Постанова № 140700617 у справі № 755/6017/22 від 07.10.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 755/6017/22

провадження № 61-11883св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічними позовами) - ОСОБА_1 ,

відповідачі (позивачі за зустрічними позовами): Товариство з обмеженою відповідальністю «Горміс» (у ході розгляду справи змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ»), ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ),

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 ,

третя особа -Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Істейт»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Яковлев Олександр Сергійович, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року у складі судді Булгакової Є. І. та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., Товариства з обмеженою відповідальністю «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Желепи О. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Горміс», ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , третя особа - ТОВ «Агро Істейт», про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що 16 листопада 2005 року між Закритим акціонерним товариством (далі - ЗАТ) «МІК «Інтерінвестсервіс» та ОСОБА_5 був укладений інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво) № 217/F. Відповідно до умов вказаного договору ЗАТ «МІК «Інтерінвестсервіс» зобов`язується своїми силами і засобами, з використанням інвестиційних внесків інвестора збудувати і здати в експлуатацію до 4 кварталу 2007 року житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 та передати у власність інвестора розміщене у ньому нежитлове приміщення у секції Е, поверх 1-2, загальною площею 133,21 кв. м. Відповідно до пункту 4.1. договору вартість інвестиційного внеску на будівництво нежитлового приміщення складає 466 235 грн та має бути внесена до кінця 1 кварталу 2008 року.

15 червня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір № 217/F-В про відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги на нежитлове приміщення за інвестиційним договором перейшло до ОСОБА_4 . Новий інвестор оплатив у повному обсязі інвестиційний внесок, а 05 квітня 2012 року об`єкт будівництва був введений в експлуатацію, на підтвердження чого виданий акт готовності об`єкта до експлуатації. Додатковою угодою до інвестиційного договору сторони погодили реквізити нежитлового приміщення - № НОМЕР_3, та його площу - 131,3 кв. м. 10 січня 2013 року ПрАТ «МІК «Інтерінвестсервіс» та ОСОБА_4 уклали Акт прийому-передачі нежитлового приміщення та було видано довідку про право набуття у власність об`єкта інвестування.

21 травня 2013 року ОСОБА_4 на підставі договору № 217/F-B-A відступив йому своє право вимоги на нежитлове приміщення за інвестиційним договором.

27 грудня 2014 року він звернувся до реєстраційної служби з метою реєстрації права власності на нежитлове приміщення, проте рішенням від 11 серпня 2015 року в проведенні реєстрації права власності було відмовлено, оскільки заявлене право вже зареєстроване за іншою особою.

У жовтні 2015 року він оскаржив у судовому порядку рішення реєстраційної служби про відмову в проведенні державної реєстрації права власності і в процесі розгляду справи стало відомо, що первинно право власності на нежитлове приміщення зареєстроване за ТОВ «Пост Преміум». Вказане товариство відчужило право власності на нежитлове приміщення ТОВ «Спартехнотрейд», а останнє - ТОВ «Лорето Груп». У подальшому ТОВ «Лорето Груп» передало право власності на нерухомість за розподільчим балансом ТОВ «Агро Істейт». Одним з основних документів, на підставі якого приймалось рішення про державну реєстрацію права власності на майно за ТОВ «Пост Преміум», був договір купівлі-продажу майнових прав від 17 червня 2013 року № 2, укладений ПрАТ МІК «Інтерінвестсервіс» та ТОВ «Пост Преміум».

За його позовом зазначений договір визнаний недійсним ухвалою Господарського суду Херсонської області від 08 червня 2021 року у справі № 923/447/15, яка залишена без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 15 листопада 2021 року та постановою Верховного Суду від 14 червня 2022 року.

Отже, первісна підстава для реєстрації майнових прав на нежитлове приміщення за ТОВ «Пост Преміум» визнана недійсною, а його майнові права на нежитлове приміщення підтверджені зазначеними судовими рішеннями. Оскільки після виконання інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації такого права за інвестором, забудовник не має права відчужувати об`єкт інвестування іншій особі, а інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи. У липні 2022 року нежитлове приміщення було поділене на два окремі об`єкти нерухомості № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 і право власності на них зареєстроване за ТОВ «Горміс» та ОСОБА_2 , відповідно. Такі дії, ТОВ «Агро Істейт» та нових власників розділеного приміщення свідчать про те, що, достовірно знаючи про його права на майно, вони вчиняють дії для ускладнення повернення майна законному власнику.

ТОВ «Агро Істейт», достовірно знаючи про наявність вказаної вище постанови Верховного Суду щодо визнання недійсним первісного договору з відчуження майнових прав, здійснило поділ нежитлового приміщення і відчужило об`єкти пов`язаним із ним особам, адже ОСОБА_2 був керівником ТОВ «Агро Істейт» до 02 грудня 2019 року та є директором і бенефіціаром ТОВ «Горміс». Такі дії підтверджують невизнання відповідачами прав ОСОБА_1 на майно.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати за ним право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_1, загальною площею 92,8 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 ;

- визнати за ним право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_2, загальною площею 32,4 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 ;

- витребувати від ТОВ «Горміс» на його користь нежитлове приміщення НОМЕР_1, загальною площею 92,8 кв. м., у будинку АДРЕСА_1 ;

- витребувати від ОСОБА_2 на його користь нежитлове приміщення НОМЕР_2, загальною площею 32,4 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 .

10 серпня 2022 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ТОВ «Агро Істейт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, яка була відкликана представником ТОВ «Агро Істейт» у підготовчому засіданні 07 вересня 2022 року.

У листопаді 2022 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ТОВ «Горміс», яке у подальшому змінило назву на ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - ТОВ «Агро Істейт», про визнання договору недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що товариство є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_3 . Вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на постанові Верховного Суду у господарській справі № 923/447/15 щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 17 червня 2013 року № 2 у частині нежитлового приміщення № НОМЕР_3, секція «Е», площею 131,3 кв. м. Своє право ОСОБА_1 обґрунтовує наявністю договору про відступлення права вимоги за інвестиційним договором від 21 травня 2013 року № 217/F-B-A, який був укладений між ним та ОСОБА_4

ТОВ «Горміс» вважало, що ОСОБА_1 не має прав на спірне майно і це питання не було предметом дослідження у справі № 923/447/15. На думку товариства, договір цесії від 21 травня 2013 року укладений з порушенням законодавства, оскільки він не міг бути укладений після припинення дії інвестиційного договору.

ТОВ «Горміс» посилався на положення пунктів 2.1. та 6.2. інвестиційного договору та зазначав, що 10 січня 2013 року ОСОБА_4 та ПрАТ МІК «Інтерінвестсервіс» був укладений акт прийому-передачі квартири, за яким оператор передав, а інвестор прийняв нежитлове приміщення № НОМЕР_3, на 1 поверсі, площею 131,3 кв. м, на АДРЕСА_1 . Після підписання вказаного акту прийому-передачі інвестиційний договір припинив свою дію з повним виконанням сторонами своїх зобов`язань. На момент укладання спірного договору на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 вже не мав права вимоги за інвестиційним договором, адже 10 січня 2013 року він прийняв нежитлове приміщення, а відтак він не мав права відчужувати право вимоги, якого в нього вже не було.

Виходячи із положень пункту 3.1.2. інвестиційного договору щодо права інвестора на відступлення права вимоги до запланованої дати введення об`єкта в експлуатацію та дати фактичного введення об`єкта в експлуатацію (05 квітня 2012 року), спірний договір у порушення пункту 3.1.2. інвестиційного договору укладений через рік після введення комплексу в експлуатацію та після підписання акту прийому-передачі нерухомого майна (10 січня 2013 року). ОСОБА_4 , не здійснюючи реєстрацію права власності, уклав спірний договір і з урахуванням викладеного, такий договір не може бути підставою для набуття права вимоги у зобов`язанні, яке припинене виконанням. За приписами чинного законодавства, відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Вказував, що майно, власником якого є товариство, відмінне від об`єкту, майнові права на який набула ОСОБА_5 та у подальшому передала їх ОСОБА_4 . За договорами: від 16 листопада 2005 року, 15 червня 2007 року та 21 травня 2013 року предметом є нежитлове приміщення, площею 133,21 кв. м, поверх 1-2, секція «Е» на АДРЕСА_1 . При цьому, товариству було виділене нежитлове приміщення № НОМЕР_3, поверх 1, секція «Е», площею 131,3 кв. м. Крім того, всі документи, які були подані ОСОБА_1 до реєстраційної служби, були оформлені на ОСОБА_4 (акт прийому-передачі, витяг з переліку інвесторів, довідка про набуття у власність об`єкта інвестування, технічний паспорт). У ОСОБА_1 була відсутня довідка про право на набуття у власність об`єкта інвестування із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні об`єкта будівництва, яка підтверджує саме його право на реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомості.

Позивач за зустрічним позовом вважав, що спірний договір був укладений пізніше, ніж зазначена у ньому дата, оскільки технічний паспорт на приміщення був виготовлений на ім`я ОСОБА_4 і він датований 28 квітня 2014 року.

Зазначало, що спірний договір порушує права товариства, яке є добросовісним набувачем майна, придбаного на електронних торгах, так як своїм позовом ОСОБА_1 оспорює право товариства на нерухоме майно. Укладення спірного договору призвело до несприятливих наслідків для ТОВ «Горміс».

Укладення ОСОБА_1 оспорюваного правочину впливає на права та інтереси товариства, оскільки вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності і витребування майна призводять до порушення законних прав товариства на мирне володіння нерухомістю, що може позбавити товариство права власності на добросовісно набуте майно.

У цьому випадку майнові права товариства мають бути захищені шляхом визнання спірного договору цесії недійсним, що дозволить захистити право власності ТОВ «Горміс» на нерухомість.

Ураховуючи наведене, ТОВ «Горміс» просило суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 21 травня 2013 року № 217/F-B-A, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

У лютому 2023 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , треті особи: ТОВ «Горміс», ТОВ «Агро Істейт», ОСОБА_4 , про визнання відсутнім права вимоги.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що йому належить на праві власності приміщення АДРЕСА_4 . ОСОБА_1 звернувся до суду, посилаючись на постанову Верховного Суду від 14 червня 2022 року у господарській справі № 923/447/15, якою був визнаний недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 17 червня 2013 року № 2, укладений ПрАТ «Інтерінвестсервіс» та ТОВ «Пост Преміум», у частині приміщення № НОМЕР_3, секція «Е», площею 131,3 кв. м. Своє право ОСОБА_1 обґрунтовує наявністю договору відступлення прав вимоги за інвестиційним договором, який був укладений ним та ОСОБА_4 21 травня 2013 року.

Позивач за зустрічним позовом вважав, що у ОСОБА_1 відсутнє право вимоги на визнання за ним права власності і витребування майна, оскільки останній не має майнових прав на об`єкт нерухомості. ОСОБА_1 вважає, що на підставі договору від 21 травня 2013 року він набув права вимоги на передачу у власність нежитлового приміщення, однак він з таким не погоджується, посилаючись на положення пунктів 2.1., 6.2., 7.1. інвестиційного договору, та зазначаючи, що 10 січня 2013 року ОСОБА_4 та ПрАТ МІК «Інтерінвестсервіс» був укладений акт прийому-передачі квартири, за яким оператор передав, а інвестор прийняв нежитлове приміщення № НОМЕР_3, на 1 поверсі, площею 131,3 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 . Після підписання відповідного акту інвестиційний договір від 16 листопада 2005 року припинив свою дію у зв`язку з повним виконанням сторонами своїх зобов`язань. На момент укладення договору про відступлення права вимоги від 21 травня 2013 року на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 вже не мав права вимоги за інвестиційним договором, оскільки 10 січня 2013 року він прийняв від оператора нежитлове приміщення, інвестиційний договір припинив свою дію, тому ОСОБА_4 не мав права відчужувати право вимоги, якого в нього вже не було.

Посилався на положення підпункту 3.2.1. інвестиційного договору щодо можливості відступлення права вимоги до запланованої дати вводу об`єкта в експлуатацію та зазначав, що акт готовності об`єкта до експлуатації датований 05 квітня 2012 року. При цьому, договір відступлення права вимоги укладений ОСОБА_1 із ОСОБА_4 через рік після введення об`єкта в експлуатацію (21 травня 2013 року) та після отримання ОСОБА_4 об`єкта інвестування від оператора (10 січня 2013 року). Відступлення права вимоги може здійснюватися лише щодо дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, однак на момент укладання договору відступлення прав вимоги інвестиційний договір припинив свою дію у зв`язку із повним виконанням сторонами своїх зобов`язань.

Договір відступлення права вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 насправді був укладений набагато пізніше, ніж зазначена у ньому дата, адже станом на 28 квітня 2014 року технічний паспорт на приміщення був виготовлений на ім`я ОСОБА_4 . Договір відступлення прав вимоги, укладений ОСОБА_1 із ОСОБА_4 , порушує його права, оскільки він є добросовісним набувачем спірного майна, яке набув у результаті електронних торгів, а ОСОБА_1 своїм позовом оспорює його право на нерухомість.

ОСОБА_2 вважав, що ОСОБА_1 не має права вимоги нерухомого майна за інвестиційним договором, оскільки договір відступлення права вимоги від 21 травня 2013 року є недійсним. Укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договір відступлення права вимоги порушує права та інтереси ОСОБА_2 , як власника майна, оскільки ставить його у положення правової невизначеності. Визначення предмета договору (об`єкта, з приводу якого такий договір укладається) у його змісті виступає обов`язковою умовою для породження обумовлених договором правових наслідків. Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи, якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин, тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора у зобов`язанні не переходять до набувача. У тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управлений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Вважав, що у даному випадку його право власності на нерухоме майно має бути захищене шляхом визнання відсутнім у ОСОБА_1 права вимоги, оскільки саме це дозволить захистити його майнові права на нерухоме майно.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд визнати відсутнім у ОСОБА_1 права вимоги за договором № 217/F-B-A про відступлення права вимоги від 21 травня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Горміс», ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ «Агро Істейт», про визнання права власності та витребування нерухомого майна, зустрічний позов ТОВ «Горміс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: ТОВ «Агро Істейт», про визнання договору відступлення права вимоги недійсним.

Прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1

до ТОВ «Горміс», ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «Агро Істейт», про визнання права власності та витребування нерухомого майна зустрічний позов ОСОБА_2

до ОСОБА_1 , треті особи: ТОВ «Горміс», ТОВ «Агро Істейт», ОСОБА_4 , про визнання відсутнім права вимоги за договором відступлення права вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року

у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ТОВ «Горміс», ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ «Агро Істейт», про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Зустрічний позов ТОВ «Горміс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: ТОВ «Агро Істейт», про визнання договору недійсним задоволено.

Договір № 217/F-B-A про відступлення права вимоги від 21 травня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , визнано недійсним.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ТОВ «Горміс», ТОВ «Агро Істейт», ОСОБА_4 , про визнання відсутнім права вимоги відмовлено.

Застосовані ухвалою суду від 24 жовтня 2022 року заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на: нежитлове приміщення за адресою - АДРЕСА_5 , загальною площею 92,8 м2, власником якого є ТОВ «Горміс»; нежитлове приміщення за адресою - АДРЕСА_5 , загальною площею 32,4 м2, власником якого є ОСОБА_2 , скасовано.

Стягнуто з ОСОБА_1 на корить ТОВ «Горміс» судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.

Задовольняючи зустрічний позов ТОВ «Горміс», суд першої інстанції виходив із того, що договір про відступлення права вимоги від 21 травня 2013 року № 217/F-B-A, укладенийміж ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , підлягає визнанню недійсним на підставі положень частини першої статті 203, статті 215 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, оскільки за спірним договором передано недійсну вимогу, яка була припинена виконанням, що суперечить положенням статей 509, 512, 514, 519 ЦК України.

Ураховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 21 травня 2013 року № 217/F-B-A, укладеного ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що не може бути задоволений первісний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Горміс» та ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна, оскільки саме визнаний недійсним правочин був основною правовою підставою вимог ОСОБА_1 і визнання недійсним зазначеного договору виключає можливість задоволення або часткового задоволення позову ОСОБА_1 .

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання відсутнім у ОСОБА_1 права вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що незважаючи на належне мотивування позову у частині припинення обов`язку боржника перед інвестором його повним виконанням, у задоволенні позову слід відмовити через неправильний спосіб захисту, оскільки у цьому випадку ефективним способом захисту є саме визнання договору відступлення права вимоги недійсним.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_6 , задоволено.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року скасовано та прийнято нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Горміс», ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , третя особа - ТОВ «Агро Істейт», про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_1, загальною площею 92,8 кв. м, у буд. АДРЕСА_1 , на нежитлове приміщення НОМЕР_2, загальною площею 32,4 кв. м, у буд. АДРЕСА_1 .

Витребувано від ТОВ «Горміс» на користь ОСОБА_1 нежитлове приміщення НОМЕР_1, загальною площею 92,8 кв. м, у буд. АДРЕСА_1 ; витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 нежитлове приміщення НОМЕР_2, загальною площею 32,4 кв. м, у буд. АДРЕСА_1 .

Відмовлено ТОВ «Горміс» у зустрічному позові до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - ТОВ «Агро Істейт», про визнання договору недійсним.

Відмовлено ОСОБА_3 у зустрічному позові до ОСОБА_1 , треті особи: ТОВ «Горміс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Істейт», ОСОБА_4 , про визнання відсутнім права вимоги.

Вирішено питання стягнення судового збору.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що недійсність основної вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України.

Встановивши, що станом на час укладення договору від 21 травня 2013 року № 217/F-B-A ПрАТ «МІК «Інтерінвестсервіс» повністю виконало свій обов`язок перед інвестором ОСОБА_4 стосовно передачі йому у власність об`єкта інвестування, що відбулось 10 січня 2013 року. Інвестор мав лише здійснити державну реєстрацію права власності для офіційного визнання права власності з боку держави, а тому між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір відступлення права вимоги, якої не існувало на момент укладення такого договору, суд першої інстанції залишив поза увагою, що після передачі у власність об`єкта інвестування ПрАТ «МІК «Інтерінвестсервіс» протиправно уклало 17 червня 2013 року з ТОВ «Пост Преміум» договір купівлі-продажу майнових прав, у тому числі на нежитлове приміщення № НОМЕР_3, секція Е, площею 131,3 кв. м в адміністративно-житловому комплексі на АДРЕСА_1 , що встановлено судовими рішеннями судів у господарській справі № 923/447/15 за позовом ОСОБА_1 . Отже, виконання інвестиційного договору фактично не відбулось і мета договору - набуття інвестором права власності на спірне приміщення - не досягнута.

Судами у справі № 923/447/15 встановлено, що позивач як особа, за кошти якої та на підставі інвестиційного договору з якою був споруджений об`єкт інвестування, фактично був позбавлений можливості використати право набуття у власність новоствореного об`єкта інвестування.

Ці обставини спростовують висновки суду першої інстанції про повне виконання інвестиційного договору ПрАТ «МІК «Інтерінвестсервіс» та недійсність переданих позивачу у зв`язку із цим вимог.

Апеляційний суд також зазначив, що з огляду на встановлені в межах даної постанови, обставини, а саме, що відповідачами не перевірено наявності майнових ризиків, пов`язаних з придбанням спірного майна на електронних торгах, не проявлено розумної обачності та перед участю в електронних торгах не з`ясовано наявності майнових спорів, предметом яких є спірне майно, а на власний розсуд прийнято рішення щодо придбання нерухомого майна, відтак апеляційний суд не може погодитися з доводами ТОВ «Горміс» та ОСОБА_2 щодо добросовісності їх дій, які за змістом зустрічних позовів полягають лише у самому факті придбання спірного майна на електронних торгах.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ТОВ «Агрофірма «Нива» на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року та рішення Дніпровського районного суду міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Агрофірма «Нива» закрито.

Судове рішення мотивовано тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ТОВ «Агрофірма «Нива» не вирішувалися, тому апеляційне провадження підлягає закриттю.

Вимога ТОВ «Агрофірма «Нива»про скасування постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року є такою, що суперечить закону, оскільки її розгляд не входить до компетенції суду апеляційної інстанції, так як прав товариства не порушено.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2025 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_3 - адвокат Яковлев О. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та у частині задоволення зустрічного позову ТОВ «Горміс». Скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року у частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання відсутнім права вимоги та в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 .

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2025 року до Верховного Суду, ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» (попередня назва ТОВ «Горміс»), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2026 року до Верховного Суду, ТОВ «Агрофірма «Нива», посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвалу Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду у частині розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Яковлева О. С., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував практику Верховного Суду у нерелевантній справі, яка стосувалася кредитних правовідносин, а не відносин щодо нерухомості.

Апеляційний суд не врахував, що необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування такого права. Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У той час, як у цій справі було встановлено, що право вимоги за інвестиційним договором припинилося, шляхом його повного виконання та передачі нерухомого майна інвестору, що правильно було вказано районним судом.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , є добросовісним набувачем спірного майна та набув право власності на нього на електронних торгах.

Касаційна скарга ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував практику Верховного Суду у нерелевантній справі, яка стосувалася кредитних правовідносин, а не відносин щодо нерухомості.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Апеляційний суд не врахував, що необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування такого права. Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У той час, як у цій справі було встановлено, що право вимоги за інвестиційним договором припинилося, шляхом його повного виконання та передачі нерухомого майна інвестору, що правильно було вказано районним судом.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Апеляційний суд не врахував, що оскільки ОСОБА_1 не має майнових прав щодо спірного нерухомого майна, то й не може звертатися до суду з позовом про визнання права власності та витребування майна.

Вважає, що ОСОБА_1 обрав неправильний захист своїх прав, а повинен був звертатися з позовом до первісного забудовника з вимогою про відшкодування збитків.

Крім того, приміщення, на яке, нібито, претендує ОСОБА_1 відрізняється за технічними характеристиками від приміщення, яке є власністю ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», тому його витребування є незаконним.

ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» є добросовісним набувачем спірного майна та набуло право власності на нього на електронних торгах і у нього таке майно не може бути витребуване.

Касаційна скарга ТОВ «Агрофірма «Нива», мотивована тим, що товариство подало апеляційну скаргу у порядку частини першої статті 370 ЦПК України та апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за цією скаргою.

На думку заявника, відповідно до положень статті 370 ЦПК України, суд апеляційної інстанції після відкриття апеляційного провадження не має процесуальних повноважень на його закриття, оскільки питання допуску повинен був вирішувати на стадії прийняття апеляційної скарги та ухвалювати відповідне судове рішення.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У листопаді 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гусак А. М., подав до Верховного Суду відзив на касаційні скарги ОСОБА_3 та ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», в якому вказує, що викладені в них доводи є безпідставними, не спростовують правильність ухваленого судового рішення суду апеляційної інстанції, встановлених ним обставин. Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надавши належну правову оцінку обставинам справи та ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, тому просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Крім того, вказує, що за попереднім розрахунком судових витрат, понесених ОСОБА_1 в суді касаційної інстанції, вони складають 35 000 грн.

У травні 2026 року ОСОБА_3 та ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» подали до Верховного Суду заяви про поворот виконання судового рішення.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Яковлева О. С., та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ».

04 квітня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2026 року клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Яковлева О. С. задоволено. Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року

до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2026 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ «Агрофірма «Нива».

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2026 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 листопада 2005 року ЗАТ МІК «Інтерінвестсервіс» та ОСОБА_5 уклали інвестиційний договір № 217/F (про інвестування у житлове будівництво), за умовами якого об`єктом будівництва є житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 . Плановий термін закінчення будівництва і здачі об`єкта будівництва в експлуатацію - четвертий квартал 2007 року. Новозбудоване майно - нежитлові приміщення, розташовані в об`єкті будівництва, з такими характеристиками: будівельна адреса; АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення, секція Е, поверх 1-2, загальна площа за проектно-кошторисною документацією 133,21 кв. м, які після здачі об`єкта будівництва в експлуатацію та державної реєстрації стануть власністю інвестора. Право власності інвестора на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному чинним законодавством в Україні.

Згідно з пунктом 2.1 договору, компанія зобов`язується своїми силами і засобами з використанням інвестиційних внесків інвестора, збудувати об`єкт будівництва, здати його в експлуатацію та передати у власність інвестору новозбудоване майно, а інвестор зобов`язується внести інвестиції та прийняти новозбудоване майно у власність на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 3.1.2 договору інвестор має право до запланованої дати вводу об`єкта будівництва в експлуатацію відступити право вимоги за цим договором на користь іншої особи, при цьому, про таке відступлення права вимоги інвестор письмово повідомляє компанію.

Згідно з пунктом 3.4.1 договору компанія зобов`язана збудувати об`єкт будівництва і передати у власність інвестору новозбудоване майно на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 4.1 договору інвестор здійснює інвестиційні внески шляхом внесення коштів в сумі 466 235 грн. Вартість грошових коштів, які підлягають внесенню за цим договором у якості інвестицій, є сумою договору. Інвестиційні внески сплачуються до кінця першого кварталу 2008 року.

Згідно з пунктом 6.1 договору після внесення 100 % інвестиційних внесків та після закінчення спорудження об`єкту будівництва і здачі його в експлуатацію, але до кінця першого кварталу 2008 року, компанія зобов`язується передати інвестору новозбудоване майно і документи, які підтверджують здачу об`єкту будівництва в експлуатацію, а саме копію акту Державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію, копію відповідного рішення (розпорядження) місцевих органів державної влади (місцевого самоврядування) про затвердження акту Державної комісії прийняття закінченого будівництвом об`єкту будівництва, а інвестор зобов`язується прийняти новозбудоване майно.

У пункті 6.2 договору вказано, що новозбудоване майно вважається переданим компанією інвестору з моменту підписання акту прийому-передачі.

Згідно з пунктом 7.1 договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань та/або припинення зобов`язань на умовах, передбачених договором.

15 червня 2007 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договір № 217/F-В про відступлення права вимоги, за умовами якого новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання ним всіх своїх зобов`язань, передбачених умовами основного договору, у тому числі, передачі у власність нового кредитора нежитлових приміщень, що розташовані за будівельною адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею за проектно-кошторисною документацією 133,21 кв. м, побудованих за рахунок інвестиційних внесків, при умові сплати новим кредитором 100 % інвестиційних внесків у розмірі 466 235 грн у порядку та на умовах, встановлених основним договором. Первісний кредитор не пізніше 30 червня 2007 року зобов`язаний письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги за основним договором новому кредитору.

05 квітня 2012 року адміністративно-житловий комплекс з підземним паркінгом, нове будівництво 4 категорії складності на АДРЕСА_1 введено в експлуатацію, видано акт готовності об`єкта до експлуатації.

ОСОБА_4 включений до переліку інвесторів адміністративно-житлового комплексу з підземним паркінгом, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яким належить 100 % майнових прав на окремо взятий об`єкт інвестування у цьому комплексі.

10 січня 2013 року ПрАТ «МІК «Інтерінвестсервіс» та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду до інвестиційного договору від 16 листопада 2005 року № 217/F, згідно якої, у зв`язку зі зміною загальної площі об`єкта інвестування та порядкових номерів, отриманих на підставі обмірів та технічних паспортів, внесено зміни до пункту 1.1 договору та уточено характеристики майна, а саме: поштова адреса АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення № НОМЕР_3, секція Е, поверх 1, загальна площа 131,3 кв. м, яке після здачі об`єкта будівництва в експлуатацію та державної реєстрації стане власністю інвестора. Загальна вартість об`єкту інвестування, розрахована на умовах пункту 4.4 інвестиційного договору, складає 459 550 грн.

Також сторони домовились внести зміни до пункту 6.1, виклавши його у наступній редакції: «Після внесення 100 % інвестиційних внесків, враховуючи додаткові внески, пов`язані зі зміною загальної площі новозбудованого майна, компанія зобов`язується передати інвестору новозбудоване майно і документи, необхідні для оформлення свідоцтва про право власності, і інвестор зобов`язується прийняти передане майно по акту прийому-передачі».

10 січня 2013 року ПрАТ «МІК «Інтерінвестсервіс» та ОСОБА_4 підписали акт прийому-передачі квартири про наступне: на виконання умов інвестиційного договору (про інвестування у житлове будівництво) від 16 листопада 2005 року № 217/F та додаткової угоди від 10 січня 2013 року, оператор передав, а інвестор прийняв нежитлове приміщення, що знаходиться в адміністративно-житловому комплексі на АДРЕСА_1, секція Е, приміщення № НОМЕР_3, поверх 1, загальна площа 131,3 кв. м.

Інвестор набуває право власності на вказане приміщення з моменту отримання свідоцтва про право власності, оформленого у відповідності з нормами чинного законодавства, та його державної реєстрації.

10 січня 2013 року ПрАТ «МІК «Інтерінвестсервіс» та ОСОБА_4 підписано довідку про право набуття у власність об`єкта інвестування до інвестиційного договору (про інвестування у житлове будівництво) від 16 листопада 2005 року № 217/F.

21 травня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір № 217/F-В-А про відступлення права вимоги, за умовами якого новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання ним всіх своїх зобов`язань, передбачених умовами основного договору, в тому числі, передачі у власність нового кредитора нежитлових приміщень, що розташовані за будівельною адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею за проектно-кошторисною документацією 133,21 кв. м, побудованих за рахунок інвестиційних внесків, що були своєчасно сплачені первісним кредитором відповідно вимог інвестиційного договору у розмірі 100 % інвестиційних внесків у сумі 466 235 грн у порядку та на умовах, встановлених основним договором. Новий кредитор зобов`язується компенсувати первісному кредитору сплачений інвестиційний внесок у сумі 466 235 грн у строк до 01 вересня 2013 року, що має бути підтверджено окремим актом виконання та прийому зобов`язань. Первісний кредитор зобов`язаний письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги за основним договором новому кредитору.

21 травня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підписали акт приймання-передачі до договору № 217/F-В-А про відступлення права вимоги, згідно якого було передано документи у складі інвестиційного договору № 217/F (про інвестування у житлове будівництво).

28 квітня 2014 року на замовлення ОСОБА_4 виготовлено технічний паспорт на групу приміщень № НОМЕР_3 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 131,30 кв. м.

Також встановлено, що 17 червня 2013 року ПрАТ «МІК «Інтерінвестсервіс» та ТОВ «Пост Преміум» уклали договір № 2 купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкти нерухомості, що знаходяться в адміністративно-житловому комплексі з підземним паркінгом в АДРЕСА_1 . Сторони домовились, що під об`єктом нерухомості, майнові права на які передаються за даним договором, продавець та покупець розуміють житлові приміщення (квартири), визначені у додатку № 1, нежитлові (офісні) приміщення, визначені у додатку № 2 (а. с. 57 - 63 т. 2), у тому числі, нежитлове приміщення № НОМЕР_3, площею 131,3 кв. м, про прийняття майнових прав на яке 25 червня 2013 року було підписано акт прийому-передачі.

25 лютого 2014 року ТОВ «Пост Преміум» та ТОВ «Спартехнотрейд» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, за умовами якого у власність покупця передано нежитлове приміщення, група приміщень № НОМЕР_3 (літ. А) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 131,3 кв. м.

28 квітня 2015 року ТОВ «Спартехнотрейд» та ТОВ «Лорето Груп» укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця нежитлове приміщення, групу приміщень № НОМЕР_3, літ. А, площа 131,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

01 листопада 2016 року ТОВ «Лорето Груп» складено передавальний акт, згідно з яким новою юридичною особою ТОВ «Агро Істейт» прийнято на підставі затвердженого розподільчого балансу майно, права та обов`язки, в тому числі нежитлове приміщення площею 131,3 кв. м на АДРЕСА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на нежитлове приміщення, група приміщень № НОМЕР_3 (літ. А) загальною площею 131,3 кв. м зареєстроване 08 листопада 2016 року за ТОВ «Агро Істейт» на підставі розподільчого балансу ТОВ «Лорето Груп» від 01 листопада 2016 року.

У липні 2021 року нежитлове приміщення № НОМЕР_3, секція Е, площа 131,3 кв. м, в адміністративно-житловому комплексі на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 242[телефон приховано], було поділене на два окремі об`єкти нерухомості.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна від 14 липня 2022 року № 304972079 за адресою: АДРЕСА_5 (площа 92,8 кв. м), право власності 07 червня 2022 року зареєстроване за ТОВ «Горміс», приміщення № НОМЕР_2 (площа 32,4 кв. м), право власності 07 червня 2022 року зареєстроване за ОСОБА_2 .

Право власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення НОМЕР_2 загальною площею 32,4 кв. м у будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 242[телефон приховано], яке раніше належало ТОВ «Агро Істейт», зареєстроване на підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом КМНО Тригуб Є. О. на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, складеного ОСОБА_7 , приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва 06 січня 2022 року.

ОСОБА_2 працював директором ТОВ «Горміс» у період з 02 грудня 2019 року до 23 січня 2020 року.

ТОВ «Горміс» набуло права власності на об`єкт нерухомості шляхом купівлі-продажу нерухомого майна на електронних торгах, проведених ДП «СЕТАМ» у межах процедури виконавчого провадження на веб-сайті електронних торгів 12 січня 2022 року, в результаті проведення яких товариство стало переможцем.

27 січня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Чепурним В. М. складено акт про реалізацію предмета іпотеки у ВП № 67610671 у порядку примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 21 жовтня 2021 року, за яким боржником є ТОВ «Агро Істейт». Іпотечний договір укладений 03 серпня 2021 року в забезпечення виконання зобов`язань за договором № ФП091120 поворотної фінансової допомоги від 09 листопада 2020 року.

В акті про реалізацію предмета іпотеки зазначено, що предмет іпотеки - нежитлове приміщення загальною площею 92,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 242[телефон приховано] належить боржнику ТОВ «Агро Істейт» на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданого приватним нотаріусом КМНО Забавською Н. В. від 29 липня 2021 року, індексний номер 268035391, номер запису про право власності 43214262 від 28 липня 2021 року, підстава для державної реєстрації: висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер 210721-1, виданий 21 липня 2021 року ТОВ «Прогрес ЖКГ».

11 серпня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 23569258 за заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 22 травня 2015 року від ОСОБА_1 на нежитлове приміщення у АДРЕСА_5 , у зв`язку з тим, що заявлене право вже зареєстроване за іншою особою.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 08 червня 2021 року у справі № 923/447/15, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15 листопада 2021 року та постановою Верховного Суду від 14 червня 2022 року (за апеляційною та касаційною скаргами ТОВ «Агро Істейт»), задоволено позов ОСОБА_1 до ПрАТ «МІК «Інтерінвестсервіс», ТОВ «Пост Преміум», треті особи ТОВ «Спартехнотрейд», ТОВ «Лорето Груп», ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», ТОВ «Агро Істейт» про визнання договору недійсним.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 17 червня 2013 року № 2, укладений між ПрАТ «МІК «Інтерінвестсервіс» та ТОВ «Пост Преміум» у частині купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення № НОМЕР_3, секція Е, площа 131,3 кв. м. в адміністративно-житловому комплексі на АДРЕСА_1 .

У ході розгляду справи ТОВ «Горміс» змінило назву на ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_3 - адвокат Яковлев О. С., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 668/7544/15, 18 квітня 2019 року у справі № 905/146/18, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ТОВ АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 668/7544/15, від 22 квітня 2021 року у справі № 761/33403/17, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, від 18 квітня 2019 року у справі № 905/146/18, від 24 квітня 2019 у справі № 559/73/19-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження ТОВ АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ТОВ «Агрофірма «Нива» вказує те, що висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» не брало участі при розгляді справи у суді першої та апеляційної інстанції, а отже товариство скористалось правом на подання апеляційної скарги на рішення суду першої та апеляційної інстанції одночасно як особа, яка не була присутня під час апеляційного розгляду справи.

Зазначає, що після відкриття апеляційного провадження за його скаргою у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави та відсутні повноваження на закриття апеляційного провадження, оскільки нормами ЦПК такого не передбачено.

Касаційні скарги: представника ОСОБА_3 - адвоката Яковлева О. С., та ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга ТОВ «Агрофірма «Нива» -- задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції по суті спору відповідає не повністю.

Щодо позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ТОВ «Горміс»

Згідно статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Стаття 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» визначає, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) або проспект цінних паперів (рішення про емісію цінних паперів). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (стаття 510 ЦК України).

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).

Норми цивільного законодавства визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Стаття 598 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статей 215, 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правовідносини - одна з основоположних категорій права, структуру якої складають: учасники або суб`єкти правовідносин (особи, які беруть участь у правовідносинах); об`єкти правовідносин (немайнове або майнове благо, стосовно якого виникає певний зв`язок між суб`єктами правовідносин); зміст правовідносин (суб`єктивні цивільні права та суб`єктивні цивільні обов`язки їх учасників).

Існування правовідносин неможливе за відсутності одного (або декількох) зі складових елементів їх структури.

Договір є однією з підстав виникнення правовідносин. Договір установлює суб`єктний склад конкретних правовідносин, а також їх зміст. При цьому визначення предмета договору (об`єкта, з приводу якого такий договір укладається) у його змісті виступає обов`язковою умовою для породження обумовлених договором правових наслідків.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору, що відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. У зв`язку з заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

У разі відступлення прав вимоги новий кредитор замінює собою особу у всіх правах, що існували на момент здійснення відступлення і не припинилися внаслідок такої заміни кредитора у зобов`язанні. Передання права вимоги полягає саме у тому, що кредитор поступається своїм правом вимагати виконання зобов`язання іншій особі - новому кредиторові, а новий кредитор відтепер має право вимагати від боржника виконання зобов`язання.

Таким чином, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Відповідно до положень статей 512, 514 ЦК України права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Тому, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов?язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позову зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Cуд першої інстанції, задовольняючи зустрічний позов ТОВ «Горміс», правонаступником якого є ТОВ АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», вказав, що договір про відступлення права вимоги від 21 травня 2013 року № 217/F-B-A, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , підлягає визнанню недійсним на підставі положень частини першої статті 203, статті 215 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, оскільки за спірним договором передано недійсну вимогу, яка була припинена виконанням, що суперечить положенням статті 509, 512, 514, 519 ЦК України, ураховуючи наступне.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що після передачі у власність об`єкта інвестування ПрАТ «МІК «Інтерінвестсервіс» протиправно уклало 17 червня 2013 року з ТОВ «Пост Преміум» договір купівлі-продажу майнових прав, у тому числі на нежитлове приміщення № НОМЕР_3, секція Е, площею 131,3 кв. м в адміністративно-житловому комплексі на АДРЕСА_1 , що встановлено судовими рішеннями у господарській справі № 923/447/15 за позовом ОСОБА_1 .

Судами у справі № 923/447/15 встановлено, що позивач, яким був ОСОБА_1 , як особа, за кошти якої та на підставі інвестиційного договору з якою був споруджений об`єкт інвестування, фактично був позбавлений можливості використати право набуття у власність новоствореного об`єкта інвестування.

Разом із тим, колегія суддів зазначає про взаємовиключність правових висновків апеляційного суду.

Так, апеляційний суд зазначив про те, що недійсність вимоги (цесії) не зумовлює недійсності основного договору, а є відповідальністю первісного кредитора перед новим кредитором. Разом із тим, апеляційний суд не досліджував висновки районного суду, що у такому разі на підставі статей 203, 215 ЦК України договір цесії має визнаватися недійсним. Без належного мотивування суд відмовив у цій вимозі.

Крім того, апеляційний суд послався на постанову Верховного Суду від 14 червня 2022 року у господарській справі № 923/447/15 і зазначив, що за кошти ОСОБА_1 було сплачено всі кошти за інвестиційним договором.

Разом із тим у позові у цій справі сам ОСОБА_1 зазначає, що кошти за інвестиційним договором сплатив не він, а його батько - ОСОБА_4 , на підставі договору цесії із ОСОБА_5 .

Апеляційний суд не врахував, що ТОВ «Горміс», після зміни назви - ТОВ АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», не було учасником справи № 923/447/15, а тому згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 82 ЦПК України вказане товариство спростовувало ці обставини і саме на це ТОВ АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» посилається в апеляційній та касаційній скаргах. Апеляційний суд ці доводи на спростував.

Крім того, Верховний Суд вважає правові висновки апеляційного суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та витребування майна на його користь із чужого незаконного володіння ТОВ «Горміс», після зміни назви - ТОВ АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», та ОСОБА_3 , правонаступника ОСОБА_2 , передчасними.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Судове рішення про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21)).

У постанові Великої палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що: «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18)».

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18) вказано, що:

«70. За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-251цс15. 71. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком Верховного Суду України погоджується».

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зазначено, що:

«43. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

44. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV) у відповідній редакції.

45. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина перша статті 52 Закону № 606-XIV).

46. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина п`ята зазначеної статті).

47. Відповідно до частини першої статті 62 Закону № 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

48. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.».

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що:

«46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.59. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі

№ 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування майна на його користь із володіння ТОВ «Горміс», після зміни назви - ТОВ АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», та ОСОБА_3 , правонаступника ОСОБА_2 , не дослідив питання добросовісності / недобросовісності набувачів спірного майна, не перевірив належної їх доводів про те, що вони є добросовісними набувачами спірного майна та набули право власності на нього на електронних торгах.

Оскільки судом апеляційної інстанції не перевірялося вказаних обставин, Верховний Суд не вправі встановлювати ці обставини й надавати самостійно правову оцінку цим обставинам, враховуючи положення статті 400 ЦПК України.

Отже, суд апеляційної інстанції у порушення статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, дійшов передчасних висновків про витребування спірного майна на користь ОСОБА_1 із чужого незаконного володіння ТОВ «Горміс», правонаступником якого є ТОВ АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», та ОСОБА_3 , правонаступника ОСОБА_2 , оскільки не здійснив аналіз та перевірку добросовісності / недобросовісності цих набувачів майна, без якої не можна вважати судове рішення законним та обґрунтованим.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені апеляційним судом, то справу в частині вирішення позову ОСОБА_1 необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 .

При цьому, Верховний Суд відхиляє вимоги касаційної скарги ОСОБА_3 про скасування рішення районного суду в частині відмови у задоволенні її зустрічного позову про визнання відсутнім права вимоги ОСОБА_1 за договором № 217/F-B-A про відступлення права вимоги від 21 травня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

ОСОБА_3 неправильно обрала спосіб захисту, оскільки у цьому випадку ефективним способом захисту є саме визнання договору відступлення права вимоги недійсним.

Щодо касаційної скарги ТОВ «Агрофірма «Нива»

Касаційну скаргу ТОВ «Агрофірма «Нива» на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року слід залишити без задоволення.

Єдиним доводом касаційної скарги, заявник вказує на те, що товариство подало апеляційну скаргу у порядку частини першої статті 370 ЦПК України та апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за цією скаргою, а тому, відповідно до положень статті 370 ЦПК України, суд апеляційної інстанції після відкриття апеляційного провадження не має процесуальних повноважень на його закриття, оскільки питання допуску повинен був вирішувати на стадії прийняття апеляційної скарги та ухвалювати відповідне судове рішення.

Проте, з такими доводами заявника погодитися не можна, оскільки вони є помилковими, а відповідно до частини першої статті 370 ЦПК України Якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

При цьому, згідно із частиною третьою статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто, у суду апеляційної інстанції були повноваження для закриття апеляційного провадження, у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції не стосується прав заявника.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 (провадження № 12-34гс25).

При цьому,ТОВ «Агрофірма «Нива» не наводить в касаційній скарзі доводів та обґрунтувань того, що рішення суду першої інстанції по суті спору стосується його прав та інтересів, а тому Верховний Суд це не перевіряє відповідно до положень статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатом розгляду касаційний скарг

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з викладеним, касаційна скарга ТОВ «Агрофірма «Нива» залишається без задоволення.

Оскільки доводи касаційної скарги ОСОБА_3 висновків суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , не спростовують, на законність та обґрунтованість його судових рішень у цій частині не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржувані судові рішення у відповідній частині без змін.

При цьому, касаційні скарги ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» та ОСОБА_3 в частині оскарження судового рішення апеляційного суду при вирішенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ТОВ «Горміс», після зміни назви - ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», підлягають частковому задоволенню, судове рішення апеляційного суду скасуванню і направленню справи на новий розгляд.

Судові витрати, про які зазначає ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», можуть бути вирішені при новому розгляді справи.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3 щодо вирішення її зустрічного позову відмовляється, то підстав для повороту виконання судового рішення немає.

Заява ТОВ «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» про поворот виконання також задоволенню не підлягає, виходячи з умов, визначених частинами першою-третьою статті 444 ЦПК України, і це питання за наявності підстав може бути вирішеним при новому розгляді справи.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» та ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Яковлев Олександр Сергійович, задовольнитичастково.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 та зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Горміс», після зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», скасувати, а справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

У решті (щодо вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 ) постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

У задоволенні заяв ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «АМВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» про поворот виконання судового рішення відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець В. В. Шипович