Дата документу 13.10.2026 Справа № 332/5041/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 332/5041/23
Провадження №22-ц/807/1634/26
Головуючий в 1-й інстанції - Погрібна О.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Кухаря С.В.,
суддів: Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.,
секретар Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Заболотного Олександра Анатолійовича на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 14 травня 2026 року) у справі за позовною заявою адвоката Кравченко Ольги Василівни в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимоги щодо предмета спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Надія Володимирівна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан Валерія Валеріївна, про визнання договору дарування недійсним, повернення майна,-
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2023 року адвокат Кравченко О.В. звернулась до суду в інтересах ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Н.В., приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. про визнання договору дарування недійсним, повернення майна. В обґрунтування позовних вимог вказала, що 05 лютого 2009 року позивачка уклала з відповідачем, ОСОБА_3 , договір позики грошових коштів. На підтвердження укладеного договору позики ОСОБА_3 надав розписку, згідно з якою він узяв у ОСОБА_2 у борг грошові кошти в сумі 80 000,00 (вісімдесят тисяч) доларів США та зобов`язувався їх повернути на її першу вимогу. 15 лютого 2020 року позивачка пред`явила відповідачеві вимогу, в якій вказала на необхідність повернення вказаного боргу до 10 березня 2020 року. Зазначену вимогу ОСОБА_3 отримав 15.02.2020. У встановлений вимогою строк ОСОБА_3 грошові кошти позивачці не повернув; заборгованість за договором позики ним не погашена. Станом на день виконання зобов`язання за договором позики ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності подружжя належала будівля торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 116,2 кв.м. 23 грудня 2020 року право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на будівлю торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , припинилося. ОСОБА_5 одержала свідоцтво про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя, що видане приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. 23.12.2020 за р. № 4786. Того ж дня ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 свою 1/2 (одну другу) частку у праві власності на будівлю торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчений Салтан В.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, 23.12.2020 за р. № 4787. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, її спадкоємцями за законом є діти, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а також ОСОБА_3 , який проживав зі спадкодавцем однією сім`єю на час відкриття спадщини. Відповідач ОСОБА_3 , був достеменно обізнаний про свій обов`язок погасити борг за договором позики. Незважаючи на це, жодних дій, спрямованих на виконання цього обов`язку, він не вчинив. Натомість, після отримання вимоги про повернення позики, ОСОБА_3 здійснив низку заходів, направлених на ухилення від виконання зобов`язання щодо повернення позики. Так, у квітні 2020 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був припинений, хоча вони продовжували проживати однією сім`єю. Згодом він позбувся належного йому майна, використавши приватноправовий інструментарій всупереч його призначенню. Зокрема, уклавши договір дарування, відповідач та його колишня дружина, з якою він проживав однією сім`єю, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно позивачки, оскільки цей договір порушує її майнові інтереси і направлений на недопущення звернення стягнення на майно відповідача. З наведених підстав позов просила задовольнити, визнати договір дарування недійсним та відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення частки у праві власності на будівлю торговельного комплексу ОСОБА_3 .
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2026 року, позов адвоката Кравченко Ольги Василівни в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Надія Володимирівна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан Валерія Валеріївна про визнання договору дарування недійсним, повернення майна, задоволено повністю.
Визнано недійсним договір дарування 1/2 (однієї другої) частки у праві власності на будівлю торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений Салтан В.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, 23 грудня 2020 року за р. № 4787.
Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення 1/2 (однієї другої) частки у праві власності на будівлю торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 .
Стягнуто із ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 2147 гривень 20 копійок, по 715 гривень 33 копійки з кожного.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Заболотного Олександра Анатолійовича, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не доведено підстав визнання оспорюваного договору недійсним, як фраудаторного. Так, позивачем не доведено реальність позики (передачі грошових коштів), не доведено втрати боржником платоспроможності після відчуження спірного майна, не доведено умислу обдарованої ОСОБА_5 на вчинення недобросовісної угоди. Позивачка та відповідач ОСОБА_3 діючи вочевидь узгоджено, зловмисно та недобросовісно використали законний приватноправовий інструмент - позику задля протиправного позбавлення спадкоємців ОСОБА_5 спадкового майна.
Відповідно до відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Кравченко О.В. та ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Трачук Н.І. зазначають, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Лісняка Я.В. зазначає про обґрунтованість апеляційної скарги і наявності підстав для її задоволення з урахуванням її доводів.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 лютого 2009 року ОСОБА_2 уклала із ОСОБА_3 договір позики грошових коштів. На підтвердження укладеного договору позики ОСОБА_3 надав розписку, згідно з якою він узяв у ОСОБА_2 в борг грошові кошти в сумі 80 000,00 (вісімдесят тисяч) доларів США та зобов`язувався їх повернути на її першу вимогу.
Лише, 15 лютого 2020 року позивачка пред`явила відповідачеві вимогу, в якій вказала на необхідність повернення боргу до 10 березня 2020 року. Зазначену вимогу ОСОБА_3 отримав 15.02.2020, про що власноруч поставив свій підпис. Відповідач у встановлений вимогою строк грошові кошти позивачці не повернув; заборгованість за договором позики не погашена.
Вказані обставини відповідачем ОСОБА_3 визнані.
18 жовтня 2008 року ОСОБА_3 і ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , зареєстрований Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №344.
02 квітня 2020 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим Заводським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №25.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_3 , виданого виконавчим комітетом Запорізької міської ради 09.09.2011 року, право власності на будівлю торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 116,2 кв.м. зареєстроване на ім`я ОСОБА_3 в електронному реєстрі права власності на нерухоме майно 27.10.2011, реєстровий номер 34591375, номер запису 2794 в книзі: 10, що підтверджується Витягом №31825998 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» 27.10.2011 року.
14 грудня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ «Власні землі» з метою проведення незалежної оцінки ринкової вартості об`єкта нежитлової нерухомості будівлі торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та отримав звіт про незалежну оцінку, відповідно до якого ринкова вартість цієї будівлі складає 1 104 482,00 гривень.
23 грудня 2020 року на підставі спільної письмової заяви колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 право спільної сумісної власності було припинено та визначено частки кожного з подружжя на будівлю торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 по кожному.
23 грудня ОСОБА_5 одержала свідоцтво про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя, що видане приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. 23.12.2020 за р. № 4786, відповідно до якого право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на будівлю торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , припинилося.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності індексний номер 238442178 право власності на частку будівлі торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 116,2 кв.м, вартістю 1 104 482,00 гривень на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, серія та номер 4786, зареєстроване на ім`я ОСОБА_5 .
23 грудня 2020 року ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , уклали договір дарування 1/2 частки у праві власності на будівлю торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений Салтан В.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, за р. № 4787, відповідно до якого ОСОБА_3 передав безоплатно, а ОСОБА_5 прийняла у власність частку будівлі вартістю 552 241,00 гривень.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності індексний номер 238448660 право власності на частку будівлі торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 116,2 кв.м, вартістю 552 241,00 гривень на підставі договору дарування серія та номер 4787, зареєстроване на ім`я ОСОБА_5 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.08.2023, № 344668208 право власності на 1/2 (одну другу) частку у праві власності на будівлю торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору дарування серія та номер 4787, виданий 23.12.2020 Салтан В.В. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Комунарським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №820, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Згідно зі спадковою справою № 20/2021, заведеною приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В., після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 - син, ОСОБА_4 - дочка, ОСОБА_3 як спадкоємець, який проживав зі спадкодавцем однією сім`єю до часу відкриття спадщини.
Із вимогою кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України до нотаріуса звернулася ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку експертів Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №365-24 від 01.08.2024 за результатами проведення комплексної судової технічної експертизи документів та експертизи матеріалів, речовин та виробів, проведеної експертами по заяві адвоката Кравченко О.В. рукописний текст наданого на експертизу оригіналу розписки ОСОБА_3 , відповідно до якої він взяв у борг у ОСОБА_2 80000,00 доларів США від 05.02.2009, виконаний пастою кулькової ручки синього кольору. Змін первинного змісту рукописного тексту наданого на експертизу оригіналу розписки ОСОБА_3 , відповідно до якої він взяв у борг у ОСОБА_2 80000,00 доларів США від 05.02.2009, не виявлено. На аркуші паперу, на якому виконаний текст наданої розписки, ознаки штучного зістарювання документу відсутні. Давність рукописного тексту розписки відповідає даті вказаній у ній, а саме 05.02.2009. Фактично рукописний текст наданої розписки виконано не пізніше липня 2010 року.
Відповідно до звіту про незалежну оцінку ринкової вартості житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , його ринкова вартість складає 714 000,00 гривень. Відповідно ринкова вартість 39/50 часток у праві власності на цей будинок, яка належить ОСОБА_3 становить 556920,00 гривень.
Згідно зі звітом про незалежну оцінку ринкової вартості житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , його ринкова вартість складає 681000,00 гривень. Відповідно ринкова вартість 19/25 часток у праві власності на цей будинок, яка належить ОСОБА_3 становить 517560,00 гривень.
Відповідно до висновку про вартість транспортного засобу №45/18/24 від 18.09.2024 ринкова вартість колісного транспортного засобу марки ГАЗ, модель 3309, 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_3 на праві власності становить 95000 гривень.
Згідно з висновком про вартість транспортного засобу №46/18/24 від 18.09.2024 ринкова вартість колісного транспортного засобу марки ГАЗ, модель 24, 1980 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , який належить ОСОБА_3 становить 35000 гривень.
Відповідно до висновку про вартість торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 11.08.2021 №36/08/21, його вартість складає 120 000 гривень.
На виконання ухвали Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16.08.2022 у об`єднаній цивільній справі №332/1907/21 Державна податкова служба України листом від 12.09.2022 №7758/5/99-00-20-01-04-05 надала відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків станом на 01.09.2022 та повідомила, що за відомостями наявними в Державній податковій службі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 ) перебувала на обліку як фізична особа-підприємець в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Дніпровський район м. Києва). Дата взяття на облік 03.09.2002. Дата зняття з обліку у зв`язку із припиненням підприємницької діяльності 07.06.2011. Надати копії податкових декларації зазначеної фізичної особи за період з моменту присвоєння ідентифікаційного номера до 05.02.2009 включно не вбачається можливим через закінчення строків їх зберігання.
Згідно з протоколом огляду смартфону та сторінки в соціальній мережі Facebook від 06.07.2021 адвокатом Заболотнім О.А. по цивільній справі №332/1907/21 здійснено огляд смартфону Samsung, номер моделі SM_A720F серійний №R58J80YNL6X, який належить ОСОБА_4 .
При огляді сторінки в соціальній мережі Facebook знайдено профіль з ім`ям « ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 )» з фотографією профіля, яка повністю співпадає з фотографією абонента з телефонним номером НОМЕР_8 в месенджері Viber смартфону, який оглядався. До протоколу огляду смартфону надано скріншоти листування у месенджері Viber за період з 03.04.2020 по 13.09.2020 та 08.04.2021 з телефонних номерів НОМЕР_9 та НОМЕР_8 , у якому відсутнє згадування про борг ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 .
19.05.2021 ОСОБА_3 пред`явив позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_9 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, Кияниця Н.В. приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу про визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя, визнання недійсним договору дарування.
03.06.2021 ухвалою суду позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 треті особи: ОСОБА_9 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, Кияниця Н.В. приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу про визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя, визнання недійсним договору дарування прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі №332/1907.
11.08.2021 ОСОБА_3 збільшив позовні вимоги, просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя, визнати недійсним договір дарування та визнати за ним право власності на будівлю торговельного комплексу.
24.09.2021 ОСОБА_3 пред`явив позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 треті особи: ОСОБА_9 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, Кияниця Н.В. приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу про визнання спільним боргом колишнього подружжя кошти за договором позики.
25.11.2021 ухвалою суду позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_9 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, Кияниця Н.В. приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу про визнання спільним боргом колишнього подружжя кошти за договором позики прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі №332/3916/21.
24.09.2021 ОСОБА_3 пред`явив позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 третя особа: ОСОБА_10 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості отримання права на спадкування та прирівняння до спадкоємців першої черги, визнання права власності.
27.11.2021 ухвалою суду позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ОСОБА_2 , третя особа: Кияниця Н.В. приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості отримання права на спадкування та прирівняння до спадкоємців першої черги, визнання права власності прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі №332/3917/21.
06.12.2021 ухвалою суду матеріали цивільної справи №332/1907/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 треті особи: ОСОБА_9 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, Кияниця Н.В. приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу про визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності об`єднані в одне провадження з цивільною справою №332/1916/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_9 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, Кияниця Н.В. приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу про визнання спільним боргом колишнього подружжя кошти за договором позики та з цивільною справою №332/1917/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_10 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості отримання права на спадкування та прирівняння до спадкоємців першої черги, визнання права власності. Визначено єдиний номер справи 332/1907/21.
16.11.2023 цивільна справа №332/1907/21 зупинена до розгляду цивільної справи №332/5041/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В., приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Н.В. про визнання договору дарування недійсним, повернення майна.
Відповідно до аудіозапису судового засідання від 11.09.2023 у об`єднаній цивільній справі №332/1907/21 представник відповідачки адвокат Кравченко О.В. зазначила, що ОСОБА_2 визнає фактичні обставини щодо проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 однією сім`єю після розірвання шлюбу, а спірний договір дарування вважає недійсним, проте з підстав його фраудаторності, а не з підстав, заявлених у позові ОСОБА_3 .
Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з такого.
Встановлені судом обставини, дають підстави зробити висновок, що договір дарування, укладений 23.12.2020 між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , посвідчений Салтан В.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, за р. № 4787, є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору.
До таких обставин відноситься момент вчинення оспорюваного договору дарування, який укладено ОСОБА_3 за наявності у нього боргового зобов`язання перед позивачкою, що підтверджується розпискою ОСОБА_3 від 05.02.2009, згідно з якою він узяв у ОСОБА_2 в борг грошові кошти в сумі 80 000,00 доларів США і зобов`язувався їх повернути на її першу вимогу та після отримання ним 15.02.2020 вимоги про повернення цього боргу до 10.03.2020.
Отже, відповідач ОСОБА_3 на момент вчинення договору дарування був обізнаний про свій обов`язок сплатити позивачці борг за договором позики, не заперечував і не оспорював його. Згодом запропонував у рахунок цього боргу переоформити у власність позивачки будівлю торговельного комплексу після завершення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України для запобігання гострої респіраторної хвороби COVID-19, на що позивачка погодилася. ОСОБА_3 вказані обставини визнав.
Суд першої інстанції взяв до уваги аргументи позивачки про те, що, що після отримання вимоги, ОСОБА_3 разом зі своєю дружиною, здійснив низку заходів, направлених на недопущення звернення стягнення на його майно.
Зокрема, подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_5 звернулися із заявою про розірвання шлюбу до Заводського районного у місті Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), відповідно до якої шлюб між ними було розірвано 02 квітня 2020 року. Вказане підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим Заводським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №25.
Відтак, подружжя ОСОБА_11 із заявою про розірвання шлюбу звернулося до Заводського районного у місті Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 02 березня 2020.
За визнанням відповідача ОСОБА_3 після розірвання шлюбу вони з дружиною проживали однією сім`єю до часу її смерті, він один відвідував її у лікарні, оплачував лікування, а потім займався її похованням. Належних та допустимих доказів протилежного відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не надано.
14 грудня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ «Власні землі» для проведення незалежної оцінки ринкової вартості об`єкта нежитлової нерухомості будівлі торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та отримав звіт про незалежну оцінку, відповідно до якого ринкова вартість цієї будівлі складає 1 104 482,00 гривень.
23 грудня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як колишнє подружжя звернулися зі спільної письмової заявою про припинення права спільної сумісної власності подружжя та визначення часток кожного із них на будівлю торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 по кожному.
23 грудня 2020 року ОСОБА_5 одержала свідоцтво про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя, що видане приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. 23.12.2020 за р. № 4786.
23 грудня 2020 року ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , уклали договір дарування 1/2 частки у праві власності на будівлю торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений Салтан В.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, за р. № 4787. Відповідно до цього договору ОСОБА_3 передав безоплатно, а ОСОБА_5 прийняла у власність частку будівлі торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 552 241,00 гривень.
На переконання суду першої інстанції встановлені обставини свідчать про очевидну недобросовісність ОСОБА_3 та ОСОБА_5 при вчиненні договору дарування та використання ними приватноправового інструментарію всупереч його призначенню.
Суд не взяв до уваги аргументи відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 щодо безпідставності пред`явленого позову з огляду на недостовірність розписки від 05.02.2009 року, як виготовленої не в ту дату, яка у ній зазначена, та вимоги ОСОБА_2 від 15.02.2020 про повернення боргу, як похідної від позики дії. Зазначені твердження спростовуються висновком експертів Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №365-24 за результатами проведення комплексної технічної експертизи документів та експертизи матеріалів, речовин та виробів від 01.08.2024, який відповідає вимогам ст. 106 ЦПК України, зокрема у ньому зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерти попереджені про кримінальну відповідальність.
Щодо відсутності рішення суду про стягнення із ОСОБА_3 боргу на користь ОСОБА_2 на момент вчинення договору дарування, суд констатував, що для застосування поняття фраудаторності необов`язково щоб існувало судове рішення про стягнення, зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.
Аргументи відповідача ОСОБА_1 щодо неможливості визнання договору дарування недійсним як фраудаторного через наявність у ОСОБА_3 іншого майна, суд оцінив критично, оскільки вартість вказаного майна є очевидно недостатньою для погашення заборгованості за договором позики. Так, ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 39/50 часток у праві власності на будинок АДРЕСА_2 , 19/25 часток у праві власності на будинок АДРЕСА_3 , транспортні засоби марки ГАЗ, модель 3309, 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 та марки ГАЗ, модель 24, 1980 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , сукупна вартість якого становить 1204 480 гривень, тоді як боргові зобов`язання ОСОБА_3 складають 80000 доларів США.
Доводи відповідача ОСОБА_12 про те, що довести неплатоспроможність ОСОБА_3 можна тільки у виконавчому провадженні суд до уваги не взяв, позаяк вони не ґрунтуються на законі.
Листування у месенджері Viber, надане представником відповідача ОСОБА_1 , адвокатом Заболотнім О.А. не свідчить про відсутність боргу.
Суд першої інстанції вважав, позицію позивачки щодо визнання спірного договору дарування фраудаторним послідовною. Зокрема, у судовому засіданні від 11.09.2023 у цивільній справі № 332/1907/21 представник позивачки зазначила, що позивачка визнає фактичні обставини щодо проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 однією сім`єю після розірвання шлюбу, а спірний договір дарування вважає недійсним, проте з підстав його фраудаторності, а не з підстав, заявлених у позові ОСОБА_3 . Інші обставини, які сторони з`ясовують під час судового засідання 11.09.2023, є предметом спору у об`єднаній цивільній справі №332/1907/21, рішення по якій не ухвалено, провадження зупинено ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2023 року. Вказана ухвала сторонами не оскажувалася.
Доводи відповідача ОСОБА_1 щодо зловмисного, недобросовісного використання позики позивачкою і відповідачем ОСОБА_3 задля протиправного позбавлення відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_4 належного їм на праві спадкування Павільйону, суд оцінив критично, бо договір позики укладено між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 05.02.2009, а спадщина після ОСОБА_5 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнання відповідачем ОСОБА_3 позову, відповідно до ст. 49 ЦПК України, є його правом, і не свідчить про його недобросовісність і узгодженість його дій з позивачкою.
Твердження відповідача ОСОБА_1 про пропуск позовної давності, суд вважав юридично неспроможним.
Решта обставин та доказів, наданих сторонами на їх підтвердження, зокрема, відсутність згоди ОСОБА_5 на укладення договору позики, наявність чи відсутність у ОСОБА_2 грошових коштів, достатніх для передачі в позику та інші, не належать до предмета доказування у цій справі, тому суд першої інстанції не надав їм правової оцінки.
З огляду на викладене, враховуючи презумпцію правомірності договору позики, суд доходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування 1/2 частки у праві власності на будівлю торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідченого Салтан В.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, 23 грудня 2020 року за р. № 4787 та відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення 1/2 частки у праві власності на будівлю торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , є законними і обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню повністю.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується виходячи з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Одним із визначених у статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої).
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, ОСОБА_2 посилалась на вимоги частини третьої статті 13, частини першої, п`ятої статті 203, статті 215 ЦК України і зазначала, що оспорюваний договір має ознаки фраудаторності, оскільки вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що, оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України виснував, що ця мета є правомірною (легітимною).
Верховний Суд в постановах від 20 серпня 2024 року в справі № 700/337/23 (провадження № 61-6444св24), від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21 (провадження № 61-4014св23), від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20) виснував, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).
Вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд у кожній конкретній справі, виходячи із встановлених обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року справа №916/379/23, від 04 лютого 2026 справа №910/6654/24.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
18 жовтня 2008 року ОСОБА_3 і ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , зареєстрований Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №344.
05 лютого 2009 року ОСОБА_2 уклала із ОСОБА_3 договір позики грошових коштів. На підтвердження укладеного договору позики ОСОБА_3 надав розписку, згідно з якою він узяв у ОСОБА_2 в борг грошові кошти в сумі 80 000,00 (вісімдесят тисяч) доларів США та зобов`язувався їх повернути на її першу вимогу.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне надати оцінку укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору позики у цій справі в тій частині, яка стосується вимог позову, зважуючи на те, що позову про стягнення заборгованості за договором позики ОСОБА_2 не було подано і відповідне судове рішення в якому б оцінювались такі обставини відсутнє.
Так, договір позики у цій справі укладений між родичами - дядьком ОСОБА_3 та племінницею ОСОБА_2 , є безвідплатним, оскільки не містить умови щодо сплати процентів за користування позикою, строк повернення позики визначено моментом пред`явлення вимоги, згода на укладання вказаного договору дружиною ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надана не була.
Строк повернення позики та безпроцентність договору не обумовлена ніякою раціональною метою та дослідженими судом обставинами справи. Такі умови не є типовими і стандартними, оскільки здебільшого таку значну суму позики надають на визначений час зі сплатою відсотків. При цьому визначення строку повернення позики є важливим аспектом не тільки для кредитора, а й для боржника, який вочевидь має розраховувати, коли і яким чином він буде віддавати таку значну суму.
Необхідність взяття позики у розмірі 80000,00 доларів США відповідачем ОСОБА_3 не обґрунтована, доводи щодо необхідності придбання будівлю торговельного комплексу з продажу квітів є безпідставними, оскільки будівля придбана 09.09.2011, а договір позики укладено 05.09.2009.
Доказів походження та можливості надання ОСОБА_2 позики в сумі 80000,00 доларів США ОСОБА_3 у 2009 році матеріали справи не містять. Відомості про доходи позивачки, якщо вони об`єктивно свідчать про відсутність достатніх фінансових ресурсів, є обставиною, яка потребує оцінки в сукупності з іншими доказами, що характеризують реальність позикових правовідносин та подальшу поведінку їх учасників.
Вимога, щодо повернення позики на 80000,00 доларів США пред`явлена через 11 років - 15 лютого 2020 року. Жодних вимог, позовів до суду весь цей час кредитор не заявляла. У вимозі було визначено строк повернення коштів до 10 березня 2020 року, який є коротшим за передбачений частиною першою статті 1049 ЦК України тридцятиденний строк і вочевидь недостатній для повернення значної суми позики, між тим достатній для встановлення факту у ОСОБА_3 боргових зобов`язань.
З моменту пред`явлення вимоги і до моменту апеляційного розгляду (більше 6 років) позивачкою ОСОБА_2 не ініційовано пред`явлення позову про стягнення суми позики, не подано заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову з метою накладення арешту на наявне зазначене вище інше майно боржника тощо. При цьому борг за позикою не є безспірним, оскільки відповідач ОСОБА_1 реальність боргу заперечує, при цьому судовим рішенням не визначено, хто саме є боржником - тільки ОСОБА_3 чи він разом зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_5 , а відповідно тепер її спадкоємці.
Позивачкою ОСОБА_2 ініційовано лише розгляд даного позову, при задоволенні якого жодні, як вона вважає, її порушені права не будуть поновлені, оскільки відновиться лише право ОСОБА_3 на частину майна, яке він не буде позбавлений можливості реалізувати в подальшому, і яке за вартістю далеко суттєво не еквівалентно розміру позики.
При дійсному намірі кредитора отримати належні йому кошти, він без вагань та зволікань звертається з відповідним позовом до суду, а згодом і до виконавчої служби, щоб застосувати доволі широкий передбачений законодавством інструментарій примусового стягнення боргу, що з невідомих причин позивачкою зроблено не було. Враховуючи також ту обставину, що в даному позові відповідач визнав факт укладання ним фраудаторного правочину, щодо частини належного йому майна і при цьому позивачем ОСОБА_2 не вчинено жодних процесуальних дій з метою запобігання подальших таких дій відповідача.
02 квітня 2020 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим Заводським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №25.
У якості обставини, яка підтверджує фраудаторність оспорюваного правочину, суд першої інстанції послався на аргумент позивачки ОСОБА_2 про те, що після пред`явлення вимоги подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розлучилося. Проте з такими висновками не можна погодитись, оскільки розірвання шлюбу ніяким чином не може бути однією з ознак фраудаторності просто тому, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України дарунок є особистою приватною власністю одного з подружжя, а тому на нього в будь-якому випадку, незалежно від перебування в шлюбі, неможливо було б звернути стягнення за особистим боргом другого з подружжя. Також тривалий розрив у часі між розірванням шлюбу та укладанням договору даруванням (більше восьми місяців, з 02.04.2020 по 23.12.2020), свідчить, що ці дії ніяким чином між собою не пов`язані, оскільки у протилежному випадку вони б відбувалися синхронно.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність фраудаторного характеру оспорюваного договору дарування, оскільки такий висновок зроблено без належного з`ясування обставин щодо майнового стану ОСОБА_3 після відчуження належної йому частки нерухомого майна та можливості виконання ним зобов`язання перед ОСОБА_2 за рахунок іншого майна.
Сам по собі факт існування у боржника невиконаного грошового зобов`язання та подальшого безоплатного відчуження ним належного майна не є достатнім для безумовного висновку про фраудаторність правочину. Для цього необхідно встановити в сукупності обставини, які свідчать про спрямованість правочину на заподіяння шкоди кредитору, зокрема з`ясувати, чи призвело відчуження майна до істотного зменшення майнової бази боржника та чи унеможливило або істотно ускладнило таке відчуження задоволення вимог кредитора.
Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції зазначив про наявність у ОСОБА_3 іншого нерухомого майна та транспортних засобів, визначивши їх загальну вартість у розмірі 1 204 480 грн, проте дійшов висновку про недостатність цього майна для погашення заборгованості перед ОСОБА_2 , при тому що відповідно до висновку про вартість торговельного комплексу з продажу квітів літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 11.08.2021 №36/08/21, його вартість складає 120000 гривень, що в порівнянні з іншою вартістю майна, що залишилось у власності ОСОБА_3 , є незначною.
Суд першої інстанції послався на вартість торговельного комплексу у розмірі 1 104 482,00 грн згідно з оцінкою від 14.12.2020. Проте в матеріалах справи такої оцінки майна як окремого документу немає, така вартість та посилання на оцінку наявне лише в самому оспорюваному Договорі дарування, в якому сторони дійшли згоди щодо вартості дарунку, крім того висновок про вартість торговельного комплексу від 11.08.2021 року є більш актуальним за часом.
Також в цьому контексті слід зазначити, що ОСОБА_3 ініційовано низку позовів, однією із вимог яких є визнання боргу за договором позики спільним боргом з колишньою дружиною, такі вимоги ОСОБА_2 визнано. Крім того, остання в порядку ст. 1281 ЦК України звернулася до нотаріуса з вимогою кредитора до спадкоємців померлої ОСОБА_5 . За таких обставин, наявне у власності ОСОБА_3 майно майже покриває розмір половини заборгованості за договором позики.
Суд першої інстанції також поклав в основу висновку про фраудаторність правочину пояснення ОСОБА_3 , який визнав позов і зазначив, що подарував належну йому частку майна з метою уникнути виконання боргового зобов`язання. Проте такі пояснення не звільняли суд від обов`язку перевірити їх узгодженість з іншими матеріалами справи та оцінити їх з урахуванням процесуального інтересу відповідача в інших спорах щодо спірного майна. Саме по собі визнання позову не підміняє встановлення фактичних обставин, необхідних для висновку про недобросовісну мету правочину.
Колегія суддів уважає, що оцінка обставин укладення оспорюваного договору дарування потребувала врахування подальшої поведінки ОСОБА_3 та процесуальної позиції ОСОБА_2 у взаємопов`язаних судових спорах щодо того самого майна та боргового зобов`язання.
Не дивлячись на визнання ОСОБА_3 позову ОСОБА_2 підтверджень сплати боргу за договором позики, хоча б часткової матеріали справи не містять. Навпаки, в суді апеляційної інстанції сторрони за договором позики зазначили, що борг, не дивлячись на його визнання, не сплачувався навіть частково за 17 років його існування.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Комунарським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №820, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Як убачається з матеріалів справи, 19 травня 2021 року ОСОБА_3 пред`явив до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як спадкоємців ОСОБА_5 позов про визнання недійсними свідоцтва про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя та договору дарування від 23 грудня 2020 року. 11 серпня 2021 року він збільшив позовні вимоги, додавши вимогу про визнання за ним права власності на торгівельний комплекс.
Надалі, 24 вересня 2021 року, ОСОБА_3 пред`явив позови, в яких порушив питання про визнання позичених за розпискою коштів спільним боргом колишнього подружжя, визначення його відповідальності за частиною боргу, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання його спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 та визнання за ним права власності на частину торгівельного комплексу в порядку спадкування. Зазначені позови об`єднано в одне провадження, розгляд зупинено до вирішення цієї справи.
Таким чином, після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_3 заявив низку вимог, спрямованих на перегляд правових підстав набуття його колишньою дружиною права на торгівельний комплекс, визнання за ним власних майнових прав на вказане майно, а також визначення правової природи та обсягу боргового зобов`язання, що виникло на підставі розписки.
Зазначена процесуальна поведінка хоча і є проявом принципу диспозитивності, водночас має враховуватися для перевірки послідовності доводів ОСОБА_3 у цій справі, зокрема щодо мети укладення договору дарування та оцінки доводів про те, що цей правочин був спрямований на уникнення виконання зобов`язання перед ОСОБА_2 .
Особливої уваги потребує процесуальна позиція ОСОБА_2 у зазначеному об`єднаному провадженні. Згідно з наявними в матеріалах справи відомостями, 11 вересня 2023 року її представник у судовому засіданні повідомила про визнання ОСОБА_2 позовних вимог та фактичних обставин за позовами ОСОБА_3 .
Ця обставина має оцінюватися з урахуванням того, що в цій справі ОСОБА_2 обґрунтовує вимогу про недійсність договору дарування наявністю боргового зобов`язання та спрямованістю відчуження майна на заподіяння шкоди її інтересам як кредиторки. Натомість у взаємопов`язаному провадженні вона, за наведеними відомостями, визнала вимоги, які стосуються правової природи цього боргу, а також майнових і спадкових прав ОСОБА_3 .
Взаємне визнання позовів родичами є однією з базових ознак узгодженої недобросовісної поведінки кредитора та боржника проти третіх осіб, про що зазначено у прецедентній практиці Верховного Суду (справа № 947/5939/20 та № 369/10615/19).
Учасники цивільного обороту, які є пов`язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі, подружжя (чи жінка та чоловік, які проживають однією сім`єю або мають близькі відносини, але не перебувають у шлюбі між собою), доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій, зокрема позов про оспорювання правочину, всупереч своїй попередній поведінці, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. В такій ситуації вони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно іншої сторони такого договору, тобто з неправомірною метою. Зловживання матеріальними правами є самостійною підставою для відмови у позові (частина третя статті 16 ЦК України).
Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України).
Касаційний суд вже вказував, що потрібно розмежовувати:
матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальна добра совість регулюється, зокрема, пунктом 6 статті 3 ЦК України, а процесуальна, зокрема, статтею 44 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24));
зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року в справі № 318/89/18 (провадження № 61-128св19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року в справі № 904/2979/20, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 757/30424/18 (провадження № 61-993св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 932/4154/22 (провадження № 61-10679св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року в справі № 686/16569/22 (провадження № 61-1306св23)).
В даній справі наявні елементи зловживання, як матеріальним, так і процесуальним правом з боку позивачки ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 . Так, всі ініційовані позови пов`язані із оспоренням права ОСОБА_5 на спірний торгівельний комплекс подані ОСОБА_3 через місяць після смерті колишньої дружини, позов ОСОБА_2 у цій справі подано в 2023 році, і безпосередньо його вимоги не пов`язані із поверненням боргу за договором позики, а пов`язані із поверненням частини торгівельного комплексу у власність ОСОБА_3 . Починаючи з моменту подання вимоги про повернення боргу за договором позики у 2020 році, а також надалі до моменту апеляційного розгляду у цій справі ОСОБА_2 не вчиняла жодних дій зі стягнення боргу, ОСОБА_3 також протягом такого тривалого часу не намагався повертати борг навіть частково, за наявності нерухомого та рухомого майна, що вказує на використання такого правочину для досягнення інших цілей не пов`язаних з його умовами, зокрема створення штучного боргу, що в тому числі виключає фраудаторність спірного правочину. Всі дії вказаних осіб направлені на повернення у власність ОСОБА_3 торговельного комплексу, який добровільно вибув з його власності у власність ОСОБА_5 , до смерті якої таке положення речей влаштовувало, як колишнього чоловіка померлої, так і його племінницю, однак коли спірне нерухоме майно стало спадковим, а спадкоємцями є діти померлої, і позивачем і відповідачем ОСОБА_13 здійснено низку заходів з використання правомірних цивільно-правовий інструментарій, таких як подання позовів з різних підстав з метою повернення у власність ОСОБА_13 спірного майна, а аж ніяк не повернення заборгованості за договором позики. Такі дії вказаних осіб, родичів, є узгодженими з огляду на визнання позовів один одного, відсутності застосування примусових заходів стягнення боргу з боку позивачки і в такій ситуації вони діють очевидно спільно, недобросовісно та зловживають правами стосовно інших осіб відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , тобто діють з неправомірною метою.
З огляду на зазначене, враховуючи встановлені обставини у справі, які беззаперечно підтверджують зловживання матеріальними правами з боку позивачки ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 , що є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, вони спростовують висновки суду першої інстанції і є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог позову.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Заболотного Олександра Анатолійовича задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2026 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нову постанову.
У задоволенні позову адвоката Кравченко Ольги Василівни в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимоги щодо предмета спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Надія Володимирівна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан Валерія Валеріївна, про визнання договору дарування недійсним, повернення майна - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3220,80 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 19 жовтня 2026 року.
Судді: С.В. Кухар
І.В. Кочеткова
Г.С. Подліянова