ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2026 р. Справа№ 910/731/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Отрюха Б.В.
Станіка С.Р.
за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.
у присутності представника кредитора Мошенця Д.В. згідно ордера
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 року
у справі №910/731/26 (суддя Стасюк С.В.)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна
компанія "Нафтогаз України"
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз"
про відкриття провадження у справі про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 року у справі №910/731/26 відмовлено ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" у відкритті провадження у справі про банкрутство АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз".
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з урахуванням заяви про уточнення апеляційної скарги, просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 року у справі №910/731/26 та направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду на стадії підготовчого засідання у іншому складі суду.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Станік С.Р., Отрюх Б.В.
Ухвалою суду від 15.06.2026 року відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 року у справі №910/731/26, повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/731/26.
09.07.2026 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/731/26/4224/26 від 07.07.2026 року витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 13.07.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/731/26, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 03.09.2026 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
29.07.2026 року від АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" надійшов відзив на апеляційну скаргу.
28.08.2026 року через систему "Електронний суд" від представника ПрАТ "Газтек" адвоката Шиян М.В. надійшла заява про участь в судовому засіданні 03.09.2026 та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції, проведення яких просить забезпечити поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів,
02.09.2026 через систему "Електронний суд" від ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" надійшли заперечення на заяву ПрАТ "Газтек" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також клопотання про розгляд справи №910/731/26 у закритому судовому засіданні.
Ухвалою суду від 02.09.2026 року відмовлено у задоволенні заяви ПрАТ "Газтек" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Судове засідання, призначене на 03.09.2026 року, не відбулось у зв`язку із оголошенням тривалої повітряної тривоги у місті Києві.
Після усунення обставин, що зумовили неможливість розгляду справи, ухвалою суду від 03.09.2026 року розгляд справи призначено на 01.10.2026 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
В судове засідання 01.10.2026 року з`явився представник кредитора.
Представник боржника в судове засідання не з`явився, у поданій суду 11.08.2026 року заяві просив провести розгляд справи без їх участі.
Розглянувши в судовому засіданні заявлене представником кредитора клопотання про розгляд справи №910/731/26 у закритому судовому засіданні з наведених у ньому мотивів, судова колегія відмовила у його задоволенні у зв`язку із безпідставністю та необґрунтованістю, про що в судовому засіданні постановлено ухвалу без оформлення окремого документа із занесенням її до протоколу судового засідання в порядку ч.5 ст.233 ГПК України.
При цьому, при прийнятті протокольної ухвали судом було враховано, що відповідно до ч. 8 ст. 8 ГПК України розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, установлених законом. Тобто принцип гласності та відкритості судового процесу є одним із базових принципів судочинства, а обмеження доступу до судового засідання можливе лише за наявності передбачених законом підстав.
Разом з тим, звертаючись до суду з відповідним клопотанням скаржником належним чином не доведено суду, що конкретні матеріали справи, необхідні для дослідження питання наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, містять інформацію, відкрите дослідження якої призведе до розголошення охоронюваної законом таємниці та завдасть істотної шкоди, як і не надано жодних доказів на підтвердження необхідності розглядати справу в закритому судовому засіданні згідно ст.8 ГПК України.
Представник кредитора в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/731/26 та направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду на стадії підготовчого засідання у іншому складі суду.
01.10.2026 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника кредитора, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у даній справі - скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадію підготовчого засідання з метою вчинення заходів, передбачених ст.39 кодексу України з процедур банкрутства для відкриття провадження у справі про банкрутство, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
В силу приписів ст. 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства під неплатоспроможністю слід розуміти неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, а також вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи.
Як встановлено судом, у січні 2026 року ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду міста Києва із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" у зв`язку із нездатністю останнього погасити наявну у нього заборгованість у розмірі 1 033 768 515,48 грн. за договором постачання природного газу постачальником останньої надії та договором купівлі-продажу природного газу.
За твердженням кредитора, заявлені ним вимоги є безспірними та підтверджуються рішеннями Господарського суду Закарпатської області, які набрали законної сили.
На доведення викладених у заяві обставин кредитор надав суду, зокрема, копії рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.10.2024 року та постанови Західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 року у справі №907/542/24, рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.08.2024 року у справі №907/385/24, а також відповідні накази на примусове виконання вказаних рішень.
У поданому суду відзиві боржник не заперечив наявної суми боргу, вказав, що судові рішення набрали законної сили, відсутній спір про право щодо даних вимог, а відтак, зазначив про наявність нормативно-обґрунтованих обставин для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
За наслідками розгляду в підготовчому засіданні поданої заяви ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 року у справі №910/731/26 відмовлено ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" у відкритті провадження у справі про банкрутство АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз".
Приймаючи дану ухвалу, місцевий господарський суд вказав, що право заявника, на підставі якого останній звернувся до суду, є спірним.
До такого висновку суд дійшов встановивши, що внаслідок укладення 28.11.2023 договору №16/18 ТОВ "Газорозподільні мережі України" прийняло на себе права та обов`язки щодо невиконаних АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" зобов`язань за період провадження підприємством господарської діяльності з розподілу природного газу та зобов`язалося виконати невиконані боржником зобов`язання за період провадження ним господарської діяльності з розподілу природного газу, визначені за результатами здійснених заходів державного контролю діяльності з розподілу природного газу за попередні роки, які будуть покладені за результатами заходу державного контролю НКРЕКП діяльності у 2021-2023 роках.
Судом першої інстанції було зазначено, що наявність чинного договору про передачу зобов`язань створює спір про право, який має вирішуватися в межах позовного провадження, а не через процедуру банкрутства, а обставини передачі боргів за договором №16/18 не були предметом дослідження під час стягнення боргу в порядку позовного провадження у справах №907/385/24 та №907/542/24.
Також, судом було взято до уваги, що боржник діє в особливому правовому полі, оскільки заборгованість виникла в період дії Закону №1639IX, який передбачає спеціальний механізм врегулювання боргів операторів ГРМ (реструктуризацію та списання санкцій). АТ "Закарпатгаз" включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у цій процедурі врегулювання. НКРЕКП своєю постановою зупинила ліцензію АТ "Закарпатгаз" саме у зв`язку з передачею цілісного майнового комплексу до ТОВ "Газорозподільні мережі України".
ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" з даною ухвалою суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.
На переконання апелянта, у місцевого суду були відсутні законні підстави ставити під сумнів наявну у боржника заборгованість перед кредитором.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаної ухвали, колегія суддів не погоджується з висновками суду та вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування такої ухвали з огляду на таке.
Частиною першою статті 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
На переконання суду, процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства.
Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів.
Отже, однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.
Суд також зауважує, що провадження у справах про банкрутство характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.
З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство судовий контроль є невід`ємною складовою цього провадження.
Частинами першою, другою статті 34 КУзПБ унормовано, що заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором або боржником у письмовій формі та повинна містити зокрема, виклад обставин, що є підставою для звернення до суду; перелік документів, що додаються до заяви, а також відомості про розмір вимог із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті. До заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом судовий збір не підлягає сплаті; довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень; докази надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів.
Наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, судові рішення, господарські правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань.
За змістом частини першої статті 35 КУзПБ у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду, про що не пізніше п`яти днів з дня її надходження постановляє ухвалу, в якій, серед іншого, зазначається дата проведення підготовчого засідання суду. Також ухвалою про прийняття заяви про відкриття провадження у справі господарський суд має право вирішити питання про зобов`язання заявника, боржника та інших осіб надати суду додаткові відомості, необхідні для вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований статтею 39 КУзПБ.
Відповідно до частин 1-5 ст. 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. Неявка у підготовче засідання сторін та представника державного органу з питань банкрутства, а також відсутність відзиву боржника не перешкоджають проведенню засідання. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов`язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання та погасити заборгованість. У разі якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання надійшло кілька заяв і одна з них прийнята судом до розгляду, інші ухвалою господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно. У разі визнання вимог заявника необґрунтованими господарський суд оцінює обґрунтованість вимог інших заяв кредиторів, приєднаних до матеріалів справи, і вирішує питання про відкриття провадження у справі у порядку, передбаченому цією статтею. За результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі.
Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора на предмет (1) наявності між заявником і боржником грошового зобов`язання в розумінні абзацу 5 частини першої статті 1 КУзПБ; (2) встановлення наявності спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; (3) встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі.
Поряд з цим, у силу частини восьмої статті 39 КУзПБ в ухвалі про відкриття провадження у справі про банкрутство, серед іншого, зазначається про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Згідно частини третьої статті 41 КУзПБ протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
Таким чином, стадія відкриття провадження у справі про банкрутство має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому, внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство поширюється на майнові відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб - конкурсних кредиторів.
За таких обставин, на переконання суду, обов`язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов`язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство (постанова Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №904/3251/20).
Тож, важливим питанням при відкритті провадження у справі про банкрутство є питання обґрунтованості кредиторських вимог ініціюючого кредитора, за заявою якого відкривається провадження у справі.
Використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.
Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20).
Суд відзначає, що з моменту відкриття провадження у справі банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №918/420/16 та в низці постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах про банкрутство).
Тому, з огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов`язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише після з`ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/2042/20).
Отже, звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов`язання боржником. У зв`язку з цим, кредитор повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести обставини, що є підставою для звернення до суду.
При цьому, на господарський суд покладається обов`язок перевірки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора та з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, що, враховуючи принцип дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів, має здійснюватися судом незалежно від погодження боржником із заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання ним відзиву на заяву про відкриття відповідного провадження.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що фактом невиконання боржником зобов`язання перед кредитором не може бути будь-яка заборгованість, а лише та заборгованість, яка є дійсно безспірною та очевидною для всіх учасників справи та суду, тобто не викликає розумного сумніву в її наявності.
Таким чином, для належного відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора, суд має ретельно перевірити заяву ініціюючого кредитора та додані до неї документи на предмет відповідності вимогам КУзПБ та інших нормативно-правових актів з метою встановлення на підставі належних та допустимих доказів наявності заборгованості боржника та неможливості виконання боржником грошових зобов`язань і постановити таку ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство, яка має бути обґрунтованою та мотивованою, де будуть встановлені всі ознаки неплатоспроможності боржника.
Так, у справі, що наразі переглядається в апеляційному порядку, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" ініціювало питання відкриття провадження у справі про банкрутство АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" з підстав наявності у боржника заборгованості з оплати за спожитий природний газ за типовим договором постачання природного газу постачальником останньої надії у період із 01.01.2022 по 28.02.2022, що підтверджується рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.08.2024 у справі №907/385/24 та за договором купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3266-ОГРМ від 21.06.2022, що підтверджується рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.10.2024 у справі №907/542/24.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.08.2024 у справі №907/385/24 позовні вимоги ТОВ "ГК "Нафтогаз України" задоволено повністю та стягнуто з АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" 1 030 068 766,03 грн., у тому числі 677 732 551,19 грн. заборгованості за поставлений природний газ, 126 371 214,04 грн. пені, 186 090 131,47 грн. інфляційних втрат та 39 874 869,33 грн. трьох процентів річних, а також 847 840,00 грн. на відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.
Позовні вимоги ТОВ "ГК "Нафтогаз України" обґрунтовувались тим, що АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" було порушено зобов`язання зі своєчасного здійснення оплати за спожитий природний газ за типовим договором постачання природного газу постачальником останньої надії у період із 01.01.2022 по 28.02.2022, внаслідок чого у АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" виникла заборгованість у розмірі 677 732 551,19 грн. Крім основної суми заборгованості ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз" було заявлено вимогу про стягнення з АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" 126 371 214,04 грн. пені, 186 090 131,47 грн. інфляційних нарахувань та 39 874 869,33 грн. трьох процентів річних.
В подальшому Господарським судом Закарпатської області видано наказ від 18.12.2024 у справі №907/385/24 на примусове виконання такого рішення.
Крім того, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.10.2024 у справі №907/542/24 задоволено частково позовні вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та стягнуто з АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" 715 007,10 грн. пені, 1 416 944,35 грн. штрафу, 430 046,61 грн. 3 % річних, 289 911,39 грн. інфляційних втрат та 264 473,67 грн. судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 21.06.2022 ТОВ "ГК "Нафтогаз України", як продавцем, та АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3266-ОГРМ. Разом з тим, всупереч умовам договору, АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" не здійснило оплату за поставлений газ у встановлені договором строки. На підставі чого ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" було нараховано пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати.
Натомість, не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 апеляційну скаргу ТОВ "ГК "Нафтогаз" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.10.2024 без змін.
Отже, рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.10.2024 у справі №907/542/24 набрало законної сили 19.12.2024.
27.01.2025 року на примусове виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.10.2024 року у справі №907/542/24 видано наказ.
Матеріали справи не містять доказів погашення вказаної заборгованості, а тому станом на дату звернення до суду із даною заявою АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" має перед ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" прострочені зобов`язання по сплаті грошових коштів у розмірі [номер приховано],48 грн. (1 030 068 766,03 грн. + 2 851 909,45 грн.), які підтвердженні рішеннями суду у справах №907/385/24 та №907/542/24 (за виключенням відшкодованого судового збору).
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Частинами 1, 2 статті 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, Справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України").
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц звернула увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява №41984/98, §53). Наразі саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності. Крім того, в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
Принцип правової визначеності серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999 (заява №28342/95). Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99), від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України" (заява №41984/98), від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії" (заява №69529/01), від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява №24465/04), від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України" (заява №3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.
Поняття "перегляд" охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні у справі "Центр "Украса" проти України» від 25.11.2021 (заява №2836/10) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що судові рішення у провадженні №15/140 фактично нівелювали результати провадження №12/254, позбавивши його остаточне рішення юридичної сили та призвівши до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
За наведених обставин, беручи до уваги принцип res judicata, вказані вище судові рішення, які набрали законної сили, не можуть бути поставлені під сумнів, у зв`язку із чим колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз", підтверджені чинними рішеннями суду, є безспірними.
Відповідно до частини шостої статті 39 КУзПБ, однією з підстав для відмови у відкритті провадження у справі визначено те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Спір про право - це суперечність між суб`єктами цивільного права, яка виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншої і потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Поняття "спір про право" має розглядатися з його наповненням сутнісним, а не виключно формальним змістом. Тому, вирішуючи питання, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків і неможливістю їх здійснення/забезпечення належного виконання за зверненням до суду. Спір про право може проявлятися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за участю суду.
Отже, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням, невизнанням або недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права (наведені висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.08.2022 року у справі №910/10741/21).
Законодавство не містить переліку критеріїв для висновку про існування спору про право, який може бути виражений як в процесуальній формі - підтверджуватися судовими актами, так і матеріально-правовій формі - підтверджуватися юридичними фактами (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.03.2021 року у справі №911/1922/20, від 24.11.2021 року у справі №902/560/20, від 20.07.2022 року у справі №904/6023/21).
Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстав виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.
Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду справ за участю боржника та кредитора з питань, що зазначені вище (постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.08.2022 року у справі №910/10741/21).
Заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову, предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора, який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство беззаперечно свідчить про наявність спору про право, у розумінні положень частини шостої статті 39 КУзПБ (висновок Верховного Суду у постановах від 02.02.2021 у справі №922/2503/20; від 20.12.2021 у справі №911/3185/20; від 29.08.2024 у справі №910/2423/23; від 04.02.2025 у справі №910/7481/24 та від 11.02.2025 у справі №921/409/24).
Водночас, задля уникнення зловживання боржником своїми правами і створення спору заради спору, спрямованого на ухилення від відкриття провадження у справі про банкрутство, необхідною умовою оспорення в судовому порядку вимог ініціюючого кредитора є те, що таке оспорення має відбуватись до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство (подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 24.11.2021 року у справі №910/16246/18, від 20.12.2021 року у справі №911/3185/20, від 06.04.2023 року у справі №902/560/20).
Встановлення відсутності спору про право щодо вимог кредитора (ініціюючого) є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Протилежне матиме наслідком відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство (відповідна правова позиція вкладена Верховним Судом у постанові від 13.08.2020 року у справі №910/4658/20).
Колегія суддів зазначає, що судові рішення у зазначених господарських справах №907/385/24 та №907/542/24 в силу ст. 241 ГПК України, набули законної чинності та є обов`язковими до виконання на всій території України.
В свою чергу, наявність чинного судового рішення, яким встановлено як існування грошового зобов`язання, так і особу боржника, виключає можливість визнання такого зобов`язання спірним.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо наявності спору про право між сторонами зобов`язання. Ані кредитор, ані боржник про спірний характер вимоги кредитора не заявляли.
Місцевий господарський суд, в свою чергу, зазначаючи в оскаржуваній ухвалі про те, що обставина наявності чинного судового рішення, ухваленого в результаті вирішення спору щодо стягнення грошового зобов`язання, на підставі якого заявлено вимоги ініціюючого кредитора до боржника, як правило, свідчить про відсутність між вказаними особами спору про право щодо такого зобов`язання, все ж таки дійшов висновку про спірність і, як наслідок, необґрунтованість заявлених кредитором вимог та через призму судового контролю відмовив у відкритті провадження у справі про банкрутство боржника з тих підстав, що ним було встановлено обставини передачі АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" та прийняття ТОВ "Газорозподільні мережі України", в тому числі, невиконаних боржником зобов`язань у період провадження підприємством господарської діяльності з розподілу природного газу у 2021-2023 роках на підставі укладеного 28.11.2023 між АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" та ТОВ "Газорозподільні мережі України" договору №16/18.
Як вбачається з наявних у справі доказів, 28.11.2023 між АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" (сторона-1) та ТОВ "Газорозподільні мережі України" (сторона-2) укладено договір №16/18 відповідно до п. 1.1. якого сторона-1 передає, а сторона-2 приймає на себе права та обов`язки щодо невиконаних стороною-1 зобов`язань за період провадження стороною-1 господарської діяльності з розподілу природного газу, визначені за результатами здійснених заходів державного контролю діяльністю сторони-1 з розподілу природного газу.
Відповідно до п. 1.2 договору сторона-1 передає, а сторона-2 приймає майно (рухоме та нерухоме), належне на праві власності стороні-1, грошові кошти, що знаходяться на усіх без виключення рахунках сторони-1 на момент підписання даного договору, в частині не виконаних зобов`язань щодо заходів визначених інвестиційною програмою на 2021-2023 роки. Грошові кошти, що передаються будуть визначені станом на 31.12.2023 року і визначатимуться в розмірі, що був забезпечений тарифом за період ліцензійної діяльності та грошові кошти отримані стороною-1 за приєднання, що не будуть реалізовані станом на 01.01.2024 року, за умови передачі стороні-2 грошових коштів і відповідної технічної документації на проведення такого приєднання, (далі - майно) в межах та задля реалізації предмету договору.
Згідно п. 2.3. договору сторона-2 зобов`язана протягом 3 (трьох) місяців з моменту підписання цього договору провести верифікацію всіх актуальних зобов`язань в межах виконання Інвестиційної програми.
За умовами п. 2.4. договору сторона-2 зобов`язується виконати невиконані стороною-1 зобов`язання за період провадження стороною-1 господарської діяльності з розподілу природного газу, визначені за результатами здійснених заходів державного контролю діяльності сторони-1 з розподілу природного газу за попередні роки, які будуть покладені за результатами заходу державного контролю НКРЕКП діяльності сторони-1 у 2021-2023 роках у тому числі але не виключно щодо:
- закупівлі, встановлення та передачі на баланс індивідуальних лічильників природного газу (населення), а також вузлів обліку природного газу (юридичні особи), у тому числі, що були встановлені (замінені) та перебувають на балансі сторони-1;
- довиконання в повному обсязі заходів Інвестиційної програми на 2021-2023 роки та передачі створених активів на баланс сторони-2;
- виконання інших зобов`язань, покладених НКРЕКЦІ на сторону-1 за результатами заходів державного контролю ліцензованої діяльності за період до 01.01.2024 року.
Сторона-2 зобов`язана виконати зобов`язання зазначені в абзаці першому цього пункту договору виключно у разі передання стороною-1 грошових коштів, передбачених п.1.2. договору і виключно в рамках переданих стороною-1 стороні-2 таких грошових коштів та відповідної технічної документації.
Сторона-1 зобов`язана компенсувати стороні-2 усі попередньо погоджені і підтверджені витрати для виконання зобов`язань передбачених першим абзацом цього пункту договору, якщо такі грошові кошти не були передбачені в попередньому кошторисі.
Відповідно до п. 2.6. сторони зобов`язуються не передавати свої права та обов`язки за цим договором третім особам.
В п. 10.1 договору, сторони погодили, що договір набирає чинності з 01.01.2024, але не раніше отримання стороною-2 ліцензії на здійснення розподілу природного газу на відповідній території, і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором та вважається укладеним з подальшим схваленням такого правочину загальними зборами АТ "Закарпатгаз".
Зміна умов договору можлива за взаємної згоди сторін і викладається або підписанням нової редакції договору або ж викладенням змін в окремому додатку (додатковій угоді), який стає невід`ємною частиною договору.
Таким чином, судом першої інстанції було встановлено, що внаслідок укладення 28.11.2023 договору №16/18 ТОВ "Газорозподільні мережі України" прийняло на себе права та обов`язки щодо невиконаних АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" зобов`язань за період провадження підприємством господарської діяльності з розподілу природного газу та зобов`язалося виконати невиконані боржником зобов`язання за період провадження ним господарської діяльності з розподілу природного газу, визначені за результатами здійснених заходів державного контролю діяльності з розподілу природного газу за попередні роки, які будуть покладені за результатами заходу державного контролю НКРЕКП діяльності у 2021-2023 роках.
Крім того, місцевим господарським судом було проаналізовано зміст рішень Господарського суду Закарпатської області від 22.08.2024 у справі №907/385/24 та від 24.10.2024 у справі №907/542/24, та в оскаржуваній ухвалі зазначено, що під час розгляду спору у вказаних справах учасниками не надавалися докази, які, у свою чергу, досліджувалися судом під час розгляду заяви про відкриття справи про банкрутство, а тому встановлений судом факт передачі АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" та прийняття ТОВ "Газорозподільні мережі України", в тому числі й невиконаних боржником зобов`язань у період провадження підприємством господарської діяльності з розподілу природного газу у 2021-2023 роках, свідчить про необґрунтованість заявлених кредитором вимог, що є самостійною і достатньою правовою підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство боржника.
З такими висновками Господарського суду міста Києва колегія суддів не погоджується.
Як встановлено судом та не заперечувалось кредитором, обставини щодо передачі в 2023 році АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз", зокрема, зобов`язань у період провадження підприємством господарської діяльності з розподілу природного газу у 2021-2023 роках на користь ТОВ "Газорозподільні мережі України" не були предметом дослідження у справах №907/385/24 та №907/542/24 та не відображені в описовій чи мотивувальній частині рішень суду.
З рішень Господарського суду Закарпатської області від 22.08.2024 у справі №907/385/24 та від 24.10.2024 у справі №907/542/24 також не вбачається, що АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз", будучи стороною таких справ, повідомляло суд про наявність обставин щодо передачі ним своїх зобов`язань за періоди ліцензованої діяльності на користь ТОВ "Газорозподільні мережі України".
Дані обставини також не повідомлялися суду при розгляді справ №907/385/24 та №907/542/24 жодною іншою особою, на чиї права та обов`язки могло вплинути зазначене рішення суду.
Тобто при розгляді наведених вище справ позовного провадження відповідний договір від 28.11.2023 року №16/18 в матеріалах згаданих справ був відсутній і місцевий господарський суд не мав можливості його дослідити.
В свою чергу, згідно пояснень кредитора, про існування зазначеного договору ТОВ "ГК "Нафтогаз України" до звернення до суду з даною заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство взагалі не знав.
Більш того, колегія суддів враховує, що заміна боржника у зобов`язанні регулюється ст.520 ЦК України, відповідно до якої боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Отже, закон прямо вимагає згоди кредитора для заміни боржника у зобов`язанні, а відсутність згоди кредитора на заміну боржника у зобов`язанні означає відсутність факту переведення боргу.
Водночас, ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (кредитор) свою згоду на заміну боржника (переведення боргу) у типовому договорі постачання природного газу постачальником останньої надії та договорі купівлі-продажу природного газу не надавало, доказів протилежного матеріали справи №910/731/26 не містять.
Як вбачається з наявних у справі доказів, саме АТ "Закарпатгаз" визнано боржником у судових рішеннях по господарських справах №907/385/24 та №907/542/24. Доказів здійснення процесуального правонаступництва у даних справах суду не надано, заміну боржника у зобов`язаннях жодним судовим рішенням не встановлено.
Отже, в даному випадку судом першої інстанції було помилково встановлено, що грошові зобов`язання, які зазначені в заяві ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" як підстава для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, перейшли до ТОВ "Газорозподільчі мережі України" на підставі чинного договору.
Щодо посилань суду на постанову НКРЕКП від 27.12.2023 №2510, якою було зупинено дію ліцензії АТ "Закарпатгаз" на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, то слід зазначити, що зазначена постанова НКРЕКП не свідчить, що, по-перше, передача іншому суб`єкту господарювання цілісного майнового комплексу відбулась, а, по-друге, відбулась саме на виконання договору №16/18 від 28.11.2023.
Сама постанова НКРЕКП не встановлює факт передачі невиконаних АТ "Закарпатгаз" зобов`язань до іншого суб`єкта.
Більш того, постанова НКРЕКП не може підміняти порядок заміни боржника у зобов`язанні, що врегульований у ст. 520 ЦК України, відповідно до якого заміна боржника у зобов`язані без згоди (а тем більше без відома) кредитора не допускається.
Посилання суду на висновок палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові №911/2043/20 від 22.09.2021, є помилковим, оскільки такий висновок не є релевантним для правовідносин даної справи з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, їх неоднакове правове регулювання і виключає застосування вказаних правових позицій під час розгляду даної справи.
Так, у згаданій судом справі Верховним Судом було зазначено, що саме кредитор, який ініціював справу про банкрутство, всупереч вимогам процесуального закону, при вирішенні спору у справі позовного провадження не повідомив суд про істотні обставини, зокрема про наявність договору цесії прав вимоги за зобов`язаннями, а відтак і про відсутність у нього права стягнення з боржника коштів, що свідчить про нехтування заявником процесуальними обов`язками сторони спору, недобросовісне користування процесуальними правами і зловживання ними при вирішенні спору у справі позовного провадження.
Разом з тим, у справі №910/731/26 колегією суддів було встановлено, що саме АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз", як сторона правочину, не повідомило суд при розгляді справ про стягнення заборгованості про наявність відповідного договору та обставин щодо передачі ним своїх зобов`язань за періоди ліцензованої діяльності на користь ТОВ "Газорозподільні мережі України", що не може ставитись у вину безпосередньо кредитору, який таких обставин не знав та добросовісно використав належні йому процесуальні права з метою задоволення своїх вимог до АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз".
Більш того, суд наголошує, що згідно пункту 2.4. наведеного Договору, ТОВ "ГРМУ" зобов`язане довиконати в повному обсязі заходи Інвестиційної програми АТ "Закарпатгаз" на 2021-2023 роки та виконати покладені на АТ "Закарпатгаз" НКРЕКП зобов`язання виключно за умови передачі АТ "Закарпатгаз" ТОВ "ГРМУ" грошових коштів та в рамках переданих грошових коштів.
Водночас, як зазначає боржник у наданих суду поясненнях, будь-яких коштів чи майна АТ "Закарпатгаз" до ТОВ "ГРМУ" в межах виконання Договору не передавало, а відповідно, сторонами не було реалізовано предмет Договору, будь-які зобов`язання АТ "Закарпатгаз" до ТОВ "ГРМУ" за договором не перейшли.
Отже, висновок суду про наявність спору та необґрунтованість вимог у зв`язку з, нібито, укладенням договору №16/18 від 28.11.2023, сторонами якого є АТ "Закарпатгаз" та ТОВ "Газорозподільні мережі України", є безпідставним, позаяк у даній справі відсутні суперечності щодо матеріальних правовідносин або сторін зобов`язання, суті (предмета) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, строку виконання зобов`язання тощо.
У якості додаткової підстави, яка вказує про існування спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження та є наслідком відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, судом першої інстанції було вказано, що боржник діє в особливому правовому полі, оскільки заборгованість виникла в період дії Закону №1639IX, який передбачає спеціальний механізм врегулювання боргів операторів ГРМ (реструктуризацію та списання санкцій).
З цього приводу судова колегія зазначає, що 29.08.2021 набув чинності Закон України №1639-IX "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", статтею 1 якого визначено, що:
- процедура врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу - це заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість, у разі її погашення; реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу - це відкритий загальнодоступний перелік підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону;
- реєстр розміщується на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
- учасники процедури врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) - постачальники природного газу, оператори газорозподільних систем та оператор газосховищ, включені до Реєстру, а також особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, особа, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", розпорядники коштів державного бюджету, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Дія Закону України №1639-IX поширюється на відносини із врегулювання видів заборгованості (грошових зобов`язань), визначених у статті 1 цього Закону, суб`єктів ринку природного газу, що включені до реєстру (стаття 2 зазначеного Закону).
Згідно статті 3 Закону України №1639-IX для участі у процедурі врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єкти ринку природного газу включаються до реєстру, який веде НКРЕКП. Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та оприлюднюється на її офіційному веб-сайті.
У свою чергу, судом встановлено, що згідно з постановою НКРЕКП від 16.11.2022 №1465 АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" було включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".
Отже, АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" та ТОВ ГК "Нафтогаз України" є суб`єктами правовідносин, що врегульовані Законом України №1639-IX.
З аналізу положень Закону України №1639-ІХ та наведеного визначення процедури врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу, викладеного у статті 1 цього Закону, вбачається проведення таких процедур врегулювання заборгованості: процедури взаєморозрахунків (стаття 4), процедури реструктуризації заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування (стаття 5), процедури списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування (стаття 6).
Так, за змістом статті 6 Закону України №1639-ІХ на заборгованість за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу, укладеними з Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, яка підлягає врегулюванню відповідно до статті 1 цього Закону, погашену до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, а також на заборгованість, реструктуризовану відповідно до статті 5 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.
Неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість підприємств, включених до Реєстру, за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу, укладеними з Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, у тому числі підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, що обліковуються учасниками процедури врегулювання заборгованості та не сплачені станом на дату включення до Реєстру, підлягають списанню:
- за умови погашення основного боргу до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону;
- за умови повного виконання належним чином підприємством-дебітором укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.
Гарантії забезпечення прав та інтересів кредиторів визначені статтею 7 Закону України №1639-ІХ, відповідно до якої НАК "Нафтогаз України", особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, особа, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, заборгованість перед якими (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість) підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, мають право на відшкодування з державного бюджету додаткових витрат на сплату процентів та інших витрат у зв`язку із запозиченням коштів з метою покриття касових розривів, що утворилися внаслідок врегулювання заборгованості відповідно до статей 5-6 цього Закону, в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Отже, наведеними положеннями Закону передбачений механізм урегулювання питань щодо основної заборгованості підприємств, включених до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а також підстави та передумови для списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на цю ж заборгованість, учасниками такої процедури врегулювання, визначеними статтею 1 Закону України №1639-ІХ.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з апелянтом, що положення Закону України №1639-IX "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" не містить норм, яка б прямо забороняла кредиторам звертатися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на ринку природного газу.
Вказаний законодавчий акт передбачає окремі механізми врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, зокрема шляхом проведення взаєморозрахунків та компенсацій з державного бюджету, однак такі механізми не змінюють правової природи грошових зобов`язань боржника та не припиняють обов`язку їх виконання.
Закон №1639-IX визначає виключний перелік видів заборгованості, які можуть підлягати врегулюванню у порядку, передбаченому цим Законом, та встановлює спеціальний механізм проведення взаєморозрахунків між учасниками ринку природного газу.
Водночас заборгованість ПАТ "Закарпатгаз" ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", яка є предметом даної справи, підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили, та виникла внаслідок невиконання боржником своїх договірних грошових зобов`язань.
Із системного аналізу положень Закону №1639-IX вбачається, що законодавцем передбачено спеціальний механізм можливого врегулювання окремих видів заборгованості шляхом проведення взаєморозрахунків, а також за наявності передбачених законом умов - списання похідних нарахувань.
Колегія суддів вказує, що саме лише включення боржника до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, не спростовує факту наявності у нього заборгованості перед ТОВ "ГК "Нафтогаз України", як і не анулює наявність обов`язку сплатити таку заборгованість.
У постанові Верховного Суду від 18.04.2023 року у справі №911/3195/21 зазначено наступне: "Згідно зі статтею 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" взаєморозрахунки - розрахунки з погашення заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу, які проводяться за рахунок видатків державного бюджету учасниками процедури врегулювання заборгованості. Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України , у межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням та в обсягах, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та/або Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", та/або Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України, згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору, та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість (частина третя статті 4 вказаного Закону). Обставин укладення Товариством договору про організацію взаєморозрахунків між учасниками, суди попередніх інстанцій не встановили, відповідно і підстави припинення спірних правовідносин між сторонами відсутні.".
Отже, із наведеної правової позиції Верховного Суду вбачається, що сам по собі факт існування спеціального законодавчого механізму врегулювання заборгованості на ринку природного газу не припиняє зобов`язання боржника автоматично, а припинення або зміна відповідних правовідносин можлива виключно за наявності передбачених законом юридичних фактів, зокрема укладення між учасниками договору про організацію взаєморозрахунків.
При цьому, матеріали справи №910/731/26 не містять доказів і боржником не заперечується, що жодного договору про організацію взаєморозрахунків між ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та ПАТ "Закарпатгаз" укладено не було.
Так само відсутні будь-які належні та допустимі докази фактичного проведення взаєморозрахунків у порядку, передбаченому Законом України №1639-IX, а також відсутні докази припинення, зміни чи погашення спірного грошового зобов`язання в інший передбачений законом спосіб.
Відтак, станом на дату звернення кредитора із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, а також станом на дату розгляду відповідної заяви судом, заборгованість ПАТ "Закарпатгаз" перед ТОВ "ГК "Нафтогаз України" є наявною, непогашеною та такою, що не припинена у встановленому законом порядку.
Таким чином, здійснивши перевірку обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясувавши наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, проаналізувавши подані заявником та боржником докази та дослідивши всі обставини справи, колегія суддів за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку дійшла висновку про відсутність ані підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство боржника, ані відповідних законодавчих заборон на відкриття такого провадження.
Господарський суд міста Києва наведених вище фактичних обставин справи у їх сукупності, які встановлені судом апеляційної інстанції, не врахував, чим допустив неповне дослідження обставин справи та невірне застосування норм матеріального та процесуального права, що, в свою чергу, призвело до прийняття помилкової ухвали про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство АТ "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз".
В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Отже, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку наявним у справі доказам, обставинам справи і доводам сторін та встановлено неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення.
Згідно ст. 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 271 ГПК України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З урахуванням вищенаведеного, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справа №910/731/26 - направленню до господарського суду міста Києва для продовження розгляду на стадію підготовчого засідання з метою вчинення заходів, передбачених ст. 39 кодексу України з процедур банкрутства для відкриття провадження у справі про банкрутство.
Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 280-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 року у справі №910/731/26 задовольнити.
2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 року у справі №910/731/26 скасувати.
3.Справу №910/731/26 направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду на стадію підготовчого засідання.
4.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови підписано 19.10.2026 року.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді Б.В. Отрюх
С.Р. Станік