2 , як Цедентом, та ПП «ДОБРОБУТ», як Цесіонарієм, було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) (а.с.9-10).
За умовами зазначеного договору ОСОБА_2 відступив ПП «ДОБРОБУТ», а ПП «ДОБРОБУТ» набуло у повному обсязі право вимоги до відповідачки щодо повернення основної суми боргу у розмірі 15000,00грн., інфляційних втрат у розмірі 69156,28грн. та трьох процентів річних у розмірі 7291,23грн., а всього загальний розмір переданої ПП «ДОБРОБУТ» вимоги до відповідачки становить 91447,51грн..
Відповідно до умов договору відступлення права вимоги право вимоги перейшло до ПП «ДОБРОБУТ» з моменту підписання договору його сторонами.
Про заміну кредитора відповідачка була належним чином повідомлена поштовим відправленням (а.с.12, 13).
Вирішуючи справу, суд виходить з правової позиції, що висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі №464/3790/16-ц, відповідно до якої, розписка сама по собі не є договором, а є лише підтвердженням такого договору, який був укладений між сторонами, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.
Відповідачка не спростувала факту наявності розписки, її дійсності та суми отриманих коштів, хоча мала право висувати такі зауваження (ст.518 ЦК України).
Таким чином, суд вважає встановленим факт отримання відповідачкою від ОСОБА_2 15000,00грн. в оплату вартості проданої земельної ділянки, що підтверджується розпискою від 13.04.2010р., складеною та підписаною відповідачкою (а.с.31).
При цьому, суд бере до уваги, що згідно розділу X. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Земельного кодексу України, згідно яких купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про ринок земель, але не раніше 1 січня 2013 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).».
Крім того, відповідно до положень ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони не дотримались вимог щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК України).
Як встановлено ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.1 ст.216 ЦК України).
Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Враховуючи, що відповідачка безпідставно, за нікчемним правочином, набула у власність 15000,00грн., то у неї виник обов`язок повернути ці гроші ОСОБА_2 ..
Вирішуючи питання належності позивачу прав вимоги за договором відступлення права вимоги (цесії), суд виходить з наступного.
За змістом ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч.1 ст.510 цього Кодексу сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва (п.п.1, 2 ч.1 ст.512 ЦК України).
Частиною 1 ст.513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно зі ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно правового висновку, сформованого у п.67 постанови Верховного Суду від 18.02.2025р. у cправі №924/232/22 (924/201/22), системний аналіз пункту 1 частини першої статті 512, частини першої статті 513 статті 514, частини першої статті 517 Цивільного кодексу України свідчить про те, що нормами Цивільного кодексу України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.
За таких умов, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 , як первісний кредитор, мав право відступити належне йому право вимоги позивачу.
Щодо вірності визначення суми відступленого боргу та суми стягнення, яка є предметом позову у цій справі, суд виходить з наступного.
Правові наслідки неналежного виконання відповідачкою обов`язку з повернення безпідставно отриманих грошей визначені ч.1 ст.1212 ЦК України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб або наслідком події.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Отже, отримані відповідачкою грошові кошти у сумі 15000,00грн. підлягали негайному поверненню як кошти, одержані на виконання недійсного правочину та збережені без достатньої правової підстави.
Визначення моменту виникнення у відповідачки обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024р. у справі №910/3831/22 про те, що зобов`язання з повернення виникає з моменту безпідставного отримання особою майна або коштів чи з моменту, коли підстава їх набуття відпала.
Доказів повернення коштів відповідачка не надала.
Суд зазначає, що несвоєчасне повернення грошових коштів має своїм наслідком застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, згідно яких боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З цього приводу, у постанові Верховного Суду від 18.10.2018р. у справі №910/11965/16 був зроблений правовий висновок, відповідно до якого дія ст.625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст.1212 ЦК України. Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016р. у справі №910/22034/15, від 01.10.2014р. №6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018р. у справі №910/10156/17, від 16.05.2018 у справі №14-16цс18.
Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень ч.2 ст.625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (така правова позиція викладена також Верховним Судом України у справі №910/17078/15 (3-610гс16), а також Верховним Судом у постанові від 15.03.2018р. у справі №910/9978/15).
Відповідно до наведених позивачем розрахунків з урахуванням розрахунків, наведених у договорі цесії, сума боргу з урахуванням індексу інфляції становить 84156,28грн., а згідно розрахунку трьох процентів річних від простроченої суми нараховані проценти складають 7291,23грн.. Таким чином, загальна сума стягнення становить 91447,51грн. (84156,28грн. + 7291,23грн.).
Відповідачка заперечень щодо методології чи арифметичних помилок під час здійснення наведених розрахунків суду не надала.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що, незважаючи на подання попереднього розрахунку, позивач, окрім суми сплаченого судового збору, не надав суду жодного доказу витрат на послуги адвоката, а тому суд розподіляє виключно підтверджені витрати на сплату судового збору.
Керуючись ч.1 ст.15, ч.1 ст.16, ч.2 ст.215, ч.1 ст.216, п.1 ч.1 ст.512, ст.ст.514, 516, ч.2 ст.625, ч.1, п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України, ч.1 ст.4, ч.4 ст.12, ч.3 ст.258, ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позовну заяву - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована і проживає за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ДОБРОБУТ», код ЄДРПОУ 31630701, що знаходиться за адресою: с.Глибочок, Подільського району, Одеської області, розрахунковий рахунок НОМЕР_4 в ТВБВ №10015/0399 філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк», борг в сумі 91447,51грн. (дев`яносто одна тисяча чотириста сорок сім грн. п`ятдесят одна коп.), у тому числі: 15000,00грн. - основна сума боргу, 69156,28грн. - інфляційні втрати та 7291,23грн. - три проценти річних (станом на 25.06.2026р.), а також судовий збір в сумі 3328,00грн. (три тисячі триста двадцять вісім грн.), а всього 94775,51грн. (дев`яносто чотири тисячі сімсот сімдесят п`ять грн. п`ятдесят одна коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (ч.1 ст.354, ч.1 ст.355 ЦПК України).
СУДДЯ (підпис)
Суддя Савранського районного
суду Одеської області Бростовська Н.О.