ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
===============================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 року Справа № 915/144/26
м.Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієвої М.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»,
до відповідача: Миколаївської міської ради,
про: стягнення 196771,69 грн, -
в с т а н о в и в:
Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Миколаївської міської ради через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради 196771,69 грн заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у період з січня 2022 року по жовтень 2025 року до нежитлових приміщень за адресою: м.Миколаїв, вул.Святослава Алексапольського (колишня назва вул.Дмитрієва), буд.12/2.
Ухвалою суду від 16.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на наступне:
- між позивачем та відповідачем були відсутні будь-які договірні відносини з постачання теплової енергії у період з січня 2022 року по жовтень 2025 року до нежитлових приміщень за адресою: м.Миколаїв, вул.Святослава Алексапольського, буд.12;
- позивачем не надано належних доказів в підтвердження обставин з постачання теплової енергії та отримання її відповідачем у період з січня 2022 року по жовтень 2025 року до нежитлових приміщень за адресою: м.Миколаїв, вул.Святослава Алексапольського, буд.12, та взагалі не підтверджено наявності системи опалення;
- нежитлові приміщення по вул.Святослава Алексапольського, 12/2 у період з 01.01.2022 по 31.10.2025 в орендному або безкоштовному користуванні не перебували. Відповідно до технічного паспорта для опалення у вказаних приміщеннях встановлене АГВ;
- позивач не скористався правом обмежити або припинити постачання теплової енергії відповідачу в разі заборгованості за спожиту теплову енергію.
Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі "Бараона проти Португалії" 1987 року Суд відзначив: "Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів". Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов`язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов`язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв`язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами".
Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов`язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями. Приймаючи до уваги, що з початку військової агресії Російської Федерації проти України бойові дії ведуться, у тому числі, на території Миколаївської області, Господарський суд Миколаївської області, через оголошення повітряних тривог, перебої з постачанням електричної енергії тощо, працював з певними обмеженнями у здійсненні правосуддя та не мав об`єктивної можливості для повноцінного розгляду справи в межах строку, передбаченого ГПК України.
Відповідно, справа розглянута судом в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
У відповідності з метою і предметом діяльності (встановлених в статуті товариства) ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» є суб`єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м.Миколаєва.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради на праві комунальної власності належать нежитлові приміщення загальною площею 155,9 кв.м за адресою: м.Миколаїв, вул.Святослава Алексапольського (колишня назва вул.Дмитрієва), буд.12/2.
З технічного паспорту КП «ММБТІ» вбачається, що вказані нежитлові приміщення знаходяться на цокольному поверсі багатоквартирного житлового будинку №12 по вул.Святослава Алексапольського (колишня назва вул.Дмитрієва) в м.Миколаєві.
За рішеннями Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1106 від 29.10.2021, №626 від 09.11.2022, №1189 від 08.11.2023 та №1870 від 29.10.2024 розпочинались опалювальні сезони відповідно 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 та 2024-2025 років у житловому фонді та на інших об`єктах міста Миколаєва.
У період з січня 2022 року по жовтень 2025 року позивач здійснював постачання теплової енергії до будинку за адресою: м.Миколаїв, вул.Святослава Алексапольського (колишня назва вул.Дмитрієва), 12, що підтверджується нарядами на підключення будинку до централізованої системи опалення від 05.11.2021, 12.11.2022, 15.11.2023 та 05.11.2024, а також відомостями споживання теплової енергії за такі періоди.
Позивач розрахував, що відповідачем у період з січня 2022 року по жовтень 2025 року було спожито теплову енергію, поставлену до вказаних нежитлових приміщень, на загальну суму 196771,69 грн.
Нарахування відповідачу сум оплат за спожиту теплову енергію здійснювалось за тарифами, встановленими рішеннями Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №984 від 13.10.2021, №124 від 09.12.2022, №566 від 25.10.2022, №1029 від 25.10.2023, №252 від 14.02.2024 та №1792 від 23.10.2024, а також наказами по підприємству позивача №473 від 22.09.2021, №340 від 28.10.2024.
Позивач звернувся до відповідача з претензією №518-Ю від 03.12.2025, в якій вимагав погасити заборгованість за спожиту з січня 2022 року по жовтень 2025 року теплову енергію, додавши до такої претензії акти надання послуг та рахунки для оплати.
Відповідачем не зазначена претензія була залишена без задоволення.
Позивач зазначає, що ухилення відповідача від проведення оплати за фактично отриману теплову енергію стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ч.2 ст.275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про теплопостачання" у цьому Законі основні терміни вживаються в такому значенні:
- балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами;
- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до ч.4 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ст.24 Закону України "Про теплопостачання" основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Відповідно до пп.9 п.3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Відповідно до п.4 таких Правил користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до п.14 Правил споживач зобов`язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Таким чином, законодавством України передбачено, що постачання теплової енергії здійснюється за договором купівлі-продажу, обов`язок із своєчасного укладення якого покладено саме на споживача теплової енергії.
В той же час, відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.
Відповідна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі №6-2951цс15, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17, від 26.09.2018 у справі №750/12850/16-ц (провадження №61-11107св18) та від 13.11.2019 у справі №686/14833/15-ц (провадження №61-26205св18).
Згідно із статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Тобто відсутність укладеного між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.
Відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Так, позов про стягнення вартості теплової енергії підлягає задоволенню, якщо підтверджено, що між сторонами склалися фактичні договірні відносини. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17 та постанові від 21.05.2019 у справі №922/4239/16.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини щодо постачання теплової енергії у нежитлові приміщення цокольного поверху загальною площею 155,9 кв.м за адресою: м.Миколаїв, вул.Святослава Алексапольського (колишня назва вул.Дмитрієва), буд.12/2; які належать на праві комунальної власності територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.
Факт теплопостачання підтверджено нарядами від 05.11.2021, 12.11.2022, 15.11.2023 та 05.11.2024 на підключення будинку до теплових мереж на початку кожного опалювального сезону та відомостями споживання теплової енергії.
Оскільки опалення є системою, яка гідравлічно та теплотехнічно об`єднує усі приміщення в житловому будинку, однак, зважаючи на те, що приміщення відповідача не обладнані окремим тепловим вводом, позивач не мав технічної можливості провести окреме відключення приміщень відповідача від джерела теплової енергії, оскільки це спричинило б порушення теплового балансу усього житлового будинку в цілому та порушення прав та інтересів мешканців цього будинку, можливості відключення окремих приміщень в житловому будинку немає.
У період із січня 2022 року по жовтень 2025 року позивач поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 196771,69 грн.
Нарахування відповідачу сум оплат за спожиту теплову енергію здійснювалось за тарифами, встановленими рішеннями Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №984 від 13.10.2021, №124 від 09.12.2022, №566 від 25.10.2022, №1029 від 25.10.2023, №252 від 14.02.2024 та №1792 від 23.10.2024, а також наказами по підприємству позивача №473 від 22.09.2021, №340 від 28.10.2024.
Позивач звернувся до відповідача з претензією №518-Ю від 03.12.2025, в якій вимагав погасити заборгованість за спожиту у січня 2022 року по жовтень 2025 року теплову енергію, додавши до такої претензії акти надання послуг та рахунки для оплати.
Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 196771,69 грн, строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.
Доводи відповідача про встановлення у нежитлових приміщеннях системи АГВ судом відхиляються, оскільки відповідачем не надано доказів відключення спірних нежитлових приміщень від системи централізованого опалення на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.
При цьому, самовільне відключення споживача від внутрішньобудинкових систем опалення або здійснення такого відключення з порушенням встановленої законодавством процедури не припиняє статусу такого суб`єкта як споживача відповідних комунальних послуг, не звільняє його від необхідності укладення договору на постачання таких послуг та їх оплати (постанови ВС від 14.04.2020 у справі №908/1349/19, у справі №522/401/15-ц, від 19.08.2019 у справі №226/1437/16-ц, постанови ВСУ у справах №6-1192цс15 та №6-1706цс15).
Самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання (постанови ВСУ від 11.11.2015 по справі № 6-1192цс15, ВС від 11.12.2019 у справі №490/11619/15-ц, від 18.06.2020 у справі №643/133/17).
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір, підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Миколаївської міської ради через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54027, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20, ідент.код 04056612) на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (54020, м.Миколаїв, вулиця Каботажний узвіз, буд.18, ідент.код 30083966) 196771,69 грн основного боргу та 3328,0 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.В.Мавродієва