ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
"13" жовтня 2026 р. Справа№ 910/3270/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 13.10.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 (повний текст рішення підписано 15.07.2026)
у справі №910/3270/26 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
про стягнення 2 751 429 327, 67 грн,
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі за текстом - позивач) звернулося до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 2 796 900 850,92 грн заборгованості, 7 033 267,63 грн 3% річних, 7 318 250,52 грн інфляційних втрат та 931 840,00 грн судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором про участь у балансуючому ринку від 02.03.2020 № 0063-04012/21-150-08-20-00069 (далі за текстом - Договір), оскільки відповідач не здійснив повну оплату за балансуючу електричну енергію за період з грудня 2025 року по лютий 2026 року, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість на суму 2 796 900 850,92 грн. Крім того, за порушення зобов`язань за Договором позивач нарахував відповідачу 7 033 267,63 грн 3% річних та 7 318 250,52 грн інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).
Заявою про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення процентів річних та інфляційних втрат позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на його користь 2 657 952 552,40 грн заборгованості, 22 842 463,95 грн 3% річних та 70 634 312,32 грн інфляційних втрат.
Господарський суд міста Києва рішенням від 13.07.2026 у справі №910/3270/26 позов задовольнив; стягнув з відповідача на користь позивача 2 657 952 552,40 грн заборгованості, 22 842 463,95 грн 3% річних, 70 634 312,32 грн інфляційних та 931 840,00 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог. При цьому суд першої інстанції відмовив відповідачу у відстрочці виконання рішення на 12 місяців, оскільки відповідач не довів суду відсутності коштів для виконання рішення та не довів наявності виключних обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки.
Не погодившись з ухваленим рішенням, 04.08.2026 відповідач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/3270/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки відповідач має зобов`язання зі сплати коштів позивачу виключно з рахунків зі спеціальним режимом використання у зв`язку із внесеними змінами до Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 14.03.2018 №307 (далі за текстом - Правила ринку), які набрали чинності 01.07.2024, а тому вимоги позивача є неправомірними, оскільки ним не зазначено конкретних рахунків зі спеціальним режимом використання.
Також відповідач вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив йому у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення на 12 місяців, оскільки виконання судового рішення має бути забезпечене джерелами фінансування відповідних витрат, тоді як на спеціальних рахунках відповідача відсутній нерозподілений залишок коштів. При цьому загальний розмір заборгованості учасників балансуючого ринку перед відповідачем складає понад 46 млрд. грн.
За твердженням відповідача, він не може спрямувати кошти на виконання рішення у даній справі, для яких Регулятор у структурі тарифу визначив інше цільове призначення, тоді як внесення НКРЕКП додаткових витрат до структури тарифу на послуги відповідача, зокрема, на виконання судового рішення, потребує значного часу.
Відповідач зазначає, що з об`єктивних причин, у тому числі, вплив законодавчих обмежень, рішень Регулятора ринку та обставин воєнного часу, протягом тривалого часу він отримував збитки. Загальний сукупний збиток відповідача за 2024 рік склав понад 38,8 млрд. грн, за 2025 рік сукупний збиток склав 4,6 млрд. грн.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/3270/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.08.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/3270/26 залишив без руху.
Після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/3270/26; розгляд апеляційної скарги призначив на 13.10.2026 о 12 год. 45 хв.; витребував матеріали справи №910/3270/26 з Господарського суду міста Києва.
31.08.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/3270/26.
Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що за приписами статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» виключність використання поточного рахунку зі спеціальним режимом передбачена щодо внесення оплати на користь відповідача, як Оператора системи передачі.
Крім того, позивач з посиланням на правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 23.01.2024 у справі №910/21124/20, зазначає, що не має значення з якого конкретного рахунку має відбуватись стягнення на користь кредитора, оскільки кошти знаходяться у розпорядженні відповідача, а тому механізм, спосіб, особливості, джерела виконання зобов`язання зі сплати визначаються саме зобов`язаною стороною.
Щодо доводів відповідача про неправомірну відмову суду першої інстанції відстрочити виконання рішення суду на 12 місяців, то відсутність коштів та заборгованість учасників ринку перед відповідачем, не є виключними обставинами, які унеможливлюють або суттєво ускладнюють виконання рішення суду. Апелянтом не доведено суду того, що протягом року НКРЕПК прийме тариф на 2027 рік, внаслідок чого у відповідача з`явиться реальна можливість невідкладеного виконання рішення суду. Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення, правомірно врахував дотримання балансу інтересів обох сторін.
У судовому засіданні 13.10.2026 представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/3270/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В разі часткового задоволення апеляційної скарги відстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.
Представник позивача у судовому засіданні 13.10.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/3270/26 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.12.2023 №1420 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - Постанова КМУ).
Відповідно до пункту першого Постанови КМУ утворено Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
Пунктом третім Постанови КМУ установлено, що товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства. Відокремлені підрозділи державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).
Державна реєстрація Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та припинення ДП «НАЕК «Енергоатом» відбулася 11.01.2024, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який додається до позовної заяви (а.с. 40-43).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відокремлений підрозділ «Енергоатом- Трейдинг» ДП «НАЕК «Енергоатом» з 11.01.2024 починає функціонувати як Філія Відокремлений підрозділ «Енергоатом-Трейдинг» AT «НАЕК «Енергоатом».
Компанія, як виробник електричної енергії, та Товариство, як оператор системи передачі, адміністратор розрахунків, є учасниками ринку електричної енергії у розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі за текстом - Закон).
Діяльність у рамках балансуючого ринку також регулюється Правилами ринку.
Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються різні види договорів, зокрема, договір про участь у балансуючому ринку (стаття 4 Закону).
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1, частини першої статті 68 Закону в Україні функціонує єдиний балансуючий ринок - ринок, організований оператором системи передачі електричної енергії з метою забезпечення достатніх обсягів електричної потужності та енергії, необхідних для балансування в реальному часі обсягів виробництва та імпорту електричної енергії і споживання та експорту електричної енергії, врегулювання системних обмежень в об`єднаній енергетичній системі України, а також фінансового врегулювання небалансів електричної енергії.
На балансуючому ринку оператором системи передачі здійснюються, зокрема, купівля та продаж електричної енергії для балансування обсягів попиту та пропозиції електричної енергії у межах поточної доби.
Відповідно до частини третьої статті 68 Закону для надання послуг з балансування учасники ринку укладають з оператором системи передачі договір на основі типового договору про участь у балансуючому ринку.
Типовий договір про участь у балансуючому ринку затверджується Регулятором (НКРЕКП).
Відповідно до пунктів 4.2.1-4.2.3 глави 4.2 розділу І Правил ринку для надання послуг з балансування учасник ринку повинен подати ОСП заяву щодо приєднання до договору про надання послуг з балансування, типова форма якого наведена в додатку до цих Правил, та включення до Реєстру постачальників послуг з балансування (ППБ). Форма заяви оприлюднюється ОСП на власному офіційному веб сайті. ОСП розглядає таку заяву та не пізніше ніж через 5 робочих днів з дати її отримання інформує заявника щодо повноти та коректності наданої інформації.
АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «Енергоатом-Трейдинг» АТ «НАЕК «Енергоатом» надіслало НЕК «Укренерго» заяву-приєднання до договору про участь у балансуючому ринку та включення до реєстру постачальників послуг з балансування від 28.02.2020 №21-150-08-20-00069/0063-04012 (а.с. 44).
Вищезазначена заява була акцептована НЕК «Укренерго» 02.03.2020, про що повідомлено Позивача листом від 02.03.2020 за №01/8496 (повідомлення про приєднання № 01/8496) (а.с. 44 зворотній бік). Вказаним листом позивачу роз`яснено, що договір, укладений з урахуванням статті 634 Цивільного кодексу України, є публічним і розміщений на офіційному сайті ОСП.
Таким чином, між позивачем та відповідачем укладено Договір.
Згідно з частиною сьомою статті 68 Закону за результатами роботи балансуючого ринку за відповідну добу на підставі даних оператора системи передачі та адміністратора комерційного обліку адміністратор розрахунків розраховує платежі оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування за електричну енергію та виставляє відповідні рахунки у порядку, визначеному правилами ринку. У правовідносинах щодо купівлі-продажу електричної енергії Товариство виконує роль Оператора системи передачі (ОСП).
У правовідносинах щодо розрахунків на балансуючому ринку Товариство виконує функції адміністратора розрахунків (АР).
Відповідно до пункту 1.8.1 Правил ринку АР реєструє учасників ринку, СВБ, ПДП і ППБ, отримує від ОСП, реєструє та зберігає дані щодо резервів, остаточні повідомлення фізичного відпуску та остаточні повідомлення фізичного відбору учасників ринку і позиції СВБ, забезпечує дотримання учасниками ринку вимог щодо надання фінансових гарантій за договором про врегулювання небалансів електричної енергії, отримує від АКО сертифіковані дані комерційного обліку електричної енергії, обчислює обсяги небалансів та наданих послуг на ринку електричної енергії, виставляє рахунки/формує документи та необхідні для розрахунків звіти, стягує та оплачує платежі, передбачені цими Правилами, і здійснює всі фінансові розрахунки відповідно до розділу V цих Правил.
Період за який виникла заборгованість з оплати балансуючої електричної енергії, складає три місяці: грудень 2025 року - лютий 2026 року. У цей період діяла редакція договору про участь у балансуючому ринку, затверджена наказом НЕК «Укренерго» від 17.10.2025 № 821.
У відповідності до пункту 1.2 Договору ППБ зобов`язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об`єднаної енергетичної системи України. ОСП зобов`язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього Договору та Правил ринку (а.с. 45 зворотній бік - 48).
Згідно із пунктом 2.1 Договору загальна вартість цього Договору складається із суми придбаних та проданих обсягів електричної енергії на балансуючому ринку протягом дії Договору та відповідно до його умов.
Для розрахунків за цим Договором використовуються обсяги електричної енергії, купленої-проданої на балансуючому ринку ППБ (пункт 3.1 Договору).
Відповідно до пункту 4.1 Договору формування ОСП декадних звітів ППБ, місячних звітів ППБ, забезпечення ППБ коштів на рахунку ескроу ППБ відповідно до них, формування актів та списання ОСП коштів з рахунків ескроу ППБ на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ОСП здійснюються відповідно до процедур та у строки, визначені Правилами ринку та цим Договором.
Згідно пункту 4.3. Договору ОСП формує та направляє Акт купівлі - продажу (далі Акт) до ППБ не пізніше 13 календарного дня місяця, наступного за розрахунковим. Підписання Акта відбувається в електронній формі (за допомогою системи, яка забезпечує функціонування електронного документообігу з накладанням КЕП (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено Законом), що забезпечує юридично значимий електронний документообіг між Сторонами та розміщений у мережі Інтернет за посиланням: https://online.ua.energy.
Відповідно до пункту 1.1.2 Правил ринку система управління ринком (далі СУР) програмно-інформаційний комплекс, що складається з окремих систем та підсистем, які забезпечують автоматичне управління даними та процесами, а також виконання розрахунків, передбачених цими Правилами, з урахуванням інтеграції з іншими програмно-інформаційними комплексами, які забезпечують необхідні Документ сформований в системі «Електронний суд» 24.03.2026 5 функції. Отже, учасники ринку, зокрема під час здійснення дій, необхідних для проведення розрахунків, використовують систему управління ринком через мережу Інтернет за посиланням http://mms.ua.energy. Відповідно до пункту 7.2.2 Правил ринку АР через СУР на одинадцятий календарний день місяця, наступного за розрахунковим, формує місячний звіт ППБ та надсилає на електронну адресу ППБ повідомлення про формування місячного звіту ППБ. На основі місячних звітів АР формує акти купівлі-продажу електричної енергії відповідно до Договорів про участь у балансуючому ринку для кожного учасника ринку, за якими проводяться грошові розрахунки. Якщо за результатами місячного звіту ППБ має відбутись списання для АР (нарахування для ППБ), АР на четвертий робочий день з дня надсилання повідомлення про формування місячного звіту ППБ перераховує з рахунку зі спеціальним режимом використання ОСП кошти на рахунок ППБ відповідно до акта купівлі-продажу балансуючої електричної енергії.
Іншого порядку та способу направлення місячних звітів для розрахунків ані Правилами ринку, ані умовами Договорів не передбачено.
Відповідно до пункту 5.1 Договору при невиконанні або неналежному виконанні умов цього Договору Сторони несуть відповідальність відповідно до цього Договору та чинного законодавства України.
ОСП зобов`язується: 1) здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату проданої ППБ балансуючої електричної енергії на умовах, визначених Правилами ринку та цим Договором; 2) відшкодувати збитки, завдані ППБ невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань за цим Договором (пункт 5.4 Договору). У свою чергу ППБ має право отримувати від ОСП оплату, визначену згідно з вимогами Правил ринку, за продану ППБ на балансуючому ринку електричну енергію (пункт 5.3 Договору).
Позивач зазначає про те, що відповідачем порушено строки оплати балансуючої електричної енергії за місяці: грудень 2025 року - лютий 2026 року, отриману за Актами купівлі-продажу балансуючої електричної енергії №ППБ_02_2025_12_0063 від 31.12.2025, №ППБ_02_2026_01_0063 від 31.01.2026, №ППБ_02_2026_02_0063 від 28.02.2026 (а.с. 54-56).
28.01.2026 відповідачем здійснено часткову оплату за балансуючу електричну енергію за грудень 2025 року у розмірі 120 910 415,83 грн, що підтверджується інформацією про надходження коштів АТ «Ощадбанк». Також відповідачем 27.02.2026 здійснено часткову оплату балансуючої електричної енергії за січень 2026 року у розмірі 21 427 404,66 грн.
Таким чином, загальна сума основного боргу відповідача перед позивачем за балансуючу електричну енергію за грудень 2025 року - лютий 2026 року становить 2 796 900 850,92 грн.
За порушення грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу відповідно до частини другої статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати на суму основного боргу.
У процесі розгляду справи у суді першої інстанції, позивачем 03.06.2026 заявлено про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення процентів річних - 22 842 463,95 грн та інфляційних втрат - 70 634 312,32 грн, і зменшення розміру заборгованості - 2 657 952 552,40 грн заборгованості у зв`язку із сплатою 31.03.2026 відповідачем у добровільному порядку 138 948 298,52 грн.
Спірні правовідносини виникли через порушення відповідачем умов Договору в частині проведення розрахунків за отриману балансуючу електричну енергію.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
За приписами статті 75 Закону розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі, у тому числі шляхом клірингу (неттінгу), відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку.
Покупці електричної енергії, які купують електричну енергію в електропостачальників, вносять плату за отриману електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання електропостачальника в одному з уповноважених банків.
З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка.
Згідно із абзацом 6 пункту 7.2.2 Правил ринку, у редакції постанови НКРЕКП від 10.10.2023 №1882, якщо за результатами місячного звіту ППБ має відбутись списання для АР (нарахування для ППБ), АР на четвертий робочий день з дня надсилання повідомлення про формування місячного звіту ППБ перераховує з рахунку зі спеціальним режимом використання ОСП кошти на рахунок ППБ відповідно до Акта купівлі-продажу балансуючої електричної енергії.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Доводи відповідача про те, що він має зобов`язання зі сплати коштів позивачу виключно з рахунків зі спеціальним режимом використання, а тому позов є не обґрунтованим, оскільки позивач не зазначив спеціальних рахунків, з яких має відбуватись стягнення, не заслуговують на увагу суду, з огляду на таке.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 дійшов наступних висновків: « 17.20. При цьому положення Договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та, відповідно, умови про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку та/або за умови наявності коштів на такому рахунку.
17.21. Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
17.22. З огляду на умови договору та положення статті 625 Цивільного кодексу України Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування та стягнення пені, 3% річних та «інфляційних втрат» за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії.
17.23. Твердження заявника про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов`язань як боржника, що прострочив грошове зобов`язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв`язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.
17.24. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/6635/21, від 15.06.2022 у справі №910/6639/21, від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 18.10.2022 у справі №910/6578/21, й з огляду на зазначене у пункті 17 цієї постанови об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, наведених у вказаних постановах.».
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 у справі № 910/21124/20 виснував: «Верховний Суд не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту його порушених прав з огляду на необхідність формування позовних вимог про стягнення заборгованості з конкретизацією рахунку, з якого така заборгованість підлягатиме стягненню.
Колегія суддів зазначає, що позивач як управнена сторона має право на отримання сум, заявлених у позовних вимогах, як відповідно до умов договору, так і згідно з приписами законодавства. Водночас механізм та деталі виконання зобов`язання зі сплати визначаються саме зобов`язаною стороною. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22.».
Посилання апелянта на те, що редакція Правил ринку набула чинності 01.07.2024, а тому суд першої інстанції безпідставно послався на правову позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 03.02.2023 у справі №910/9374/21, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки зазначене не звільняє відповідача від обов`язку сплати заборгованості за отриману балансуючу електричну енергію.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідальність за порушення грошового зобов`язання встановлено статтею 625 ЦК України, згідно з положеннями частини другої якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні правові висновки вкладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу 22 842 463,95 грн 3% річних за період з 24.03.2026 по 03.06.2026 та 70 634 312,32 грн інфляційних втрат за лютий-березень 2026 року та встановлено, що розрахунок позивача є таким, що відповідає вимогам Закону та є арифметично правильним.
За таких обставин, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців слід зазначити таке.
За приписами статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.
Отже, за приписами наведеної норми відстрочення виконання рішення судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. При вирішенні відповідного питання враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 навела висновки про те, що відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 17.09.2025 у справі №905/1197/24 дійшов правових висновків про те, що підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду згідно зі статтею 331 ГПК є виняткові обставини, які ускладнюють або виключають виконання рішення, утруднюють чи унеможливлюють виконання, і питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи доводи апелянта погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявником не надано належних та допустимих доказів, на підтвердження неможливості виконання рішення суду у даній справі, не доведено суду винятковості обставин, що унеможливлюють виконання даного рішення суду, а також не надано доказів, які б свідчили про реальну можливість виконання рішення суду у строк через 12 місяців, у разі задоволення клопотання про його відстрочення.
При цьому враховано заперечення позивача, який прагне виконання законного рішення суду.
Скрутне фінансове становище відповідача за первісним позовом хоча впливає на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, проте не є тією обставиною, що істотно ускладнює виконання рішення або роблять його неможливим, та відповідно підставою для відстрочення виконання рішення.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.09.2025 у справі № 905/306/25 виснував: «у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів, обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої ухвалено рішення. Тобто відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, розглядаючи заяву скаржника про відстрочку виконання судового рішення встановив, що заявником не надано доказів спроможності виконати судове рішення через рік, як і не надав доказів, які свідчать про існування обставин, що сприятимуть відновленню платоспроможності підприємства протягом цього періоду, зокрема, доказів на підтвердження надходження коштів за наслідками господарської діяльності, що дасть можливість погасити існуючий борг по закінченню строку відстрочення. Також суди виснували, що надання відстрочки виконання вказаного рішення судом не стимулює процедуру погашення заборгованості, а надана відстрочка може порушити майнові інтереси стягувача внаслідок відкладення терміну виконання зобов`язання боржника у спірних правовідносинах, в тому числі враховуючи інфляційні процеси в державі, а тому дійшли висновку про необґрунтованість такої заяви та відповідно відсутність підстав для її задоволення».
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».
Положеннями пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України, статті 326 ГПК України закріплено принцип обов`язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковим на всій території України.
Відповідно до частини 2 статті 18 та частини 2 статті 326 ГПК України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, за певних обставин затримка з виконання судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», № 22774/93, п. 74), а також судом взято до уваги те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, п. 43), крім того враховано, що «державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням, у такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини» (§ 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004, заява № 56849/00).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України», заява № 6962/02, зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.
З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Підставою для встановлення відстрочення виконання рішення суду може бути доведена належними та допустимими доказами обставина, яка робить виконання такого рішення неможливим. Заявник має довести повну відсутність грошових коштів та майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги.
При цьому суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але, перш за все, повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, у матеріалах даної справи відсутні докази на підтвердження відсутності у відповідача коштів для виконання рішення суду у даній справі. Так само не надано доказів того, що НКРЕКП затвердить тариф на 2027 рік до кінця 2026 року і відповідачу необхідно 12 місяців для акумулювання грошових коштів для погашення заборгованості перед позивачем за судовим рішенням у даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог і у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/3270/26.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта (позивача) із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/3270/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Судові витрати відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на апелянта (відповідача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/3270/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/3270/26 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго».
4. Матеріали справи №910/3270/26 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений та підписаний суддями 19.10.2026.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова