П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 жовтня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/22376/25
Провадження № 22-ц/4815/931/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
секретар судового засідання - Пиляй І. С.
учасники справи:
позивач за первісним позовом,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1
відповідач за первісним позовом,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Оспанова Романа Олеговича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Левчука О.В. в м. Рівне, повний текст рішення складено 18 лютого 2026 року,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 31.05.2024 між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позикодавиця передала у власність позичальниці грошові кошти, а позичальниця зобов`язувалася повернути позикодавиці таку ж суму грошових коштів у відповідності до п. 1.1. Договору. У п. 1.2. Договору сторони обумовили забезпечення виконання зобов`язання за Договором ОСОБА_2 , поклали на неї зобов`язується передати позикодавиці в іпотеку наступне нерухоме майно: квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Сума позики за Договором становила 405 001 гривня 00 копійок, що є еквівалентом суми 10 000 доларів США 00 центів згідно з курсом НБУ станом на 31.05.2024. За умовами п. п. 4.1, 5.1 Договору позичальниця зобов`язана повернути позикодавиці позику до 31 травня 2025 року в розмірі що буде еквівалентом суми 10 000 доларів США з курсом НБУ станом на день повернення позики.
Також 31.05.2024 року між ОСОБА_2 (іпотекодавицею) та ОСОБА_1 (іпотекодержателькою) було укладено договір іпотеки, який був посвідчений, приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мурашко Л. О. та зареєстрований в реєстрі за № 2579. Договір іпотеки забезпечував виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед позивачкою за договором позики від 31.05.2024, а саме: повернення суми позики в строк до 31.05.2025. Крім того, 31.05.2024 відповідачка власноруч написала розписку, згідно якої зобов`язувалась сплачувати позивачці відсотки за користування коштами в розмірі 200 доларів США, в період з 27 по 3 число кожного наступного місяця. Частково відсотки за користування позикою ОСОБА_2 сплатила. Нею було здійснено перерахунок сум за наступні періоди користування позикою: 8 200,00 грн. станом на 29.06.2024; 8 200,00 грн. станом на 31.07.2024; 8 400,00 грн. станом на 28.01.2025.
Позивачка надіслала письмову вимогу відповідачці повернути позику в повному обсязі, однак остання позики не повернула. На момент подачі позову сума неповернутої позики становить 412 215 грн 00 коп., що є еквівалентом 10 000 доларів США 00 центів згідно з курсом НБУ станом на 02.10.2025, заборгованість щодо сплати відсотків за користування сумою позики в розмірі становить 107 868,18 грн. Просила стягнути з відповідачки заборгованість за договором позики від 31.05.2024 у розмірі 525 921, 71 грн., з яких: 412 215,00 грн. основної суми заборгованості, 107 868,18 грн. - відсотки за користування позикою, 4 201,20 грн. три відсотки річних за порушення грошового зобов`язання, 1637,33 грн. інфляційних втрат.
ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики неукладеним та визнання недійсним договору іпотеки. Свої зустрічні позовні вимоги обґрунтовувала тим, що договір позики є неукладеним, грошові кошти ОСОБА_1 на виконання даного договору позики для неї не передавала, а отримані позивачкою грошові кошти як ніби-то відсотки за користування позикою відповідно до розписки від 31.05.2024 є безпідставно набутими ОСОБА_1 грошовими коштами. Як вбачається з умов договору позики від 31.05.2024, підписаного сторонами, сторони дійшли згоди укласти договір позики на суму, що є еквівалентом 10 000 доларів США на строк до 31 травня 2025 pоку, а в забезпечення виконання зобов`язань укладається іпотечний договір. Відповідно до п.7.1 Договору, цей договір набуває чинності з моменту надання позикодавицею суми позики позичальниці та діє до повного виконання позичальницею своїх зобов`язань за договором. Пунктом 3.2. Договору встановлено, що факт отримання позики позичальницею підтверджується розпискою позичальниці. Відповідно до п. 2.2. договору позики, проценти на суму позики не нараховуються. І договір позики, і договір іпотеки були підписані нею одночасно, без фактичної передачі їй коштів позикодавицею, по ініціативі адвокатки М. Хмари, яка і познайомила ОСОБА_3 з ОСОБА_4 , направила до свого знайомого нотаріуса, який посвідчував договір іпотеки, з метою гарантії оплати ОСОБА_2 для адвоката М. Хмари майбутнього гонорару по цивільних справах про поділ спільною рухомого нерухомого майна. Станом на день підписання обох договорів по заяві адвоката М. Хмари, як представниці ОСОБА_5 , ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 09.04.2024 було поновлено провадження у цивільній справі №570/762/23 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя. Як вбачається з умов договору позики від 31.05.2024, в ньому відсутня заява позичальниці ОСОБА_2 про те, що гроші від позикодавиці ОСОБА_8 за цим договором отримано до його підписання або під час підписання, а відтак, відсутність погодженої дії двох сторін договору позики від 31.05.2024, зокрема щодо отримання позичальницею грошових коштів, вказує на відсутність законодавчо визначених ознак двостороннього правочину. Як вбачається з п.1.1. Договору позики від 31.05.2024, позикодавиця передає у власність позичальниці грошові кошти в розмірі, встановленому цим договором, інших відомостей щодо передачі грошових коштів позикодавицею, а також про їх отримання позичальницею, даний договір позики не містить. Зі змісту Договору вбачається, що в ньому відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для його укладення, зокрема, відсутня згода за всіма істотними умовами договору, не передано грошові кошти, які відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібно передати, тобто, правочин, як такий, не вчинено. Зобов`язання за договором іпотеки від 31.05.2024 мають похідний характер і залежать від основного зобов`язання, без якого іпотека не може виникнути, тобто від договору позики від 31.05.2024. На даний час має місце обтяження за договором іпотеки належного на праві власності ОСОБА_2 нерухомого майна, що порушує її права власниці майна. Просить суд визнати неукладеним Договір позики від 31.05.2024 та визнати недійсним договір іпотеки, укладений 31.05.2024 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 31.05.2024 року, скасувати державну реєстрацію іпотеки, номер запису про іпотеку 55262673, скасувати державну реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження 61556894.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2026 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики неукладеним та визнання недійсним договору іпотеки задоволено повністю. Визнано неукладеним договір позики від 31.05.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 31.05.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 31.05.2024 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мурашко Л.О. та зареєстрований в реєстрі за № 2579; скасовано державну реєстрацію іпотеки, номер запису про іпотеку 55262673; скасовано державну реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження 61556894. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422, 40 грн..
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_1 - адвокат Оспанов Р. О. оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій апеляційнійй скарзі вказує, що суд першої інстанції у своєму рішенні дійшов помилкового висновку, що у Договорі позики від 31.05.2024 відсутня заява ОСОБА_2 про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 до його підписання або під час його підписання, а також відсутня заява (розписка) і про отримання грошових коштів після підписання договору позики. Додає, що місцевий суд при ухваленні рішення виходив з того, що розписка відповідачки від 31.05.2024 про сплату відсотків не є належним та допустимим доказом виконання сторонами п. 3.2 договору позики, оскільки з її змісту не вбачається факт одержання ОСОБА_2 коштів згідно договору позики. При цьому, місцевий суд наголосив на тому, що відсутність погодженої дії двох сторін договору позики від 31.05.2024, зокрема щодо отримання грошових коштів, вказує на відсутність законодавчо визначених ознак двостороннього правочину. Доводить, що суд першої інстанції, спираючись на відсутність в матеріалах справи доказів щодо отримання ОСОБА_2 грошових коштів за Договором від 31.05.2024 та визнаючи такий договір неукладеним, не взяв до уваги той факт, що якщо ОСОБА_2 як позичальник сплачувала відсотки за користування сумою позики, то це є конклюдентною дією, яка підтверджує, що Договір був виконаний, і передача коштів все ж таки відбулась. Вважає, що суд першої інстанції допустив помилку, оцінюючи лише текст розписки та залишаючи без уваги факт сплати ОСОБА_2 відсотків за користування позикою, і розписку слід оцінювати не вирваною з контексту, а з урахуванням того, чи мав позичальник підстави сплачувати відсотки, якби не отримав основну суму. Пояснює, що за Договором позикодавець ОСОБА_1 передала у власність Позичальнику ОСОБА_2 10 000 доларів США, остання зобов`язувалась цю суму в строк до 31.05.2025 повернути. В забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 31.05.2024, приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Мурашко Л. О. посвідчено Договір іпотеки та зареєстровано в реєстрі за № 2579 і в цей день ОСОБА_2 власноруч написала розписку про сплату для ОСОБА_1 відсотків за користування коштами в розмірі 200 доларів США в період з 27 по 3 число кожного наступного місяця. Наголошує, що визначення договору як неукладеного може бути на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами та стверджує, що не можна вважати неукладенпм договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Вказує, що в даному спорі дії сторін свідчать про те, що договір позики фактично був укладений, адже у зустрічному позові ОСОБА_2 не спростовувала факту підписання договору позики, а навпаки вказувала, що і договір позики, і договір іпотеки вона підписала по ініціативі адвоката ОСОБА_9 .. Підписавши договори та надавши розписку, відповідачка підтвердила факт отримання позики та зобов`язанням повернути позику, що свідчить про виконання сторонами договору, та у сукупності виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зауважує, що розписка ОСОБА_2 та роздруківки квитанцій, що містяться в матеріалах справи, відповідно до яких ОСОБА_2 переказувала щомісячно грошові кошти у сумі, що дорівнює 200 доларів США, повністю спростовує твердження про те, що ОСОБА_2 не отримувала позики. Саме сплата ОСОБА_2 відсотків за користування позикою є доказом визнання нею боргу перед ОСОБА_1 . З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову про стягнення заборгованості за договором позики, недоплачених відсотків за користування позикою, грошові суми за невиконання грошового зобов`язання та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про визнання неукладеним Договору позики від 31.05.2024 року, суд першої інстанції виходив з того, що у вказаному договорі відсутня заява позичальника ОСОБА_2 про отримання грошей від позикодавця ОСОБА_1 до підписання або під час підписання Договору, а також відсутня заява (розписка) про отримання грошових коштів, як то передбачено п. 3.2. Договору позики.
Щодо інших позовних вимог за первісним та зустрічним позовами, то суд у своєму рішенні зазначив, що за доведеності факту неукладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Договору позики від 31.05.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути задоволені, а оспорюваний договір іпотеки, який укладався в забезпечення виконання Договору позики, є недійсним, з підстав невідповідності його частини 4 статті 3 Закону України «Про іпотеку».
З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодитись не може з огляду на таке.
Судом встановлено: 31.05.2024 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) укладено договір позики за яким Позикодавець передала у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, встановленому цим договором, а для забезпечення виконання договору Позичальник зобов`язалась передати в іпотеку Позикодавцю нерухоме майно - квартиру, загальною площею 34,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Сума позики за Договом становила 405 001 гривня, що було еквівалентом суми 10 000 доларів США згідно з курсом Національного Банку України станом на 31.05.2024 (1 дол. = 40,5001 грн). Проценти на суму позики не нараховуються( п. 2 Договору).
Факт отримання та повернення коштів сторони Договору підтверджують розпискою (п.п. 3.2, 5.3. Договору).
Позичальник зобов`язувалась повернути позику до 31.05.2025 року в сумі, що буде на день повернення еквівалентна 10 000 доларам США.
Сторони обумовили, що Договір набуває чинності з моменту надання Позикодавцем суми позики Позичальнику і діє до повного виконання позичальницею своїх зобов`язань за договором.
31 травня 2024 року між ОСОБА_2 (Іпотекодавець) та ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Мурашко Л. О., та зареєстрований в реєстрі за № 2579.
Відповідно до п. 1 Договору іпотеки цей договір укладений з метою забезпечення повного виконання зобов`язання Іпотекодавця перед Іпотекодержателем за Договором позики грошових коштів у сумі 405 001 гривня, що є еквівалентом суми 10 000 доларів США, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 31 травня 2024 року.
Предметом Договору іпотеки є об`єкт нерухомого майна - квартира загальною площею 34,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1466349456101, яка належить Іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу.
31.05.2024 ОСОБА_2 власноруч написала та видала для ОСОБА_1 розписку, у якій вказала, що зобов`язується щомісячно, згідно договору іпотеки від 31.05.2024 №2579, сплачувати відсотки за користування коштами в розмірі 200 доларів США, в період з 27 по 3 число кожного наступного місяця.
Дослідивши та надавши оцінку вказаним документам, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність будь-яких доказів отримання відповідачкою ОСОБА_2 суми позики від ОСОБА_1 за Договом позики від 31.05.2024, тому такий договір позики вважається неукладеним.
На думку апеляційного суду, такий висновок суд першої інстанції зробив, врахувавши тільки п. 3.2 Договору, не взявши до уваги інші докази у справі, які підтверджують, що Договір сторонами частково виконаний, тобто був укладений.
Так, на виконання своїх зобов`язань за п. 2.2 Договору Позичальник передала в іпотеку Позикодавцю нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності, і з цією метою 31.05.2024 був укладений нотаріально завірений іпотечний договір.
Окрім цього, обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення боргу за договором позики, ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_2 видала їй розписку про щомісячну сплату відсотків за користування коштами в розмірі 200 доларів США, і саме цю розписку позивачка розцінювала як розписку, яка підтверджує отримання відповідачкою коштів за Договором позики.
Як докази факту виконання Договору, ОСОБА_1 до позовної заяви долучила скріншоти з телефону, які підтверджують те, що 29 червня 2024 року зараховано від ОСОБА_5 8200 гривень, 31 липня 2024 року зараховано від ОСОБА_5 8200 гривень, 28 січня 2025 року зараховано від ОСОБА_5 8200 гривень. Сума кожного платежу еквівалентна сумі 200 доларів США.
ОСОБА_2 не заперечувала факт написання власноручно розписки про сплату відсотків за користування коштами, як і не заперечувала перерахування нею тричі платежів у сумі, еквівалентній 200 доларів США.
Не заслуговують на увагу пояснення сторони Позичальника про те, що ці кошти були перераховані не для ОСОБА_1 , а членам її сім`ї, з телефонів яких були зроблені скріншоти. Вказуючи на такі обставини, ОСОБА_2 та її представник не обґрунтували, за якими зобов`язаннями кошти відправлялись членам сім`ї ОСОБА_1 ..
Також на підтвердження факту передачі коштів для ОСОБА_2 ОСОБА_1 посилається на те, що у справі № 569/19023/24 за позовом ОСОБА_2 про поділ спільного майна за ініціативою останньої ОСОБА_1 залучалась до участі як третя особа без самостійних вимог.
Як видно з ухвали Рівненського міського суду від 12.09.2025 року у справі № 569/19023/24, яка є у відкритому доступі ЄДРСР, у вказаній справі про поділ майна із клопотанням про залучення ОСОБА_1 до участі у справі зверталась ОСОБА_2 ..
У своєму клопотанні вказувала, що до переліку майна, яке підлягає поділу між сторонами, включено однокімнатну квартиру у АДРЕСА_1 , а 31.05.2024 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики коштів в розмірі 405 001 грн, що еквівалентно 10 000 доларів США, строком до 31.05.2025.
В забезпечення виконання умов договору позики, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом іпотеки за яким є вказана спірна квартира. Просила залучити до участі у справу третю особу іпотекодержателя ОСОБА_1 , оскільки спір про поділ майна не вирішений, а ОСОБА_2 не повернула отримані в позику кошти ОСОБА_1 ..
02.06.2025 позивачкою за первісним позовом було надіслано рекомендованим листом письмову вимогу на адресу відповідачки про повернення позики в повному обсязі, так як останнім днем повернення позики за договором було 31.05.2025.
Сторона позичальника не надала обґрунтованих пояснень, чому після підписання Договору позики, Договору іпотеки та складання розписки свої, на її думку, порушені права, тривалий період не намагалась у встановлений законом спосіб захистити, а звернулась із зустрічними вимогами про визнання договору позики неукладеним та визнання недійсним договору іпотеки після звернення ОСОБА_1 з позовом про стягнення з неї коштів.
Верховний Суд у своїх постановах у подібних правовідносинах неодноразово констатував, що договір, який сторонами виконано повністю, або частково не може бути визнаний судом неукладеним.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц вказала таке:
«6.21. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
6.24. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.
6.25. Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
6.26. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
6.27. Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
6.28. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
6.37. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.
6.38. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше)».
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
22. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
У частинах першій, третій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою у момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
У пункті 31 постанови від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У цій справі суд першої інстанції прийшов до висновку про неукладеність Договору позики з тих підстав, що ОСОБА_2 не написала розписку про отримання коштів.
Однак, дії ОСОБА_10 після укладення Договору позики свідчать про факт передачі коштів від позикодавця до позичальника і ОСОБА_10 користується даними коштами, оскільки у строк, встановлений договором, позику не повернула.
Апеляційний суд прийшов до висновку, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникли правовідносини на підставі договору позики, факт передання коштів позикодавцем позичальнику підтверджується розпискою про зобов`язання сплатити відсотки за користування коштами від 31.05.2024, складеною та підписаною ОСОБА_2 .. Укладення та часткове виконання Договору позики також підтверджується частковою сплатою відсотків за користування позикою та залучення за клопотанням ОСОБА_2 до участі третьої особи ОСОБА_1 справі № 569/19023/24 як іпотекодержателя нерухомого майна та як кредитора за договором позики.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
ОСОБА_1 у своєму позові просила стягнути, окрім суми основного боргу за договором позики, проценти за користування коштами та кошти за порушення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України.
Такі вимоги є законними і підлягають задоволенню.
У пункті 2 Договору позики сторони передбачили, що проценти на суму позики не нараховуються.
Однак, за взаємною згодою сторін вказаний пункт Договору змінено. Позичальник 31.05.2024 видала розписку про щомісячну сплату нею процентів за користування позикою у твердій грошовій сумі 200 дол. США, сплачувала вказані у розписці кошти, а Позикодавець ці кошти отримувала.
За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов?язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред?явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред?явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стороною позивача за первісним позовом у позовній заяві наведені розрахунки грошових сум, які просить стягнути з ОСОБА_2 . Такі розрахунки є правильними, відповідають закону, стороною позичальника вони не спростовані.
Зважаючи на те, що фактично отримані та використані Позичальником ОСОБА_2 кошти в добровільному порядку Позикодавцю ОСОБА_1 не повернуті, що свідчить про порушення останньою зобов`язань за договором, апеляційний суд вважає за необхідне первісний позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основний борг за договором позики в розмірі 412 215,00 гривень, 107 868,18 гривень відсотків за користування позикою, 4 201,20 гривень трьох процентів річних за невиконання грошового зобов`язання, 1 637,33 гривень інфляційних втрат.
Прийшовши до висновку про правомірність Договору позики від 31.05.2024, апеляційний суд зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 законні, ґрунтуються на нормах законодавства та на доказах, що є у матеріалах справи.
Натомість, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договору позики неукладеним та визнання недійсним договору іпотеки, укладеного на забезпечення договору позики, і, як наслідок, скасування державної реєстрації іпотеки, скасування державної реєстрації обтяжень, безпідставні.
Встановивши факт укладення між сторонами Договору позики та факт передачі позики від позикодавця до позичальника, рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_11 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові в цій частині.
Доводи апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного перегляду, дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права та без належної оцінки доказів, що є у матеріалах справи. У зв`язку з наведеним, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Оспанова Р. О. слід задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 13 148 гривень 05 копійок.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Оспанова Романа Олеговича задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2026 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 31.05.2024 у розмірі 525 921 (п`ятсот двадцять п`ять тисяч дев`ятсот двадцять одну) гривню 71 копійку, з яких:
- 412 215,00 гривень основної суми заборгованості за договором позики;
- 107 868,18 гривень відсотків за користування позикою;
- 4 201,20 гривень трьох процентів річних за невиконання грошового зобов`язання;
- 1 637,33 гривень інфляційних втрат.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 13 148 (тринадцять тисяч сто сорок вісім) гривень 05 копійок.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики неукладеним та визнання недійсним договору іпотеки відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2026 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.