ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" жовтня 2026 р. Справа№910/4842/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026
у справі №910/4842/26 (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом ОСОБА_1
до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Просперіті Хоум»
про стягнення 23 159, 13 грн
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Просперіті Хоум» (далі за текстом - відповідач / ОСББ) про частки доходу від оренди спільного майна житлового комплексу по АДРЕСА_1 за 2023, 2024, 2025 роки та 1 квартал 2026 року в сумі 23 159,13 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є співвласником багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , а відповідач розпоряджається коштами на рахунках без обмежень. Позивач наголошує на наявні ознаки можливого виведення коштів з рахунків ОСББ «Просперіті Хоум» та позбавлення позивача належної її частки від оренди спільного майна житловим комплексом.
Господарський суд міста Києва рішенням від 26.06.2026 у справі №910/4842/26 у позові відмовив повністю.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції щодо тверджень позивача вказав, що згідно з фінансовим звітом надходжень та витрат за 2023, 2024 роки та кошторисом ОСББ «Просперіті Хоум» на 2023- 2024 роки відповідачем було «перевитрачено 740 412 грн. спільних коштів власників понад затвердженого загальними зборами кошторису на 2023 та 2024 роки», та не погодився з твердженням позивача, що мало місце використання доходів від оренди спільного майна «не за цільовим призначенням та з перевищенням повноважень.
Враховуючи вимоги процесуального закону, формулювання прохальної частини позову із зазначенням альтернатив можливих способів захисту порушеного права, на думку суду першої інстанції, є таким, що не відповідає положенням ГПК України.
29.06.2026 ОСББ «Просперіті Хоум» через систему «Електронний суд» сформовано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу
Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 06.07.2026 у справі №910/4842/26 заяву про ухвалення додатково рішення, задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Просперіті Хоум» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000, 00 грн. В іншій частині відмовив.
За висновком суду першої інстанції, витрати на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у розмірі 6 000, 00 грн та є співрозмірні з предметом спору та з виконаною адвокатом роботою.
Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, 31.07.2026 ОСОБА_1 звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі №910/4842/26. Скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4842/26. Справу №910/4842/26 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду. Під час нового розгляду забезпечити повне з?ясування всіх обставин справи, у тому числі шляхом витребування доказів, зазначених у клопотанні позивача, дослідження фактичного розміру доходів від передачі в користування спільного майна, а також визначення належної позивачу частки цих доходів відповідно до вимог Конституції України, Цивільного кодексу України та законів України. Судові витрати за результатами апеляційного перегляду покласти відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив істотні порушення норм процесуального права, що відповідно до статті Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування рішення. Зокрема, суд: ??неправильно визначив правову природу ОСББ; ??фактично прирівняв юридичну особу ОСББ до суб?єкта права власності на спільне майно; ??не врахував, що відповідно до статей 316-319, 369, 382 ЦК України, статті 41 Конституції України та рішень Конституційного Суду України №4-рп/2004 і №14-рп/2011 єдиними суб?єктами права власності та управління спільним майном є співвласники; ??не застосував статті 189, 359 та 382 ЦК України щодо належності доходів від майна його власникам; ??не встановив юридично значущої обставини перевищення правлінням ОСББ своїх повноважень при витрачанні 740 412 грн понад затверджений кошторис; ??не дослідив причинно-наслідковий зв?язок між незаконним використанням доходів від оренди та порушенням права власності апелянта; ??помилково вважав, що співвласник позбавлений права вимагати захисту свого майнового права шляхом стягнення належної йому частки доходів від використання спільного майна.
Також позивачем зазначено, що визначена сумом першої інстанції сума 6 000, 00 грн не підтверджена належними доказами її необхідності, розумності та співмірності.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі №910/4842/26 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4842/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Звертаючись з апеляційною скаргою, з тексту апеляційної скарги вбачається, що скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження, зазначаючи, що повний текст оскаржуваного рішення апелянт отримала 12.07.2026, а додаткового рішення 13.07.2026.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.08.2026 витребувати матеріали цієї справи для детальної та належної перевірки дат вручення оскаржуваних рішень, оскільки за наданими апелянтом трекінгами з сайту АТ «Укрпошта» не можливо було ідентифікувати відправника, отримувача та вміст відправлення.
Матеріали справи №910/4842/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 10.08.2026.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.08.2026 задовольнив клопотання та поновив ОСОБА_1 пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі №910/4842/26 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4842/26. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі №910/4842/26 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4842/26; розгляд апеляційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
24.08.2026 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому відповідач зазначає, що предметом позову є не встановлення титулу на допоміжні приміщення і не визначення частки позивача у спільному майні, а стягнення з відповідача 23 159,13 грн як нібито індивідуальної частки доходів від оренди за 2023- 2025 роки та 1 квартал 2026 року.
Для вирішення саме такої вимоги суд мав установити не лише речове право позивача на спільне майно, а насамперед юридичну підставу виникнення грошового зобов`язання ОСББ перед позивачем. Статті 316, 317, 319, 321, 382 ЦК України визначають зміст та гарантії права власності, але не встановлюють обов`язку ОСББ перераховувати кожному співвласнику пропорційну частину коштів, отриманих у зв`язку з використанням спільного майна.
Ключовою є норма статті 21 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»: до коштів об`єднання закон прямо відносить кошти, отримані об`єднанням у результаті здавання в оренду допоміжних приміщень та іншого спільного майна багатоквартирного будинку. Отже, законодавець сам визначив правовий режим відповідних грошових надходжень. Це не означає переходу до ОСББ права власності на саме нерухоме спільне майно, але означає, що отримані за договорами кошти включаються до коштів об`єднання та використовуються у порядку, встановленому законом та статутом.
Відповідач також просить суд апеляційної інстанції, вирішити питання про розподіл судових витрат, стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000, 00 грн.
06.09.2026 позивачем направлено до Північного апеляційного господарського суду відповідь на відзив в якому додатково наголошено, що ОСББ не може перетворити належне співвласникам майнове благо на власне майно лише шляхом його отримання на свій банківський рахунок, а тим більше не може без законної підстави утримувати або використовувати належну апелянту частину доходу всупереч його волі.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначені Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (стаття 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).
Статтею 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» унормовано, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.
Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.
ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 14.09.2006 Серії НОМЕР_1 та власником машиномісця АДРЕСА_5, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 29.09.2010 Серії НОМЕР_2 .
Звертаючись до суду з позовом, позивач, посилається на положення статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Просперіті Хоум» щодо компетенції правління з розпорядження коштами об`єднання відповідно до затвердженого загальними зборами кошторису. Зазначивши, що згідно з фінансовим звітом надходжень та витрат за 2023, 2024 роки та кошторисом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Просперіті Хоум» на 2023- 2024 роки відповідачем було «перевитрачено 740 412, 00 грн спільних коштів власників понад затвердженого загальними зборами кошторису на 2023 та 2024 роки», у зв`язку з чим вважає, що мало місце використання доходів від оренди спільного майна «не за цільовим призначенням та з перевищенням повноважень».
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК)).
У ч.1 ст.16 ЦК визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Згідно зі статтею 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
У статті 10 Закону «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю правління об`єднання на загальних зборах обирається з числа співвласників ревізійна комісія (ревізор) або приймається рішення про залучення аудитора. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджуються загальними зборами.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не надані будь-яких доказів щодо здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю правління об`єднання, як то передбачено статтею 10 Закону «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».
При цьому, «перевищення витрат спільних коштів власників» позивачем розраховано самостійно.
За посиланням позивача така сума витрат становить 740 412, 00 грн.
Проте, позивач не наводить доводів, які витрати грошових коштів у 2023 році та 2024 році були здійснені ОСББ не у спосіб та порядок передбачений Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та статуту ОСББ.
Відповідно до частини сьомої статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.
Згідно зі статтею 21 зазначеного Закону кошти, отримані об`єднанням у результаті здавання в оренду допоміжних приміщень та іншого спільного майна багатоквартирного будинку, належать до коштів об`єднання.
Отже, законодавством визначено спеціальний правовий режим коштів, отриманих ОСББ від використання спільного майна, які зараховуються до коштів об`єднання та мають використовуватися для забезпечення його статутної діяльності, а не розподілятися між співвласниками як прибуток.
Сам по собі факт належності позивачу на праві спільної сумісної власності квартири, машиномісця та, відповідно, наявності у нього права спільної власності на відповідне спільне майно багатоквартирного будинку не свідчить про виникнення в нього індивідуального права вимагати від ОСББ виплати частини доходів, отриманих від «оренди».
Водночас, позивачем не доведено наявності правової підстави, яка передбачала б виникнення у нього права на отримання заявленої до стягнення суми, а також порушення відповідачем відповідного суб`єктивного цивільного права позивача.
В свою чергу, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21.
Додатково суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання позивача на положення статей 189, 316- 319, 259, 369, 382 Цивільного кодексу України, статтю 41 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 і від 09.11.2011 № 14-рп/2011 саме по собі не свідчить про наявність правових підстав для застосування їх до спірних правовідносин, оскільки зазначені положення законодавства та рішення Конституційного Суду України підлягають застосуванню з урахуванням предмета спору, характеру спірних правовідносин та встановлених судом обставин справи.
Як установлено судом апеляційної інстанції, спір у даній справі не стосується використання відповідачем належного позивачу майна для власних потреб або безпідставного заволодіння таким майном. Натомість предметом спору є вимога про стягнення коштів, право на отримання яких позивач обґрунтовує належністю йому права спільної сумісної власності на спільне майно багатоквартирного будинку.
Водночас, право власності на спільне майно багатоквартирного будинку саме по собі не означає виникнення у кожного співвласника права вимагати виплати на його користь певної частини коштів, отриманих об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку в межах здійснення його статутної діяльності.
Отже, за відсутності встановлених обставин, які б свідчили про порушення відповідачем конкретного майнового права позивача та виникнення у відповідача відповідного грошового зобов`язання, наведені позивачем положення законодавства та рішення Конституційного Суду України не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Крім того, не заслуговують на увагу доводи позивача викладені в апеляційній скарзі щодо того, що суд першої інстанції не витребував у відповідача протокол №32 загальних зборів співвласників від 28.02.2026; усі договори оренди та договори щодо користування спільним майном, які діяли у 2025 році та І кварталі 2026 року; розгорнуті банківські виписки ОСББ за період з 01.01.2025 по 31.03.2026, оскільки предметом позову не є оскарження діяльності ОСББ; не є встановлення «перевищення повноважень правлінням» та «незаконне використання доходів».
У даному випадку, суд не є контролюючим органом, який здійснює контроль за використанням доходів (прибутків) неприбуткової організації.
За таких обставин, з огляду на встановлені судом обставини справи та недоведеність виникнення у позивача права вимоги до відповідача щодо виплати відповідних коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4842/26, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову/апеляційної скарги, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частини 1, 2 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі за текстом - Закон №5076-VI).
Судом встановлено, що 01.05.2026 між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Проспетірі Хоум» (далі також - клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Ю.Д.К.» (далі також - об`єднання) укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги №45Б (далі - Договір), відповідно до умов якого клієнт доручає та оплачує, а об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правничу (правову) допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, визначених цим Договором, а саме: судове представництво у справі № 910/4842/26 за позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПРОСПЕРІТІ ХОУМ».
Сторони визначили, що оплата правничої допомоги буде здійснюватися в розмірі 12 000,00 (дванадцять тисяч) гривень на рахунок Адвокатського об`єднання «Ю.Д.К.» за підготовку заяв по суті справи (позовної заяви, відзив тощо), апеляційних та/або касаційних скарг та 4 000,00 грн за участь адвоката у кожному судовому засіданні (пункт 4.1. Договору).
За умовами пунктів 4.3. та 4.4. Договору підставою для оплати правничої (правової) допомоги є рахунок, який надає Об`єднання. Після отримання Клієнтом результатів правничої (правової) допомоги, Сторони підписують Акт.
Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами протягом одного року або до моменту розірвання цього Договору у визначеному порядку, а в частині невиконаних зобов`язань Сторони/Сторін - до повного їх належного виконання відповідною Стороною (пункт 6.1.Договору).
Згідно платіжної інструкції від 07.05.2026 №1469 відповідачем оплачено 12 000, 00 грн за правову допомогу за Договором.
08.05.2026 між сторонами підписано Акт виконаних робіт (послуг) за надання правової допомоги за Договором, відповідно до якого об`єднанню надана правова допомога у справі №910/4842/26, а саме: підготовка відзиву у справі №910/4842/26. Вартість послуги - 12 000, 00 грн.
Адвокат Кобзаренко Юрій Васильович здійснив підготовку відзиву на позовну заяву на підставі Ордера на надання правничої допомоги серії АІ №2192776 від 02.05.2026.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».
Отже, визначений сторонами розмір гонорару є фіксованим.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
ЄСПЛ вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України» та у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015).
У рішенні від 18.02.2022 у справі «Чоліч проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19.
Отже, суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Аналогічний правовий висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка стверджує про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування щодо невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Суд апеляційної інстанції, в свою чергу вважає, що визначений судом першої інстанції розмір гонорару адвоката є розумним, співмірним зі складністю справи, обсягом наданих правничих послуг, часом, витраченим на їх надання, а також відповідає ринковому рівню вартості аналогічних адвокатських послуг в даному регіоні.
Суд першої інстанції правомірно задовольнив заяву позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 6 000, 00 грн. Доказів того, що погоджений сторонами гонорар є завищеним або не відповідає звичайним ринковим цінам на професійну правничу допомогу, матеріали справи не містять.
Отже, послуги адвоката з написання відзиву на позовну заяву, які за висновком суду першої інстанції оцінено в 6 000, 00 грн є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, що підтверджується наданими відповідачем до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу доказами та доказами виконання процесуальних дій, що підтверджується матеріалами даної справи.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваного додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4842/26, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду не встановила в діях суду першої інстанції порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувані рішення прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі №910/4842/26 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4842/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі №910/4842/26 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4842/26 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/4842/26 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова