ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 490/9512/16-ц
провадження № 61-6634св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сердюка В. В., Черняк Ю. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - нотаріус Жовтневого нотаріального округу Краснова Світлана Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлової Родіки Володимирівни, на постанову Миколаївського апеляційного суду від08 квітня 2026 рокуу складі колегії суддів: Тищук Н. О., Коломієць В. В., Серебрякової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - нотаріус Жовтневого нотаріального округу Краснова С. М., про визнання заповіту недійсним.
2. На обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 .
3. Після смерті батька позивачка звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, і їй стало відомо, що 05 липня 2007 року її батько склав заповіт, про який їй нічого не було відомо.
4. Крім позивачки донькою ОСОБА_3 також є ОСОБА_2 .
5. Звертаючись до суду, позивачка вказувала, що її батько був інвалідом І групи, страждав на діабет, енцефалопатію 3 стадії, мав вади зору, метастази у кості черепу, а відтак не міг самостійно написати та прочитати заповіт.
6. Крім того, батько був повністю глухим та не розумів української мови, що свідчить про те, що оспорюваний заповіт не міг бути йому прочитаний вголос.
7. У зв`язку із вищезазначеним ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт від 05 липня 2007 року, складений на користь ОСОБА_2 , як такий, що був посвідчений спадкодавцем під час його перебування у тяжкому стані, який не дозволяв усвідомлювати значення своїх дій.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня
2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним заповіт, складений та посвідчений нотаріусом Жовтневого нотаріального округу Красновою С. М. від 05 липня 2007 року, зареєстрований
в реєстрі №784.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 861,65 грн.
9. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , районний суд мотивував своє рішення тим, що на час посвідчення заповіту за своїм станом здоров`я ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що свідчить про наявність підстав для визнання заповіту недійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
10. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - нотаріус Жовтневого нотаріального округу Краснова С. М., про визнання заповіту недійсним відмовлено.
11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що матеріали цивільної справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що під час вчинення заповіту ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачкою належними
і допустимими доказами обставин, на які вона посилалася на обґрунтування своїх позовних вимог.
12. Відтак, на переконання колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції, урахувавши висновок експертизи, не надав належної оцінки сукупності інших доказів, зокрема медичній документації, поясненням свідків та нотаріуса, що
у своїй сукупності свідчать про невідповідність висновків суду фактичним обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13. У травні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлової Р. В., на постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 квітня 2026 рокуу вказаній справі.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16. У касаційній скарзі заявниця просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення місцевого суду залишити в силі.
17. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 09 червня 2022 року у справі № 369/1913/17, від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Також підставою касаційного оскарження вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. На переконання заявниці, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості спадкодавця розуміти значення своїх дій, зокрема, прочитати та підписати самостійно заповіт.
20. Вказує, що матеріали справи містять чіткий та однозначний висновок експерта № 154 Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», відповідно до якого станом на 05 липня 2007 року ОСОБА_3 був сліпим (гострота зору на обидва ока нижче 0,01-0,02 діоптрії, яка не підлягала корекції), глухим (унаслідок сенсоневральної глухуватості не чув шепітної мови на обидва вуха) та, з урахуванням наявності тяжкого соматичного, неврологічного та психічного захворювань, які проявлялися в розладах самосвідомості, вираженому розладі когнітивних функцій, пам`яті, емоційно-вольової функції, не міг усвідомлювати свої дії та вчинки. Відтак, на переконання заявниці, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для врахування зазначеного висновку експерта та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження позовних вимог.
21. Відтак, оскільки позивачка, звертаючись до суду, ставила під сумнів фізичну можливість заповідача 05 липня 2007 року самостійно прочитати текст заповіту та підписати його у зв`язку із захворюваннями очей, а матеріали справи містять висновок експерта, який підтверджує таку фізичну неможливість, на переконання заявниці касаційної скарги, обґрунтованим є рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
22. Більше того, на думку заявниці, нотаріус під час посвідчення заповіту не врахував фізичних вад її батька та з порушенням вимог закону посвідчив заповіт за відсутності свідків, чим порушив приписи статті 1253 ЦК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
23. У червні 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Балабан Оксана Іванівна, надіслала до Верховного Суду засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржуване судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права,
а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.
24. Відтак, на переконання адвоката Балабан О. І., встановлені у справі обставини свідчать про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним.
25. Зокрема, представниця зауважує, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не зазначала про тяжкий стан заповідача, а посилалася лише на те, що він не міг скласти та підписати заповіт.
26. Відтак, адвокат зауважує, що безпосередньо зі змісту заповіту вбачається, що його текст було прочитано вголос заповідачеві та підписано ним особисто.
27. Таким чином, адвокат Балабан О. І. вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду, який, застосувавши презумпцію психічного здоров`я, дійшов висновку про те, що зібраними у справі доказами не підтверджується нездатність заповідача усвідомлювати свої дії під час посвідчення заповіту, а тому відсутні підстави для визнання заповіту недійсним з підстав, на які посилалася позивачка, звертаючись до суду з позовом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28. Судами встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_3 є батьком позивачки ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 (жіноче прізвище ОСОБА_5 ).
29. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1
від 27 вересня 2005 року ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 .
30. 05 липня 2007 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів належну йому частину квартири та все інше майно доньці ОСОБА_2 .
31. Заповіт посвідчено нотаріусом Жовтневого нотаріального округу Красновою С. М. та зареєстровано у реєстрі за №784.
32. Відповідно до змісту заповіту останній був до підписання прочитаний вголос заповідачем і власноручно підписаний у присутності нотаріуса.
33. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, внаслідок чого відкрилася спадщина.
34. Звернувшись до нотаріальної контори з метою прийняття спадщини,
ОСОБА_1 довідалася про існування заповіту, складеного батьком на ім`я її сестри - ОСОБА_2 .
35. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
36. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 квітня 2017 року у справі призначено комісійну судово-медичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: «Чи мав ОСОБА_3 за станом свого здоров`я можливість висловити свою волю щодо складання 05 липня 2007 року заповіту на користь ОСОБА_2 , прочитати або прослухати його та усвідомити зміст вказаного заповіту?». Проведення експертизи доручено Комунальній установі «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи».
37. На виконання вищевказаної ухвали було проведено комісійну судово-медичну експертизу, результати якої відображено у змісті висновку експерта
№ 154 Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», відповідно до якого станом на 05 липня 2007 року ОСОБА_3 був сліпим (гострота зору на обидва ока нижче 0,01-0,02 діоптрії, яка не підлягала корекції, глухим (внаслідок сенсоневральної глухуватості не чув шепітної мови на обидва вуха) та, враховуючи наявність тяжкого соматичного недугу, неврологічного та психічного, які проявлялись в розладах самосвідомості, вираженому розладі когнітивних функцій, пам`яті, емоційно-вольової функції не міг усвідомлювати свої дії та вчинки.
Таким чином, за станом свого здоров`я 05 липня 2007 року ОСОБА_3 не міг висловити свою волю щодо складання заповіту на користь ОСОБА_2 , усвідомлювати його зміст, свої дії та вчинки, прочитати чи прослухати текст вказаного заповіту, тобто був недієздатним.
38. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 березня
2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, було задоволено клопотання представника відповідача про виклик у судове засідання експертів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , однак останні у судові засідання не з`являлися та не скористалися можливістю прийняти участь у судовому засіданні, призначеному ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєвавід 04 квітня 2019 року, в режимі відеоконференції.
39. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 грудня
2020 року у справі призначено повторну комісійну судово-медичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: «Чи мав ОСОБА_3 за станом свого здоров`я можливість висловити свою волю щодо складання 05 липня 2007 року заповіту на користь ОСОБА_2 , прочитати його або прослухати та усвідомити зміст вказаного заповіту?». Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.
40. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 01 березня 2021 року ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2020 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким призначено у справі посмертну судову психіатричну експертизу за матеріалами справи, на розв`язання якої поставити питання: «Чи міг ОСОБА_3 станом на день складання заповіту
05 липня 2007 року усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними?». Проведення експертизи доручено експертам Державного підприємства «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України».
41. 02 квітня 2021 року матеріали цивільної справи та шість медичних карток стаціонарного хворого ОСОБА_3 було направлено до експертної установи.
42. У вересні 2023 року було встановлено, що у травні 2021 року справа була повернута експертною установою до суду, про що свідчить створення
у автоматизованій системі документообігу суду реєстраційної картки вхідного документу, однак головуючому судді передана не була.
43. Службовим розслідуванням встановлено факт втрати справи у приміщенні суду.
44. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 березня
2024 року провадження у справі поновлено.
45. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 вересня
2024 року у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України». Оплату проведення експертизи покладено на ОСОБА_2 .
46. 12 серпня 2025 року матеріали цивільної справи повернулися з експертної установи до Центрального районного суду м. Миколаєва без виконання у зв`язку з відсутністю оплати.
Позиція Верховного Суду
47. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
48. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
49. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
50. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
51. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
52. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
53. Як убачається з матеріалів справи, судове провадження було втрачено
в приміщенні суду до ухвалення рішення по суті спору, а відтак не підлягало відновленню в порядку, передбаченому ЦПК України.
54. Сторони до ухвалення рішення по суті спору надали суду відповідні копії процесуальних документів і доданих до них письмових доказів, що досліджувалися судом першої інстанції під час розгляду справи й ухвалення рішення по суті спору.
55. По суті вирішення спору колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке
56. Звертаючись до суду із позовом про визнання заповіту недійсним,
ОСОБА_1 зазначала, що її батько через інвалідність та недієздатність не міг скласти та підписати заповіт.
57. Суд апеляційної інстанції, своєю чергою, відмовляючи в задоволенні позову, мотивував своє рішення тим, що під час розгляду справи позивачкою не спростовано презумпції психічного здоров`я ОСОБА_3 , суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених, зокрема, Законом України «Про психіатричну допомогу».
58. Таким чином, оскільки під час розгляду справи апеляційний суд не встановив, а позивачка належними і допустимими доказами не підтвердила, що під час вчинення заповіту ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачкою належними і допустимими доказами обставин, на які вона посилалася на обґрунтування своїх позовних вимог, а саме неможливості заповідача скласти та підписати заповіт.
59. З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.
60. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
61. За змістом частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
62. Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
63. Відповідно до частини першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, який за змістом статті 1233 ЦК України є особистим розпорядженням фізичної особи на випадок смерті.
64. У справі, яка є предметом касаційного перегляду, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 за життя склав заповіт, яким усе своє майно заповів своїй дочці - ОСОБА_2 .
65. Спір у цій справі ініціювала інша дочка спадкодавця, наполягаючи на тому, що батько не міг скласти та підписати заповіт у зв`язку зі станом здоров`я (інвалідністю та недієздатністю).
66. В оцінці таких доводів, зокрема, позовної заяви та висновків апеляційного суду, викладених у змісті оскаржуваної постанови, колегія суддів зауважує, що право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
67. Юридична природа заповіту, своєю чергою, ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України). Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
68. Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи
і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є одним з основних принципів спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
69. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю.
70. Вищезазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у змісті постанови від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 та вони неодноразово підтримувались Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 20 липня
2022 року в справі № 461/2565/20, від 10 грудня 2025 року у справі № 338/360/21та від 30 березня 2026 рокуу справі № 213/3138/13-ц.
71. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).
72. Отже, не підписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та відповідно до частини першої
статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність.
73. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду
у постанові від 12 березня 2020 року у справі №716/1051/17.
74. Водночас, як передбачено законодавцем у змісті частини другої
статті 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
75. Одним із випадків укладення особою правочину, зокрема заповіту, проти власної волі є укладення його особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Такий правочин у силу приписів частини першої статті 225 ЦК України може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
76. Як зауважено об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
77. Правова природа правочинів, укладених дієздатною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, була предметом дослідження у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 496/4851/14, за результатами касаційного перегляду якої у постанові від 11 листопада 2019 року зауважено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала
у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
78. Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так
і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним з доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа
в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
79. Підсумовуючи, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за наслідками розгляду справи № 496/4851/14 констатувала, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
80. У постанові Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 також зазначено, що в справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи
в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
81. Таким чином, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, саме на позивачку покладено обов`язок доведення того, що ОСОБА_3 на момент складення ним заповіту перебував у стані, в якому не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, і такий стан, за загальним правилом, повинен підтверджуватися медичною документацією, дослідженою експертним шляхом.
82. При цьому колегія суддів зауважує, що за змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
83. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
84. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
85. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
86. З матеріалів справи вбачається, що позивачка з метою обґрунтування позовних вимог, порушувала перед судом питання про призначення у справі комісійної судово-медичної експертизи. Водночас питання про призначення судово-психіатричної експертизи посмертнопозивачкою перед судом не порушувалось.
87. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 квітня 2017 року у справі призначено комісійну судово-медичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: «Чи мав ОСОБА_3 за станом свого здоров`я можливість висловити свою волю щодо складання 05 липня 2007 року заповіту на користь ОСОБА_2 , прочитати або прослухати його та усвідомити зміст вказаного заповіту?». Проведення експертизи доручено Комунальній установі «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи».
88. На виконання вищевказаної ухвали було проведено комісійну судово-медичну експертизу, результати якої відображено у змісті висновку експерта
№ 154 Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», відповідно до якого станом на 05 липня 2007 року ОСОБА_3 був сліпим (гострота зору на обидва ока нижче 0,01-0,02 діоптрії, яка не підлягала корекції), глухим (внаслідок сенсоневральної глухуватості не чув шепітної мови на обидва вуха) та, враховуючи наявність тяжкого соматичного недугу, неврологічного та психічного, які проявлялись в розладах самосвідомості, вираженому розладі когнітивних функцій, пам`яті, емоційно-вольової функції не міг усвідомлювати свої дії та вчинки.
89. Таким чином, у змісті висновку, складеного за результатами проведеної експеризи констатовано, що за станом свого здоров`я 05 липня 2007 року
ОСОБА_3 не міг висловити свою волю щодо складання заповіту на користь ОСОБА_2 , усвідомлювати його зміст, свої дії та вчинки, прочитати чи прослухати текст вказаного заповіту, тобто був недієздатним.
90. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний
(пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року
у справі № 129/1033/13).
91. Ураховуючи, що, звертаючись до суду з позовом, позивачка на обґрунтування своїх вимог зазначала, що її батько через інвалідність та недієздатність не міг скласти та підписати заповіт, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про відхилення висновку посмертної комплексної судово-медичної експертизи, проведеної у справі, оскільки такий висновок зумовлений неповним дослідженням медичної документації, виходом експертів за межі питань, поставлених судом, зокрема шляхом установлення за результатами експертизи недієздатності заповідача, а також фактичною неузгодженістю висновку експерта з іншими зібраними у справі доказами, зокрема медичною документацією та показаннями свідків, допитаних у судових засіданнях.
92. При цьому, на переконання колегії суддів, такий висновок апеляційного суду відповідає приписам статті 110 ЦПК України, відповідно до якого висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
93. Відтак у справі, яка є предметом касаційного перегляду, судово-психіатричну експертизу було призначено ухвалою суду, проте її не проведено
у зв`язку з відсутністю оплати. Це, своєю чергою, свідчить про те, що абсолютна неспроможність заповідача на момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними під час складення та підписання заповіту не підтверджена належними та допустимими доказами.
94. Водночас колегія суддів вважає, що апеляційним судом обґрунтовано зауважено, що позивачка,обґрунтовуючи позов своїмисумнівами щодо особистого підписання спадкодавцемзаповіту, не порушувала перед судом питання про призначення відповідної почеркознавчої експертизи, тобто на власний розсуд скористалася своїм обов`язком доказування, передбаченим змістом статті 81 ЦПК України, та, як наслідок, не довела існування обставин, які б свідчили про нікчемність заповіту на противагу дійсного волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження своїм майном.
95. Більше того, зважаючи на обґрунтування позову фізичною неспроможністю спадкодавця підписати заповіт, наслідком встановлення якої у судовому порядку є констатація судом факту нікчемності останнього, колегія суддів зауважує, що визнання оспорюваного заповіту недійсним є неправильними, оскільки нікчемний правочин не може бути визнаний недійсним.
96. Схожі за своїм змістом висновки викладені Верховним Судом у змісті постанови від 01 листопада 2023 рокуу справі № 730/624/20, відповідно до яких: «Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
97. Таким чином, обґрунтовуючи недійсність заповіту фізичною неможливістю спадкодавця підписати його, позивачка не врахувала, що в разі, коли недійсність правочину встановлена законом, тобто такий правочин є нікчемним, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Якщо виникає спір щодо правових наслідків недійсного правочину, одну зі сторін якого або іншу заінтересовану особу вважає нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши належні норми матеріального права, підтверджує або спростовує нікчемність правочину.
98. Наведене в сукупності з приписами частини першої статті 1247 ЦК України, на переконання колегії суддів, додатково підтверджує законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
99. Додатково колегія суддів зауважує наступне.
100. За змістом частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
101. Під особами з фізичними вадами необхідно розуміти осіб, які мають фізіологічні вади такі як відсутність кінцівок, глухота, німота, сліпота.
102. Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
103. Аналогічне положення міститься у статті 45 Закону України «Про нотаріат» (в редакції на момент посвідчення оспорюваного заповіту) та в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (надалі - Інструкція № 20/5), яка була чинна на момент засвідчення заповіту.
104. Статтею 1248 ЦК України (тут і надалі у редакції на момент складення заповіту), передбачено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
105. Відповідно до вимог частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 1253 ЦК України, на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.
У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248
і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
106. Урахувавши, що чинне цивільне законодавство передбачає можливість складення заповіту нотаріусом зі слів заповідача власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, а зі змісту заповіту вбачається, що його було прочитано вголос заповідачеві та особисто ним підписано, і ці обставини не спростовано під час розгляду справи, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про необґрунтованість позовних вимог.
107. При цьому Верховний Суд ураховує презумпцію психічного здоров`я заповідача, передбачену статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу», яку не спростовано у встановленому законом порядку, зокрема шляхом проведення посмертної судово-психіатричної експертизи (частина третя статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
108. Крім того, висновки комісійної судово-медичної експертизи щодо стану здоров`я заповідача на момент складення заповіту є неналежними та не узгоджуються з іншими зібраними у справі доказами й установленими на їх підставі обставинами, на що обґрунтовано звернув увагу апеляційний суд в оскаржуваній постанові.
109. Таким чином, позивачка не довела належними та допустимими доказами, що заповідач через інвалідність та недієздатність не міг скласти та підписати заповіт. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову.
110. Посилання скарги на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин та не суперечать висновкам, зокрема, суду апеляційної інстанції у справі, яка є предметом касаційного перегляду.
111. Підсумовуючи, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
112. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
113. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
114. Ураховуючи відсутність спростованої під час розгляду справи презумпції психічного здоров`я заповідача належними доказами, а також недоведеність фізичної неможливості підписання заповіту останнім, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду щодо необґрунтованості позовних вимог про визнання заповіту недійсним.
115. Таким чином колегія суддів доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлової Родіки Володимирівни, залишити без задоволення.
2. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 квітня 2026 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Судді: Н. Ю. Сакара О. М. Осіян В. В. Сердюк Ю. В. Черняк В. В. Шипович