ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 462/10284/23
провадження № 61-17295св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого: Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Львівська міська рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Друга Львівська державна нотаріальна контора Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максименко Костянтин Миколайович, на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 червня 2024 року у складі судді Іванюк І. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року у складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Друга Львівська державна нотаріальна контора Львівської області, про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.
Позов обґрунтовано тим, що його матері ОСОБА_2 , яка була громадянкою рф, на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_2 на квартиру було зареєстроване Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 березня 2008 року № 18159961.
Відповідно до заповіту від 16 жовтня 2020 року, посвідченого ОСОБА_3 , який тимчасово виконував обов`язки нотаріуса Мікалаєляна у місті москва, рф та зареєстрованого в реєстрі № 50/614-н/77-2020-10-1306, ОСОБА_2 заповіла належну їй квартиру своєму сину ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданим багатофункціональним центром надання державних послуг району Ліанозово 28 лютого 2022 року. На день смерті ОСОБА_2 була зареєстрована і проживала у рф. 09 серпня 2022 року Другою Львівською державною нотаріальною конторою Львівської області за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини заведено спадкову справу №148/2022.
Постановою державного нотаріуса Другої Львівської державної нотаріальної контори Шевців О. Г. від 29 листопада 2023 року за вих. № 1289/02-31 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом на квартиру у зв`язку із збройною агресією росії проти України та прийняттям Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року, згідно з яким Україна зупинила відносини з російською федерацією та республікою білорусь дію та вийшла із зазначеної Конвенції від 22 січня 1993 року та Протоколу до Конвенції від 28 березня 1997 року, а тому нотаріус не мав можливості на рівні органів юстиції обох держав витребувати відомості (інформацію) щодо спадкової справи, заповіту, кола спадкоємців, які необхідні при видачі свідоцтва про право на спадщину.
Посилаючись на порушення свого права на спадкування за заповітом, позивач просив позов задовольнити та визнати за ним право власності у порядку спадкування за заповітом на нерухоме майно (квартиру).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Залізничний районний суд м. Львова рішенням від 12 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з посиланням на Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, на прийнятий Верховною Радою Закон України від 01 грудня 2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції від 22 січня 1993 року, на листи-роз`яснення Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України, на підставі відповідних норм ЦК України, вказав, що надані позивачем документи не засвідчені апостилем компетентного органу держави, в якій такі документи складені (рф) відповідно до вимог статті 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року. Зазначена вимога відповідає пункту 1.5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Апеляційний суд вказав, що з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з рф та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року у м. Гаага. Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерацією та республікою білорусь.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Однак, зважаючи на інші вимоги цивільного законодавства щодо оформлення спадкових справ, беручи до уваги, що воєнний стан триває більше двох років, спадкодавець за поясненнями позивача ніколи постійно не проживала у м. Львові, була зареєстрована у м. москва, де і померла, спадкоємець ОСОБА_1 є громадянином росії, його посвідка на проживання на території України є тимчасовою - до 14 січня 2031 року, до вторгнення рф в Україну неодноразово перетинав кордон на в`їзд у росію, апеляційний суд виснував про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
26 грудня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максименко К. М., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження рішення Залізничного районного суду
м. Львова від 12 червня 2024 року та постанови Львівського апеляційного суду
від 18 листопада 2024 року представник заявника вказує:
- пункт 1 частини другої статті другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду 08 лютого 2018 року у справі № 539/1382/17, від 01 березня 2018 року у справі № 447/1816/15-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 760/28048/13-ц, від 10 травня 2018 року у справі № 303/7725/15-ц, від 14 травня 2018 року у справі № 530/881/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 303/6130/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 645/6386/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 425/2231/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 542/1510/15-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 161/6483/17, від 24 червня 2019 року у справі № 635/74 28/15-ц,
від 28 серпня 2019 року у справі № 487/2496/16-ц, від 11 вересня 2019 року
у справі № 733/56/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 204/1972/18,
від 19 листопада 2019 року у справі № 639/7759/15-ц, від 20 березня 2020 року
у справі № 320/8118/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 752/10162/17,
від 18 травня 2020 року у справі № 542/461/17, від 18 червня 2020 року у справі
№ 464/7307/16-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 521/19178/18, від 20 травня 2021 року у справі № 127/18908/19, від 22 вересня 2021 року у справі
№ 227/3750/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 464/566/19, від 31 березня 2022 року у справі № 643/16478/19, від 28 квітня 2022 року у справі
№ 352/494/16-ц, від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17, від 30 січня
2023 року у справі № 639/2667/20, від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20, від 27 липня 2023 року у справі № 296/8061/19, від 14 грудня 2023 року у справі № 603/377/17, від 05 червня 2024 року у справі № 759/9359/22, від 03 вересня 2024 року у справі № 523/6344/21, від 04 вересня 2024 року у справі № 345/4171/22, від 25 вересня 2024 року у справі № 707/2877/22, , крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);
- пункт 3 частини другої статті другої статті 389 ЦПК України, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування:
частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України, з урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України, у подібних правовідносинах, а саме: щодо визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку, коли існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку через збройну агресію росії проти України, припинення дипломатичних відносин між державами та вихід України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року;
частин першої та третьої статті 12, частини першої статті 81 та частини першої та другої статті 174 ЦПК України у подібних правовідносинах, а саме: щодо наявності у позивача під час розгляду справи про визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку обов`язку доводити обставини, які не заперечувалися іншими учасниками справи в заявах по суті справи.
Заявник зазначає, що він фактично позбавлений можливості реалізувати своє право на набуття у власність квартири, яка належала спадкодавцю, у порядку спадкування за заповітом через відсутність у нотаріуса можливості здійснити формальну перевірку чинності заповіту, відсутності інших заповітів, а також з`ясувати інформацію щодо кола спадкоємців у зв`язку зі збройною агресією росії проти України та виходом України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до цієї Конвенції. Однак такі обставини не можуть породжувати стан невизначеності щодо спадкового майна та перешкоджати позивачеві у реалізації його права на набуття у власність нерухомого майна у порядку спадкування за заповітом. Суди також не надали оцінки презумпції правомірності правочину, що передбачено статтею 204 ЦК України, оскільки заповіт, складений на ім`я позивача його матір`ю, є правомірним, його недійсність прямо не встановлена законом та він не змінювався та визнавався судом недійсним, що не спростовано судами попередніх інстанцій.
Суди не взяли до уваги, що матеріали справи не містять доказів того, що будь-які особи, крім позивача, зверталися в Україні до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини чи видачу свідоцтва про право на спадщину, що свідчить про відсутність інших спадкоємців, які б претендували на спадкове майно. Суди також не врахували, що саме у заявника знаходяться оригінали правовстановлюючих документів на спірну квартиру та оригінал заповіту, заявник із 2016 року на законних підставах проживає в Україні, має посвідку на постійне проживання в Україні, одружений з громадянкою України.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 03 березня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 червня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.
Верховний Суд ухвалою від 25 вересня 20206 року призначив справу до судового розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 08 жовтня 2026 року для цієї справи визначено такий склад колегії суддів: головуючий - Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мельничук О. В., реєстровий номер № 969, ОСОБА_2 за життя набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_2 на квартиру зареєстровано ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 березня 2008 року № 18159961.
Позивач ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, перебуває на території України на законних підставах, що підтверджується посвідкою на постійне проживання від 15 січня 2021 року до 14 січня 2031 року (а. с. 27). ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а. с. 11). Довідкою про реєстрацію місця проживання особи підтверджено, що ОСОБА_1 з 05 січня 2019 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 75).
Згідно із копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого повторно, ОСОБА_1 одружений з громадянкою України ОСОБА_4 (а. с. 30).
16 жовтня 2020 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений ОСОБА_3 , який тимчасово виконував обов`язки нотаріуса Мікалаєляна у м. москва, реєстровий номер № 50/614-н/77-2020-10-1306, відповідно до якого ОСОБА_2 заповіла належну їй на праві власності квартиру у АДРЕСА_1 , своєму сину ОСОБА_1 (а. с.16, 17).
Згідно із свідоцтвом про смерть від 28 лютого 2022 року серія НОМЕР_1 , виданого багатофункціональним центром надання державних послуг району Ліанозово, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у рф, м. москва (а. с. 19, 20).
09 серпня 2022 року ОСОБА_1 з метою оформлення своїх спадкових прав звернувся із заявою про прийняття спадщини до Другої Львівської державної нотаріальної контори, де була зареєстрована спадкова справа за № 148/2022.
Постановою державного нотаріуса Другої Львівської державної нотаріальної контори від 29 листопада 2023 року за вих. № 1289/02-31 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру у зв`язку із збройною агресією росії проти України та прийняттям Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року. У постанові також вказано, що з урахуванням того, що відповідно до зазначеного Закону Україна зупинила відносини з рф та республікою білорусь та вийшла із Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року та Протоколу до Конвенції від 28 березня 1997 року, нотаріус не має можливості отримати необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину відомості. Крім того, у спадковій справі відсутні оригінали документів про право власності на спадкове майно, а документи, видані у рф не містять апостилю компетентного органу держави, в якій документ був складений (а. с. 23-25).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
За положеннями статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
Згідно з частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до частини першої статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. У частині першій статті 1218 ЦК України зазначено, що до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).
Частиною третьою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають тільки у тому випадку, якщо наявні умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, а при відмові нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Якщо спадкоємець не має можливості оформити спадщину відповідно до вимог законодавства у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, питання визначення належності цього майна має вирішуватись у судовому порядку.
У цій справі позивач ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом, який подав до нотаріуса у встановлені строки заяву про прийняття спадщини, прийняв спадщину.
Право на спадкове майно позивач не може оформити в нотаріальному порядку у зв`язку з тим, що нотаріусом йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно (квартиру) у зв`язку із збройною агресією росії проти України та прийняттям Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року.
Нотаріусом також вказано, що відповідно до зазначеного Закону Україна зупинила відносини з рф та республікою білорусь та вийшла із Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року та Протоколу до Конвенції від 28 березня 1997 року, а тому відсутня можливість отримати необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину відомості. Крім того, у спадковій справі відсутні оригінали документів про право власності на спадкове майно, а документи, які видані у рф, не містять апостилю компетентного органу держави, в якій документ був складений (а. с. 23-25).
Отже, відповідне право позивача на спадкове майно може бути захищене у судовому порядку. Звертаючись із позовом до суду, позивач просив визнати права власності на спадкове майно (квартиру) у порядку спадкування за заповітом.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відмову у позові, оскільки з урахуванням Закону України від 01 грудня 2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції від 22 січня 1993 року, листів-роз`яснень Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України, відповідних норм ЦК щодо спадкування, вимог щодо оформлення спадкових справ, взяв до уваги, що воєнний стан триває більше двох років, спадкодавець згідно з поясненнями позивача ніколи постійно не проживала у м. Львові, була зареєстрована у м. москва, де і померла, спадкоємець ОСОБА_1 є громадянином росії, його посвідка на проживання на території України є тимчасовою - до 14 січня 2031 року, до вторгнення рф в Україну неодноразово перетинав кордон на в`їзд у росію та виснував про відмову у задоволенні апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції в силі.
Такі висновки апеляційного суду є передчасними з огляду на таке.
Відповідно до Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року, Україна зупинила відносини з рф та республікою білорусь та вийшла із Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року та Протоколу до Конвенції від 28 березня 1997 року.
Суди встановили, що 09 серпня 2022 року ОСОБА_1 з метою оформлення своїх спадкових прав звернувся із заявою про прийняття спадщини до Другої Львівської державної нотаріальної контори, де була зареєстрована спадкова справа за № 148/2022. Тобто звернення позивача до нотаріуса з метою прийняття спадщини вчинене у визначений законом шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини та до набрання чинності Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
Водночас постанова нотаріуса за заявою ОСОБА_1 про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом прийнята 29 листопада 2023 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2023 року у справі № 813/8042/14 (адміністративне провадження № К/990/14073/22) зазначено, що розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.
Крім того, підпунктом 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, права участі в юридичній особі, прав вимоги до боржника у справах про банкрутство (неплатоспроможність), транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання на користь осіб, пов`язаних з державою-агресором, або російської федерації, крім набуття ними права власності на такі об`єкти на підставі рішення суду або свідоцтва про право на спадщину.
Отже, дія вказаного нормативно-правового акта Уряду України не поширюється на спірні спадкові правовідносини, оскільки мораторій (заборона) на відчуження нерухомого майна, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року № 187, не застосовується до громадян російської федерації, які набувають право власності на такі об`єкти, зокрема на підставі свідоцтва про право на спадщину, тобто в порядку спадкування (постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 733/728/22, провадження № 61-16676св23).
Таким чином, Уряд України запровадив мораторій (заборону) громадянам російської федерації відчужувати майно, набуте ними у власність на підставі рішення суду або свідоцтва про право на спадщину, але допустив можливість набуття такого майна. Водночас суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, на наведене належної уваги не звернув.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди не надали оцінки презумпції правомірності правочину, що передбачено статтею 204 ЦК України, оскільки заповіт, складений на ім`я позивача його матір`ю, є правомірним, його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнавався судом недійсним, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Свобода заповіту є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, зокрема, повагу до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 219/5238/17 (провадження № 11-593апп18) зазначила, що за своєю сутністю заповіт є одностороннім правочином - дією особи, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Отже, заповіт є одностороннім правочином, а тому повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
У справі, яка переглядається, встановлено, що: 1) у позивача знаходиться оригінал заповіту, підписаного заповідачем; 2) оскільки судами іншого не встановлено, заповіт є правомірним правочином у силу вимог статті 204 ЦК України, тому відсутні обґрунтовані підстави вважати, що заповіт є нечинним, скасованим чи зміненим; 3) заповіт посвідчено нотаріально; 4) до спливу строку для прийняття спадщини суди не встановили, що будь-які особи зверталися із заявою про прийняття спадщини; 5) у позивача знаходяться оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно (квартиру).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин апеляційний суд залишив поза увагою, що у матеріалах справи відсутні докази того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; заповіт складений спадкодавцем як особою, яка не мала на це права (особа не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); заповіт складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Позивач, звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права на спадкування, на обґрунтування позовних вимог надав суду:
копію свідоцтва про народження, з якого вбачається, що матір`ю ОСОБА_1 є ОСОБА_2 (спадкодавець);
копію договору купівлі-продажу, відповідно до якого спадкодавець за життя набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно;
копію заповіту від 16 жовтня 2020 року, складеного спадкодавцем, посвідченого у нотаріальному порядку, за яким ОСОБА_2 заповіла належну їй на праві власності квартиру своєму сину ОСОБА_1 . Вказаний заповіт перекладений на українську мову, правильність перекладу якого підтверджено 05 липня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кащук В. О.;
копію свідоцтва про смерть від 28 лютого 2022 року, згідно з яким ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у рф, м. москва. Вказане свідоцтво перекладене на українську мову, правильність перекладу якого підтверджено 05 липня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кащук В. О.;
витяг зі Спадкового реєстру про реєстрацію спадкової справи від 09 серпня 2022 року за № 148/2022, наданий Другою Львівською державною нотаріальною конторою за заявою ОСОБА_1
копію довідки про реєстрацію місця проживання особи, якою підтверджено, що ОСОБА_1 з 05 січня 2019 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;
копію посвідки на постійне проживання в Україні, видану ОСОБА_1 15 січня 2021 року, з терміном дії до 14 січня 2031 року;
копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого повторно.
Тобто позивач на обґрунтування вимог позову надав суду необхідні докази, які підтверджують наявність порушеного права на спадкування за заповітом та правомірність його позовних вимог, а також підтвердив це наявністю у нього оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру та заповіту.
Водночас суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, не надав належної оцінки доказам, які позивач долучив до позовної заяви, не навів достатніх обґрунтувань щодо відхилення доводів апеляційної скарги, натомість вдався до аналізу процедури відмови у вчиненні нотаріальної дії нотаріусом щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на підставі норм Закону України «Про нотаріат» та положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок).
Апеляційний суд також не врахував, що у матеріалах справи відсутні докази того, що будь-які особи, крім позивача, зверталися в Україні до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини чи видачу свідоцтва про право на спадщину на квартиру у строк, передбачений законом, що може свідчити про відсутність інших спадкоємців, які б претендували на спадкове майно.
Отже, обставини введення воєнного стану в України внаслідок агресії рф проти України, відсутність у нотаріуса на рівні органів юстиції обох держав витребувати відомості (інформацію) щодо спадкової справи, заповіту, кола спадкоємців та можливості проведення відповідної перевірки, передбаченої Порядком, з метою видачі свідоцтва про право на спадщину, не можуть породжувати стан правової невизначеності щодо спадкового майна та перешкоджати позивачеві у реалізації його права на набуття у власність нерухомого майна (квартири) у порядку спадкування за заповітом. Дослідження цих обставин впливає на правильність вирішення позовних вимог у цій справі з метою захисту порушеного права позивача.
Суд касаційної інстанції не має процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Таким чином, без з`ясування і врахування всіх обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, належної оцінки доказів, які містяться у матеріалах справи, висновок суду апеляційної інстанції про залишення рішення суду першої інстанції без змін, яким відмовлено у задоволенні позову, є передчасним.
З урахуванням наведеного колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду у цій справі (пункт 3 частини другої статті другої статті 389 ЦПК України).
Отже, суд апеляційної інстанції у порушення статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, належним чином не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не перевірив доводів апеляційної скарги позивача щодо законності позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За положеннями пункту у часини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максименко Костянтин Миколайович, задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Сердюк
Судді Р. А. Лідовець
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович