Справа №487/3065/26
Провадження №2/487/2486/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(ЗАОЧНЕ)
16.10.2026 м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді - Щербини С.В.,
за участі секретаря судового засідання - Брижатої А.С.,
за відсутності учасників справи, належним чином повідомленими про місце, дату та час розгляду справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 01 грудня 2023 року між ним - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладеного договір позики, який оформлений розпискою від 01 грудня 2023 року.
Відповідно до умов вказаних у розписці, ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 в борг грошові кошти у сумі 40000,00 грн, та зобов`язався отриману в борг суму коштів повернути 16 грудня 2023 року.
Зазначає, що розписка від 01 грудня 2023 року на суму позики у розмірі 40000,00 грн, написана ОСОБА_2 власноруч, про що свідчить сама розписка. У визначений у розписці строк, а саме до 16 грудня 2023 року, відповідач не повернув позивачу отримані в борг кошти.
Крім того, станом на дату пред`явлення позову, відповідач взятих на себе зобов`язань не виконав, суми отриманих коштів у позику у розмірі 40000,00 грн, не повернув.
Оскільки відповідач обов`язку зі сплати грошових коштів у визначений строк не виконав, допустив прострочення виконання зобов`язання, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь борг у сумі 40000,00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач та його представник у судове засідання не з`явились, просили розгляд справи здійснювати за їх відсутності, позовні вимоги підтримували.
Відповідач до суду не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив. Про розгляд справи повідомлялась шляхом направлення судових повісток за місцем реєстрації, які повернулись до суду із відміткою про відсутність адресата, що свідчить про повідомлення його належним чином про місце, дату та час та розгляду справи.
Суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача, ухвалив розглядати справу в заочному порядку.
Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності та кожний доказ окремо, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом встановлено, що 01 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладеного договір позики у письмовій формі, що підтверджується долученою до матеріалів справи розпискою.
Згідно розписки від 01 грудня 2026 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживаючий за адресою АДРЕСА_1 , отримав грошову суму в розмірі 40000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок в борг до 16 грудня 2023 року від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ІПН НОМЕР_2 .
Грошову суму зобов`язувався повернути в строк і в повному обсязі.
Вказуючи на невиконання відповідачем умов договору ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи обґрунтованість позовних вимог суд приходить до наступного висновку.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначенні родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої якості (ст. 1046 ЦК України). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Також, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів (постанова Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі №361/8807/18).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі 6-1103цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 18 вересня 2013 року №6-63цс13 та постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц.
Із змісту розписки у цій справі вбачається, що її текст містить дату складення, прізвище, ім`я та по батькові позичальникам (відповідача), його ідентифікуючі дані та власноручний підпис.
Також змістом розписки підтверджується факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у борг, на умовах, які сторони зазначили в розписці. Фактично між сторонами було укладено договір позики від 01 грудня 2023 року.
Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику (ВС/КЦС у справі №753/11670/17 від 11.06.2021 року, постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14).
Таким чином, дослідивши боргову розписку, а також обставини укладення договору, його умови та юридичну природу з метою правильного застосування ст. ст.1046, 1047 ЦК України, суд вважає встановленим, що між сторонами було укладено договір позики, за якими зобов`язання щодо повернення боргу відповідачем не було виконано, чим були порушені права позивача, які підлягають судовому захисту.
За змістом ч. ч. 1 - 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
Наявність у позивача оригіналу розписки, оригінал якої ним долучено до матеріалів справи, свідчить про неповернення боргу відповідачем.
Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, 01 грудня 2023 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв в борг грошові кошти в розмірі 40000 (сорок тисяч) гривень та зобов`язався повернути отримані кошти до 16 грудня 2023 року.
Крім того, суд зазначає, що договір позики не визнавався недійсним в судовому порядку та є чинним, а оригінал розписки знаходиться у позивача, що також є свідченням невиконання відповідачем його зобов`язань за договором позики.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, які виникли у нього з договору позики від 01 грудня 2023 року, грошові кошти відповідно до розписки не повернув.
Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 - 82 ЦПК.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження повернення боргу позивачу, відтак, позовні вимоги про стягнення боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оцінивши надані докази в сукупності, суд встановив, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику не повернуті, та враховуючи встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, наявні правові підстави для задоволення позову в повному обсязі та стягненню з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 01 грудня 2023 року в розмірі 40000 грн.
Щодо судових витрат.
У прохальній частині позовної заяви представник позивача вказує про стягнення на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Разом з тим, ч. 6 ст. 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи з дитинства та довічно, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , а тому, відповідно до приписів п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 від сплати судового збору звільнений на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та враховуючи подання позовної заяви через систему Електронний суд, суд приходить до висновку про те, що судовий збір у розмірі 968,96 грн необхідно стягнути з відповідача в дохід держави.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Разом з тим, позивачем не надано доказів понесення ним витрат на правову допомогу, а тому його клопотання не підлягає задоволенню.
Крім того, судом враховано, що ні позивач, ні його представник не звертались до суду із заявою про надання доказів понесення витрат на правову допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.
Керуючись ст. 4, 10, 76-82, 89, 263-265, 268 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 грудня 2023 року у розмірі 40000 (сорок тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено 16 жовтня 2026 року.
Суддя С.В. Щербина