Справа № 128/5193/25
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем України
19 жовтня 2026 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області
в складі:
головуючої судді Бондаренко О.І.,
при секретарі Нагірняк Т.А.
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
в с т а н о в и в:
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 з 24.07.2001 року. Шлюб було розірвано за рішенням Вінницького районного суду Вінницької області № 128/3822/25 від 28 жовтня 2025 року.
Позивачка вказує, що у період перебування у шлюбі ними було набуте наступне майно: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер [номер приховано]:02:006:0230). Вказує, що після розлучення вони з відповідачем не можуть дійти згоди, щодо розподілу спільного нажитого майна.
Оскільки, вищенаведене майно було придбано ними в період шлюбу, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності.
Викладенні вище обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом для захисту своїх майнових прав.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 26.12.2025 року відкрито провадження по справі з проведення підготовчого розгляду.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 05.05.2026 року поновлено провадження по справі та справу призначено до підготовчого розгляду.
Сторони в судове засідання не з`явилися.
Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Несса О.О. надала суду заяву, якою позовні вимоги підтримує, змін та доповнень немає, дане засідання проводити без технічної фіксації; проти винесення заочного рішення суду не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 є належним чином повідомленим судом про дату, час і місце судового засідання, однак у судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки до суду не повідомив, відзиву на позов та жодних заяв чи клопотань до суду не подав. Також відповідач повідомлявся через оголошення на веб-порталі судової влади України, Єдиний державний реєстр судових рішень: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Крім того, інформація щодо всіх судових справ Вінницького районного суду Вінницької області є у вільному доступі на офіційному вебпорталі «Судова влада України» за вебадресою: http://vnr.vn.court.gov.ua
Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно п.п.1, 2, 3, 4 ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов; відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ст. 247 ч.2 ЦПК України суд вважає, що справу можливо розглянути без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку сторін, викладену у письмових заявах, оцінивши докази в їх сукупності, зі сторони їх належності, достатності та допустимості, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_1 , перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 з 24.07.2001 року, який було розірвано за рішенням Вінницького районного суду Вінницької області № 128/3822/25 від 28 жовтня 2025 року (а.с.4-6). Житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 був придбаний в шлюбі (19 лютого 2002 року), що підтверджується договором купівлі-продажу та зареєстрований за Відповідачем, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.09.2019 року. Оціночна вартість житлового будинку на сьогоднішній день становить 500000,00 грн. (а.с. 7-12).
Земельна ділянка, що розташована за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер [номер приховано]:02:006:0230) також зареєстрована за Відповідачем, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 04 лютого 2009 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 червня 2019 року. Нормативна грошова оцінка даної земельної ділянки складає 298262,29 грн (а.с.13-16).
Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що вказані у п. 22 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-71 СК України та 372 ЦК України.
Як вбачається з абз. 2 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному коооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК. При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Судом встановлено, що майно було придане подружжям в період їх перебування в зареєстрованому шлюбі та майно використовувалося на спільні потреби сім`ї. При цьому суд зазначає, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України в редакції чинного на час придбання спірного будинку.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
При визначенні майна, яке підлягає поділу, необхідно вирішити питання, коли саме сторонами припинений шлюб; обсяг спільного майна, нажитого за час ведення спільного господарства; джерел його придбання, наявності боргів подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ст. 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно зі ст.71 СК України встановлено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
При визначенні майна, яке підлягає поділу, необхідно вирішити питання, коли саме сторонами припинений шлюб; обсяг спільного майна, нажитого за час ведення спільного господарства; джерел його придбання, наявності боргів подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Відповідно до ст.82 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав суду доказів, які заперечують вищевказані висновки суду, тому суд приймає рішення на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.
За таких обставин, суд вважає позов є доведеним та таким, що підлягає до задоволення, а невизнане право позивачки підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за кожним з подружжя права власності на частку спільного майна в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя.
У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, до стягнення підлягає сплачений судовий в розмірі 3 991 грн. 31 коп., який є документально підтвердженим.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.60,61,63,71 Сімейного кодексу України, ст. ст. 2,4,11,12,13,74,141,142, 206,247,258,263,264,265,355 ЦПК України, суд -
в и р і ш и в:
Позов ОСОБА_1 - задоволити. В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на частину земельної ділянки, що розташована за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер [номер приховано]:02:006:0230).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 991 грн. 31 коп.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
учасники провадження:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складено 19.10.2026.
Суддя Оксана БОНДАРЕНКО