ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 712/1858/20
провадження № 61-18695св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , автокооператив «ЗНАМЯ»,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,
третя особа - автокооператив «ЗНАМЯ»,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси
від 13 липня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Пироженка С. А., та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів Новікова О. М., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , автокооперативу «ЗНАМЯ» про визнання недійсним та скасування актів правління гаражного автокооперативу «ЗНАМЯ», зобов`язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя
особа - автокооператив «ЗНАМЯ», про визнання добросовісним набувачем майна та визнання права власності на майно.
Короткий зміст вимог первісного та зустрічного позовів
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
На обґрунтування позову зазначив, що 07 березня 2014 року він та ОСОБА_4 уклали договір позики, за умовами якого він передав їй 5 450 євро із зобов`язанням повернути кошти до 07 червня 2014 року. У забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_4 передала позивачу металевий гараж № НОМЕР_1 , погодивши, що у разі неповернення позики у визначений строк гараж переходить у його власність.
11 березня 2014 року голова автокооперативу «ЗНАМЯ» (далі
також - автокооператив) ОСОБА_5 склав акт переоформлення гаража № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 на підставі заяви ОСОБА_4 . Позичені кошти вона не повернула, у зв`язку з чим, за твердженням позивача, гараж залишився
у його власності.
У подальшому ОСОБА_4 продовжувала користуватися гаражем за домовленістю з позивачем та зобов`язалася сплачувати членські внески від його імені.
14 грудня 2016 року позивач дізнався, що його виключено з членів автокооперативу на підставі заяви від 19 серпня 2016 року, яку він не писав
і не підписував, а право на гараж № НОМЕР_1 переоформлено на ОСОБА_3 , дочку ОСОБА_4 . Позивач вказував на підроблення його підпису також в акті переоформлення гаража від 19 серпня 2016 року.
За фактом зазначених обставин було розпочато кримінальне провадження № 12016251010009719, у якому ОСОБА_1 визнано потерпілим, а документи щодо переоформлення гаража вилучено. Висновком експерта від 02 серпня 2017 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у заяві від 19 серпня 2016 року та акті переоформлення гаража № НОМЕР_1 від 19 серпня 2016 року виконані не ним.
Отже, позивач вважав, що зазначені документи не могли бути належною підставою для припинення його права на гараж та передачі його іншій особі.
Крім того, 29 жовтня 2019 року під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження ОСОБА_1 дізнався, що 12 вересня 2017 року ОСОБА_3 переоформила гараж № НОМЕР_1 на ОСОБА_2 . Відповідний перехід права було оформлено головою автокооперативу «ЗНАМЯ» актом переоформлення гаража № НОМЕР_1 від 12 вересня 2017 року на підставі заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що гараж вибув із його володіння поза його волею, а документи, на підставі яких автокооператив «ЗНАМЯ» здійснив його переоформлення, містять підроблений підпис, ОСОБА_1 вважав порушеним своє право власності та наголошував, що позбавлений можливості володіти, користуватися і розпоряджатися спірним гаражем.
Посилаючись на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати недійсним акт переоформлення гаража автокооперативу «ЗНАМЯ» № 524 від 19 серпня 2016 року про перехід права власності на гараж № НОМЕР_1 цього ж автокооперативу від ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ; витребувати у ОСОБА_2 з її незаконного володіння на його користь гараж № НОМЕР_1 в автокооперативі «ЗНАМЯ».
21 жовтня 2020 року ОСОБА_2 , заперечуючи проти позовних вимог
ОСОБА_1 , пред`явила зустрічний позов, в якому зазначала, що у серпні 2017 року за допомогою батька придбала металевий гараж № НОМЕР_1 в автокооперативі, розташованому неподалік від місця її проживання.
Зустрічну позову заяву мотивувала тим, що 11 вересня 2017 року в приміщенні адміністрації автокооперативу у присутності його голови ОСОБА_5 .
ОСОБА_4 передала заяву про вихід її дочки ОСОБА_3 з кооперативу, а ОСОБА_2 - подала заяву про вступ до кооперативу, підписала акт переоформлення гаража № НОМЕР_1 та сплатила встановлений вступний внесок. Вказаний акт був засвідчений підписом голови автокооперативу та печаткою.
Після оформлення зазначених документів ОСОБА_2 отримала членську книжку автокооперативу та ключі від гаража. За домовленістю зі ОСОБА_3 вона передала ОСОБА_4 обумовлену сторонами плату за гараж у розмірі 24 000 грн.
ОСОБА_2 зазначала, що під час придбання гаража у неї не було підстав сумніватися у законності набуття майна, повноваженнях особи, яка його відчужувала, чи належному оформленні переходу права на гараж. З моменту його придбання вона відкрито та добросовісно володіє гаражем і сплачує встановлені членські внески до автокооперативу «ЗНАМЯ».
Посилаючись на зазначені обставини та вважаючи себе добросовісним набувачем спірного майна, ОСОБА_2 просила визнати її добросовісним набувачем металевого гаража № НОМЕР_1 в автокооперативі та визнати за нею право власності на цей гараж.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Соснівський районний суд міста Черкаси рішенням від 13 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.
Суд першої інстанції, вирішуючи первісний та зустрічний позови, виходив із того, що для витребування майна на підставі статті 387 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) позивач має довести своє право власності на спірне майно та факт його вибуття з володіння поза його волею.
Місцевий суд зазначив, що на момент розгляду справи досудове розслідування тривало, обвинувального вироку чи іншого остаточного рішення у кримінальному провадженні не було. Тому такі матеріали самі по собі не підтверджують неправомірності вибуття гаража з володіння позивача та належності йому майна на праві власності. Суд дійшов висновку про недоведеність посилань позивача на незаконність переоформлення гаража на ОСОБА_3 та відсутність підстав для його витребування у ОСОБА_2 .
Крім того, суд застосував позовну давність за заявою ОСОБА_2 . Встановивши, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався 14 грудня 2016 року, суд дійшов висновку, що трирічний строк позовної давності сплив 15 грудня 2019 року.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 суд зазначив про відсутність підстав для його задоволення, оскільки позивач не довела порушення свого права власності ОСОБА_1 чи ОСОБА_3 . При цьому суд врахував, що ОСОБА_2 фактично користується гаражем та сплачує внески до автокооперативу.
Черкаський апеляційний суд постановою від 16 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 липня 2023 року скасував. Ухвалив у справі нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.
Переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами обставини набуття права власності на гараж № НОМЕР_1 або членства в автокооперативі «ЗНАМЯ». Матеріали справи не містять його заяви про вступ до кооперативу чи рішення загальних зборів про прийняття його в члени. Відсутність належного підтвердження права позивача виключає можливість задоволення вимог про визнання недійсними актів переоформлення гаража.
При цьому апеляційний суд наголосив, що питання позовної давності може вирішуватися лише після встановлення факту порушення права або законного інтересу позивача. Оскільки ОСОБА_1 не довів наявності у нього права на спірний гараж, відсутні підстави вважати його права порушеними, а тому у задоволенні первісного позову слід відмовити через необґрунтованість вимог, а не у зв`язку зі спливом позовної давності. Отже, апеляційний суд виходив із недоведеності ОСОБА_1 права на спірний гараж та, відповідно, відсутності порушеного права, яке підлягало б судовому захисту.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав для його задоволення, оскільки порушення її прав не встановлено, а обраний спосіб захисту є неефективним. Зі встановлених обставин справи вбачається, що ОСОБА_2 фактично користується гаражем та належним чином сплачує внески до кооперативу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 грудня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 13 липня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у вказаній справі.
У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував справу із Соснівського районного суду міста Черкаси.
12 лютого 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Вказує на невмотивованість висновку апеляційного суду щодо відсутності доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 став членом автокооперативу «ЗНАМЯ» і яким чином до нього перейшов у володіння спірний гараж. Наголошує,
що суд не взяв до уваги наявні у матеріалах справи копії заяв попереднього власника ОСОБА_4 про виключення її з членів автокоопертиву та нового власника ОСОБА_1 - про його вступ до автокоопертиву, акта, складеного при передачі гаража від ОСОБА_4 до нового власника - ОСОБА_1 , інформацію щодо рішення загальних зборів автокооперативу «ЗНАМЯ»
про те, що ОСОБА_1 належить усунути заборгованість по членським внескам, а також свідчення свідків.
Зазначає про необґрунтоване відхилення апеляційним судом його заяви про виклик свідків, які можуть підтвердити, що ОСОБА_4 , надаючи в заставу гараж при укладенні договору позики стверджувала, що гараж належить їй та надала відповідні документи.
У касаційній скарзі також посилається на неврахування судом першої інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, оскільки суд не визнав поважними причини пропуску строку для звернення до суду із позовом.
Доводи інших учасників справи
У березні 2024 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 , поданий її представником, який містить посилання на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу стверджується про обґрунтованість висновку апеляційного суду щодо відсутності достовірного підтвердження існування у позивача права власності на оспорюване майно.
Фактичні обставини справи
07 березня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали договір строкової позики. Згідно умов договору ОСОБА_1 позичив ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 5 450 євро зі строком повернення - до 07 червня 2014 року, а ОСОБА_4 , в якості застави та гарантії повернення вказаних
коштів, -передала йому металевий гараж № НОМЕР_1 , який належав їй на праві приватної власності та знаходився в автокооперативі «ЗНАМЯ» за адресою: м. Черкаси вул. Одеська 28. Сторони договору погодили, що у разі неповернення коштів у зазначений термін вказаний гараж переходить у власність ОСОБА_1 . Вказана обставина підтверджується власноруч складеною ОСОБА_4 розпискою.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 стверджував, що ОСОБА_4 вказані кошти не повернула. Тому 11 березня 2014 року голова автокооперативу «ЗНАМЯ» Галета В. І. оформив відповідні документи про передачу ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_1 . Також ОСОБА_1 посилався на те, що в червні 2014 року він із ОСОБА_4 досягли усної домовленості про те, що вона тимчасово, до повернення боргу, продовжує користування гаражем, зобов`язавшись при цьому сплачувати від його імені членські внески, для чого їй були надані ключі та розрахункова книжка. Після погашення боргу гараж мав бути повернутий у власність ОСОБА_4
14 грудня 2016 року голова автокооперативу ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_1 про те, що він виключений з членів автокооперативу на підставі його заяви від 19 серпня 2016 року. В цей же день право власності на гараж № НОМЕР_1 було оформлено на ім`я дочки ОСОБА_4 - ОСОБА_3 .
Позивач вказував, що заява про виключення його з членів автокооперативу «ЗНАМЯ» від 19 серпня 2016 року була написана від його імені невідомою особою. У заяві вказані його паспортні дані та підроблено його підпис. Там же, в якості його контактного телефону вказаний номер мобільного телефону - НОМЕР_2 , власником якого був не він, а співмешканець ОСОБА_4 - ОСОБА_6 . Його підпис був підроблений також й у акті переоформлення гаража № НОМЕР_1 від 19 серпня 2016 року про передачу ОСОБА_3 права власності на гараж.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Черкаський відділ поліції ГУНП в Черкаській області розпочав кримінальне провадження за кваліфікацією події, передбаченої частиною першою статті 190 КК України, котре внесене до реєстру досудових розслідувань за № 12016251010009719, по якому ОСОБА_1 визнано потерпілим.
Співробітники поліції опитали голову автокооперативу ОСОБА_5 та вилучили в нього документи, складені від його імені та підписані невідомою особою.
У серпні 2017 року була проведена почеркознавча експертиза. Згідно висновку експерта від 02 серпня 2017 року підписи від імені ОСОБА_1 на заяві голові автокооперативу «ЗНАМЯ» від 19 червня 2016 року та на акті переоформлення гаража № НОМЕР_1 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
В подальшому, 12 вересня 2017 року ОСОБА_3 продала металевий гараж № НОМЕР_1 в автокооперативі «ЗНАМЯ» ОСОБА_2 . Перехід права власності на гараж № НОМЕР_1 голова автокооперативу ОСОБА_5 оформив актом переоформлення гаража № НОМЕР_1 від 12 вересня 2017 року на підставі відповідних заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 12 вересня 2017 року.
В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 , серед іншого, зазначала, що оголошення про продаж вказаного гаража відшукала в газеті «От и До» (т. 1 а. с. 94). З моменту придбання вказаного гаража ОСОБА_2 добросовісно сплачує всі внески в автокооператив, про що надано копії відповідних квитанцій (т. 1 а. с. 96 - 101).
ОСОБА_3 у своєму відзиві на позовну заяву, та її представник в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали два договори позики: перший від 05 грудня 2013 року на суму 5 200 євро, строк повернення - 06 лютого 2014 року. Вказала, що кошти були повернуті, але позивач не повернув оригінал розписки ОСОБА_4 і звернувся з позовом до суду про стягнення вказаної суми. Оскільки оригінал розписки залишився у ОСОБА_1 , ОСОБА_4 не змогла довести повернення позики, а тому вказану суму з неї стягнуто на користь ОСОБА_1 у судовому порядку. Другий - 07 березня 2014 року на суму 5 450 євро. Вказані кошти буди повернуті і оригінал розписки знаходиться у ОСОБА_4 .
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їїухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, необхідною передумовою судового захисту є встановлення належності особі відповідного суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу та факту його порушення, невизнання чи оспорювання. Саме по собі звернення особи до суду не є достатньою підставою для задоволення позову, якщо в ході розгляду справи не встановлено, що право або інтерес позивача існує та порушений відповідачем.
Так, звертаючись із цим позовом до суду ОСОБА_1 наявність підстав для його задоволення обґрунтовував тим, що є власником гаража № НОМЕР_1 в автокооперативі «ЗНАМЯ», який, за його твердженням, був переданий йому ОСОБА_4 у зв`язку з невиконанням нею зобов`язань за договором позики. На переконання позивача, надалі без його відома та волевиявлення гараж було переоформлено на ОСОБА_3 , яка в подальшому відчужила його ОСОБА_2 .
Таким чином, для правильного вирішення спору насамперед необхідно було встановити, чи набув ОСОБА_1 право власності або інше речове право на гараж № НОМЕР_1 та чи порушили вказані дії відповідачів таке право.
Відповідно до положень статті 19-1 Закону України «Про кооперацію»
(тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо
він не викупив це майно. У разі викупу відповідного майна член кооперативу стає його власником, а право власності виникає з моменту державної реєстрації такого права відповідно до закону.
Статут кооперативу, серед іншого, повинен містити відомості про умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього (стаття 8 Закону України «Про кооперацію»).
Згідно зі статутом автокооперативу «ЗНАМЯ» однією з умов набуття членства у ньому є подання письмової заяви про вступ до кооперативу та прийняття відповідного рішення уповноваженим органом кооперативу.
Так, вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять рішення загальних зборів або іншого уповноваженого органу автокооперативу «ЗНАМЯ» про прийняття ОСОБА_1 у члени кооперативу. У відповідності до довідки автокооперативу «ЗНАМЯ» від 14 листопада 2023 року в переліку документів кооперативу відсутній протокол такого рішення.
Доводи касаційної скарги про те, що суд не врахував наявну в матеріалах справи копію заяви ОСОБА_1 про вступ до кооперативу, заяву ОСОБА_4 про вихід із членів кооперативу та акт передачі гаража, не спростовують висновку суду про недоведеність обставини членства позивача у кооперативі.
Саме по собі подання особою заяви про вступ до кооперативу не є тотожним факту набуття членства, якщо відповідно до статуту кооперативу необхідним є прийняття відповідного рішення уповноваженим органом. При цьому Верховний Суд відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом інформації щодо рішення загальних зборів автокооперативу «ЗНАМЯ» про необхідність погашення ОСОБА_1 заборгованості за членськими внесками, оскільки вона не спростовує правильність висновків апеляційного суду. Такі відомості можуть свідчити про те, що питання щодо сплати внесків ОСОБА_1 розглядалося в кооперативі, однак самі по собі не підтверджують належним чином ані факт набуття ним членства, ані право власності на гараж № НОМЕР_1 . Цей доказ підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами, що і було зроблено судом апеляційної інстанції.
При цьому й акт, складений при передачі гаража від ОСОБА_4
до ОСОБА_1 , не може сам по собі підтверджувати виникнення права власності на гараж, оскільки виникнення такого права має відповідати вимогам закону та передбаченому порядку набуття права на майно кооперативу.
Матеріали справи не містять доказів існування будь-яких правочинів, спрямованих на перехід права власності на спірний гараж до ОСОБА_1 , а також його державної реєстрації.
За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статей 76, 77 ЦПК України доказами є фактичні дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи, а належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Виходячи із викладеного колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що надані позивачем документи у своїй сукупності не підтверджують набуття ним права власності або іншого речового права на спірний гараж.
При цьому встановлена у справі обставина того, що згідно з висновком експерта від 02 серпня 2017 року, підписи від імені ОСОБА_1 на заяві про виключення з членів кооперативу та на акті переоформлення гаража виконані іншою особою сама по собі не впливає на правильність наведеного висновку суду.
Щодо доводів касаційної скарги про необґрунтоване відхилення клопотання про виклик свідків, Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті
91 ЦПК України показання свідка є одним із засобів доказування, однак суд викликає свідка для допиту у разі, якщо обставини, які він може підтвердити, мають значення для вирішення справи.
Заявник зазначав, що свідки могли підтвердити факт укладення договору позики, те, що ОСОБА_4 вважала гараж своїм майном та надавала його в заставу, а також відповідні обставини передачі гаража.
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи,
які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому зазначені твердження позивача не містять будь-яких вказівок, що показання відповідних свідків мали б вагоме значення для прийняття судом рішення у цій справі.
Оскільки ОСОБА_1 не довів наявності у нього права власності чи іншого речового права на гараж, відсутні правові підстави вважати, що діями відповідачів порушено його цивільне право.
За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову та відмовив у його задоволенні саме через необґрунтованість заявлених вимог.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення встановлення порушеного права та застосування позовної давності.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц,
від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 385/1454/15-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 912/1672/18 викладені висновки, відповідно до яких позовна давність застосовується лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору, тому, встановивши доведеність порушення цивільного права, за захистом якого особа звернулася до суду, але якщо позовна давність спливла
і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв`язку із спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення.
Оскільки апеляційний суд установив відсутність доведеного права ОСОБА_1 та, відповідно, відсутність факту його порушення, питання про перебіг, сплив чи поважність причин пропуску позовної давності правового значення для вирішення спору не має.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 . Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність доказів порушення її прав
ОСОБА_1 або ОСОБА_3 . Встановлено, що ОСОБА_2 фактично користується спірним гаражем та сплачує відповідні внески до автокооперативу «ЗНАМЯ». Доказів того, що її право користування гаражем порушується відповідачами, не встановлено.
Враховуючи ту обставину, що апеляційний суд оскаржуваною постановою скасував рішення місцевого суду й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 , рішення суду першої інстанції не може бути предметом касаційного перегляду.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає. Судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров