ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року м. Одеса Справа № 916/3572/25
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Діброви Г.І.,
Ярош А.І.,
секретар судового засідання - Полінецька В.С.,
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Польщіна Т.Л., у порядку самопредставництва;
від відповідача: М`ясківська М.Г., у порядку самопредставництва;
від третьої особи: Арнаутова А.В., у порядку самопредставництва;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області
на рішення Господарського суду Одеської області
від 27 січня 2026 року (повний текст складено 04.02.2026)
у справі № 916/3572/25
за позовом: Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області)
до відповідача: Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області
про стягнення 409 293,83 грн.
суддя суду першої інстанції: Нікітенко С.В.
місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 14.10.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2026 Державна екологічна інспекція південно-західного округу (Миколаївська та Одеська області, Позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (Відповідач) про стягнення суму шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу у вигляді збитків, нанесених державі Україна у розмірі 409293,83 грн. та судові витрати, понесені при розгляді справи.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами проведеної 09.02.2022 Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу перевірки на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області виявлено факт незаконної рубки 95 дерев породи «Сосна кримська».
За результатами обстеження складено акт № 8 від 09.02.2022, у якому зафіксовано виявлені порушення природоохоронного законодавства. Відповідно до проведеного позивачем розрахунку, внаслідок незаконної рубки лісових насаджень державі заподіяно шкоду в розмірі 409 293,83 грн.
Оскільки зазначена шкода у добровільному порядку не відшкодована, позивач вважає, що вона підлягає стягненню з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв`язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.01.2026 у справі №916/3572/25 (суддя Нікітенко С.В.) позов задоволено повністю. Cтягнуто з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області суму шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, у вигляді збитків, нанесених державі Україна у розмірі 409293,83 грн на користь держави Україна на розрахунковий рахунок номер [рахунок приховано] фонду охорони навколишнього природного середовища Куяльницької сільської ТГ, отримувач: ГУК в Од.обл./Куял./24062100; код ЄДРПОУ 37607526; казначейство України (ел. адм. подат.): код класифікації доходів бюджету - 24062100, грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності. Стягнуто з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області на користь Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 4911,53 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду в Одеській області від 27.01.2026 у справі №916/3572/25 та ухвали нове рішення, яким відмовити у повному обсязі в задоволені позовної заяви Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (Куяльницька сільська рада) про стягнення суму шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу у вигляді збитків, нанесених державі Україна у розмірі 409 293,83 грн. Також апелянт просить стягнути з позивача сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги судовий збір на користь Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.
Апеляційна скарга Куяльницької сільської ради обґрунтована низкою доводів, які стосуються неправильного, на думку скаржника, застосування судом норм матеріального права, неповного з`ясування обставин справи та недоведеності підстав для покладення на орган місцевого самоврядування обов`язку з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев.
Насамперед, апелянт зазначає про неправильне застосування судом ч. 2 ст. 107 Лісового кодексу України в часі. На обґрунтування цього доводу Куяльницька сільська рада посилається на те, що незаконну рубку дерев, за наявними матеріалами, було здійснено орієнтовно в період із серпня 2021 до 08.01.2022, а сам факт незаконної рубки виявлено 09.02.2022. Водночас, положення ч. 2 ст. 107 Лісового кодексу України, на які суд послався як на правову підставу для покладення відповідальності на сільську раду, набули чинності лише 10.07.2022 року. За твердженням апелянта, застосування зазначеної норми до правовідносин, які виникли до набрання нею чинності, фактично означає надання закону зворотної дії в часі. На думку скаржника, такий підхід суперечить положенням ст. 58 Конституції України, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У зв`язку із цим апелянт вважає, що суд мав визначити правові підстави відповідальності Куяльницької сільської ради з урахуванням законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а не застосовувати норму, яка на той час ще не діяла.
Крім того, Куяльницька сільська рада наголошує на відсутності передбаченого законодавством обов`язку відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок незаконної рубки дерев на відповідній земельній ділянці, станом на час вчинення та виявлення правопорушення. За доводами апелянта, на той момент нормативно-правове регулювання не передбачало покладення на орган місцевого самоврядування обов`язку відшкодовувати шкоду, заподіяну лісу, який не наданий у користування, у випадку, коли осіб, безпосередньо причетних до незаконної рубки, не встановлено. Відтак, скаржник заперечує наявність достатніх правових підстав для покладення на сільську раду відповідальності лише з огляду на її повноваження щодо відповідної території або земельної ділянки. На думку апелянта, сам факт невстановлення осіб, які здійснили незаконну рубку, не може автоматично зумовлювати виникнення в органу місцевого самоврядування обов`язку з відшкодування завданої шкоди за відсутності належної законодавчої підстави для такого обов`язку.
Окремо в апеляційній скарзі порушено питання щодо правового статусу земельної ділянки, на якій було виявлено незаконну рубку дерев. Скаржник стверджує, що відповідна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення, а її цільове призначення визначене за кодом 01.10 - для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства. За таких обставин, Куяльницька сільська рада вважає необґрунтованим ототожнення цієї земельної ділянки із землями лісогосподарського призначення без належного встановлення її юридичного статусу та правового режиму. На переконання апелянта, під час вирішення спору суд мав з`ясувати категорію земель, їх цільове призначення, характер і правовий статус розташованих на них насаджень, а також визначити, чи поширюються на відповідні насадження положення лісового законодавства, застосовані судом. При цьому, саме по собі розташування дерев на земельній ділянці сільськогосподарського призначення, за доводами скаржника, не є достатньою підставою для висновку про належність таких насаджень до лісу або лісового фонду України.
У цьому контексті апелянт також посилається на недоведеність належності зрубаних дерев до лісу або лісового фонду України. На його думку, матеріали справи не містять достатньої сукупності належних і допустимих доказів, які б підтверджували відповідний статус насаджень. Зокрема, скаржник звертає увагу на відсутність матеріалів лісовпорядкування, витягів із Державного лісового кадастру, документів щодо інвентаризації насаджень або інших доказів, які б давали змогу достовірно встановити належність спірної території до лісового фонду та визначити правовий режим зрубаних дерев. Водночас посилання на наявність деревної рослинності на земельній ділянці та використання картографічних матеріалів, зокрема зображень Google Maps, апелянт вважає недостатніми для підтвердження того, що відповідні насадження мають статус лісу в розумінні законодавства. Таким чином, скаржник наполягає на необхідності чіткого розмежування фактичної наявності дерев на певній території та юридично встановленої належності цих насаджень до лісу або лісового фонду України, оскільки саме від такого правового статусу залежить можливість застосування відповідних положень лісового законодавства.
Ще одним доводом апеляційної скарги є недоведеність усіх необхідних елементів складу правопорушення, з яким позивач пов`язує виникнення обов`язку з відшкодування шкоди. Куяльницька сільська рада заперечує, що матеріали справи підтверджують наявність причинно-наслідкового зв`язку між її діями чи бездіяльністю та шкодою, заподіяною внаслідок незаконної рубки дерев. На переконання апелянта, сам факт виявлення незаконно зрубаних насаджень на відповідній території не доводить, що шкода виникла саме внаслідок неналежного виконання сільською радою покладених на неї законом обов`язків. Для покладення відповідальності, як зазначає скаржник, необхідно встановити конкретні обставини, які свідчать про наявність передбачених законом підстав для відшкодування шкоди саме цим органом місцевого самоврядування. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що осіб, які безпосередньо здійснили незаконну рубку, у межах відповідного кримінального провадження не встановлено. На думку скаржника, ця обставина додатково вказує на необхідність ретельного дослідження всіх обставин події та не дає підстав без належного правового й фактичного обґрунтування покладати відповідальність за заподіяну шкоду на Куяльницьку сільську раду.
Також апелянт посилається на неврахування судом обставин, пов`язаних із накладенням арешту на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:003:0048. За твердженням скаржника, на зазначену земельну ділянку накладено арешт, який обмежує можливість здійснення щодо неї відповідних правомочностей, зокрема розпорядження нею з боку Куяльницької сільської ради. У зв`язку із цим, апелянт вважає, що суд мав надати оцінку правовим наслідкам накладення арешту, з`ясувати зміст установлених обмежень і визначити, чи впливають вони на обсяг повноважень сільської ради щодо спірної земельної ділянки. На думку скаржника, залишення цієї обставини поза належною увагою призвело до неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, Куяльницька сільська рада обґрунтовує свою апеляційну скаргу сукупністю доводів щодо неможливості застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 107 Лісового кодексу України, яка набула чинності після вчинення та виявлення незаконної рубки, відсутності на відповідний момент установленого законом обов`язку сільської ради відшкодовувати шкоду за таких обставин, неврахування правового статусу земельної ділянки та недоведеності належності зрубаних насаджень до лісу або лісового фонду України. Крім того, скаржник вказує на відсутність належного підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою сільської ради та завданою шкодою, невстановлення безпосередніх виконавців незаконної рубки, а також неврахування обставин накладення арешту на земельну ділянку. У сукупності ці аргументи, на переконання апелянта, свідчать про передчасність висновків суду щодо наявності правових підстав для покладення на Куяльницьку сільську раду обов`язку з відшкодування шкоди та обґрунтовують необхідність перегляду оскаржуваного судового рішення.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 10.02.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 вирішено питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 27.01.2026 у справі №916/3572/25 було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Одеської області матеріалів справи №916/3572/25 до суду апеляційної інстанції.
19.02.2026 матеріали справи №916/3572/25 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 27.01.2026 у справі №916/3572/25. Продовжено розгляд апеляційної скарги Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 27.01.2026 на розумний строк. Призначено справу №916/3572/25 до розгляду на 29.04.2026 року об 11:00 год.
03.03.2026 від представника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надійшов відзив на апеляційну скаргу скаргою Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, відповідно до якого просив зазначену апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 27.01.2026 - залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу представника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області мотивований такими основними доводами:
- ліс, якому заподіяно шкоду, не наданий у користування та розташований у межах території Куяльницької сільської ради, а винних у незаконній рубці осіб не встановлено. На думку автора відзиву, це є підставою для застосування ч. 2 ст. 107 Лісового кодексу України;
- невиконання радою обов`язків щодо охорони лісу, оскільки остання не забезпечила охорону насаджень від незаконних рубок та належний контроль за додержанням природоохоронного законодавства;
- наявність складу цивільного правопорушення. За доводами відзиву, бездіяльність ради перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з незаконним вирубуванням дерев і заподіяною шкодою, а вина відповідача презюмується та ним не спростована;
- обов`язок відшкодувати шкоду не залежить від того, чи є рада власником або користувачем ділянки та чи належить вона до державної або комунальної власності. На підтвердження наведено постанову Верховного Суду від 06.05.2025 у справі №918/710/24.
- право постійного користування державного підприємства припинено ще у 2016 році, а з 27.05.2021 ділянка вважається комунальною відповідно до пункту 24 розділу X Земельного кодексу України, попри відсутність державної реєстрації права власності за радою.
- сільськогосподарське призначення ділянки не виключає застосування лісового законодавства. Ліси належать до лісового фонду незалежно від категорії земель, на яких вони зростають. Тому, сільськогосподарське цільове призначення ділянки, на його думку, не звільняє раду від відшкодування шкоди. Наведено посилання на постанову Верховного Суду від 19.09.2024 у справі № 918/1356/23.
09.04.2026 до суду надійшло клопотання представника Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області - М`ясківської Марії Григорівни, якою заявник просить надати їй (електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 , телефон: НОМЕР_1 ) можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв`язку "EasyCon".
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 задоволено клопотання представника Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області М`ясківської Марії Григорівни про надання їй можливість взяти участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв`язку "EasyCon". Вирішено розглядати справу №916/3572/25 в режимі відеоконференції.
Між тим, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Ярош А.І. з 17.04.2026 по 01.05.2026, судове засідання у справі №916/3572/25, призначене на 29.04.2026, не відбулося, про що складено відповідну довідку судового засідання. У вказаній довідці також зазначено, що про дату, на яку буде призначено розгляд справи, учасники справи будуть повідомлені додатково.
Тому, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 повідомлено учасників справи №916/3572/25, що її розгляд відбудеться 24.06.2026 року о 10:30 год. в режимі відеоконференції, за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".
Проте, вказане судове засідання також не відбулось, у зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Савицького Я.Ф. з 22.06.2026 по 24.06.2026.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 учасників справи №916/3572/25 повідомлено про те, що її розгляд відбудеться 14.10.2026.
12.10.2026 від Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких просив долучити пояснення Інспекції до матеріалів справи та надати правову оцінку вкладеним у ній аргументам.
Основні доводи додаткових пояснень Державної екологічної інспекції зводяться до того, що інспекція заперечує проти задоволення апеляційної скарги та вважає законним рішення про стягнення із сільської ради 409 293,83 грн шкоди.
На її думку, спірна земельна ділянка перейшла у комунальну власність у силу закону. Відсутність державної реєстрації права та арешт ділянки не звільняють раду від обов`язку забезпечувати охорону лісу.
Під час перевірки 09.02.2022 виявлено незаконну рубку 95 дерев сосни кримської на території ради. Розмір шкоди визначено за встановленими таксами.
Інспекція стверджує, що рада знала про рубки, проте не забезпечила належної охорони лісу, не впорядкувала лісокористування та не передала ділянку спеціалізованому підприємству.
Саме бездіяльність ради позивач вважає причиною заподіяння шкоди, посилаючись на її повноваження щодо охорони природних ресурсів і контролю за дотриманням природоохоронного законодавства.
Додатково Інспекція посилається на ч. 2 ст. 107 Лісового кодексу України щодо відшкодування органом місцевого самоврядування шкоди лісу, не наданому в користування, якщо винних осіб не встановлено.
13.10.2026 від Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли заперечення на додаткові пояснення позивача, основні доводи яких полягають у неприпустимості зворотної дії закону. Рада наполягає на тому, що рубку здійснено із серпня 2021 до 08.01.2022 та виявлено 09.02.2022, тоді як ч. 2 ст. 107 Лісового кодексу України щодо відповідальності органів місцевого самоврядування набула чинності лише 10.07.2022.
Рада вказує про:
- недоведеність статусу лісу. Спірна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення. За твердженням ради, позивач не надав належних доказів її віднесення до лісового фонду або зміни цільового призначення;
- недоведеність підстав відповідальності ради. На думку відповідача, Інспекція не довела протиправної поведінки ради, її вини та причинного зв`язку між її діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою;
- необґрунтованість звинувачень у бездіяльності. Рада наголошує, що встановлення винних у рубці належить до повноважень органів досудового розслідування, а шкоду розраховано саме за рубку дерев, а не за невиконання управлінських функцій;
- обмеження подання нових доказів в апеляції. Рада заперечує проти прийняття нових доказів без обґрунтування виняткових обставин та причин їх неподання до суду першої інстанції.
У судовому засіданні 14.10.2026, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник позивача Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) підтримав свою правову позицію, просив у задоволенні апеляційної скарги Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Представник Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області в судовому засіданні 14.10.2026 просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Представник третьої особи в судовому засіданні також просив апеляційну скаргу Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області задовольнити, оскаржуване рішення господарського суду Одеської області від 27.01.2026 у справі №916/3572/25 - скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У судовому засіданні 14.10.2026, яке проводилось в режимі відеоконференції, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухувавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
З огляду на матеріали справи вбачається, Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) здійснюючи контроль за додержанням природоохоронного законодавства на території Одеської області, розглянула звернення громадянки Непомнящої Христини Валентинівни на Урядову «гарячу лінію» від 11.01.2022, зареєстроване за № НЕ-13614081 та надіслане листом Державної екологічної інспекції України від 18.01.2022 № 506/3.1/9-22.
Під час проведення 09.02.2022 контрольного заходу щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів виявлено незаконну рубку 95 сироростучих дерев породи «Сосна кримська». Зазначені дерева зростали в лісовому масиві, не наданому в користування, за географічними координатами 47°37'40.9"N 29°39'37.5"E, праворуч від автомобільної дороги Е584 у напрямку «Окни - Ананьїв», у межах адміністративної території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.
Інспекція вказує, що рубку проведено на ділянці лісу, яка не була надана в користування та не відводилася в лісосіку в попередні роки. Позивач кваліфікує зазначені дії як порушення статей 12, 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 10 Закону України «Про рослинний світ», статей 69, 70 Лісового кодексу України, відповідальність за яке передбачена статтями 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статтею 40 Закону України «Про рослинний світ», статтями 105, 107 Лісового кодексу України.
Розмір заподіяної лісу шкоди Інспекція визначила в сумі 409 293,83 грн. Розрахунок здійснено із застосуванням такс, наведених у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.
З огляду на істотність заподіяної шкоди Інспекція направила повідомлення про виявлення кримінального правопорушення до Головного управління Національної поліції в Одеській області від 29.06.2022 № 17.1.0/ПО, а також до Спеціалізованої екологічної прокуратури (на правах відділу) Одеської обласної прокуратури від 11.07.2022 № 18/1.0/ПО.
Листом від 08.08.2025 № 5245Вих-25 Подільська окружна прокуратура повідомила Інспекцію, що в провадженні Подільського РУП ГУНП в Одеській області перебувають матеріали кримінального провадження № 12022161180000878 від 11.11.2022, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 246 КК України, за фактом незаконної рубки зазначених 95 дерев породи «Сосна кримська».
Підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань стали матеріали, надані Інспекцією. За наявною у позивача інформацією, досудове розслідування в указаному кримінальному провадженні триває, а осіб, винних у вчиненні правопорушення, не встановлено.
Крім того, листом від 07.08.2025 № 61-5205ВИХ-25 Подільська окружна прокуратура поінформувала Куяльницьку сільську раду про виявлений факт незаконної рубки дерев невстановленими особами та заподіяння внаслідок цього шкоди навколишньому природному середовищу.
У відповідь Куяльницька сільська рада листом від 19.08.2025 № 02-36/2483 повідомила, що земельна ділянка, на якій виявлено незаконну рубку, має кадастровий номер [номер приховано]:01:003:0048, розташована в межах території ради та перебуває в державній власності в особі Головного управління Держземагентства в Одеській області.
Таким чином, підставою для звернення Інспекції до суду стало заподіяння державі шкоди в розмірі 409 293,83 грн унаслідок незаконної рубки 95 дерев породи «Сосна кримська» в лісовому масиві, не наданому в користування та розташованому в межах території Куяльницької сільської ради. Оскільки осіб, винних у незаконній рубці, не встановлено, а завдану шкоду не відшкодовано, позивач вважає, що обов`язок з її відшкодування покладається на Куяльницьку сільську раду відповідно до частини другої статті 107 Лісового кодексу України.
Дослідивши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Насамперед, судова колегія звертає увагу на те, що враховуючи межі апеляційного оскарження та положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення суду першої інстанції лише в оскаржуваній частині та в межах доводів апеляційної скарги.
Суд зазначає, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. За змістом статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а згідно зі статтею 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом звернення до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України) і полягає у державно-владній діяльності, спрямованій на відновлення порушеного права, припинення правопорушення та мінімізацію негативних наслідків його вчинення.
Позивач самостійно визначає підстави та обґрунтовує, у чому полягає порушення його прав, тоді як суд перевіряє наведені доводи та встановлює наявність чи відсутність підстав для судового захисту. При цьому ефективність обраного способу захисту оцінюється з урахуванням змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій ванаслідок порушення її цивільного права завдано збитків, має право на їх відшкодування. До реальних збитків закон відносить, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, здійснені або такі, що мають бути здійснені особою для відновлення порушеного права. Упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Переглядаючи оскаржуване рішення, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із таких обставин та правових підстав.
Статтею 66 Конституції України закріплено обов`язок кожного не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки. Водночас відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.
За змістом статті 1 Лісового кодексу України ліс є природним комплексом, у якому деревна та чагарникова рослинність поєднується з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими взаємопов`язаними природними компонентами. Усі ліси на території України незалежно від категорії земель, на яких вони зростають, та форми власності становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Державна охорона природних ресурсів, зокрема лісів та іншої рослинності, передбачена також статтею 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». При цьому згідно зі статтею 2 Лісового кодексу України органи місцевого самоврядування належать до суб`єктів лісових відносин.
Обґрунтовуючи наявність у відповідача обов`язків у сфері охорони природних ресурсів, місцевий господарський суд послався на статтю 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних і міських рад віднесено здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель та природних ресурсів, відтворенням лісів.
Крім того, стаття 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає відповідальність місцевих рад за стан навколишнього природного середовища на відповідній території та здійснення ними в межах компетенції контролю за додержанням природоохоронного законодавства.
Суд першої інстанції також врахував положення статей 16- 19 Лісового кодексу України щодо порядку надання лісів у постійне та тимчасове користування й обов`язків постійних лісокористувачів забезпечувати їх охорону, захист і відтворення.
За змістом статей 63, 64 та 86 Лісового кодексу України ведення лісового господарства охоплює комплекс заходів з охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів, зокрема запобігання незаконним рубкам та іншим пошкодженням. Порушення вимог лісового законодавства відповідно до статті 105 цього Кодексу є підставою для застосування передбачених законом видів відповідальності.
Загальні засади відшкодування майнової шкоди визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України. Згідно із зазначеною нормою шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа звільняється від такого обов`язку, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з її вини.
Обов`язок відшкодування шкоди, завданої порушенням природоохоронного законодавства, закріплений також у статтях 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Водночас, вирішуючи питання про особу, на яку покладається обов`язок відшкодування шкоди у спірних правовідносинах, місцевий господарський суд застосував частину другу статті 107 Лісового кодексу України. Зазначеним положенням передбачено відшкодування органом місцевого самоврядування шкоди, заподіяної лісу, не наданому в користування, якщо осіб, винних у її заподіянні, не встановлено, а відповідний ліс розташований у межах території цього органу.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, актом обстеження місця події від 09.02.2022 №8 зафіксовано незаконну рубку дерев у лісовому масиві, не наданому в користування, на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області. Місце рубки розташоване за географічними координатами 47°37'40.9"N 29°39'37.5"E, праворуч від автомобільної дороги Е584 у напрямку «Окни - Ананьїв».
Згідно з долученим до матеріалів справи листом Подільського РУП ГУНП в Одеській області, за результатами вжитих заходів станом на 25.08.2025 осіб, причетних до незаконної рубки 95 дерев породи «Сосна кримська», не встановлено, повідомлення про підозру не здійснювалося.
Наведені обставини місцевий господарський суд визнав достатніми для покладення на Куяльницьку сільську раду обов`язку відшкодувати шкоду на підставі частини другої статті 107 Лісового кодексу України.
На обґрунтування такого висновку суд послався на постанову Верховного Суду від 19.09.2024 у справі № 918/1356/23 щодо застосування зазначеної норми за обставин невстановлення винних у незаконній рубці осіб та розташування лісу в межах території відповідної ради.
Крім того, місцевий господарський суд врахував викладений у цій постанові висновок щодо протиправної бездіяльності органу місцевого самоврядування, яка полягає в невиконанні обов`язків з охорони лісу від незаконних рубок та контролю за додержанням природоохоронного законодавства, а також щодо презумпції вини заподіювача шкоди.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області щодо відсутності правових підстав для покладення на неї обов`язку з відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної рубки дерев, колегія суддів зазначає таке.
Насамперед колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статей 13, 66 Конституції України природні ресурси перебувають під особливою охороною держави, а кожен зобов`язаний не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки.
За змістом статті 1 Лісового кодексу України всі ліси на території України незалежно від категорії земель, на яких вони зростають, та форми власності становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Водночас статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено повноваження органів місцевого самоврядування щодо охорони природних ресурсів, забезпечення додержання вимог природоохоронного законодавства та здійснення відповідного контролю.
Щодо доводів апелянта про відсутність доказів належності спірних насаджень до лісового фонду України.
Як встановлено місцевим господарським судом, 09.02.2022 Державною екологічною інспекцією проведено обстеження, за результатами якого складено акт № 8 та зафіксовано незаконну рубку 95 сироростучих дерев породи «Сосна кримська» у лісовому масиві, не наданому в користування.
У зазначеному акті визначено місце розташування незаконної рубки за географічними координатами, кількість та породу зрубаних дерев. На підставі встановлених обставин Інспекцією здійснено розрахунок шкоди із застосуванням такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.
Доводи апелянта щодо відсутності матеріалів лісовпорядкування, відомостей Державного лісового кадастру та інвентаризаційних документів не спростовують самі по собі факту незаконної рубки дерев, зафіксованого уповноваженим контролюючим органом.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а їх оцінка здійснюється на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.
Отже, відсутність окремих документів лісового обліку не означає автоматичної недопустимості інших доказів та не може бути самостійною підставою для відхилення встановлених судом першої інстанції обставин.
При цьому посилання скаржника на недопустимість використання картографічного сервісу Google Maps також не є визначальним, оскільки місце незаконної рубки встановлювалося не виключно за картографічними матеріалами, а й за результатами безпосереднього обстеження, відображеними в акті від 09.02.2022 № 8.
Колегія суддів зазначає, що правовий режим земельної ділянки та правовий статус природних насаджень, які на ній зростають, не є тотожними поняттями.
Відповідно до статті 1 Лісового кодексу України належність лісів до лісового фонду України не поставлена в залежність виключно від віднесення земельної ділянки до категорії земель лісогосподарського призначення.
Тому, зазначення в Державному земельному кадастрі сільськогосподарського цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:003:0048 не є безумовним доказом того, що розташовані на ній насадження не можуть належати до лісового фонду України.
Водночас, положення статті 4 Лісового кодексу України передбачають винятки щодо окремих видів деревної рослинності, тому визначальним є характер насаджень, установлений на підставі сукупності доказів, а не лише відомості про категорію земель.
Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правової оцінки, наданої місцевим господарським судом установленим обставинам справи.
Щодо доводів про перебування земельної ділянки в державній власності та відсутність зареєстрованого права комунальної власності.
Із матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.08.2016 № 15-6689/13-16-ОГ припинено право постійного користування спірною земельною ділянкою, після чого її віднесено до земель запасу.
Пунктом 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, який набрав чинності 27.05.2021, передбачено перехід визначених цією нормою земель державної власності за межами населених пунктів у межах територіальних громад до комунальної власності з урахуванням установлених законом винятків.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано врахував правові наслідки зазначених законодавчих змін під час визначення правового статусу спірної земельної ділянки.
При цьому, відсутність державної реєстрації права власності за територіальною громадою не спростовує самого факту розташування земельної ділянки в межах відповідної громади та наявності в органу місцевого самоврядування визначених законом природоохоронних повноважень.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 06.05.2025 у справі № 918/710/24 висловив правову позицію щодо відсутності залежності застосування частини другої статті 107 Лісового кодексу України від державної чи комунальної форми власності земельної ділянки.
Отже, посилання відповідача виключно на відсутність зареєстрованого права комунальної власності не є достатнім для спростування висновків місцевого господарського суду.
Щодо доводів апелянта про накладення арешту на земельну ділянку.
Колегія суддів зазначає, що накладення арешту на земельну ділянку та встановлення обмежень щодо її відчуження чи розпорядження не означає автоматичного припинення визначених законодавством повноважень органу місцевого самоврядування у сфері охорони природних ресурсів.
Апелянтом не обґрунтовано, яким саме чином арешт земельної ділянки унеможливлював здійснення передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання незаконній рубці дерев, інформування компетентних органів про виявлені порушення чи реалізацію контрольних повноважень.
Відтак, сам факт існування відповідного обтяження не підтверджує відсутності у відповідача природоохоронних обов`язків та не може розглядатися як безумовна підстава для звільнення від відповідальності.
Щодо доводів про невстановлення осіб, які безпосередньо здійснили незаконну рубку дерев.
Як вбачається з матеріалів справи, за фактом незаконної рубки 95 дерев породи «Сосна кримська» здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12022161180000878 від 11.11.2022.
Відповідно до наданої органом досудового розслідування інформації осіб, причетних до вчинення зазначеного правопорушення, не встановлено.
Разом із тим, невстановлення безпосередніх виконавців незаконної рубки не свідчить про відсутність передбачених законодавством обов`язків інших суб`єктів щодо охорони природних ресурсів.
Колегія суддів наголошує, що відповідальність органу місцевого самоврядування за власну протиправну бездіяльність та відповідальність осіб, які безпосередньо здійснили незаконну рубку, мають різні фактичні підстави.
Відтак, доводи апелянта про те, що рубку здійснили невстановлені треті особи, самі по собі не спростовують можливості покладення на відповідача обов`язку відшкодувати шкоду за наявності встановлених законом підстав.
Щодо доводів апелянта про незворотність дії частини другої статті 107 Лісового кодексу України в часі.
Колегія суддів враховує, що частина друга статті 107 Лісового кодексу України в редакції, яка передбачає спеціальну відповідальність органів місцевого самоврядування за шкоду, заподіяну лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення винних осіб, набула чинності 10.07.2022, тобто після виявлення незаконної рубки, яка є предметом цього спору.
Відповідно до статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу України акти законодавства за загальним правилом не мають зворотної дії в часі.
Між тим, колегія суддів зазначає, що обов`язки органів місцевого самоврядування у сфері охорони природних ресурсів та загальні підстави відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок протиправної бездіяльності, існували й до внесення відповідних змін до Лісового кодексу України.
Зокрема, такі правовідносини регулювалися положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України, статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також законодавством про місцеве самоврядування.
Таким чином, доводи апелянта про час набрання чинності частиною другою статті 107 Лісового кодексу України не можуть самі по собі свідчити про повну відсутність правових підстав для відповідальності відповідача.
Водночас, зазначені доводи підлягають оцінці з урахуванням необхідності встановлення всіх передбачених законом умов відповідальності за законодавством, чинним на момент заподіяння шкоди.
За змістом статті 1166 Цивільного кодексу України підставами цивільно-правової відповідальності є наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв`язку між такою поведінкою та шкодою, а також вини.
При цьому, обов`язок доведення відсутності вини покладається на особу, яка заподіяла шкоду, тоді як інші елементи цивільного правопорушення підлягають установленню на підставі належних доказів.
Колегія суддів зазначає, що передбачені законодавством повноваження органів місцевого самоврядування у сфері охорони навколишнього природного середовища мають публічно-правовий характер та спрямовані на забезпечення збереження природних ресурсів у межах відповідної території.
Разом з тим, оцінка належності виконання таких повноважень повинна здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи, характеру покладених на відповідний орган обов`язків та наявних доказів їх виконання або невиконання.
Саме по собі посилання відповідача на вчинення незаконної рубки невстановленими особами не є достатнім спростуванням установлених законодавством природоохоронних обов`язків.
Оцінивши наведені в апеляційній скарзі заперечення, колегія суддів зазначає, що доводи щодо сільськогосподарського призначення земельної ділянки, відсутності зареєстрованого права комунальної власності, накладення арешту та невстановлення осіб, які безпосередньо здійснили незаконну рубку, не спростовують установлених судом першої інстанції обставин незаконного знищення дерев, місця їх розташування та розміру заподіяної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо фактичних обставин справи та оцінки відповідних доказів.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційна скарга Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 27.01.2026 у справі №916/3572/25 залишається без змін.
У зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 27.01.2026 у справі №916/3572/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України
Повний текст постанови складено та підписано 19.10.2026.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Ярош А.І.