УХВАЛА
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 554/19032/25
провадження № 61-13268ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу Головного управління державної податкової служби у Полтавській області на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 26 березня
2026 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної податкової служби у Полтавській області, Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода», третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зняття арешту з нерухомого майна,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Головного управління державної податкової служби у Полтавській області (далі - ГУ ДПС у Полтавській області), Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода» (далі - ВСГК «Злагода»), третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Шевченківський ВДВС у м. Полтаві), в якому просив суд:
- зняти арешт з нерухомого майна, зокрема квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер
ВП № НОМЕР_1, виданою 25 березня 2014 року Октябрським ВДВС Полтавського МУЮ, реєстраційний номер обтяження 5151932 (зареєстрований 28 березня
2014 року);
- зняти арешт з нерухомого майна, зокрема квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер
ВП № НОМЕР_2, виданою 13 червня 2014 року Октябрським ВДВС Полтавського МУЮ, реєстраційний номер обтяження 5996082 (зареєстрований 13 червня
2014 року);
- зняти арешт з нерухомого майна, зокрема квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника, серія та номер 59014953, виданою 08 травня 2019 року Шевченківським ВДВС м. Полтава, реєстраційний номер обтяження 32750891 (зареєстрований
09 серпня 2019 року).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 26 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2026 року, позов ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Полтавській області, ВСГК «Злагода»; третя особа - Шевченківський ВДВС у м. Полтаві, про зняття арешту з нерухомого майна задоволено.
Знято арешт з нерухомого майна, зокрема квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер
ВП № НОМЕР_1, виданою 25 березня 2014 року Октябрським ВДВС Полтавського МУЮ, реєстраційний номер обтяження 5151932 (зареєстрований 28 березня
2014 року); накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП НОМЕР_2, виданою 13 червня 2014 року Октябрським ВДВС Полтавського МУЮ, реєстраційний номер обтяження 5996082 (зареєстрований 13 червня 2014 року); накладений постановою про арешт майна боржника, серія та номер 59014953, виданою 08 травня 2019 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, реєстраційний номер обтяження 32750891 (зареєстрований 09 серпня 2019 року).
16 жовтня 2026 року представник ГУ ДПС у Полтавській області - Кривонос Є. С. через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 26 березня
2026 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2026 року (надійшла до суду 16 жовтня 2026 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
У постанові Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2026 року вказано, що повний текст постанови виготовлено 14 вересня 2026 року, отже останній тридцятий день на касаційне оскарження припадає на 13 жовтня 2026 року (вівторок).
Представник заявника звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою
16 жовтня 2026 року, тобто з порушенням строку подачі касаційної скарги.
У касаційній скарзі представник заявника зазначає, що повний текст постанови суду апеляційної інстанції отримано через підсистему «Електронний суд» 18 вересня
2026 року.
Однак, представником заявника не заявлено клопотання про поновлення строку подачі касаційної скарги та не надано доказів дати отримання постанови суду апеляційної інстанції.
Оскільки представником заявника не заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та не надано доказів дати отримання постанови суду апеляційної інстанції, касаційну скаргу необхідно залишити без руху відповідно до вимог частини третьої статті 393 ЦПК України та надати особі строк для подання відповідного клопотання та доказів.
Також, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що
у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційна скарга представника ГУ ДПС у Полтавській області - Кривонос Є. С. не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
У касаційній скарзі представник заявника посилається, як на підставу касаційного провадження, на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу представника заявника на те, що посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження, не може бути прийняте касаційним судом, оскільки воно є загальним та не відповідає вимогам, викладеним у ЦПК України.
Зокрема, представник заявника не вказує, щодо питання застосування якої саме норми права та у яких саме подібних правовідносинах, на її думку, відсутній висновок Верховного Суду.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги
з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Крім того, у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не доданий документ, що підтверджує сплату судового збору.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності 01 листопада 2011 року. При цьому з 15 грудня 2017 року набули чинності зміни до вказаного Закону України щодо сплати судового збору на підставі Закону України від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, яка подана: юридичною особою 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви
і скарги від розміру оспорюваної суми; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров`ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті,
в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення
в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у 2025 році та заявив три немайнові вимоги.
Станом на 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 3 028,00 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1 211,20 грн, 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 15 140,00 грн).
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».
При цьому суд звертає увагу заявника на те, що відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» розрахунок розміру судового збору за подання касаційної скарги слід здійснювати, виходячи зі ставки, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а не з тієї суми, яка фактично була сплачена позивачем.
Отже, заявнику необхідно сплатити судовий збір за подачу касаційної скарги
у розмірі 5 813,76 грн ((1 211,20*3)*200%)*0,8=5 813,76).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс.р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: [рахунок приховано], код банку отримувача (МФО): 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату в повному обсязі.
Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 390, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Головного управління державної податкової служби у Полтавській області на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 26 березня
2026 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2026 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. В. Коломієць