ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 127/19582/25
провадження № 61-3817св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Федоров Юрій Олександрович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2025 року в складі судді Ан О. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2026 року в складі колегії суддів Войтка Ю. Б., Матківської М. В., Стадника І. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2025 роки в розмірі 49 800,00 грн та компенсацію за затримку остаточного розрахунку в розмірі 53 532,51 грн.
Позов обґрунтовано тим, що позивач до 31 березня 2025 року працював на посаді оглядача-ремонтника вагонів 5 розряду Цеху технічного обслуговування вагонів (ЦТО) Вінниця I групи Виробничого підрозділу Служби роботи станцій Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Позивач вказував, що на підставі наказу від 25 березня 2025 року № 417/ОС-ДР-3 трудовий договір було припинено за його власним бажанням згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
При цьому йому була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 рік у повному обсязі, а за 2022, 2023 та 2025 роки - не виплачена, що є порушенням умов пункту 3.10 колективного договору на 2014-2019 роки, пролонгованого на 2020-2024 роки, та підтверджує порушення відповідачем свого обов`язку здійснити повний розрахунок у день звільнення.
Оскільки кошти не виплачені вчасно, позивач вважав, що він має також право на отримання компенсації за затримку остаточного розрахунку, що передбачено статті 117 КЗпП України, в сумі 53 532,51 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 01 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2026 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору на період воєнного стану. Таким правом відповідач скористався та витягом з протоколу № Ц-54/31 ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року призупинено реалізацію таких заходів: виплату додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік відбулася у 2024 році, що підтверджується витягом з протоколу № Ц-82/89 ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30 грудня 2024 року на виконання пункту 4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року. Суд зауважив, що сторонами не надано та не ініціювалося питання про витребування доказів на підтвердження того, що позивач у 2024 та 2025 роках перебував у відпустці строком не менше 14 календарних днів та подав відповідачу заяву з проханням виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
23 березня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Федоров Ю. О., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2026 року у цій справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, від 14 грудня 2020 року у справі № 569/11722/16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначає, що як підставу законності невиплати позивачу матеріальної допомоги за вказані ним періоди суди помилково зазначили рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 ком.т, яким було призупинено додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, яке було скасовано судовим рішенням, що набрало законної сили, а саме постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, провадження № 61-8811св24. Також суди безпідставно не застосували у цій справі положення статей 116, 117 КЗпП України.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду, АТ «Укрзалізниця» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 08 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.
У квітні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 06 серпня 2026 року справу призначив до судового розгляду.
Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 08 жовтня 2026 року для цієї справи визначено такий склад колегії суддів: головуючий - Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В.
Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
ОСОБА_1 працював на посаді оглядача-ремонтника вагонів 5 розряду Цеху технічного обслуговування вагонів (ЦТО) Вінниця I групи Виробничого підрозділу Служби роботи станцій Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Колективний договір між адміністрацією і первинною профспілковою організацією експлуатаційного вагонного депо Жмеринка на 2014-2019 роки, пролонгований на 2020-2024 роки зі змінами та доповненнями, передбачає таку гарантію як виплата допомоги на оздоровлення.
Згідно з пунктом 3.10 колективного договору Адміністрація гарантує надання працівникам філії, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви.
Витягом з протоколу № Ц-54/31 ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року вирішено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступних заходів: додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління (а. с.130).
Витягом з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01 липня 2024 року вирішено: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в Єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки (а. с.127-128).
Згідно з витягом з протоколу № Ц-82/89 ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30 грудня 2024 року на виконання пункту 4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року (протокол № 1-82/39 ком.т.) вирішено здійснити до 31 грудня 2024 року нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік працівникам АТ «Укрзалізниця» за умови дотримання норм отримання матеріальної допомоги на оздоровлення у 2022 році відповідно до чинних у підрозділах колективних договорів, на підставі розподілу нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» за 2022 рік та в межах сум, зазначених у додатку 1 до цього рішення, а також відповідних наказів згідно з пунктом 3 цього рішення (а. с.126).
У лютому 2022 року позивач просив надати чергову відпустку з 25 березня 2022 року, на який термін не зазначено (а. с.125). Позивач у лютому 2022 року, а також у жовтні 2023 року просив надати йому матеріальну допомогу на оздоровлення (а. с.121, 124). Щорічну відпустку позивач просив надати у грудні 2024 року на 24 календарних дні з 20 січня 2025 року (а. с. 120). Позивач не надав суду доказів подання ним заяви про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 та 2024 роки. У серпні 2023 року позивач просив надати додаткову відпустку за особливий характер праці з 16 вересня 2023 року на 4 календарних днів (а. с.123).
На підставі наказу від 25 березня 2025 року № 417/ОС-ДР-3 трудовий договір було припинено за власним бажанням ОСОБА_1 згідно зі статтею 38 КЗпП України (а. с. 5).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Положеннями статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
За статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Суди встановили, що колективний договір між адміністрацією і первинною профспілковою організацією експлуатаційного вагонного депо Жмеринка на 2014-2019 роки, пролонгований на 2020-2024 роки зі змінами та доповненнями, передбачає таку гарантію як виплата допомоги на оздоровлення.
Згідно з пунктом 3.10 колективного договору Адміністрація гарантує надання працівникам філії, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви.
Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить:
- основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Суди встановили, що:
у лютому 2022 року позивач просив надити чергову відпустку з 25 березня 2022 року, на який термін не зазначено (а. с.125).
позивач у лютому 2022 року, а також у жовтні 2023 року, просив надати йому матеріальну допомогу на оздоровлення (а. с.121, 124);
щорічну відпустку позивач просив надати у грудні 2024 року на 24 календарних дні з 20 січня 2025 року (а. с. 120);
у серпні 2023 позивач просив надати додаткову відпустку за особливий характер праці з 16 вересня 2023 року на 4 календарних днів (а. с.123);
на підставі наказу від 25 березня 2025 року № 417/ОС-ДР-3 трудовий договір припинено за власним бажанням позивача ОСОБА_1 згідно зі статтею 38 КЗпП України (а. с.5).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2025 роки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки виплата матеріальної допомоги, яка є, зокрема, предметом спору у цій справі, передбачена пунктом 3.10 колективного договору, її призупинення відповідачем на підставі протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 ком.т відповідає положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно з якою на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Разом із тим, суди не врахували, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Укрзалізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги, було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного Закону не могли застосовуватися судами при розгляді цієї справи.
Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у подібній справі № 211/7338/23 (провадження № 61-8811св24), на яку посилається позивач в касаційній скарзі.
Так, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 (провадження № 61-8811св24) залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, та стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки у розмірі 13 400 грн.
У цій справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши позивача та профспілковий орган, членом якого він є, про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд на наведене належної уваги не звернув та передчасно погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2025 роки, не встановивши належним чином обставини призупинення відповідачем виплати цих коштів, які передбачені колективним договором, не врахував, що таке призупинення відбулося до 24 березня 2022 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 333/9082/24 (провадження № 61-8745св25).
Крім того, суд апеляційної інстанції указав, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік відбулася у 2024 році, що підтверджується витягом з протоколу № Ц-82/89 ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30 грудня 2024 року на виконання пункту 4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року.
Разом із тим, згідно з довідкою АТ «Укрзалізниця» від 09 червня 2025 року про нарахування виплат ОСОБА_1 за період із січня 2022 року по березень 2025 року (а. с. 12-15) вбачається, що матеріальна допомога на оздоровлення нарахована лише у 2024 році.
Встановивши обставини виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, апеляційний суд не перевірив, на підставі яких нормативних актів відповідача відбулося нарахування цієї виплати, за який конкретно період нарахована відповідна сума та чи виплачена вона повністю за відповідний період, враховуючи послідовні твердження позивача про неотримання цих коштів за 2022 рік.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на те, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не врахував вказаних вище обставин та вимог процесуального законодавства, належним чином не перевірив доводів сторін. Отже, фактичні обставини справи судом апеляційної інстанції у повному обсязі не встановлено, не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам у сукупності, а в силу положень статті 400 ЦПК України до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити власне рішення.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку виснує про скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, та вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Федоров Юрій Олександрович, задовольнити частково.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Сердюк
Судді І. Ю. Гулейков
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович