ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 року м. Одеса Справа № 916/1629/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Павленко Н.А.
суддів - Богатиря К.В., Лічмана Л.В.
за участю секретаря судового засідання Лещенко Л.С.
за участю представників учасників справи:
арбітражний керуючий - Юрченко О.М.
від кредитора ОСОБА_1 - Савицька О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (попереднього засідання)
та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (про визнання кредиторських вимог)
по справі №916/1629/25
за заявою боржника - Фізичної особи ОСОБА_2
про неплатоспроможність,
суддя Господарського суду Одеської області -Гут С.Ф.
місце постановлення ухвал: м. Одеса, Господарський суд Одеської області, пр.-т Шевченка, 29,
повний текст ухвал складено та підписано: 20.04.2026,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст обставин справи та ухвал суду, що оскаржуються в апеляційному порядку:
ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність разом із заявою про призначення керуючим реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Юрченко Ольгу Миколаївну.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.05.2025 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича. Введено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Керуючим реструктуризацією майна боржника фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича призначено арбітражного керуючого Юрченко Ольгу Миколаївну.
15.05.2025 було опубліковано оголошення про відкриття провадження у справі №916/1629/25 про неплатоспроможність Докукіна Сергія Євгеновича №76080.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича. Скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.05.2025. Скасовано заборону фізичній особі Докукіну Сергію Євгеновичу відчужувати його майно, введену Ухвалою Господарського суду від Одеської області від 15.05.2025. Припинено повноваження керуючого реструктуризацією боржника - арбітражного керуючого Юрченко Ольги Миколаївни (свідоцтво №222 від 26.02.2013). Провадження у справі про неплатоспроможність боржника фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича ( АДРЕСА_1 , код: НОМЕР_1 ) закрито.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2025, залишеною без змін Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2026, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 про завершення процедури реструктуризації боргів боржника та закриття провадження у справі №916/1629/25 скасовано. Справу № 916/1629/25 направлено до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
08.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою (вх. №3-17/26) про визнання кредитором до боржника з вимогами в сумі 3 725 331,55 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.01.2026 прийнято заяву ОСОБА_1 про визнання кредиторських вимог у справі №916/1629/25 про неплатоспроможність ОСОБА_2 в сумі 3 725 331,55 грн та призначено до розгляду в засіданні суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 визнано вимоги ОСОБА_1 до Фізичної особи ОСОБА_2 в сумі в сумі 3 725 331,55 грн та 5 324,80 грн судового збору.
Ухвалою попереднього судового засідання Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 судом постановлено, що визнаними вимогами кредиторів Фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича є:
- ОСОБА_1 в сумі 3 725 331,55 грн та 5 324,80 грн судового збору.
Зобов`язано керуючого реструктуризацією організувати проведення зборів кредиторів у відповідності з п.1 ч.4 ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства, вирішити питання відносно подальшого розгляду справи та відповідні протоколи надати суду. Зобов`язано надати до суду: керуючого реструктуризацією - звіт про хід процедури.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу:
Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду, Фізична особа ОСОБА_2 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (попереднього засідання) та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (про визнання кредиторських вимог) по справі №916/1629/25, в якій просить суд поновити процесуальний строк на оскарження ухвали попереднього засідання Господарського суду Одеської області у справі №916/1629/25 від 14.04.2026 та ухвали Господарського суду Одеської області про визнання кредиторських вимог від 14.04.2026 у справі №916/1629/25. Скасувати ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області у справі №916/1629/25 від 14.04.2026 та ухвалу Господарського суду Одеської області про визнання кредиторських вимог від 14.04.2026 у справі №916/1629/25 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що ухвала Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 та ухвала за результатами попереднього засідання у справі №916/1629/25 є незаконними, необґрунтованими та постановленими при неповному з`ясуванні фактичних обставин справи, що є порушенням вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України та статей 47, 119 Кодексу України з процедур банкрутства.
Скаржник наголошує, що суд першої інстанції помилково вважав єдиною підставою для визнання грошових вимог ОСОБА_1 у розмірі 3 725 331,55 грн факт подання боржником ОСОБА_2 заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Заява про відкриття провадження не може розглядатися як доказ безумовного визнання заборгованості, оскільки в описовій частині цієї ж заяви боржник заперечував факт отримання від кредитора коштів у розмірі 65 000,00 дол. США за борговою розпискою від 16.05.2019.
Апелянт зауважує, що суд першої інстанції проігнорував принцип підвищеного стандарту доказування під час розгляду грошових вимог фізичних осіб, що ґрунтуються на борговій розписці. Скаржник, посилаючись на правові позиції Верховного Суду у справах №902/221/22 від 01.03.2023 та №910/14923/20 від 22.12.2022 зазначав, що з метою неможливості визнання фіктивної заборгованості перевірка обґрунтованості вимог здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей чи визнання боржником/арбітражним керуючим обставин у порядку ч. 1 ст. 75 ГПК України.
Як вказує апелянт, для підтвердження вимог, кредитор зобов`язаний надати належні докази джерел походження коштів, переданих у позику. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази підтвердження джерел походження 65 000,00 доларів США та реальності виконання договору позики, на що також обґрунтовано вказувала арбітражна керуюча у своєму повідомленні про розгляд вимог.
Також, на думку скаржника, місцевий суд безпідставно обмежився посиланням на рішення Приморського районного суду м. Одеси, як на основний доказ вимог кредитора.
Скаржник звертає увагу на позицію Верховного Суду (постанова у справі №904/5467/23 від 03.07.2025 з посиланням на справу № 904/10560/17), згідно з якою рішення суду, ухвалене на користь кредитора, не є обов`язковим для господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, та для інших кредиторів. Суд у справі про неплатоспроможність не зв`язаний такими рішеннями і зобов`язаний дослідити фінансову спроможність (спроможність надати позику) кредитора за наявності відповідних заперечень.
Як зазначає скаржник, суд першої інстанції проігнорував заперечення боржника, викладені у клопотанні від 16.03.2026, де зазначалося, що належним чином підтвердженою є заборгованість лише у розмірі 16 550,00 дол. США, що випливає з укладеної між сторонами мирової угоди та її часткового виконання.
Таким чином, визнання вимог у розмірі 3 725 331,55 грн. (та 5 324,80 грн. судового збору) і подальше постановлення ухвали попереднього засідання на цих підставах є викривленням реального розміру заборгованості, що в свою чергу порушує права боржника.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
11.06.2026 за вх. №1843/26/Д5 в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЕСІКС від ОСОБА_1 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича, в якому кредитор просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області про визнання вимог кредитора від 14.04.2026 та ухвалу попереднього засідання від 14.04.2026 у справі №916/1629/25 без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Також просить суд прийняти та долучити до матеріалів даної справи докази фінансової спроможності кредитора, які не були подані до суду першої інстанції з об`єктивних причин.
У відзиві кредитор вказує, що оскаржувані ухвали господарського суду від 14.04.2026 постановлені із дотриманням вимог закону та відповідають меті Кодексу України з процедур банкрутства, а апеляційна скарга боржника є необґрунтованою. Кредитор ОСОБА_1 зазначає, що подав заяву про визнання грошових вимог до боржника ОСОБА_2 на суму 3 725 331,55 грн, заборгованість за якими підтверджена рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2024 року у справі №522/9365/23 (залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11.03.2025 року) про стягнення 65 000 доларів США позики, 5 659 доларів США (3% річних) та 13 420 грн судового збору, і яке станом на момент звернення до суду боржником не виконане.
Обґрунтовуючи свою позицію, кредитор наголошує, що боржник порушує принцип заборони суперечливої поведінки (доктрина venire contra factum proprium), оскільки саме наявність цієї заборгованості перед ОСОБА_1 стала єдиною підставою для звернення Докукіна С.Є. із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Як зазначає кредитор, раніше боржник визнавав цей борг та не оскаржував рішення в касаційному порядку, а отже, втратив право піддавати його сумніву. Крім того, підставою вимог кредитора є не боргова розписка, а чинне судове рішення, яке згідно зі ст. 129-1 Конституції України є обов`язковим до виконання, при цьому боржник не надав жодних доказів на спростування факту отримання коштів.
Також кредитор підкреслює нерелевантність посилання боржника на постанову Верховного Суду від 03.07.2025 року у справі №904/5467/23, пояснюючи це тим, що зазначений правовий висновок стосується заперечень осіб, які не брали участі у розгляді справи в позовному провадженні, тоді як Докукін С.Є. був відповідачем у цивільній справі №522/9365/23 та мав усі можливості для реалізації своїх процесуальних прав.
Рух справи у Південно-західному апеляційному господарському суді:
06.05.2026 за вх. №1843/26 в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЕСІКС безпосередньо до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи Докукіна Сергія на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (попереднього засідання) та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (про визнання кредиторських вимог) по справі №916/1629/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2026, апеляційну скаргу Фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді - Павленко Н.А., суддів: Богатиря К.В., Лічмана Л.В.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (попереднього засідання) та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (про визнання кредиторських вимог) по справі №916/1629/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду, Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/1629/25, в частині, необхідній для розгляду апеляційної скарги на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
18.05.2026 матеріали справи №916/1629/25 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.05.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (попереднього засідання) та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (про визнання кредиторських вимог) по справі №916/1629/25 залишив без руху, встановив Фізичній особі Докукіну Сергію Євгеновичу 10-денний строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у сумі 2662,40 грн з дня вручення цієї ухвали.
27.05.2026 за вх. №1843/26/Д1 в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЕСІКС від Фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додані докази сплати судового збору у розмірі 2662,50 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026, серед іншого, поновлено Фізичній особі Докукіну Сергію Євгеновичу процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (попереднього засідання) та ухвали Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (про визнання кредиторських вимог) по справі №916/1629/25, відкрите апеляційне провадження у справі №916/1629/25 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.07.2026 о 14:00 год. Цією ж ухвалою суду запропоновано учасникам провадження у 10 денний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі подати відзив/письмові пояснення на апеляційну скаргу (доданих до них документи) та відповідно до ч.4 ст.263 ГПК України надати суду докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу та попереджено учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Поряд з цим, судове засідання, призначене на 28.07.2026 о 14:00 год не відбулося у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Богатиря К.В. у період з 13.07.2026 по 07.08.2026, згідно наказу голови суду від 07.07.2026 №183-в, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку судового засідання.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2026, серед іншого, повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі №916/1629/25 відбудеться 06.10.2026 о 15:00 у м. Одесі, проспект Шевченка, 29 - в приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду в залі судових засідань №6. Цією ж ухвалою суду постановлено розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (попереднього засідання) та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (про визнання кредиторських вимог) у справі №916/1629/25 поза межами строку, встановленого ч. 2 ст. 273 ГПК України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав.
21.09.2026 за вх. №3770/26 в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС від арбітражного керуючого Юрченко Ольги Миколаївни до Південно - західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання, в якій заявник просить суд забезпечити участь у судовому засіданні, призначеному на 06.10.2026 о 15 год. 00 хв., та в усіх наступних судових засіданнях у справі №916/1629/25, в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за допомогою системи ВКЗ.
Ухвалою Південно - західного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 задоволено клопотання арбітражного керуючого Юрченко Ольги Миколаївни про участь у судовому засіданні, яке відбудеться 06.10.2026 о 15:00 год., а також у всіх подальших можливих судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та постановлено здійснювати розгляд справи №916/1629/25 у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду в залі судових засідань №6, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29.
У судовому засіданні 06.10.2026 арбітражний керуючий надав пояснення по суті спору, підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити і скасувати оскаржуване рішення місцевого суду.
Представник кредитора в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Поряд з цим, в судовому засіданні головуючим було повідомлено про надходження 11.06.2026 за вх.№1843/26 від представника Ігнатьєва М.В. «доповнення» відзиву на апеляційну скаргу до яких було додано нові докази, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції, а саме:
-договір купівлі-продажу від 03.06.2013;
-договір позики від 15.05.2019;
-скріншот переписки Ігнатьєва М.В. та представниці.
Представник кредитора у наведених «доповненнях» відзиву на апеляційну скаргу просила прийняти та долучити до матеріалів справи означені докази фінансової спроможності кредитора.
Порадившись, колегія суддів виснувала про відсутність підстав для залучення означених доказів до матеріалів справи та ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, відмовила ОСОБА_1 у залученні нових доказів до матеріалів справи, враховуючи таке.
Згідно з частинами 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. (ч. 2, 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».
Отже, при поданні учасниками справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, учасники справи повинні обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
ОСОБА_1 при подані нових доказів до суду апеляційної інстанції, які не були предметом розгляду Господарського суду Одеської області при постановленні оскаржуваних ухвал, взагалі не наведено підстав, що об`єктивно не залежали від кредитора, які перешкоджали останньому подати такі докази до суду першої інстанції та не наведено винятковості випадку для прийняття таких доказів судом апеляційної інстанції.
Водночас, прийняття нових доказів судом апеляційної інстанції, за відсутності винятковості випадку і відсутності обгрунтування кредитором неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції, мало б наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Представник Докукіна С.Є. чи сам Докукін С.Є. в судове засідання 06.10.2026 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2026, якою серед іншого було призначено розгляд справи у судовому засіданні на 06.10.2026, була доставлена до електронного кабінету представника апелянта Тютюнник Ю.О. -12.08.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 14.08.2026.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє (ч.7 ст.242 ГПК України).
Відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду викладеній у постанові від 8 лютого 2024 року по справі №480/8341/22, суд не повинен дублювати рішення особисто позивачу (у даному випадку апелянту), якщо його доставлено до Електронного кабінету адвоката, навіть якщо адвокат його проігнорував.
Враховуючи наведене, Докукін С.Є. був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної:
ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність разом із заявою про призначення керуючим реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Юрченко Ольгу Миколаївну.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.05.2025 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича. Введено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Керуючим реструктуризацією майна боржника фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича призначено арбітражного керуючого Юрченко Ольгу Миколаївну.
15.05.2025 було опубліковано оголошення про відкриття провадження у справі №916/1629/25 про неплатоспроможність Докукіна Сергія Євгеновича №76080.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича. Скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.05.2025. Скасовано заборону фізичній особі Докукіну Сергію Євгеновичу відчужувати його майно, введену ухвалою Господарського суду від Одеської області від 15.05.2025. Припинено повноваження керуючого реструктуризацією боржника - арбітражного керуючого Юрченко Ольги Миколаївни (свідоцтво №222 від 26.02.2013). Провадження у справі про неплатоспроможність боржника фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича ( АДРЕСА_1 , код: НОМЕР_1 ) закрито.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2025, залишеною без змін Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2026, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 про завершення процедури реструктуризації боргів боржника та закриття провадження у справі №916/1629/25 скасовано. Справу № 916/1629/25 направлено до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
08.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою (вх. №3-17/26) про визнання кредитором до боржника з вимогами в сумі 3 725 331,55 грн.
В обгрунтування розміру заявлених кредиторських вимог ОСОБА_1 , вказує наступне:
22.04.2019 на підставі розписки ОСОБА_1 було надано ОСОБА_2 30 000,00 доларів США. Відповідно до даної розписки ОСОБА_2 мав повернути ОСОБА_1 31 000,00 доларів США у строк до 25.05.2019.
У зв`язку з невиконанням Докукіним Сергієм Євгеновичем умов повернення боргу відповідно до розписки від 22.04.2019, ОСОБА_1 був змушений звернутись до суду.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2019 у справі №522/12804/19 затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та Докукіним С.Є.
Відповідно до умов якої сторони домовились врегулювати спір по цивільній справі №522/12804/19 шляхом підписання та виконання даної Мирової угоди та узгодити повернення вищезазначеної позики на умовах Мирової угоди, наступним чином:
- 1. Стягнути з Докукіна С.Є. позику, отриману від ОСОБА_1 за розпискою від « 22» квітня 2019 на суму 30000 (тридцять тисяч) доларів США у наступному порядку: Перший платіж в повернення позики стягнути з ОСОБА_2 на суму 1000 (одна тисяча) доларів США не пізніше 20 календарних днів із дня затвердження судом цієї Мирової угоди. Всі подальші платежі в повернення позики ОСОБА_2 стягувати щомісячно, не пізніше 20 числа кожного місяця, починаючи з грудня 2019, по 500 (п`ятсот) доларів США, до повного погашення суми позики у розмірі 30000 (тридцять тисяч) доларів США.
- 2. Всі платежі в повернення позики ОСОБА_2 здійснює в доларах США або на еквівалентну суму в гривні по курсу продажу долара США до гривні, встановленому АТ КБ «ПриватБанк» на день платежу.
- 3. ОСОБА_2 має право достроково погасити суму позики.
- 4. До повного погашення заборгованості за позикою Докукін С.Є. зобов`язується не вживати заходів для зняття арешту з квартири за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 44,5 кв.м., власником якої є ОСОБА_2 , без письмової згоди ОСОБА_1 . У випадку порушення ОСОБА_2 зазначеного в п.4 Мирової угоди зобов`язання, стягнути всю несплачену ОСОБА_2 частину суми позики достроково у примусовому порядку, письмово попередивши про таке примусове стягнення Докукіна С.Є.
- 5. У разі порушення ОСОБА_2 грошових зобов`язань, зазначених у п. 1 Мирової угоди, більш ніж на 1 (один) місяць, стягнути всю несплачену ОСОБА_2 частину суми позики достроково у примусовому порядку, письмово попередивши про таке примусове стягнення ОСОБА_2 .
На виконання умов мирової угоди ОСОБА_2 було частково погашено заборгованість перед ОСОБА_1 . Проте станом на 20.03.2025 заборгованість Докукіна С.Є. перед ОСОБА_1 за мировою угодою складає 16 550,00 доларів США. Інших виплат ОСОБА_2 в межах мирової угоди не здійснював.
16.05.2019 на підставі розписки ОСОБА_1 було надано ОСОБА_2 65 000 доларів США. Відповідно до даної розписки ОСОБА_2 мав повернути ОСОБА_1 65 000,00 доларів США у строк до 17.05.2020.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 умов повернення боргу відповідно до розписки від 16.05.2019 ОСОБА_1 був змушений звернутись до суду.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2024 у справі №522/9365/23 стягнуто з Докукіна Сергія Євгеновича на користь ОСОБА_1 суму позики у розмірі 65 000,00 доларів США, та 3% річних за період з 18.05.2020 до 15.04.2023 у розмірі 5 659 доларів США. Стягнуто з Докукіна Сергія Євгеновича на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору 13 420,00 гривень.
В зв`язку з незгодою з рішенням, Докукіним Сергієм Євгеновичем було подано апеляційну скаргу. Постановою Одеського апеляційного суду від 11.03.2025 рішення Приморського районного суду м.Одеси від 18.06.2024 у справі № 522/9365/23 залишено без змін.
Станом на дату звернення до суду Докукіним Сергієм Євгеновичем рішення суду від 18.06.2024 не виконано та грошові кошти не повернуто.
Таким чином загальна заборгованість Докукіна Сергія Євгеновича перед ОСОБА_1 становить 87 209,00 доларів США, що еквівалентно 3 711 911,55 грн за курсом НБУ 1 долар США - 42,5634 грн станом на дату звернення до суду з кредиторською вимогою та 13 420,00 грн судового збору.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.01.2026 прийнято заяву ОСОБА_1 про визнання кредиторських вимог у справі №916/1629/25 про неплатоспроможність ОСОБА_2 в сумі 3 725 331,55 грн та призначено до розгляду в засіданні суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 визнано вимоги ОСОБА_1 до Фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича в сумі в сумі 3 725 331,55 грн та 5 324,80 грн судового збору.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що заявлені Ігнатьєвим Максимом Вікторовичем грошові вимоги до боржника Докукіна Сергія Євгеновича в сумі 3 725 331,55 грн є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами у зв`язку з чим підлягають визнанню в повному обсязі.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість боржника виникла на підставі невиконання зобов`язань за розписками від 22.04.2019 та від 16.05.2019, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили: ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2019 у справі №522/12804/19 про затвердження мирової угоди, а також рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2024 у справі №522/9365/23, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11.03.2025. З урахуванням наведеного місцевий суд обставини, встановлені означеними судовими рішеннями, визнав преюдиційними відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України та не потребують повторного доказування.
В оскаржуваній ухвалі суд вказав, що заперечення керуючого реструктуризацією щодо відсутності доказів виникнення боргу повністю спростовуються матеріалами справи, оскільки підставою для звернення самого Докукіна С.Є. до Господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність стала саме наявність цієї заборгованості перед єдиним кредитором ОСОБА_1 , яку боржник особисто підтвердив та визнав.
Ухвалою попереднього судового засідання Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 судом постановлено, що визнаними вимогами кредиторів Фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича є:
- ОСОБА_1 в сумі 3 725 331,55 грн та 5 324,80 грн судового збору.
Зобов`язано керуючого реструктуризацією організувати проведення зборів кредиторів у відповідності з п.1, ч.4, ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства, вирішити питання відносно подальшого розгляду справи та відповідні протоколи надати суду. Зобов`язано надати до суду: керуючого реструктуризацією - звіт про хід процедури.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докукін Сергій Євгенович звернувшись з апеляційною скаргою, просив суд:
- скасувати ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області у справі №916/1629/25 від 14.04.2026;
- скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області про визнання кредиторських вимог від 14.04.2026 у справі №916/1629/25 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів (частина третя статті 47 КУзПБ).
Таким чином, ухвала за результатами розгляду вимог окремого кредитора (так звана «індивідуальна» ухвала) не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання, у відповідній частині (в частині конкретних вимог кредиторів) в силу прямої вимоги закону, а визначені про це в абзаці другому частини другої статті 47 КУзПБ положення є тим винятком із загального правила оскарження судових рішень/ухвал у справі про банкрутство, що передбачено частиною другої статті 9 цього Кодексу та пунктом 17 частини першої статті 255 ГПК України.
Така правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 04.03.2025 у справі №922/4650/23, від 15.02.2024 у справі № 914/791/23, від 15.04.2024 у справі № 903/780/22, від 17.09.2024 у справі № 904/1266/23, а також до висновків в ухвалах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 911/2794/21, від 24.09.2024 у справі № 917/1719/23, на які покликається скаржник.
У постановах 16.08.2023 у справі № 920/162/23, від 17.09.2024 у справі №904/1266/23, від 04.03.2025 у справі № 922/4650/23 Верховний Суд вказав, що наслідки недотримання зазначеного правила щодо оскарження ухвали у справі про банкрутство визначені ГПК України та передбачають, що апеляційний господарський суд не приймає до розгляду і повертає апеляційну скаргу на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 260 ГПК України - якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, тобто якщо скаргу подано з порушенням відповідних приписів статей 254, 255 ГПК України, або без урахування окремих винятків за приписами КУзПБ, зокрема щодо неможливості оскарження ухвали за результатами розгляду вимог кредитора окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання (абзац 2 частини другої статті 47 КУзПБ).
Отже, КУзПБ визначає неможливість окремого оскарження так званої «індивідуальної» ухвали щодо розгляду вимог кредитора без одночасного оскарження ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання, з огляду на тісну пов`язаність предметів їх регулювання, досліджуваного питання та відповідних наслідків.
Водночас Верховний Суд вважає, що перегляд ухвали попереднього засідання щодо вимог конкретного кредитора є неможливим без втручання (перегляду) ухвали, якою і вирішено грошові вимоги такого кредитора (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.09.2025 у справі №908/1897/24).
Правильність такого підходу пояснюється зокрема тим, що у такому випадку унеможливлюється ситуація при апеляційному чи касаційному перегляді, за якої може бути скасована або змінена ухвала попереднього засідання в частині вимог певного кредитора при існуванні незміненої/нескасованої ухвали, постановленої за результатом розгляду вимог окремого кредитора («індивідуальна»). Протилежне, тобто перегляд ухвали попереднього засідання без «індивідуальної» ухвали по суті позбавляє скаржника на перегляд мотивів, яких дійшов суд в індивідуальній ухвалі при розгляді вимог окремого кредитора (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16.04.2026 у справі № 916/4552/24).
З матеріалів справи вбачається, що скаржник в поданій апеляційній скарзі чітко визначив предмет апеляційного оскарження, а саме: ухвалу Господарського суду Одеської області у справі №916/1629/25 від 14.04.2026 за результатом розгляду заяви з грошовими вимогами ОСОБА_1 до боржника та ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області у справі №916/1629/25 від 14.04.2026.
Наведені дії скаржника узгоджуються з нормами чинного законодавства та правовими висновками Верховного Суду, наведеними вище.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
За змістом ст. 1 КУзПБ грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника - фізичної особи та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ.
Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (ч. 1 ст. 45 КУзПБ).
У питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії, колегія суддів враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:
- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);
- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, на яку посилається скаржник в касаційній скарзі);
- розглядаючи кредиторські вимоги суд, в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ, має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).
- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18, на яку посилається скаржник);
- сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).
Судом встановлено, що грошові вимоги ОСОБА_1 до Докукіна С.Є. ґрунтуються на боргових розписках ОСОБА_2 від 22.04.2019 та від 16.05.2019, а також ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2019 у справі №522/12804/19 та рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2024 у справі № 522/9365/23.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із положеннями ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
У відповідності до частини 1 статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно, грошовим є зобов`язання, виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.
Згідно правової позиції Верховного суду у постанові від 29.03.2018 у справі №916/4644/15, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами викопаних робіт, тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при вирішенні правової проблеми щодо застосування визначеної статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину у поєднанні з положеннями КУзПБ, що регулюють порядок розгляду заяв кредиторів з їх грошовими вимогами до боржника, у постанові від 01.03.2023 у справі №902/221/22 зауважив, що у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.
У даній справі, як зазначалось вище по тексту постанови ОСОБА_1 є єдиним кредитором боржника, який сам визначений боржником в якості свого кредитора та розмір заборгованості перед яким також визначений боржником у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог.
Таким чином, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов`язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.
З наведених правових позицій Верховного Суду та норм чинного законодавства вбачається, що ключовим у даному випадку застосування підвищеного стандарту доказування до заявлених кредиторських вимог є саме наявність «вмотивовані сумніви», який застосовується судом для уникнення можливого фіктивного банкрутства.
Окрім того, за наявності вмотивованих сумнівів суд на власний розсуд застосовує підвищений стандарт доказування.
Суд також зазначає, що судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими законодавством про банкрутство, ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час ухвалення судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу. (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №915/1261/16, від 08.06.2022 у справі № 904/6691/20, від 29.07.2021 у справі № 913/401/20, від 11.09.2024 у справі № 908/1389/22, від 20.08.2024 у справі № 916/183/22 та інші).
Південно-західний апеляційний господарський суд, звертає увагу, що у сукупності доказів у даній справі та обставин самої справи, у суду відсутні мотивовані сумніви щодо наявності фіктивності банкрутства чи змови між єдиним кредитором у справі ОСОБА_1 та боржником, відсутні і вмотивовані сумніви інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, враховуючи, що єдиним кредитором боржника є ОСОБА_1 .
Апеляційний суд висновує про необхідність застосування під час розгляду кредиторської вимоги доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, яка базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20.
Щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).
Як зазначалось, 25.04.2025 ОСОБА_2 звернувся до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про власну неплатоспроможність.
За змістом статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства лише боржник наділений правом ініціювати справу про його неплатоспроможність.
Колегія суддів зазначає, що Кодексом України з процедур банкрутства запроваджено «добровільне банкрутство» боржника фізичної особи, що не є обов`язком, а правом, яким боржник, у разі дотримання певних вимог, може скористатися задля реструктуризації його боргів, прощення (списання) вимог кредиторів та/або звільнення від боргів і відновлення його платоспроможності (подібний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №903/806/20, від 13.08.2025 у справі № 918/905/23).
За змістом приписів Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства законодавцем презюмується, що фізична особа - боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, прагне досягнути компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання його зобов`язань, а у разі недосягнення згоди стосовно плану реструктуризації боргів, такий боржник припускає визнання його банкрутом і задоволення кредиторських вимог за рахунок коштів від продажу його майна (див. постанову Верховного Суду від 17.06.2025 у справі №903/521/24).
До заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додається конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) - його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов`язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов`язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором (пункт 3 частини третьої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства.
Частиною четвертою статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що разом із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник зобов`язаний подати пропозиції щодо реструктуризації боргів (проект плану реструктуризації боргів).
Станом на дату подання заяви про неплатоспроможність загальна сума заборгованості, ОСОБА_2 перед кредитором - ОСОБА_1 , як зазначає боржник у заяві, становить 3 634 206,87 грн.
Наявна заборгованість боржника виникла перед ОСОБА_1 та підтверджена Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2024 у справі №522/9365/23, Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2019 по справі № 522/12804/19, які додано до заяви.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебували справа №522/12804/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики у розмірі 31000 доларів США та справа №522/9365/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики у розмірі 65000 доларів США та 3% річних.
В межах справи №522/9365/23 боржник ОСОБА_2 не визнавав позовних вимог ОСОБА_1 , заперечував факт підписання розписки про отримання позики від 16.05.2019, у зв`язку з чим за клопотаннями відповідача у справі призначалась судова - почеркознавча експертиза, яка в подальшому була залишена експертною установою без виконання в силу того, що відповідачем не було надано документи, необхідні для проведення експертизи та витребуванні судом і рахунок вартості експертизи не був сплачений відповідачем.
Відтак, під час слухання цивільної справи №№522/9365/23 боржником заперечувався факт укладання договору позики у формі боргової розписки, заявлялась відповідна судова експертиза для встановлення факту підроблення підпису позичальника. Однак, саме відповідач - ОСОБА_2 не сплатив кошти за проведення судової експертизи, що унеможливило проведення судової експертизи, що враховується судом апеляційної інстанції.
Водночас, в рамках справи про неплатоспроможність боржник визнає наявність відповідних розписок та стосовно факту отримання коштів за борговою розпискою від 16.05.2019 у розмірі 65000 доларів США, вказує наступне, мовою оригіналу: «що обставини написання розписки не пам`ятає, а самі грошові кошти у розмірі 65000 доларів США не отримував», при цьому по тексту заяви про відкриття провадження про неплатоспроможність ОСОБА_2 сам вказує, що у нього перед ОСОБА_1 обліковується заборгованість у розмірі 87209 доларів США (відповідно до курсу НБУ станом на 23.04.2025 становить 3620786,86 грн) і яка підтверджена рішеннями суду по цивільних справах.
Окрім того, ОСОБА_2 в наданому плані реструктуризації боргів у справі про неплатоспроможність вказує, що загальна сума вимог єдиного кредитора ОСОБА_1 складає 3634206,87 грн.
Тобто, ОСОБА_2 , заперечуючи отримання коштів у розмірі 65000 доларів США та заперечуючи факт підписання розписки про отримання позики від 16.05.2019 при розгляді кредиторських вимог ОСОБА_1 , поряд з цим наявну суму позики, визначає в заяві про відкриття провадження про неплатоспроможність як заборгованість перед ОСОБА_1 , та вказує, що дана заборгованість підтверджується судовим рішенням.
Таким чином, наявність єдиного кредитора стала підставою для звернення до суду ОСОБА_2 , що спростовує посилання щодо відсутності доказів виникнення у боржника заборгованості перед ОСОБА_1 . Намагаючись заперечити вказану заборгованість під час розгляду вимог кредитора ОСОБА_1 , ОСОБА_2 порушує принцип заборони суперечливої поведінки.
У постанові від 15.03.2023 у справі № 904/10560/17 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов таких висновків:
«Відповідно до статті 129-1 Конституції України, «судове рішення є обов`язковим до виконання».
Вислів «є обов`язковий до виконання» означає, що рішення суду є обов`язковий до виконання тими особами чи органами, які відповідно до судового рішення зобов`язані вчинити певні дії (сплатити гроші, передати майно тощо).
Таким чином, судове рішення є обов`язковим до виконання відповідачем, щодо якого ухвалено судове рішення.
В справі № 522/9365/23 відповідачем був Докукін С.Є., який є боржником у справі про банкрутство, тому рішення є обов`язковим до виконання ОСОБА_2 .
Випадки обов`язковості судового рішення для сторін у справі слід відрізняти від випадків, коли ухвалення судового рішення є тим юридичним фактом, з яким (безпосередньо або сукупно з іншими юридичними фактами юридичного складу) закон пов`язує виникнення певних обов`язків у інших осіб чи органів, посадових осіб, зокрема щодо виконання судового рішення.
Водночас слід мати на увазі, що для виникнення подібних обов`язків в інших осіб чи органів, посадових осіб є спеціальна на це вказівка закону.
З викладеного вбачається, що судові рішення, ухвалені судами на користь певних кредиторів проти боржника, не є обов`язковими ані для інших кредиторів, ані для суду, який розглядає справу про банкрутство.
При цьому, суд, який розглядає справу про банкрутство, не зв`язаний судовими рішеннями, ухваленими судами проти боржника, відтак може відхилити вимоги, підтверджені судовим рішенням.
Посилання на рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за оспорюваним у межах справи про банкрутство договором не заважає розгляду таких заперечень, адже у справі про банкрутство беруть участь особи, які не брали участі у розгляді справи в позовному провадженні, та вирішуються питання, які не були предметом розгляду під час позовного провадження (зокрема, пов`язані із застосуванням спеціальних підстав визнання правочину недійсним).
Вказане вище не стосується законодавчо визначеному обов`язку доведення безспірності грошових вимог кредитора, який ініціює провадження у справі про банкрутство.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/9365/23 не має преюдиційного значення для інших учасників справи про неплатоспроможність у розумінні обов`язковості встановлених ним обставин для осіб, які не брали участі у відповідній цивільній справі. Водночас наведене рішення є належним письмовим доказом, який підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі про неплатоспроможність. Саме такий підхід відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у пункті 57 постанови КГС ВС від 03.07.2025 у справі №904/5467/23, а також правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких судове рішення не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у справі, однак це не виключає можливості його оцінки як доказу відповідних обставин у іншому судовому провадженні.
В даному випадку ОСОБА_2 приймав участь у розгляді цивільної справи №522/9365/23, мав всі передбачені процесуальним законом права щодо заперечення або спростування стягнутої з нього заборгованості або оспорювання договору позики.
В свою чергу ОСОБА_1 є єдиним кредитором ОСОБА_2 і рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/9365/23 було ухвалене на користь ОСОБА_1 , як позивача по справі та не на користь відповідача по справі ОСОБА_2 , який у переглядаємій справі є боржником.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано врахував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2024 по справі №522/9365/23 не як безумовно преюдиційний акт, а в сукупності з іншими доказами, що відповідає вимогам статті 86 ГПК України.
При цьому зазначеним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2024 по справі №522/9365/23 встановлено обставини укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики, оформленого розпискою від 16.05.2019, на суму 65000 доларів США, умови щодо строку повернення позики.
Наведені обставини об`єктивно узгоджуються з іншими доказами у справі та підтверджують, що спірні правовідносини не виникли безпосередньо перед відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність, а існували протягом значного періоду часу.
Колегія суддів звертає увагу, що договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів, робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.
Тобто правовідносини з надання позики за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами, шляхом укладення договору.
У цій справі сукупність встановлених обставин наявність розписок, відсутність доказів повного погашення заборгованості, тривалий характер фінансових відносин між сторонами, виникнення зобов`язань задовго до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, підтверджені відомості про доходи, банківські операції, депозити, майновий стан та іншу фінансову діяльність кредитора, а також наявність судових рішень у цивільних справах, стороною яких був сам боржник, у своїй сукупності є достатніми для висновку про реальність спірного зобов`язання.
При цьому апелянтом не наведено належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини, підтверджували фіктивність розписок, відсутність фактичної передачі коштів або іншу обставину, яка б свідчила про нереальність заявленого зобов`язання, при цьому розмір забов`язання визнається і вказується самим ОСОБА_2 у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність в якості підстави, при цьому єдиної підстави з єдиним визначеним кредитором - ОСОБА_1 .
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначеного розміру грошових вимог. Розрахунок заборгованості здійснено з урахуванням умов, погоджених сторонами, строків виконання відповідних зобов`язань.
За результатами такого розрахунку суд першої інстанції правомірно визнав грошові вимоги ОСОБА_1 до Фізичної особи ОСОБА_2 в сумі в сумі 3 725 331,55 грн та 5 324,80 грн судового збору.
А також правомірно ухвалою попереднього судового засідання Господарський суд Одеської області від 14.04.2026 постановив, що визнаними вимогами кредиторів Фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича є:
- Ігнатьєв Максим Вікторович в сумі 3 725 331,55 грн та 5 324,80 грн судового збору.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги:
Частиною першою ст. 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції ураховує висновки, які зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
В силу приписів ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів висновує, що ухвала попереднього засідання Господарського суду Одеської області у справі №916/1629/25 від 14.04.2026 та ухвала Господарського суду Одеської області про визнання кредиторських вимог від 14.04.2026 у справі №916/1629/25 постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законними та обґрунтованими, а апеляційна скарга Докукіна Сергія Євгеновича задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції:
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи Докукіна Сергія Євгеновича залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (про визнання кредиторських вимог) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.04.2026 (про визнання кредиторських вимог) у справі №916/1629/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду.
Порядок та строк оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду передбачений ст. ст. 288-291 ГПК України.
Повний текст Постанови складено та підписано 16 жовтня 2026 року.
Головуючий суддя Н.А. Павленко
Судді: К.В. Богатир
Л.В. Лічман