14.10.26
22-ц/812/1508/26
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 жовтня 2026 року м. Миколаїв
справа №482/1249/25
провадження №22-ц/812/1508/26
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Локтіонової О. В.,
суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,
із секретарем судового засідання - Середюк О. О.,
за участі відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 06 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Кічули В. М. у приміщенні суду у м. Нова Одеса Миколаївської області, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про припинення права власності, скасування державної реєстрації, визнання права власності,
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом, який обґрунтовував наступним.
Позивач зазначав, що 11 червня 2003 року між сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Троїцьке», як продавцем, та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , як покупцями, які були членами Херсонської товарної біржі «Ізумруд», був укладений договір купівлі-продажу № 63, в рівних часинах, нерухомого майна, що складало 97/100 частки комплексу нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
16 листопада 2005 року рішенням виконавчого комітету Троїцької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області №75 відбувся поділ майна, придбаного ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , з одночасним переведенням приміщень у житлові будинки та присвоєнням цим житловим будинкам нових адрес, зокрема житловому будинку, що належить ОСОБА_1 присвоєно адресу: АДРЕСА_2 , а також видано відповідні свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
02 жовтня 2012 року рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя за ОСОБА_3 визнано право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
11 червня 2021 року рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області (справа №482/682/19) за позовом ОСОБА_2 договір купівлі-продажу №63 від 11 червня 2003 року в частині покупця ОСОБА_1 визнано удаваним та недійсним з моменту його укладення, покупцем майна визнано ОСОБА_2 .
02 лютого 2023 року він, як фактичний власник вказаного нерухомого майна, звернувся до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності згідно з рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2021 року, але отримав відмову у вчиненні такої дії, яку в подальшому оскаржив.
20 квітня 2023 року, повторно звернувшись до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, він знову отримав відмову у в проведенні реєстраційних дій, яка була мотивована тим, що заяву та документи додані до неї подано відносно державної реєстрації прав на об`єкт нерухомого майна, що складається з гаражу, позначеного на плані літерою А-1, загальною площею 294,0 кв.м; гаражу, позначеного на плані літерою Б-1, загальною площею 609,9 кв.м; споруди №1, огорожі №2, 3, 4, тоді як у Державному реєстрі прав зареєстровано інший об`єкт нерухомості - житловий будинок загальною площею 269,1 кв.м, право власності на який зареєстровано за особою, відмінною від особи покупця, права якої визнано удаваними за договором купівлі-продажу від 11 червня 2003 року. Вказана відмова у вчиненні реєстраційних дій ним не оскаржувалася.
Крім того у липні 2023 року ОСОБА_1 звертався до Заводського районного суду міста Миколаєва із заявою про перегляд рішення суду від 02 жовтня 2012 року за нововиявленим обставинами, у задоволенні якої ухвалою суду від 26 червня 2024 року було відмовлено.
13 серпня 2024 року постановою Миколаївського апеляційного суду у справі №22-ц/812/1264/24 частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2024 року та заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя залишено без розгляду.
Посилаючись на викладене та те, що він позбавлений можливості здійснити реєстрацію права власності на спірне майно, позивач просив:
-припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 ;
-скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на частину вказаного житлового будинку;
-скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок;
-визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 06 травня 2026 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем обрано не ефективний спосіб захисту порушеного права. При цьому, суд зазначив, що ефективним способом захисту права власності позивача буде пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Скарга обґрунтована тим, що висновок суду про відмову у задоволенні позову є помилковим.
На думку позивача, ним був обраний правильний спосіб захисту прав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
11 червня 2003 року між Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Троїцьке», як продавцем, та ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , як покупцями, які були членами Херсонської товарної біржі «Ізумруд», був укладений договір купівлі-продажу, зареєстрований в журналі реєстрації біржових угод за №63, а також в РКП «Новоодеське РБТІ» за реєстровим №12983410 від 30 листопада 2005 року, щодо купівлі-продажу в рівних частинах приміщень гаражу літ А-1 загальною площею 294,0 кв. м; гаражу літ. Б-1 загальною площею 609,9 кв. м; споруди №1, огорожі №2, 3, 4, що складає 97/100 частки комплексу нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Троїцької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області №75 від 16 листопада 2005 року за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок з господарськими приміщеннями літ. Б-1 загальною площею 605,5 кв. м, житловою площею 47,0 кв. м, що складає 97/200 частки нерухомого майна з присвоєнням адреси: АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_4 визнано право власності на житловий будинок з господарськими приміщеннями літ. А-1 загальною площею 269,1 кв. м, житловою площею 54,3 кв. м, що складає 97/200 частки нерухомого майна з присвоєнням адреси: АДРЕСА_1 ; за Новоодеським районним підприємством державної ветеринарної медицини на праві загальнодержавної власності - приміщення будинку літ. А-1 загальною площею 24,1 кв. м, що складає 3/200 частки нерухомого майна з присвоєнням адреси: АДРЕСА_1 .
На підставі рішення виконкому Троїцької сільської ради №75 від 16 листопада 2005 року ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня 2012 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 листопада 2012 року, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя за ОСОБА_3 визнано право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №429439446 від 02 червня 2025 року за ОСОБА_1 30 листопада 2005 року на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого виконкомом Троїцької сільської ради, зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 605,5 кв.м, житловою площею 47,0 кв. м.
11 грудня 2013 року на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва №2/1412/1797/12 від 02 жовтня 2012 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на частку вказаного вище будинку.
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2021 року у справі №482/682/19, яке набрало законної сили 13 липня 2021 року, за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Закритого акціонерного товариства сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Троїцьке», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Миколаївське представництво Херсонської товарної біржі «Ізумруд», про визнання договору купівлі-продажу в частині покупця удаваним та недійсним, визнання прав покупця визнано договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна, що складається з гаражу, літера А-1 загальною площею 294,0 кв. м; гаражу, літера Б-1 загальною площею 609,9 кв.м; огорожі № 2, 3, 4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 11 червня 2003 року між сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Троїцьке» та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на Херсонській товарній біржі «Ізумруд» та зареєстрований в журналі біржових угод представництва Херсонської товарної біржі «Ізумруд» в м. Миколаєві за №63 від 11 червня 2003 року, в частині покупця ОСОБА_1 удаваним та недійсним з моменту його укладення, визнано в цій частині договору купівлі-продажу покупцем ОСОБА_2 .
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року у справі №2-3931/11, провадження 22-ц/812/1264/24 заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня 2012 року, ухваленого за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, залишено без розгляду.
У лютому та квітні 2023 року ОСОБА_2 звертався до державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради з приводу реєстрації за ним права власності на майно, розташоване по АДРЕСА_1 . Проте, йому у реєстрації було відмовлено: у лютому 2023 року з посиланням на те, що надані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речового права на нерухоме майно та їх обтяжень, а у квітні 2023 року з посиланням на те, що наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Стаття 387 ЦК України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі №48/340.
Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 (пункт 68)).
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 64)).
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах №488/5027/14-ц (пункт 95) і №488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі №344/16879/15-ц, від 6 липня 2022 року у справі №914/2618/16 (пункт 37)).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц).
Як зазначено вище, задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц.
Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції вказав, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права. Суд зазначив, що ефективним способом захисту права власності позивача буде пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
За встановлених у справі обставин, на думку колегії суддів, як це правильно зазначив суд першої інстанції, ефективним способом захисту прав позивача є саме віндикаційний позов, бо саме в рамках розгляду цього позову можуть бути перевірені обставини набуття майна у власність і заволодіння ним без відповідної правової підстави.
Колегія суддів ще раз наголошує, що ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності на спірне майно за відповідачами.
У справі, яка переглядається, встановлено, що право власності на спірне майно зареєстровано як за ОСОБА_3 , так і за ОСОБА_1 .
Отже за наявності діючого свідоцтва про право власності на спірне майно, рішення суду про визнання за ОСОБА_3 права власності на частину спірного майна та державної реєстрації права власності, ефективним способом захисту позивача може бути саме віндикаційний позов.
Суд першої інстанції правильно встановив характер правовідносин, у мотивувальній частині рішення зазначив відповідні норми цивільного законодавства, навів їх зміст, дав оцінку наданим сторонами доказам.
Апеляційний суд, погоджуючись з цими висновками суду першої інстанції, вважає недоцільним повторне наведення обґрунтувань на спростування доводів апеляційної скарги, які вже були оцінені судом. Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що хоча пункт перший статті 6 Конвенції і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Відхиляючи скаргу, апеляційний суд, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення ЄСПЛ від 21 січня 1999 року у справі «Гарсіа Руїз проти Іспанії»).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню не підлягає, бо є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 06 травня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Локтіонова
Судді Т. В. Крамаренко
О. О. Ямкова
Повне судове рішення складено 19 жовтня 2026 року.