Судові рішення

Постанова № 140698007 у справі № 910/11782/25 від 13.10.2026

Постанова від 13.10.2026 у господарській справі № 910/11782/25 (категорія «Поставки товарів, робіт, послуг»). Суд: Північний апеляційний господарський суд, суддя Владимиренко С.В.

Справа№ 910/11782/25
СудПівнічний апеляційний господарський суд
СуддяВладимиренко С.В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяПоставки товарів, робіт, послуг
Дата ухвалення13.10.2026
Надійшло до реєстру19.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140698007

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"13" жовтня 2026 р. Справа№ 910/11782/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 13.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіонікс-техно»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2026

у справі №910/11782/25 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Акціонерного товариства «Антонов»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіонікс-техно»

про стягнення 644 270, 76 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Антонов» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіонікс-техно» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 482 335,56 грн пені та 161 935,20 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов Договору поставки №10.5605.2024 від 05.03.2024 (далі за текстом - Договір) в частині строків поставки товару, а тому позивач нарахував відповідачу 482 335,56 грн пені та 161 935,20 грн штрафу на підставі пункту 7.4 Договору за порушення строків поставки.

Господарський суд міста Києва рішенням від 08.07.2026 у справі №910/11782/25 позовні вимоги задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача 482 335,56 пені, 161 935,20 грн штрафу та 7 731,25 грн витрат зі сплати судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем факту порушення відповідачем умов Договору щодо строків поставки товару, а тому позивач правомірно нарахував відповідачу штрафні санкції, розмір яких, за висновком суду першої інстанції, є арифметично правильним.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, 29.07.2026 відповідач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на подання апеляційної скарги; рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 у справі №910/11782/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити; дослідити всі докази.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції, оскільки товар фактично поставлений. Пеня та штраф за своєю правовою природою є санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом та не можуть перетворюватися на джерело збагачення кредитора, при цьому позивачем не наведено та не доведено суду понесення збитків. Сума нарахованих штрафних санкцій є неспівмірною зі строком прострочення виконання зобов`язання та не відповідає ступеню порушення зобов`язання.

Також відповідач зазначає, що товар, який поставлявся за Договором є вузькоспеціалізованим та унікальним, що не має масового обігу на ринку та виготовляється з використанням специфічних комплектуючих, що в умовах воєнного стану ускладнює його поставку.

Щодо розміру пені 0,1 % за кожен день прострочення, то вказаний розмір удвічі перевищує граничний розмір, визначений законодавством за порушення грошових зобов`язань.

З огляду на наведене вище, за твердженням відповідача, наявні підстави для зменшення штрафних санкцій на 99% на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), враховуючи принципи справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, з посиланням на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26, яким зменшено розмір штрафних санкцій на 90%.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіонікс-техно» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 у справі №910/11782/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіонікс-техно» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 у справі №910/11782/25 залишив без руху.

Після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.08.2026 задовольнив клопотання та поновив Товариству з обмеженою відповідальністю «Авіонікс-техно» пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 у справі №910/11782/25; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіонікс-техно» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 у справі №910/11782/25; зупинив дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 у справі №910/11782/25 на час апеляційного провадження; розгляд апеляційної скарги призначив на 13.10.2026 о 12 год. 00 хв.; витребував матеріали справи №910/11782/25 з Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи №910/11782/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 03.09.2026.

Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечує проти її задоволення, посилаючись на порушення відповідачем умов Договору щодо строків поставки товару, відсутність заперечень відповідача проти позовних вимог у суді першої інстанції та не доведення боржником наявності форс-мажорних обставин, як підставу для звільнення від відповідальності. Закон не покладає на позивача обов`язку доведенні розміру збитків у випадку стягнення неустойки, однак не виключає його права на справедливу компенсацію майнових втрат, спричинених невиконанням відповідачем договірних зобов`язань.

Також позивач наголошує на своєму стратегічному значенні, специфіці його діяльності, отримання протягом 2025-2026 років збитків через ракетно-дронові удари. Крім того, спірний Договір укладено між сторонами вже після введення воєнного стану в Україні, а тому відповідач мав усвідомлювати ризики, пов`язані з виконанням умов Договору. При цьому відповідач не звертався до позивача стосовно укладення додатковї угоди про зміну строків поставки.

Щодо розміру пені, то, як зазначає позивач, відповідно до умов пункту 7.4 Договору розмір неустойки за порушення негрошового зобов`язання відповідає імперативній нормі Закону - частині другій статті 231 Господарського кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Щодо рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26, на яке посилається відповідач, то за приписами частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), суд враховує висновки Верховного Суду, а не суду першої інстанції.

Стосовно тверджень відповідача про наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені, штрафу) на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, то апелянтом не доведено виняткових обставин, з якими Закон пов`язує наявність підстав для зменшення розміру неустойки, тоді як надмірне зменшення розміру неустойки нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.10.2026 підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 у справі №910/11782/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні 13.10.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 у справі №910/11782/25 залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 05.03.2024 між позивачем (Покупець) та відповідачем (Постачальник) укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) Покупцеві Товар, код ДК 021:15 34740000-6 (обладнання для повітряних і космічних літальних апаратів, тренажери, симулятори та супутні деталі) (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти вказані Товари і сплатити за них обумовлену Договором грошову суму (а.с. 5-8).

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 10.1 цього Договору і закінчується 31 грудня 2025 року. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторін від виконання обов`язків, взятих на себе за даним Договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (пункти 10.2, 10.3 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору поставка Товару за цим Договором здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати сплати Покупцем 50% вартості Товару на користь Постачальника.

Згідно пункту 3.3 Договору датою поставки Товару є дата передачі Товару Постачальником Покупцеві в зазначеному в цьому Договорі місці, що підтверджується відповідною відміткою уповноваженої особи Покупця в первинних документах (видатковій накладній та ін.).

Розрахунки за цим Договором здійснюються Покупцем наступним чином: передоплата 50% від загальної вартості Товару протягом 5 банківських днів з дати підписання договору та отримання рахунку від Постачальника та 50% вартості Товару сплачується Покупцем впродовж 5 банківських днів після поставки Товару та проходження відповідного вхідного контролю на підприємстві Покупця (пункт 4.2. Договору).

Згідно з підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 Договору Постачальник зобов`язаний поставити (передати) Покупцю якісний Товар, а також необхідну документацію і місці та у встановлений цим Договором строк.

Згідно Специфікації від 05.03.2024 (Додаток №1 до Договору) (а.с. 8 зворотній бік) відповідач мав поставити наступний товар: Заслонка електропривідна 3275 Одиниця виміру шт. Ціна за шт. - 1 156 680,00 грн (з ПДВ) Кількість - 2 шт. Загальна сума - 2 313 360,00 грн. (з ПДВ); Прилад ПНП-72-14 Одиниця виміру шт. Ціна за шт. 1 596 000,00 грн (з ПДВ) Кількість - 1 шт. Сума - 1 596 000,00 грн (з ПДВ).

На підставі рахунку-фактури №СФ-0000040 від 11.03.2024 позивач 13.03.2024 здійснив передоплату 50% вартості товару у сумі 1 954 680,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1755 від 13.03.2024 (а.с. 10), а тому поставка товару мала бути здійснена до 12.05.2024 включно.

Відповідач здійснив поставку 08.04.2024 приладу ПНП-72-14 у кількості 1 шт., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000043 від 08.04.2024 (а.с. 11); 19.09.2024 поставлено заслонку електропривідну 3275 у кількості 1 шт., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000102 від 19.09.2024 (а.с. 13); 25.02.2025 поставлено другу одиницю заслонки електропривідної 3275, згідно з видатковою накладною ВН №РН-0000029 від 25.02.2025 (а.с. 15).

У свою чергу, позивач здійснив оплату 798 000,00 грн за платіжною інструкцією №2649 від 11.04.2024 (а.с. 12), 578 340,00 грн за платіжною інструкцією №5396 від 03.10.2024 (а.с. 14) та 578 340,00 грн за платіжною інструкцією №3047 від 14.03.2025 (а.с. 16).

Умовами пунктів 7.1, 7.4 та 7.6 Договору передбачено, що сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором відповідно до умов, визначених цим Договором, а у випадках, не врегульованих цим Договором відповідно до умов, встановлених чинним законодавством.

За непостачання, несвоєчасне постачання Товару або за прострочення заміни Товару неналежної якості Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого, неякісного Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості Товару.

Строк нарахування пені, штрафів за прострочення виконання зобов`язань з поставки Товару не обмежується строком та здійснюється до моменту їх повного виконання, а строк позовної давності для стягнення пені та штрафу встановлюється в 3 (три) роки.

08.05.2025 позивачем направлено на адресу відповідача вимогу вих. №126/7197-25 від 08.05.2025 про сплату суми неустойки у розмірі 644 270,76 грн (а.с. 26-27).

У відповідь на вимогу відповідач листом від 02.06.2025 № 02/06-1 повідомив, що порушення строків поставки викликано непереборними обставинами, у зв`язку з чим застосування до відповідача штрафних санкцій є незаконним (а.с. 29-30).

Спір виник через порушення відповідачем умов Договору в частині строків поставки товару, як наслідок, нарахування йому позивачем 482 335,56 грн пені за період з 13.05.2024 по 24.02.2025 та 161 935,20 грн 7% штрафу на підставі пункту 7.4 Договору.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Умовами пунктів 7.1, 7.4 та 7.6 Договору передбачено, що сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором відповідно до умов, визначених цим Договором, а у випадках, не врегульованих цим Договором відповідно до умов, встановлених чинним законодавством.

За непостачання, несвоєчасне постачання Товару або за прострочення заміни Товару неналежної якості Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого, неякісного Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості Товару.

Строк нарахування пені, штрафів за прострочення виконання зобов`язань з поставки Товару не обмежується строком та здійснюється до моменту їх повного виконання, а строк позовної давності для стягнення пені та штрафу встановлюється в 3 (три) роки.

Судом встановлено, що відповідач здійснив поставку товару з порушенням строків, визначених пунктом 3.1 Договору, заслонку електропривідну 3275 у кількості 1 шт поставлено 19.09.2024, тобто з простроченням на 129 днів; другу одиницю заслонки електропривідної 3275 поставлено 25.02.2024, тобто з простроченням 288 днів. Отже, має місце прострочення зобов`язання.

08.05.2025 позивачем направлено на адресу відповідача вимогу вих. №126/7197-25 від 08.05.2025 про сплату суми неустойки у розмірі 644 270,76 грн (а.с. 26-27).

У відповідь на вимогу відповідач листом від 02.06.2025 № 02/06-1 повідомив, що порушення строків поставки викликано непереборними обставинами, у зв`язку з чим застосування до відповідача штрафних санкцій є незаконним (а.с. 29-30).

Відповідно до пункту 8.1 Договору сторона звільняється від визначеної цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за повне чи часткове порушення Договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому Договорі, які виникли після укладення цього Договору, за умови, що їх настання було засвідчено у визначеному цим Договором порядку.

Згідно з пунктом 8.6 Договору належним доказом наявності форс-мажорних обставин є сертифікат Торгово-промислової палати України за місцем виникнення форс-мажорних обставин.

Сторона, яка прострочила виконання своїх зобов`язань до моменту настання форс-мажорних обставин або несвоєчасно повідомила про їх настання, не вправі посилатись на наявність цих обставин як підставу для звільнення від відповідальності, якщо тільки неповідомлення, в свою чергу, було наслідком непереборної сили (пункт 8.7 Договору).

Згідно з пунктом 8.8 Договору сторони укладають Договір під час дії правового режиму воєнного стану та наявності бойових дій в окремих регіонах України, надалі - «Особливий період». Відповідні обставини зумовлюють наявність правових та фактичних обмежень, відомих сторонам на момент укладення Договору.

Відповідно до пункту 8.10 Договору сторони допускають, що деякі обмеження або обставини не будуть охоплюватись дією форс-мажору, однак можуть істотно впливати на виконання обов`язків за Договором, та як наслідок - зумовлювати правомірне, але несправедливе, нерозумне (за конкретних умов) покладення відповідальності на одну із Сторін, надалі - «Ускладнення».

Матеріали даної справи не містять доказів звернення відповідача до позивача щодо наявності форс-мажорних обставин, із додаванням відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України щодо засвідчення дії форс-мажорних обставин при виконанні відповідачем договору із поставки товару за спірними видатковими накладними, та пропозицією щодо укладення додаткової угоди про продовження строків поставки товару відповідно до умов пунктів 10.4, 10.5 Договору.

За приписами статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Існування форс-мажорних обставин звільняє сторону договору саме від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язання, а не від обов`язку виконати це зобов`язання після припинення таких обставин. У випадку виникнення обставин непереборної сили, термін виконання зобов`язань сторін за договором може просто переноситись (продовжуватися) на строк, протягом якого діють такі обставини та їх наслідки.

Матеріали даної справи не містять доказів того, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем з огляду на запровадження у державі воєнного стану. Оприлюднення листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, так і наявність сертифікату ТПП України про форс-мажорні обставини не є безумовною підставою для звільнення від виконання договірних зобов`язань.

Введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань. Тобто підлягає доведенню зв`язок між невиконанням зобов`язань і воєнними діями в Україні.

Водночас позивач та відповідач знаходяться в однакових умовах і введення воєнного стану на території України подібно впливає на них як на суб`єктів господарювання. Подібні за змістом висновки містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2023 у справі №908/1620/22.

Відповідачем не наведено та не доведено суду належними та допустимими доказами, що саме воєнні дії в Україні зумовили порушення строків поставки товару за Договором, укладеним із позивачем 05.03.2024, тобто вже у період дії воєнного стану в Україні.

За статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

На підставі частини 3 статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, керуючись своїми дискреційними повноваженнями, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме частини 1 статті 551 ЦК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18, від 30.09.2019 у справі №905/1742/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Подібний за змістом висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Судом встановлено, що відповідачем не наведено та не доведено суду належними та допустимими доказами неможливості виконання зобов`язань щодо поставки товару у строки, обумовлені Договором. Також позивачем не надано суду докази на підтвердження намагання належним чином виконати зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що позивач, як і відповідач знаходиться з ним в однакових умовах і введення воєнного стану на території України подібно впливає на них обох як на суб`єктів господарювання.

Щодо розміру пені, то відповідно до умов пункту 7.4 Договору сторони погодили, що за несвоєчасне постачання Товару Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого Товару за кожен день прострочення.

За приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, твердження апелянта про те, що розмір пені 0,1 % за кожен день прострочення удвічі перевищує граничний розмір, визначений законодавством за порушення грошових зобов`язань, є безпідставними.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про задоволення позову, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Посилання апелянта на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 у справі №910/3205/26, яким зменшено розмір штрафних санкцій на 90%, суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки як вже зазначено вище зменшення розміру неустойки носить індивідуальний характер у кожному конкретному випадку.

Згідно приписів частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не рішеннях суду першої інстанції.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 у справі №910/11782/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Судові витрати відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіонікс-техно» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 у справі №910/11782/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 у справі №910/11782/25 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2026 у справі №910/11782/25.

4. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіонікс-техно».

5. Матеріали справи №910/11782/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений та підписаний суддями 19.10.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
31.08.2026 Ухвала № 139362347 Північний апеляційний господарський суд
24.08.2026 Ухвала № 139175098 Північний апеляційний господарський суд
04.08.2026 Ухвала № 138714288 Північний апеляційний господарський суд
08.07.2026 Рішення № 138074240 Господарський суд міста Києва
29.09.2025 Ухвала № 130596055 без тексту Господарський суд міста Києва