ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 716/1396/24
провадження № 61-6677св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Рендюк Наталя Василівна, на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області, у складі судді Стрільця Я. С.,
від 13 листопада 2025 року, додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 січня 2026 року та постанову Чернівецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Одинака О. О., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б., від 15 квітня 2026 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просив суд:
- визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок, загальною площею 297,90 кв. м, житловою площею 133 кв. м, який розташований на
АДРЕСА_1
- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині на вказаний житловий будинок;
- припинити право спільної сумісної власності сторін на спірне нерухоме майно.
2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що в період з 1996 року по 2002 рік сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
3. У 2007 році відповідачка купила житловий будинок на
АДРЕСА_2 . У 2010 році сторони повторно зареєстрували шлюб, в якому перебували до 2024 року.
5. Після повторної реєстрації шлюбу сторони дійшли згоди щодо будівництва нового житлового будинку за вказаною адресою. У зв`язку із цим відповідачка отримала дозвіл на проведення будівельних робіт та в серпні
2010 розпочалось будівництво, яке тривало до 2023 року.
6. Позивач наголошує, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідачка відмовляється в добровільному порядку провести поділ майна.
Інформація про рух справи в суді першої інстанції
7. Ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області
від 14 жовтня 2024 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 .
8. Ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області
від 18 грудня 2024 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 .
9. Ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області
від 30 грудня 2024 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування вартості витрат на поліпшення житлових умов.
10. Ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області
від 04 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
11. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області
від 13 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок, загальною площею 297,90 кв. м, житловою площею 133 кв. м, по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по
1/2 частині спірного житлового будинку.
Право спільної сумісної власності подружжя на вказане майно припинено.
12. Додатковим рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 січня 2026 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн та стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 611,16 грн.
13. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов висновку про належність спірного майна до об`єктів спільної власності подружжя. Позивач на регулярній основі контролював хід будівельних робіт, займався підбором майстрів, а також частково фінансував придбання будівельних матеріалів та оплату праці. При цьому, сама по собі та обставина, що відповідачка витрачала більше коштів на будівництво, не спростовує презумпції спільної власності на набуте в шлюбі майно.
14. Також суд вважав, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу є співмірними зі складністю справи, тривалістю її розгляду й обсягом роботи адвоката та визнав їх обґрунтованими. При розподілі судового збору суд врахував, що позивач звільнений від його сплати в силу закону, у зв`язку з чим стягнув судовий збір з відповідачки на користь держави.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
15. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 15 квітня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2025 року в частині визнання житлового будинку, об`єктом спільної сумісної власності подружжя та припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нерухоме майно, скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2025 року в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на частки у житловому будинку залишено без змін.
Змінено мотивувальну частину додаткового рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 січня 2026 року, виклавши її в редакції постанови апеляційного суду.
Змінено резолютивну частину додаткового рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 січня 2026 року, виклавши її в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
9 999 гривень в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції».
Здійснено розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. Компенсовано ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у сумі 7 482,48 грн.
16. Апеляційний суд, погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачка не спростувала презумпцію спільності майна подружжя, а її посилання на отримання доходів від незалежної професійної діяльності та отримання коштів від сестри ( ОСОБА_3 ) за договорами позики, цих висновків не спростовують.
17. Додатково колегія суддів вказала, що окреме проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебували в зареєстрованому шлюбі та конфлікти в родині, не припиняють їхніх взаємних прав та обов`язків подружжя, передбачених законодавством, а показання свідків не дають можливості достовірно встановити час фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами.
18. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області
від 23 жовтня 2024 року у справі № 716/1951/24, яким розірвано шлюб між сторонами, час припинення шлюбних відносин не встановлений.
19. За наявності вимоги про поділ майна, апеляційний суд визнав неефективним способом захисту позовні вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю та припинення права спільної сумісної власності.
20. З урахуванням обставин справи, ціни позову, її складності та заперечень сторони захисту, колегія суддів, керуючись критеріями розумності, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшла висновку про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу в суді першої інстанції до 30 000 грн. Зважаючи, що за наслідками апеляційного перегляду позов задоволено частково, витрати на правову допомогу, підлягають стягненню пропорційно задоволеній частині вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21. У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Рендюк Н. В., просить рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2025 року, додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 січня 2026 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 квітня 2026 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22. 14 травня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Рендюк Н. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 листопада
2025 року, додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 січня 2026 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 квітня 2026 року.
23. Ухвалою Верховного Суду 01 червня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи
№ 716/1396/24, які у червні 2026 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
24. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2019 року
у справі № 335/6544/14, від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16,
від 11 лютого 2022 року у справі № 504/1126/19, від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
25. Вказує, що майно, яке набуто в період шлюбу, але під час окремого проживання та після фактичного припинення шлюбних відносин, є особистою приватною власністю того з подружжя, хто його придбав за власні кошти.
26. Наголошує, що апеляційний суд, формально визнавши недостатнім сам по собі факт окремого проживання, не здійснив належної оцінки доказів, поданих відповідачкою на підтвердження фактичного припинення сімейних відносин та самостійного здійснення будівництва спірного майна. Зокрема, суд апеляційної інстанції відхилив показання свідків та акт обстеження матеріально-побутових умов № 148 від 18 жовтня 2024 року, відповідно до якого відповідачка з 2011 року проживала за адресою, відміною від адреси проживання позивача.
27. Вважає, що апеляційний суд фактично застосував підхід, за якого надані відповідачкою допустимі та належні докази не визнаються достатніми для підтвердження припинення шлюбних відносин, що свідчить про встановлення завищеного та недосяжного стандарту доказування.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
28. У червні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Герегова Н. І., подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить скаргу залишити без задоволення.
29. Вказує, що спірний житловий будинок зведений у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а відповідачка не спростувала презумпцію спільної сумісної власності подружжя. Наголошує, що показаннями свідків ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) підтверджено, що позивач на регулярній основі безпосередньо контролював хід робіт, підшукував майстрів, частково купував матеріали та здійснював оплату праці. При цьому відповідачкою не доведено, що спірний будинок збудовано виключно за її особисті кошти, а також фактичне припинення шлюбних відносин у 2010 році.
Обставини справи, встановлені судами
30. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі в період з 06 серпня 1996 року по 23 січня 2002 року та в подальшому повторно зареєстрували шлюб 16 червня 2010 року.
31. Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області
від 23 жовтня 2024 року, яке набрало законної сили 23 листопада 2024 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
32. 20 вересня 2007 року між ОСОБА_7 (продавець) та
ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,07 га, кадастровий номер [номер приховано]:03:017:0022, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
33. 26 грудня 2007 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку.
34. Згідно з технічним паспортом від 03 червня 2024 року на садибу, по
АДРЕСА_1 , виданого на ім`я ОСОБА_2 , загальна площа житлового будинку складає 297,90 кв. м, з яких житлова площа 133,4 кв. м. У вказаному технічному паспорті роком спорудження\реконструкції зазначено 2017 рік.
35. Аналогічна інформація щодо року побудови, а також площі об`єкта нерухомості міститься в довідці-характеристиці КП «Заставнівське бюро технічної інвентаризації» від 10 червня 2024 року№ 874.
36. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 липня 2024 року право власності на житловий будинок, загальною площею
297,90 кв. м, житловою площею 133 кв. м., по
АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 26 грудня 2017 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень КП «Бюро реєстрації нерухомості та бізнесу».
37. Суди встановили, що сторони мали постійні джерела доходу в період перебування в шлюбі, в тому числі на момент державної реєстрації права власності на спірний будинок.
38. Свідок ОСОБА_4 пояснив, що проживає по сусідству зі спірним будинком та був очевидцем того, що сторони приблизно 15 років тому почали будівництво нового житлового будинку замість старого, який був знесений. На прохання позивача він допомагав проводити будівельні роботи по заливу бетону. Наразі у будинку проживає дочка відповідачки зі своєю сім`єю.
39. Свідок ОСОБА_5 пояснив, що упродовж 2013 року працював різноробочим під час будівництва спірного будинку. Бачив сторін, які діяли разом. Інколи роботу оплачував позивач, але частіше це робила відповідачка.
40. Свідок ОСОБА_6 пояснив, що до нього звернулась відповідачка з проханням допомогти у проведенні будівельних робіт. Він також займався документальним оформленням дозволу на будівництво та вів технічний нагляд за об`єктом. Після початку будівництва позивач втручався в роботу і довелося змінити бригаду будівельників. Оплату за роботи проводила відповідачка. Він контролював будівництво до перекриття будинку. Позивач також перебував на будівництві.
41. Свідок ОСОБА_8 , яка є рідною сестрою відповідачки, пояснила, що спірний житловий будинок з 2011 року будувався для її племінниці
ОСОБА_3 . Відповідачка неодноразово позичала у неї грошові кошти для проведення будівельних робіт. В подальшому позичені кошти сторони їй повернули. Спільно сторони не жили з грудня 2010 року, оскільки позивач застосовував фізичне насильство до відповідачки.
42. Свідок ОСОБА_9 пояснив, що у 2023 році укладав плитку в спірному будинку. Для цих робіт його наймала відповідачка, яка і оплачувала всі будівельні роботи.
43. Свідок ОСОБА_10 пояснила, що відповідачка протягом останніх десяти років проживає в АДРЕСА_3 , однак позивач з нею не проживав, а тільки інколи там з`являвся.
44. Свідок ОСОБА_11 пояснила, що з 2013 року перебуває в шлюбі з
ОСОБА_3 . У 2015 році відповідачка надала їм згоду робити ремонт та проводити оздоблювальні роботи в спірному житловому будинку. У період з 2015 по 2019 рік вони перебували за кордоном та пересилали грошові кошти додому для проведення цих робіт. У лютому 2024 року вони заселилися в спірний житловий будинок і проживають там на підставі усної домовленості.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
45. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
46. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
47. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
48. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
49. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
50. Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
51. Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказаний висновок викладений, зокрема у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
52. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша
статті 61 СК України).
53. У статті 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
54. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
55. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
56. Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в статті 57 СК України, в пунктах 1-3
частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
57. Відповідно до частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
58. Згідно з статтею 119 СК України, за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.
59. У разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі (пункт 1 частини другої статті 120 СК України).
60. У постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі
№ 464/2008/21 зазначено, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
61. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
62. У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірний будинок набутий сторонами у період шлюбу та відповідачкою не спростована презумпція належності майна до об`єктів спільної власності, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для поділу спірного майна.
63. При цьому судами попередніх інстанцій, в межах визначених процесуальним законом повноважень, була надана оцінка дослідженим доказам, зокрема й показанням свідків у їх сукупності з іншими доказами, і за результатами такої оцінки суди дійшли висновку про недоведеність відповідачкою належності їй спірного майна на праві особистої приватної власності.
64. Відомості про встановлення режиму окремого проживання подружжя, відповідно до статті 119 СК України, у матеріалах справи відсутні.
65. Також апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що ОСОБА_2 із позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_1 (справа № 716/1951/24), у якому посилалась на припинення фактичних шлюбних відносин із 2011 року, звернулася лише після пред`явлення ОСОБА_1 позову про поділ майна подружжя.
66. За встановлених обставин справи, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду
від 15 квітня 2019 року у справі № 335/6544/14, від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16, від 11 лютого 2022 року у справі № 504/1126/19, від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21, на які заявниця посилається у касаційній скарзі.
67. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
68. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
69. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
70. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
71. Оскарженні судові рішення є достатньо вмотивованою та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
72. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, з врахуванням змін, внесених за наслідком апеляційного перегляду справи, а також постанови апеляційного суду - без змін.
73. Постанова Чернівецького апеляційного суду від 15 квітня 2026 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання спільним сумісним майном та припинення права спільної сумісної власності, а також в частині зміни та розподілу судових витрат не оскаржується ОСОБА_1 , а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Рендюк Наталя Василівна, залишити без задоволення.
2. Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області
від 13 листопада 2025 року та додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 січня 2026 року, з врахуванням змін, внесених за наслідком апеляційного перегляду справи, та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович О. М. Осіян В. В. Сердюк