ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
16.10.2026 Справа № 910/15634/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика Нектар-2» вул. Слов`янська, 16, с. Зміїнець, Луцький р-н, Волинська обл.,45632
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіумс ПРО» вул. Гетьмана Павла Скоропадського, 57, м. Київ, 01032
про стягнення 409 512,78 грн.
Представники сторін (не викликались)
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика Нектар-2» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіумс ПРО» про стягнення 409 512,78 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки №170324/17 від 17.03.2024 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15634/25, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Поряд із цим, через систему «Електронний суд» 13.01.2026 представником позивача подано заяву б/н від 13.01.2026 про виправлення описки в ухвалі суду, з доказами надсилання до електронного кабінету відповідача, в якій заявник просить суд виправити помилку в описові частині ухвали Господарського суду міста Києва від 26.12.2025, допущену при виготовленні останньої, а саме замість найменування відповідача - «Товариство з обмеженою відповідальністю «НЕКТАР» вказати вірну назву - "Товариство з обмеженою відповідальністю «Аларіумс ПРО».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 року заява позивача про виправлення описки в ухвалі Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі № 910/15634/25 задоволена.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/15634/25 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 26.12.2025 року була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 30.12.2025 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету учасника справи.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 26.12.2025 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Наразі, від відповідача до суду станом на час винесення рішення не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Аларіумс ПРО" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 17.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика Нектар-2» (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮГ ПРОД ТОРГ», яке в подальшому, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Аларіумс ПРО», (відповідач у справі, покупець за договором) укладено Договір поставки № 170324/17 (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого, з урахуванням Додаткової угоди №1 від 01.04.2024 року постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити продукти харчування (надалі - товар) у повному розмірі на умовах та порядку, визначених цим Договором.
Розділами 1 - 13 Договору сторони узгодили предмет Договору якість товару, тару і пакування, умови поставки, гарантії, ціну, приймання товару за якістю і кількістю, форс-мажори, відповідальність сторін, вирішення спорів, строки дії договору та інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Господарський кодекс України) строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до п. 9.1 Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2024 року.
В разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії Договору жодна Сторона не виявить бажання розірвати його, то дія Договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах.
Також 01.04.2024 року сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору поставки № 170324/17 від 17.03.2024 року, якою було внесено зміни до Розділу «Реквізити сторін» та викладено пункт 1.1 Договору в новій редакції.
Як вбачається з наданих позивачем доказів, вказані Договір та Додаткова угода №1 від 01.04.2024 року підписані представниками постачальника і покупця та скріплені печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Як зазначено в п. 1.2 Договору постачальник зобов`язується поставляти товар (продукти харчування тощо) окремими партіями в кількості і асортименті, визначених у Заявках/Замовленнях (далі - Заявках) покупця.
Поставка товару здійснюється постачальником за адресами, узгодженими з покупцем (пункт 1.4 Договору).
Згідно п. 5.1 Договору поставка товару здійснюється на умовах DPP (доставка визначеного покупцем місця). Покупець у заявці на поставку партії на умовах Договору, вказує базис поставки DPP відповідно до ІНКОТРЕМС 2010, та назву місця призначення поставки.
Відповідно п. 4.1 Договору поставка товарів здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії Договору відповідно до попереднього Замовлення покупця, в якому визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару (відповідно до підписаної сторонами специфікації), загальна ціна партії товару та інші умови. Замовлення може проводитись шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсовий зв`язок, по електронній пошті e-mail або надаватися через0 представника постачальника.
В замовленні покупцем вказується місце і час поставки товару (п. 4.2 Договору).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
За умовами п. 4.3 Договору поставка замовленого товару здійснюється постачальником протягом не більше ніж трьох днів з моменту отримання відповідного замовлення або протягом строку, визначеного у самому замовленні. Допускається дострокова поставка товару за умови наявності згоди покупця. Про дату дострокової поставки постачальник повідомляє покупця по факсу або через представника у строк не менше одного дня.
Наразі, доказів наявності замовлення покупця, направленого постачальнику згідно п. 4.1 Договору, матеріали справи не містять та позивачем суду не надано.
Як передбачено п. 4.4 Договору, моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна). Разом з товаром покупцю повинні передаватись належні товару документи, що підтверджують його якість і безпеку, включаючи сертифікати, якісні посвідчення, ветеринарні довідки/свідоцтва (оригінали або копії, завірені печаткою постачальника).
Право власності на поставлені товари переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника за видатковою накладною (п.5.3 Договору).
За матеріалами даної справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 544 048,68 грн., що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними:
- Н2-0000015 від 27.03.2024 р. та №15 від 27.03.2024 р. на суму 315 996,00 грн.;
- Н2-0000002 від 03.04.2024 р. та №2 від 03.04.2024 р. на суму 315 996,00 грн.;
- Н2-0000010 від 11.04.2024 р. та №10 від 11.04.2024 р. на суму 696 984,00 грн.;
- Н2-0000016 від 19.04.2024 р. та №16 від 19.04.2024 р. на суму 568 992,00 грн.;
- Н2-0000004 від 02.05.2024 р. та №4 від 02.05.2024 р. на суму 875 104,68 грн.;
- Н2-0000003 від 07.06.2024 р. та №3 від 07.06.2024 р. на суму 770 976,00 грн.,
які підписані без зауважень повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документів, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачу, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткові та товарно-транспортні накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про кількість і вартість переданого товару.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до п. 3.1 Договору постачальник гарантує, що поставлений товар є якісним, сертифікованим (визнаним), відповідає всім санітарним, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам та правилам, встановленим діючим законодавством України для товарів даного виду.
Виявлені під час прийому поставленої продукції недоліки (нестача, бій, втрата товарного вигляду та інше), оформлюються відповідним Актом, який набуває вигляду первинного документу після підписання його представниками сторін. Неякісний товар замінюється постачальником протягом трьох днів з моменту складання відповідного акту, а у разу неможливості його заміни постачальник відшкодовує його вартість, якщо оплату такого товару було здійснено на умові попередньої оплати (п.4.7 Договору).
Зокрема, на підтвердження якості поставленого на виконання Договору товару позивачем були надані відповідні Декларації виробника щодо безпечності та якості продукції (якісні посвідчення), копія яких наявні в матеріалах справи.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару згідно вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних відповідачем суду не надано.
Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару, в т.ч. за відсутності доказів наявності замовлення та специфікації, від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин, суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не спростовано.
Крім того, відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №910/23097/17).
Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставки товару на підставі вищевказаних видаткових накладних відповідно до приписів пунктів 201.7, 201.10 Податкового Кодексу України позивачем було складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні № 14 від 27.03.2024 року, № 19 від 03.04.2024 року, № 27 від 11.04.2024 року, № 33 від 19.04.2024 року, № 44 від 02.05.2024 року, № 63 від 07.06.2024 року, що підтверджується відповідними квитанціями.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товар.
Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) видаткових та товарно-транспортних накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та домовленостей сторін є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за фактично поставлений позивачем товар.
Згідно з п.6.2 Договору оплата покупцем здійснюється на підставі наданих постачальником, оформлених відповідно до законодавства, рахунку, видаткової накладної та товарно-транспортної накладної (у випадку доставки товару на умовах DDP), які постачальник виписує на кожну партію товару та передає покупцю у момент отримання товару покупцем.
Відповідно до р.6.3 Договору порядок оплати за товар здійснюється за домовленістю сторін, а саме:
- на умовах оплати кожної окремої партії товару в об`ємі поставки вказаної в товарно-транспортних накладних, шляхом перерахування грошових коштів на поточних рахунок постачальника протягом 20 календарних днів з моменту виставлення рахунку та отримання правильно оформлених документів передбачених даним Договором;
- на умовах попередньої оплати протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дня надання виставленого рахунку.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виставлені рахунки-фактури на оплату товару за Договором, а саме:
- Н2-0000015 від 27.03.2024 р. на суму 315 996,00 грн.;
- Н2-0000002 від 03.04.2024 р. на суму 315 996,00 грн.;
- Н2-0000022 від 11.04.2024 р. на суму 696 984,00 грн.;
- Н2-0000027 від 19.04.2024 р. на суму 568 992,00 грн.;
- Н2-0000004 від 02.05.2024 р. на суму 875 104,68 грн.;
- Н2-0000003 від 07.06.2024 р. на суму 770 976,00 грн., копії яких надані позивачем.
Отже, оскільки позивачем здійснено виконання своїх зобов`язань з поставки відповідачу обумовленого Договором обсягу товару на загальну суму 3 544 048,68 грн. відповідач повинен виконати свій обов`язок щодо остаточної оплати поставленого та прийнятого товару в повному обсязі на підставі видаткових та товарно-транспортних накладних в строк відповідно: до 16.04.2024 року, 23.04.2024 року, 01.05.2024 року, 09.05.2024 року, 22.05.2024 року та 27.06.2024 року включно.
Наразі, як зазначає позивач в позовній заяві та підтверджується долученими до позовної заяви виписками АТ «КРЕДОБАНК», відповідачем здійснено часткову оплату за отриманий за Договором товар на загальну суму 3 134 535,90 грн., а саме:
- 09.04.2024 р. - 263 330,00 грн.;
- 10.06.2024 р. - 300 000,00 грн.;
- 03.07.2024 р. - 400 000,00 грн.;
- 05.07.2024 р. - 300 00,00 грн.;
- 15.07.2024 р. - 642 709,90 грн.;
- 17.07.2024 р. - 300 00,00 грн.;
- 23.07.2024 р. - 138 008,78 грн.;
- 24.07.2024 р. - 200 00,00 грн.;
- 06.08.2024 р. - 261 991,22 грн.;
- 20.08.2024 р. - 328 496,00 грн.,
внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 409 512,78 грн. (часткова несплата за видатковою накладною № Н2-0000003 від 07.06.2024 року).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У зв`язку з неповною оплатою поставленого товару та з метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено відповідачу письмову Вимогу про сплату заборгованості б/н від 24.11.2025 року, з вимогою сплати заборгованості в сумі 409 512,78 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.
Факт надсилання вказаної вимоги на адресу відповідача підтверджується копіями фіскальних чеків від 24.11.2025 року, опису вкладення в цінний лист від 24.11.2025 року та накладною № 450[телефон приховано] від 24.11.2025 року.
Проте, зазначена Вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, відповідач свої зобов`язання щодо сплати позивачу повної вартості поставленого товару у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за Договором у розмірі 409 512,78 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Поряд із цим, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 170324/17 від 17.03.2024 року та/або окремих його положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині оплати поставленого позивачем Товару у визначені Договором строки.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Договором товар в сумі 409 512,78 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватися у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіумс ПРО» вул. Гетьмана Павла Скоропадського, 57, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 44810562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика Нектар-2» (вул. Слов`янська, 16, с. Зміїнець, Луцький р-н, Волинська обл., 45632, код ЄДРПОУ 39702495) 409 512 (чотириста дев`ять тисяч п`ятсот дванадцять) грн. 78 коп. боргу та 4 914 (чотири тисячі дев`ятсот чотирнадцять) грн. 16 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 16 жовтня 2026 року.
Суддя А.М. Селівон