Справа № 551/943/26
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 жовтня 2026 року Шишацький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді Вергун Н.В.,
за участю секретаря судових засідань Золотарьової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Шишаки Миргородського району Полтавської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
в с т а н о в и в :
11 серпня 2026 року адвокат Будігай О.В., діючи в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на неналежне виконання відповідачем узятих на себе договірних зобов`язань щодо своєчасного та повного повернення отриманих у позику грошових коштів.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 02 травня 2022 року між позивачем і відповідачем укладено договір безпроцентної позики, відповідно до умов якого позивач передала відповідачу грошові кошти у розмірі 2 000 доларів США, а остання зобов`язалася повернути отриману суму позики у визначений сторонами строк та на погоджених договором умовах.
Факт передання грошових коштів та їх отримання відповідачем безпосередньо підтверджується змістом укладеного між сторонами договору, зокрема пунктами 1 та 2, у яких сторони засвідчили, що позикодавець передав, а позичальник отримав обумовлену договором грошову суму до моменту його підписання.
Таким чином, підписаний сторонами договір одночасно підтверджує як виникнення між ними позикових правовідносин, так і фактичне отримання відповідачем предмета позики.
Договір укладений у письмовій формі, містить погоджені сторонами умови щодо розміру позики, порядку та строків її повернення, а також підписаний обома учасниками договірних правовідносин.
У зв`язку з неможливістю своєчасного виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення отриманих коштів сторони неодноразово змінювали строки повернення позики, шляхом укладення додаткових договорів до основного договору від 02 травня 2022 року.
При цьому, укладення додаткових договорів відбувалося за взаємною згодою сторін та було спрямоване на врегулювання порядку виконання відповідачем уже існуючого грошового зобов`язання.
Зокрема, останнім додатковим договором від 18 листопада 2024 року сторони погодили остаточний строк повернення взятих у борг коштів до 31 серпня 2025 року.
Протягом дії договірних правовідносин відповідач частково виконала узяте на себе зобов`язання та здійснила повернення частини отриманих у позику грошових коштів, зокрема 13 січня 2023 року у сумі 100 доларів США, 13 липня 2023 року, - 100 доларів США, та 18 листопада 2024 року - 363 долари США.
Отже, загальна сума коштів, які були повернуті відповідачем у рахунок виконання зобов`язання за договором безпроцентної позики становить 563 долари США.
Водночас, незважаючи на неодноразове продовження строків повернення позики та надання відповідачу додаткового часу для виконання зобов`язання, остання остаточного розрахунку не здійснила.
Після спливу погодженого сторонами строку повернення позики, а саме 31 серпня 2025 року, відповідач залишок отриманих грошових коштів позивачу не повернула, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 1 437 доларів США.
Вжиті заходи досудового врегулювання спору, шляхом звернення до відповідача з вимогою про виконання договірного зобов`язання та повернення непогашеної суми позики, позитивних результатів не дали. Відповідач у відповідь на пред`явлену вимогу заперечила факт отримання від позивача грошових коштів за договором позики.
Посилаючись на положення статей 525, 526, 530, 610, 612, 625, 1046, 1047 та 1049 ЦК України, представник позивача зазначає, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві отриману позику у строк та в порядку, встановлених договором.
У зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання, представник позивача вважає обґрунтованою вимогу про примусове стягнення неповернутої суми позики в судовому порядку.
Крім основної суми боргу, представник позивача заявляє вимогу про стягнення з відповідача трьох відсотків річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, мотивуючи її тим, що відповідач допустила прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до наданого розрахунку розмір трьох відсотків річних становить 50,95 долара США.
З огляду на наведене, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача загальний розмір заборгованості у сумі 1 487,95 долара США, з яких 1 437 доларів США становить основний борг за договором безпроцентної позики, а 50,95 доларів США, - три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.
При цьому, представник позивача звертає увагу на те, що грошове зобов`язання за договором визначене у доларах США, а умовами договору передбачено можливість повернення коштів у зазначеній іноземній валюті або у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на момент повернення.
У зв`язку з цим, просив здійснити стягнення заявленої суми заборгованості в доларах США з перерахунком суми, що підлягає сплаті, у гривні за офіційним курсом долара США на день платежу.
13 серпня 2026 року на адресу суду з виконавчого комітету Шишацької селищної ради Полтавської області за вих. № 479/07.1-18 від 12 серпня 2026 року надійшла витребувана інформація, відповідно до якої відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 44 ).
Ухвалою суду від 14 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, її розгляд ухвалено проводити у порядку загального позовного провадження, у зв`язку з чим призначено підготовче судове засідання о 13 год. 00 хв. 03 вересня 2026 року ( а.с. 45 ).
Ухвалу суду від 14 серпня 2026 року відповідач ОСОБА_2 отримала 10 вересня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу суду ( а.с. 54 ).
Протокольною ухвалою суду від 03 вересня 2026 року проведення підготовчого судового засідання відкладено до 09 год. 05 хв. 16 вересня 2026 року ( а.с. 53 ).
Ухвалою суду від 16 вересня 2026 року підготовче провадження у справі закрито, її розгляд призначено по суті з визначенням дат судових засідань: 13 год. 00 хв. 05 жовтня 2026 року та 13 год. 00 хв. 16 жовтня 2026 року ( а.с. 56 ).
16 жовтня 2026 року від представника позивача - адвоката Будігая О.В. на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність і відсутність позивача. Окрім цього, адвокат Будігай О.В. просив вирішити питання розподілу судових витрат відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, докази яких будуть надані додатково в порядку та строки, передбачені ЦПК України ( а.с. 63 - 66 ).
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про місце, дату та час розгляду справи, повторно у судове засідання не з`явилася, причин своєї неявки не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи не заявила.
Окрім цього відповідач не скористалася правом подати відзив на позов.
За правилами ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи у його відсутність.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів ( постановляє заочне рішення ).
З огляду на вказані обставини, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутність позивача, її представника та відповідача на підставі наявних у матеріалах справи доказів та ухвалити заочне рішення у справі в порядку ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши, наявні у матеріалах справи, докази в їх сукупності, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та визначивши характер спірних правовідносин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що 02 травня 2022 року між позивачем та відповідачем укладено договір безпроцентної позики, відповідно до умов якого позивач передала, а відповідач отримала у позику грошові кошти в розмірі 2 000 доларів США, які зобов`язалася повернути у визначений договором строк, тобто до 31 грудня 2023 року ( а.с. 23 - 24 ).
Із змісту пунктів 1 та 2 зазначеного договору вбачається, що сторони не лише погодили суму та умови повернення позики, а й письмово засвідчили факт передання позикодавцем та отримання позичальником грошових коштів до моменту підписання договору.
Отже, договір містить безпосереднє письмове підтвердження фактичної передачі предмета позики.
У подальшому сторони неодноразово укладали додаткові договори, зокрема 04 грудня 2022 року, 29 квітня 2023 року, 30 липня 2023 року, 28 лютого 2024 року, 18 листопада 2024 року, якими змінювали строки виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення отриманих коштів ( а.с. 24 - 28 ).
Останньою додатковою угодою від 18 листопада 2024 року сторони погодили остаточний строк повернення позики до 31 серпня 2025 року ( а.с. 28 ).
Окрім того, матеріалами справи підтверджується часткове виконання відповідачем зобов`язання, а саме повернення позивачу 13 січня 2023 року 100 доларів США, 13 липня 2023 року 100 доларів США та 18 листопада 2024 року 363 доларів США ( а.с. 23, зворот ).
Таким чином, загальна сума повернутих коштів становить 563 долари США, а залишок неповернутої позики - 1 437 доларів США.
У визначений сторонами остаточний строк відповідач зобов`язання щодо повернення залишку позики не виконала. Доказів повернення позивачу решти грошових коштів у розмірі 1 437 доларів США матеріали справи не містять.
На підтвердження зазначених обставин позивачем надано оригінал договору позики від 02 травня 2022 року і додаткових договорів.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.
За змістом статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За правовою природою договір позики є реальним правочином, для виникнення якого необхідне не лише досягнення сторонами домовленості щодо істотних умов, але й фактичне передання позичальнику предмета позики.
При цьому, факт передання грошових коштів може посвідчуватися як окремою розпискою позичальника, так і самим письмовим договором, якщо його зміст містить чітке підтвердження отримання відповідної суми.
Досліджений судом договір від 02 травня 2022 року містить пряму вказівку на фактичне передання позикодавцем та отримання позичальником 2 000 доларів США, а тому за своїм змістом є не лише документом, що визначає права та обов`язки сторін, але й письмовим доказом передання грошових коштів.
Крім того, подальше укладення сторонами додаткових договорів, якими погоджувалися нові строки повернення позики, та документально підтверджене часткове повернення грошових коштів узгоджуються з фактом виникнення між сторонами реальних позикових правовідносин.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.
За змістом статей 76 - 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з вимогами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Водночас суд бере до уваги долучену до матеріалів справи відповідь відповідача на претензію позивача, у якій остання заперечувала факт отримання позикових коштів ( а.с. 36 - 37 ).
Оцінюючи зазначені заперечення, суд виходить із того, що вони підлягають оцінці у сукупності з іншими, наявними у справі доказами.
Твердження відповідача у відповіді на претензію про неотримання позики не узгоджується із змістом підписаного сторонами договору, який містить безпосереднє підтвердження передання та отримання грошових коштів, а також із наступним укладенням додаткових договорів та здійсненням часткового повернення позики.
Належних доказів, які б спростовували фактичне передання коштів, достовірність зазначених документів або свідчили про існування інших правовідносин, у межах яких здійснювалися відповідні платежі, матеріали справи не містять.
Оцінюючи надані стороною позивача докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що надані позивачем письмові докази є достатніми для встановлення факту отримання відповідачем позики в розмірі 2 000 доларів США та часткового виконання зобов`язання щодо її повернення.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства.
Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, установлений договором чи законом.
Судом встановлено, що остаточний строк виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення позики настав 31 серпня 2025 року.
Проте, станом на час звернення до суду відповідач не повернула позивачу частину отриманих коштів у розмірі 1 437 доларів США, чим допустила порушення договірного грошового зобов`язання, унаслідок чого позивач набула право вимагати примусового повернення непогашеної суми позики.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення основної суми боргу за договором позики від 02 травня 2022 року в розмірі 1 437 доларів США є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо валюти, в якій підлягає стягненню заборгованість, суд зазначає наступне.
Так, позивач просить стягнути з відповідача 1 487,95 долара США, з яких 1 437 доларів США становить основна сума боргу та 50,95 долара США - три відсотки річних, із перерахунком суми, що підлягає сплаті, у гривнях за офіційним курсом долара США на день платежу.
Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гривня.
Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
За змістом ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання виконується у гривнях, а використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України допускається у випадках, порядку та на умовах, установлених законом.
Водночас положення зазначених норм у системному зв`язку зі статтями 1046, 1047, 1049 ЦК України не виключають можливості виникнення між фізичними особами позикового зобов`язання, предметом якого є іноземна валюта, та стягнення судом заборгованості в такій валюті.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, викладено правовий висновок щодо виконання зобов`язання за договором позики, предметом якого є іноземна валюта.
Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що за загальним правилом позичальник, який отримав у позику іноземну валюту, зобов`язаний повернути позикодавцеві таку саму суму коштів у відповідній іноземній валюті, якщо інше не встановлено законом або договором.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду змінила судові рішення попередніх інстанцій, виключивши з них вказівку про здійснення перерахунку суми, що підлягає сплаті, у гривнях за офіційним курсом долара США на день платежу, залишивши рішення в частині стягнення основного боргу в доларах США.
При прийняті остаточного рішення у справі, суд враховує зазначений правовий висновок відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Судом встановлено, що предметом договору позики від 02 травня 2022 року були грошові кошти в розмірі 2 000 доларів США, які фактично передані позикодавцем та отримані позичальником.
Пунктом 6 договору сторони передбачили можливість повернення позики у доларах США або у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на момент повернення.
Наведена умова договору свідчить про погодження сторонами можливих способів виконання грошового зобов`язання, однак не змінює факту отримання відповідачем позики саме в доларах США та визначення залишку невиконаного зобов`язання у цій валюті.
Відповідач не реалізував передбачену договором можливість повернення непогашеної суми позики у гривнях, а доказів належного виконання зобов`язання в будь-якій із погоджених сторонами валют суду не надано.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках, передбачених цим Кодексом.
Визначаючи суму стягнення в доларах США без додаткового припису про її перерахунок у гривні на день платежу, суд не присуджує іншого майнового блага, не змінює підстав заявленого позову та не виходить за межі розміру заявлених вимог.
Суд лише визначає належний спосіб присудження встановленої заборгованості відповідно до правової природи спірного зобов`язання та висновку Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
За таких обставин, приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача підлягає основна сума боргу в розмірі 1 437 доларів США без зазначення в резолютивній частині рішення про перерахунок цієї суми у гривні за офіційним курсом Національного банку України на день платежу.
Крім основної суми боргу, позивач просить стягнути з відповідача 50,95 долара США в якості трьох відсотків річних, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
За приписами ч. 2 цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом із тим законом можуть установлюватися особливості застосування відповідальності за прострочення окремих видів грошових зобов`язань.
Так, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про встановлення законодавцем спеціального правового регулювання відповідальності позичальників за прострочення виконання грошових зобов`язань за договорами кредиту та позики в період дії воєнного стану.
При цьому, положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України поширюються на позикові правовідносини, зокрема на зобов`язання, що виникли на підставі договорів позики між фізичними особами.
Договір безпроцентної позики між сторонами укладено 02 травня 2022 року, а остаточний строк повернення непогашеної суми позики визначено до 31 серпня 2025 року.
Отже, прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання настало під час дії воєнного стану в Україні.
Заявлені позивачем три відсотки річних нараховані за період, на який поширюється передбачене пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільнення позичальника від відповідальності за ст. 625 цього Кодексу.
Зазначена норма є спеціальною стосовно загальних положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та підлягає застосуванню судом незалежно від наявності відповідних заперечень відповідача.
Таким чином, хоч факт прострочення повернення позики судом установлено, правові підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді трьох відсотків річних за заявлений позивачем період відсутні.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 50,95 доларів США трьох відсотків річних задоволенню не підлягають.
При цьому, звільнення відповідача від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, не припиняє основного договірного зобов`язання та не звільняє її від обов`язку повернути отриману суму позики.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.
За змістом статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задовольняється частково, судові витрати підлягають розподілу відповідно до встановленої законом пропорції задоволених та відхилених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягнені документально підтверджені витрати, пов`язані з сплатою судового збору, у розмірі 1 000 грн. 00 коп.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 5, 141, 265, 268, 273, 280 - 284, 289 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 437,00 доларів США у рахунок відшкодування основної суми боргу за договором позики від 02 травня 2022 року.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 , - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що пов`язані з сплатою судового збору, у розмірі 1 000 грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Полтавського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення суду може бути переглянуте Шишацьким районним судом Полтавської області за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з для вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Найменування сторін:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Повний текст рішення суду складено 19 жовтня 2026 року.
Головуючий суддя: