Справа № 167/886/26
Номер провадження 2/167/797/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 жовтня 2026 року м. Рожище
Рожищенський районний суд Волинської області у складі:
головуючої судді Шептицької Н.В.,
з участю:
секретаря судового засідання: Матвійчук Л.О., Ващук О.А.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Крупінської Н.Л. (в режимі відеоконференцзв`язку),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - позивач, ТОВ) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и в:
1. Стислий виклад позовних вимог і заперечень на них.
1а. Сторона позивача.
09.07.2026 року ТОВ звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 30.12.2025 року уклали Кредитний договір (оферти) №30.12.2025 -100001566 (далі - Договір), згідно умов якого відповідачу надано кредит на наступних умовах:
- дата видачі кредиту: 30.12.2025 року;
- сума кредиту: 20 000,00 грн;
- строк, на який надається кредит: 182 днів;
- дата повернення кредиту: 29.06.2026 року;
- продовження строку кредитування передбачено;
- процентна ставка: фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день користування кредитом;
- комісія за надання кредиту: 20% від суми кредиту ( 4000,00 грн);
- позичальник, який прострочив виконання будь-якого грошового зобов`язання за договором, на вимогу кредитодавця зобов`язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 170000% річних від суми заборгованості за весь час прострочення, відповідно до ст.625 ЦК України.
Згідно п.4.1 Договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, плшатності іц поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача №4874-07ХХ-ХХХХ-3590.
ТОВ свої зобов`зання за Договором виконав в повному обсязі і відповідач 30.12.2025 року отримав кредитні кошти у розмірі 20 000,00 гривень.
Відповідач на виконання умов Договору 29.01.2026 року сплатив 6000,00 гривень.
В подальшому відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 64 400,00 грн, що складається із заборгованості: по тілу кредиту - 20 000,00 грн, за процентами - 30 400,00 грн, за комісією за надання кредиту - 4000,00 грн, за відсотками, що нараховані по ст.625 ЦК України - 10 000,00 грн, яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача, а також судові витрати по справі, понесені при сплаті судового збору і поштових витрат.
Позовна заява з додатками подана через систему «Електронний суд».
1б. Сторона відповідача.
24.08.2026 року представник відповідача подала Відзив на позовну заяву (ас 70-73) з додатками (ас 75-80), згідно якого просить відмовити у задоволенні позову ТОВ до ОСОБА_1 , оскільки відповідач визнає позов лише частково, а саме в частині тіла кредиту, в решті вимог не визнає в повному об`ємі.
Відповідач не відмовляється, що взяв позику в сумі 20 000,00 грн на лікування і частину коштів повернув. Відповідач не взмозі віддати суму, яку просить стягнути ТОВ, оскільки у нього маленька пенсія - 3000,00 грн, з яких він сплачує аліменти і відповідач ніде не працює, є інвалідом 2-ї групи..
Відповідач не погоджується з нарахованими відсотками, вважає їх неспівмірними зі своїми фінансовими можливостями та нарахованими всупереч закону.
Позивач не зробив перерахунок, враховуючи платежі від відповідача по кредитному договору.
Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України слід відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості відповідно до ст.625 ЦК України.
1в. Сторона позивача.
31.08.2026 року представник ТОВ подав Відповідь на відзив (ас 93-95), згідно якого просить позовні вимоги ТОВ задовольнити, оскільки: загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування; жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема у порядку, передбаченому ст.625 ЦК України, позивачем не здійснювалось; під час формування розрахунку заборгованості та суми позовної вимоги було враховано факт оплати та змінено суму заборгованості.
1г. Сторона відповідача.
04.09.2026 року представник відповідача подала Заперечення на Відповідь, згідно якого: відповідач сплатив частину боргових зобов`язань; на перемовини із відповідачем позивач вступати відмовляється; відповідач не погоджується із нарахованими відсотками і вважає їх їх неспівмірними зі своїми фінансовими можливостями та нарахованими всупереч закону; позивач не зробив перерахунок, враховуючи платежі від відповідача по кредитному договору.
Представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову.
2. Рух справи в суді.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2026 року, справа передана на розгляд головуючому судді Шептицькій Н.В. (ас 37).
З повідомлення ВОМІРМП УДМС України у Волинській області, яке надійшло в суд 21.07.2026 року, встановлено місце реєстрації відповідача (ас 41), оскільки це має значення для вірного визначення територіальної підсудності даної справи, згідно ч.1 ст.27 ЦПК України.
Ухвалою головуючого судді від 27.07.2026 року позовна заява була прийнята до розгляду, призначений розгляд справи в спрощеному позовному провадженні в судовому засіданні з викликом сторін (ас 43-44).
Ухвалою суду від 18.09.2026 року розгляд справи відкладено (ас 117-118).
3. Правова позиція сторін під час судового розгляду.
Представник позивача в судове засідання не з`явилися.
Представник позивача в позовній заяві просить розгляд справи проводити у його відсутності (ас 11).
Суд, заслухавши думку сторони відповідача, ухвалив: проводити розгляд справи у відсутності представника позивача, згідно ч.1 ст.223, ч.1 ст.279 ЦПК України.
Відповідач в судовому засіданні підтримав пояснення, викладені у Відзиві на позовну заяву та в Запереченнях на відповідь. Додатково пояснив, що визнає заборгованість за тілом кредиту в сумі 14 000,00 грн, оскільки ним вже було сплачено 6000,00 грн, і 4000,00 грн комісії за задання кредиту. Решту позовних вимог не визнає.
Згідно ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття рішення у цій справі є 16.10.2026 року - дата складення повного судового рішення.
4. Встановлені в судовому засіданні обставини та досліджені докази на їх підтвердження.
Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши і об`єктивно оцінивши наявні у справі письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, суд встановив наступне.
В судовому засіданні встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 30.12.2025 року уклали Кредитний договір (оферти) №30.12.2025-100001566, згідно умов якого відповідачу надано кредит на наступних умовах:
- дата видачі кредиту: 30.12.2025 року;
- сума кредиту: 20 000,00 грн;
- строк, на який надається кредит: 182 днів;
- дата повернення кредиту: 29.06.2026 року;
- продовження строку кредитування передбачено;
- процентна ставка: фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день користування кредитом;
- комісія за надання кредиту: 20% від суми кредиту ( 4000,00 грн);
- позичальник, який прострочив виконання будь-якого грошового зобов`язання за договором, на вимогу кредитодавця зобов`язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 170000% річних від суми заборгованості за весь час прострочення, відповідно до ст.625 ЦК України.
Згідно п.4.1 Договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, плшатності іц поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача №4874-07ХХ-ХХХХ-3590.
Договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором - Е749.
ТОВ свої зобов`зання за Договором виконав в повному обсязі і перерахував 30.12.2025 року 20 000,00 грн відповідачу на його банківську карту № НОМЕР_1 .
29.01.2026 року відповідач на виконання умов Договору сплатив 6000,00 гривень.
В подальшому відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим ТОВ нарахував заборгованість в розмірі 64 400,00 грн, що складається із заборгованості: по тілу кредиту - 20 000,00 грн, за процентами - 30 400,00 грн, за комісією за надання кредиту - 4000,00 грн, за відсотками, що нараховані по ст.625 ЦК України - 10 000,00 гривень.
4. Встановлені обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами: розрахунком заборгованості за Договором (ас 15-17); Паспортом споживчого кредиту (ас 18-19), пропозицією про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) (ас 20-23) із: заявкою (ас 23-24), відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (ас 24зв-26), додатком до кредитного Договору: інформаційним повідомленням позичальника (ас 26); повідомленням ТОВ «УПР» (ас 27); договором про надання послуг з переказу коштів №ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024 року (ас 28-32), інформацією з центрального вузла Системи BankID НБУ (ас 35зв).
5. Зміст спірних правовідносин.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань перед кредитодавцем за Договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.
6. Надаючи правову оцінку встановленим у судовому засіданні фактичним обставинам справи, суд керується такими нормами права.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За змістом ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.627 ЦК України та ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ч.1 ст.212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України).
Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно п.6 ч.1 ст.3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).
Згідно ч.6 ст.11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно ст.64 ЦПК України, докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.
Згідно частиною першою ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором (ч.1 ст.1056-1 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1); жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2); суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
6. Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.
Судом на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено Договір, який підписаний електронним підписом відповідача шляхом відтворення одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит в загальному розмірі 20 000,00 грн, який він зобов`язався повернути та сплатити проценти за користування ним на визначених у кредитному Договорі умовах.
Позивачем доведено, що відповідачу було видано кредитні кошти шляхом перерахування на платіжну карту, номер якої був вказаний відповідачем в заявці про отримання кредиту.
Однак, відповідач належним чином взяті на себе обов`язки за Договором не виконав, чим допустив заборгованість перед позивачем, а тому позов підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.
Суд не погоджується з вимогою позивача про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за ст.625 ЦК України в розмірі 10 000,00 грн з наступних підстав.
Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи вищенаведене, боржник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за кредитними договорами, а нараховані кошти підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Крім того, суд зазначає, що у Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».
Статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.
Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.
Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.
Разом з тим при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom) та ін.).
Верховний Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним: громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства» The Sunday Times v. The United Kingdom № 1 заява 6538/74 пункт 46). У справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France) Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.
Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо визначення умов підстав нарахування відсотків за ст.625 ЦК України за кредитним договором за відповідним правочином.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку, що Закон України №3498-1Х від 22.11.2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», як на підставу правомірності нарахування та стягнення з відповідача 10 000,00 грн відсотків за ст.625 ЦК України, до спірних правовідносин не може бути застосований.
Суд, враховуючи положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в частині вимоги про стягнення з відповідача 10 000,00 грн відсотків за ст.625 ЦК України.
Доводи про те, що у питанні нарахування заборгованості по відсотках, нарахованих по ст.625 ЦК України, норми Закону України «Про споживче кредитування», як спеціальні, є пріоритетними над нормами ЦК України, які є загальними, є хибними, оскільки саме Цивільний кодекс України за змістом ч.2 ст.4 цього Кодексу є основним актом цивільного законодавства України, що регулює, зокрема, спірні цивільні правовідносини.
Щодо відсотків, які позивач просить стягнути з відповідача за весь період користування кредитними коштами, і з розрахунком яких не погоджується відповідач, то суд зазначає наступне.
Згідно умов Договору, відповідач за один день користування кредитними коштами зобов`язався сплачувати 200,00 грн (20000,00 грн х 1% = 200,00 грн).
Згідно Графіку платежів, відповідач зобов`язався щомісячно до 29.05.2026 року сплачувати 8681,86 грн, а до 29.06.2026 року - 8681,85 гривень.
Перший місяць (до 29.01.2026 року) розмір платежу в сумі 8681,86 грн складається з: 6200,00 грн - проценти за користування кредитним коштами (31 к.д. х 200,00 грн = 6200,00 грн), 2481,86 грн - частина платежу за комісією за надання кредиту. З даної суми відповідач сплатив 29.01.2026 року 6000,00 грн, які позивач зарахував в погашення нарахованих за період з 30.12.2025 року по 29.01.2026 року включно відсотків в сумі 6200,00 гривень.
Таким чином, заборгованість відповідача перед ТОВ за Договором становить: 20 000,00 грн - тіло кредиту, 4000,00 грн - комісія за надання кредиту, 30 400,00 грн -відсотки за користування кредитним коштами за період з 29.01.2026 року по 29.06.2026 року (152 к.д. (182 к.д. - 30 к.д. = 152 к.д.) х 200,00 грн = 30 400,00 грн).
Посилання сторони відповідача на те, що відповідач не погоджується з нарахованими відсотками, вважає їх неспівмірними зі своїми фінансовими можливостями та нарахованими всупереч закону, що позивач не зробив перерахунок, враховуючи платежі від відповідача по кредитному договору, є безпідставними і такими, що суперечать умовам підписаним ним Договору, а також спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами.
Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні закази, кожен окремо і в сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ підлягають до задоволення частково і з відповідача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 54 400,00 грн, що складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 20 000,00 грн, заборгованості за процентами в розмірі 30 400,00 грн, заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 4000,00 гривень. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
7. Розподіл між сторонами судових витрат.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (2662,40 грн).
Враховуючи ту обставину, що відповідач є інвалідом 2-ї групи (ас 79) і є звільнений від сплати судового збору, згідно п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому вимога позивача про стягнення з відповідача судового збору в сумі 2662,40 грн до задоволення не підлягає.
Згідно п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що поштові витрати, а саме направлення копії позовної заяви та додатків до неї відповідачу, є витратами на вчинення інших необхідних процесуальних дій, згідно п.4 ч.3 ст.133 ЦПК України, вимога ТОВ про стягнення з відповідача 123,78 грн поштових витрат (ас 33) підлягає до задоволення частково, ураховуючи часткове задоволення позову: 54 400,00 грн : 64 400,00 грн : 100% х 123,78 грн = 104,55 гривень.
Керуючись ст.ст.12,13,19,77,81,83,133,141,223,247,258,259,263,264,265,268,274-279 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Договором №30.12.2025-100001566 від 30.12.2025 року в розмірі 54 400,00 (п`ятдесят чотири тисячі чотириста) гривень, що складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень, заборгованості за процентами в розмірі 30 400,00 (тридцять тисяч чотириста) гривень, заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 4000,00 (чотири тисячі) гривень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
В стягненні з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок судового збору - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 104 (сто чотири) гривні 55 (п`ятдесят п`ять) копійок поштових витрат.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, буд.133-А, код ЄДРПОУ: 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Дата складення і оголошення повного тексту рішення суду: 16.10.2026 року о 13 год 00 хвилин.
Головуючий суддя Шептицька Н.В.